Місія Митрополита Шептицького в українській діаспорі США та Канади

Митрополит Андрей Шептицький. Фото з архіву УНМ в Чикаго

Митрополит Андрей Шептицький є найбільшим Велетнем української церкви ХХ століття. Упродовж 44 років княжив на львівському владичому престолі. Виїзд заробітчан супроводжував молитвами, своїми пастирськими посланнями.

У 1900-1907 роках до США із тодішньої Австро-Угорщини прибуло 85 933 особи. Не маючи своїх церков і священиків, велика частина емігрантів опинялася у чужих костелах, молитовних домах, згодом асимільовувалася в американському вирі життя.

Мойсей України у 1910 та 1921 році заради оборони греко-католицької церкви побував в Америці і Канаді. Його місіонерство вимірюється тисячами кілометрів канонічних візитацій українських церковних громад у Бразилії та Аргентині.

Йому по праву належиться титул Народного Посла, що говорив про політичні справи України у Білому Домі під час короткої аудієнції з президентом США Ворреном Г. Гардінгом, під час зустрічі з секретарем торгівлі Гувером та державним секретарем Г’юзом.

Своїм головним завданням поставив збирання фондів на утримання сиріт в Галичині, яких було дуже багато після Першої світової війни. Листи, писані рукою Митрополита Андрея, зберігаються в архіві Українського Національного Музею в Чикаго. Вони допомагають нам ширше представити спільноті невідомі сторінки з життя Слуги Божого. Адресатом був священик Петро Понятишин, адміністратор Української Католицької Церкви в Америці, визначний церковний та громадський діяч.

У бібліотеці музею чимало книг, автори яких на підставі чужомовних джерел подають цікаві факти з життя митрополита: у 1954 році Український Народний Союз видав книжку спогадів із серії “Українці у вільному світі” о. П. Понятишина – ” Митрополит Андрей Шептицький в Америці”, а у 1963 році у Канаді побачила світ книжка доктора Осипа Кравченюка “Велетень зі Святоюрської гори”. Накладом “Канадського Українця” у Вінніпезі в 1927 році з-під пера священика Пантелеймона Божика вийшла книжка “Церков українців у Канаді”, у якій охоплено період історії від 1890 до 1927 років. Відомий історик Григор Лужницький, у своїй праці “Єпископ-піонер Кир Сотер Ортинський ЧСВВ” (Філадельфія, 1963), докладно подає тернистий шлях нашої церкви на чужині.

У 1884 році галицький митрополит Кир Сильвестер (Сембратович) вислав першого українського священика о. Івана Волянського до США. Перша українська церковця, хор, читальня, драматичний гурток під вмілим правлінням о. Івана Волянського почали діяти у містечку вуглекопів Шенандуа в Пенсильванії. У 1894 році вже було 30 священиків, 26 закарпатців та 4 з Галичини, а в 1894-1897 роках ще шість галицьких священиків висвятилися для місійної праці у Сполучених Штатах Америки.

Умови, в які вони потрапляли, вимагали духовного проводу. Емігранти походили з різних куточків України, відчутним у їхній свідомості був тиск зі сторони сусідів, що мав негативні наслідки. Одні вважали себе за мадярів, інші потрапляли під словацький вплив, значна частина була прихильниками москвофільства, дуже швидко відбувалася латинізація русинів. Окрім цього, найважчі перешкоди та неприхильне ставлення створювала американська латинська ієрархія і духовенство. Царська православна місія у США намагалася всілякими способами підпорядкувати своїй церкві русинів і треба визнати, що до певної міри, досягала успіхів.

Митрополит Андрей Шептицький зумів переконати Святішого Отця Папу Пія Х у необхідності створення українського єпископства у Сполучених Штатах Америки. Десятки разів доводилося бувати в Римі, доказом старань Митрополита Андрея стало призначення у 1907 р. єпископом о. Сотера Ортинського, ЧСВВ, невтомного місіонера і водночас непримиренного противника москвофільства і царського православ’я. Таким чином, творцями української греко-католицької церкви в Америці, а згодом і в Канаді, стали Папа Пій Х і Слуга Божий Митрополит Кир Андрей Шептицький.

