Навіяна аваковським скандалом новорічна резолюція для російськомовних українців

Пишу фактично на цю тему не перший раз. Цим разом спонукало мене взятися до цієї справи публічна російськомовна сутичка Авакова з Саакашвілі на формальних нарадах в присутності Президента який зреагував теж по російському, а також наближення Нового Року з новими надіями та нагоду для нових обітниць та недавнє прочитання наукової праці цим разом не українця, який на диво далеко краще здається розуміє важливість української мови ніж деякі українці, між ними і мої близькі друзі та інституції і особи які проголошують своїм інтересом добро української нації. Пищу це не тільки для моїх українських друзів з України які проживають тут і там, але також членам Адміністрації Президента України, КМУ, Верховної Ради України, дипломатичного корпусу України, російськомовним бійцям АТО та навіть тим працівникам чи службовцям комерційних заводів в Києві чи в Харкові куди я інколи, а то і часто заходжу для вигоди а наша зустріч кінчається гострою дискусією. Пишу не тільки для критики але з новорічною надією, що вони врешті зрозуміють значення української мови.

У цьому році появилася книжка англійського вченого з Триниті Коледж у Камбрідж, Доменіка Лійвена під заголовком Кінець Царської Росії, у якій автор в історичному контексті аналізує події пов’язані з Першою Світовою Війною, а також більшовицької революції. До речі автор ясно свідомий сьогоднішніх подій агресій Росії супроти України і згадує це, але вказує, що його твердження, щодо України були висловлені перед цією агресією і сьогоднішня агресія тільки скріплює його твердження. Автор вказує на важливість України в економічній площині як годувальниці, а також покладу металу як для Росії так і для Німеччини до тої міри, що він робить один загальний висновок, що “Перша Світова Війна вирішувалася на долі України.” Одначе найголовніше автор ставить наголос на основний імператив російської царської політики, до речі також СССР, тобто як зберегти імперію. Для цього основним є вдержання гомогенності населення під національною ознакою до значної міри. Це зокрема складне питання для Росії беручи під увагу широкість її географії, а також кількість національних менших на цій території, велика частина яким мають мало спільного з слов’янством чи православ’ям, тобто мусульманські народи чи вірмени, грузини, фіни, Балтика, тощо. Тобто для Росії, як царської так само радянської, було зробити з українців, ну і білорусів — росіян. Білоруси мало в цьому проекті давали через свою відносну мало чисельність та непривабливу для Росії історію. Для цього росіянам конечним було присвоїти історію Київської Русі для встановлення спільного роду Рюриковичів та прийняття Християнства з Візантії Київським князем Володимиром. Але мабуть найважливіше треба було знищити це, що відрізняло найбільше одну націю від другої — мову. Вбивши українську мову москалі вбили українську літературу національну ідентичність. Лійвейн пише так:

“Справи змінилися у другій половині дев’ятнадцятого століття коли націоналістичні ідеї і рухи поширилися по Європі і коли ера політики маси появилася на горизонтах. Взірець проявився в Європі у якому це що почалося як чисте зацікавлення людською культурою, фольклором і мовою переросло у вимоги, щодо політичних прав та навіть незалежної державності. Імперський режим відповів на цю небезпеку забороняючи майже усю публікацію, а не тільки освіту по українському. Ця політика була далеко більш радикальною, ніж ставлення Петербурга до мови і культури всіх других неросійських меншостей. Стратегія цієї політики була встановлена ясно у меморандумі, який вияснив потребу ще тісніше прикрутити шруби на публікації української мови в 1876 році та заявив, що можливо більшість українських вимог є політично невинними та виключно культурного характеру, ‘але ніщо не ділить людей так, як різниці у мові та писанні. Дозволити творення окремої літератури для звичайних людей в українському діалекті означатиме дозволяти на відчуження України від решти Росії….’”

Ця імперська політика гегемонії населення історично не виключно російська, одначе вона конечно партикулярна у ставленні до обставин географічних російських імперій царя, комісара та т. зв. президента. Вона пояснює загально прийняту концепцію, що без України немає російської імперії. Це важливим було і є в економічному розумінні, але воно ще важливіше у площині гегемонії населення імперії. Отже ж ті українці, котрі свідомо чи несвідомо, розмовляють по-російському, працюють на імперію.

Здається страшне обвинувачення, одначе воно включає багато винних між ними і всіх президентів відновленої української держави і багато моїх дуже добрих друзів. Мені так хочеться, щоби вони прозріли. Отже ж пропоную тим українцям котрі не бачили чи далі не бачать різниці між користуванням російською мовою замість української, глибшого замислення та резолютивного рішення під кутом не української ввічливості, а радше зрозуміння стратегії імперської політики Москви. Таке рішення буде на велику користь нашої нації й її держави, а також зупинить чергову ворожу агресію Москви. Рівночасно всім людям на землі, знайомим і незнайомим бажаю щасливого Нового Року, здійснення своїх задумів та мрій, а всім націям бажаю витримки та сили, щоби у світі, ще при нашому житті, перестали існувати імперії, а залишились люди у гурті власних вільних націй.

16 грудня 2015 року Аскольд Лозинський

УІС

{module mod_knopka_comments}