У 1910 році в Монреалі відбувався Євхаристійний Конгрес, на якому побував Митрополит Андрей. Його двомісячне перебування в Канаді по вінця наповнене місійною працею. Проблем там було не менше, ніж в Америці. Митрополит не оминув сирітський будинок у Філадельфії. Опіка над сиротами та знедоленими були на першому місці впродовж усього його життя. При його участі відбулося посвячення у жовтні 1910 року катедри Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у Філадельфії. Це було свято і перемога нашої церкви. Доказом тому послужили прибуття на урочистості папського легата Кардинала Ванутеллі та Апостольського Делегата у Вашингтоні. У сослужінні 36 священиків Митрополит Кир Андрей та преосвящений Кир Сотер відправили Святу Літургію.

Фото з архіву УНМ в Чикаго

Десять наступних років апостольського служіння Україні, як і попередні, мають історичне значення. Він вийшов народним героєм з московського ув’язнення (1914-1917 р.р.). Тюрми та російське заслання не похитнули віри Слуги Божого.

Митрополит Андрей Шептицький. Фото з архіву УНМ в Чикаго

Наступна митрополича візитація до Америки відбулася влітку 1921 року. Галицькі землі були знову окуповані. На цей раз Польщею. Своє майже дворічне перебування в Америці Митрополит розпочав з Канади.

Перед тим, 18 грудня 1920 о. Понятишин отримав листа зі Львова від Митрополита. Конверт обведено чорною рамкою на знак жалоби. У листі зазначено: “У нас сумно, глухо, тихо, біда, нужда, сльози і кров” (лист і конверт з архіву Музею).

Згодом по приїзді до Америки Митрополит розкриє закладений у листі зміст перед секретарем торгівлі США Г. Гувером (грудень 1921). Відповіддю на його молитовні звернення були збірки, призначені на допомогу сиротам, організовані при українських церквах Америки.

У листі від 30 січня 1922 року Митрополит пише о. Понятишину:

“… Дякуючи Вам ще раз за зарядження складок на Галицькі сироти в церквах, доношу, що переслано на мої руки 2 534 долярів 83 центів, спис докладний жертв наших церквей… Я зі складки вдоволений…Всім, всім священикам вдячний. Галичанам пересилаю вирази високої пошани і вдячности”.

А далі Кир Андрей ділиться думкою, що було б добре, якби повідомлення про збірку на сиріт Галичини були поміщені в американських газетах. (лист з архіву Музею). Судячи з листування, ми бачимо батьківську турботу Митрополита за майбунє роду українського.

Газета Америка (№ 30, 17 лютого 1960 р., Філадельфія) помістила статтю українського адвоката з Чікаго Богдана Пелеховича під назвою “Із спогадів про Митрополита Шептицького”, у якій автор розповідає про діяльність Української Дипломатичної Місії у Вашингтоні (20-ті роки ХХ століття). При сприянні тодішніх активних діячів доктора Луки Мишуги, адвоката Богдана Пелеховича, доктора Мирослава Сіменовича, який до речі, вручив президенту Гардінгу у червні 1922 року особливий меморандум у справі окупаційного режиму в Галичині, Митроплитові Андрею Шептицькому було назначено зустріч з тодішнім державним секретарем США Г’юзом. Це сторінки початків української дипломатії. Автор пригадує зустріч:

“… Хтось постукав у двері, і в дверях з’явилася маєстатична постать Митрополита. Він зробив на нас величезне враження. Його голубі очі з м’ягким виразом обличчя дивилися на нас тепло і приязно…Нам здавалося, що з нами є близький і добре знайомий приятель”.

Митрополит приїхав до Вашингтону шукати правди.

“Як довго служать мені сили, я уважаю своїм обов’язком помагати нашому народові і церкві. Коли б сталося таке, що Рада Амбасадорів віддала б Галичину Польщі, я почував би за собою вину, що будучи в європейських столицях і в Вашингтоні, не робив усього можливого, щоб заступитись і оборонити нашу справу”, – так говорив Митрополит Шептицький при зустрічі.

У своєму листі державному секретареві США Чарльзу Евансу Г’юзу, Митрополит повідомляв про політичний стан держави, про переслідування українських католицьких священиків. Під час аудієнції висловив побажання щоб держсекретар уважно прочитав написане, а також повідомив про мету візити до США – це збірка фондів для сиріт. Під час аудієнції двох достойників, присутнім був заступник шефа протоколу. Це доказ того, що Державний Департамент США з пошаною віднісся до прийому такої авторитетної особи, як Митрополит Андрей.

Зустріч розпочалася потисканням руки. Заступник шефа протоколу представив присутнім, серед яких були Державний секретар та троє аташе, гостя з України:

- “Його Ексцеленція Архієпископ Андрей Граф Шептицький!

Митрополит був на голову вищим від п. Г’юза.

Поглянувши на свого гостя, п. Г’юз промовив:

- “Ваша Ексцеленціє! У моєму оточенні рідко приходиться мені при вітанні гостей підносити голову вгору (to look up to heaven)”, – роблячи натяк на маєстатичну постать Митрополита.

Ці слова викликали щиру усмішку в Митрополита і створили теплу атмосферу. (газета Америка, № 30, 1960 р.).

Митрополит добре володів англійською мовою. Зустріч була приємною і діловою. Наведений вище приклад відкриває нам дипломатичний хист Митрополита.

Бенкет у Чикаго з нагоди приїзду Митрополита за участю Олексанра Кощиця. Фото з архіву УНМ в Чикаго

Від 16 березня 1922 р. розпочиналася місійна митрополича подорож в Південній Америці. Повернувся у 7 серпня. До Чикаго прибув у вересні 1922 року.

Ось як згадують про цей приїзд Ольга та Юрій Стецюки, діти тодішнього настоятеля української католицької церкви св. Миколая в Чикаго: “Раптом, зовсім несподівано для нас навпроти входу до плебанії зупиняється обшарпаний, старої моделі “Т” Форд. Із таксі видобувається потужна постать Митрополита в простому монашому одязі. Він розплачується з водієм і підхоплює свою невелику дорожну валізу. Ми, діти, вчиняємо в домі переполох, що приїхав Митрополит, – сам. Нас четверо і стали тою делегацією, яку Митрополит вітав лагідним голосом і з усміхненими очима, потішений, мабуть, нашим переляканим виглядом. Незабаром повернулися й офіційні делегати, збентежені тим,що не знайшли Митрополита на залізничній станції. Уже пізніше ми дізналися, що так зумисне скромно й ненав’язливо з’являтися часто було в Митрополитовій звичці й повторювалось у багатьох парафіях, які він відвідував” (І.К.)

Церква Св. о. Миколая і будинок, де перебував Митрополит Андрей Шептицький в Чикаго. Фото з Архіву УНМ в Чикаго

Увечері 5 жовтня в плебанії церкви св. Миколая в Митрополита Андрея з’явилася висока гарячка, почалася лихоманка. Давалася взнаки стара рана на правій нозі. Два тижні у лікарні Alexian Brothers лікарі боролися за його життя. Після спільних нарад, лікарі прийшли до висновку, що через рану розпочнеться гангрена, неохідно ампутувати ногу. Серед лікарів був Степан Гриновецький, який закінчував медичні студії у Відні. Він почувався на вершині професійного щастя, коли поставив Митрополита на ноги, дякував Всевишньому, що допоміг зціленню.

Лист Митрополита Андрея Шептицького. З архівної колекції УНМ в Чикаго

18 жовтня 1922 року Митрополит Андрей пише о. Понятишину:

”Доношу, що я вже вернув зi шпиталю, хоч ще ослаблений… З огляду на опізнення залишаю гадку відвідувати єпископів…Сподіваюсь, що перед від’їздом з вами побачусь, а може вдасться мені бути і у вас, хоч мені тяжко тепер їздити, бо лишилось запалення в одному пальці, і се мені перешкоджає”.

Наступний лист від 29 жовтня повідомляє:

- “Рука мені ще докучає, тримаю її завинену на тембляку і кожний рух для мене тяжкий. Збиратись і розбиратись, ходити багато мене коштує тим більше, що я ще досить ослаблений”. (Листи з архіву Музею)

А далі Митрополит повідомляє про свої наміри поветратися в Україну. 12 листопада 1922 р. він виїхав до Канади, а через два дні на борту лайнера “Імператриця Шотландії” – до Європи.

- ”Митрополит Андрей Шептицький, – писав у своїх спогадах о. Понятишин, – був насправді героєм християнського милосердя і гідним шляхетної назви “батька сиріт”, як його іменували у старому краї“.

Вступивши на престіл Галицьких Митрополитів у Львові в 1900 році, першого ж дня, у Святоюрському соборі проголосив: “Вимагаю від Вас послуху і любови, яку то і я Вам приношу”. Могутній дух Митрополита Андрея Шептицького завжди зорітиме над українським Всесвітом.

Марія Климчак, куратор Українського Національного Музею в Чикаго.

Фото з архіву УНМ в Чикаго