15 лютого Інститут нацпам’яті покине останній працівник

В Інституті національної пам’яті почала працювати ліквідаційна комісія. Як розповіли працівники інституту, їх офіційно попередили, що 15 лютого 2011 року у них останній робочий день.

Знищення установи відбувається згідно з Указом президента В.Януковича від 9 грудня 2010 року за № 1085/2010. Щоправда, вже в наступному Указі № 1086/2010 президент зобов’язує Кабінет Міністрів створити Український інститут національної пам'яті, як науково-дослідну бюджетну установу при Кабінеті Міністрів України. Навіщо такі маніпуляції? Гра в наперстки?

В Кабміні довго не морочились і вже наступного дня взялися до роботи. З одного боку, створили ліквідаційну комісію на чолі з першим заступником голови інституту Володимиром Кривошеєю, з іншого - створили комісію, якій доручили зайнятися створенням нового інституту. До останньої ввійшли міністр юстиції Лавринович, міністр освіти Табачник, міністр фінансів Ярошенко і для порядку - нинішній голова інституту Валерій Солдатенко. Також, на виконання Указу президента, у Кабміні підготували проект постанови про створення Інституту національної пам’яті, як науково-дослідного інституту. Вона має бути подана на розгляд уряду до 20 грудня 2010 року і в ній, зокрема передбачається:

- заснувати науково-дослідний інститут національної пам’яті;

- доручити Міністерству Табачника в двомісячний термін, розробити статут нової установи, її організаційну структуру, штатний розпис та граничні обсяги фінансування.

Що цікаво, інформацію цю не оприлюднюють, відтак всі процеси відбуваються за зачиненими дверима.

Питання ліквідації, реорганізації і продовження роботи - повна темрява. Не виключено, що це перший крок до ліквідації інституту як такого. Схема класична. Спочатку понизили статус і перевели його в якусь підвідомчу структуру, а далі просто знищать. Знищення, до речі, не обов’язково означає ще одну ліквідацію. Структура може існувати на папері, або ж в такій формі, у якій вона буде нікому непотрібна.

Яким буде новостворений інститут, що буде записано в його статуті, чим він буде займатись, скільки в штаті буде людей, хто будуть ці люди, хто його очолить, які будуть плани завдання, функції і яке передбачать фінансування? Питань надто багато, хоча в принципі, сказати які завдання визначить для нової установи «полковник історичних наук» Табачник не складно. Але чи матимуть вони щось спільне із національною пам’яттю питання риторичне?..

Актуальним є і питання щодо керівництва нового інституту. Майже вирішено, що його не довірять В.Солдатенку. Основна причина - старість. В квітні 2011 р. йому виповнюється 65 років, граничний вік перебування на державній службі. Тому, ім’я керівника, що займатиметься науково-дослідним «забезпеченням» формування політики національної пам’яті під питанням. Можливо очолити структуру запропонують комусь з заступників Солдатенка, але це, за інформацією джерела «Тижня», також сумнівно. Скоріш за все теперішнє керівництво опиниться за бортом.

Загалом, в інституті вважають, що їхнє начальство просто кинули. Особливо не пощастило третьому заступнику Валерія Солдатенка - Дмитру Вєдєнєєву, якого призначили на посаду в листопаді 2010 року. Саме тоді, коли адміністративна реформа розроблялася повним ходом і людям, які приймали таке рішення, було добре відомо, що Вєдєнєєву вдасться попрацювати всього лиш місяць-два. Він пішов на цю посаду, покинувши престижне крісло завідувача кафедри історії національних спецслужб Національної академії СБУ.

Втім, його кандидатура могла би частково втихомирити пристрасті довкола установи. Адже він - доктор історичних наук, професор, автор та співавтор понад 400 друкованих праць з історії спецслужб, повстансько-партизанських рухів, проблем впливу історичної пам’яті на суспільно-політичне життя України.

Але в самому інституті в таку ймовірність не вірять. Працівники чомусь переконані, що Вєдєнєєву керівництво не світить. Адже за чутками, посада голови інституту - це квота комуністів, тому цілком можливо, що на місце старого ленінця прийде інший ленінець. Юний.

У цьому ракурсі згадується прізвище А.Чайковського, відомого сталініста, «борця із бандеризацією», адепта Сталіна і поціновувача діяльності ЧК та НКВС, якого весною цього року знаменитий українолюб, нардеп В.Колесніченко вже пхав на посаду голови Інституту національної пам’яті. У проректора Академії управління МВС Анатолія Чайковського, який має такого патрона, шанси доволі високі, хоча юним його все-таки можна назвати з великою натяжкою.

Жодних гарантій, що працівників старого інституту візьмуть на роботу в новостворений, немає. Керівництво каже, що ніхто не зобов’язаний, при ліквідації установи, забезпечувати роботою її працівників.

Що стосується напрацювань інституції, то доля їх також в тумані. Важко сказати куди в процесі ліквідації подінуться зібрані матеріали. Теоретично, їх можуть передати або в новостворений інститут, або в відповідні архіви. Книжки, видані установою, можливо, потраплять в Музей голодомору. Під питанням залишається і доля сервера з величезною базою даних по голодомору 1932-33 років.

Ну і нарешті, куди подінуть інститутські підвідомчі установи: Національний музей "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні", Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили", Музей Української революції 1917-1921 років?

Міністерство культури, колись, ніби висловлювало бажання взяти їх на свій баланс, але Солдатенко з компанією відмовились від цієї ідеї. Тепер, коли вони в принципі нічого не вирішують, з інститутським «баластом» можуть зробити все що завгодно. Кабміну він непотрібен, хоча Адміністрація президента вперто йому його спихає. Позиція Кабміну однозначна – ліквідувати.

З національною пам’яттю, скоріш за все, доведеться розпрощатися. Вона не приносить грошей, лише проблеми. А зайві клопоти нікого не тішать, особливо тих, що думають ніби вхопили Бога за бороду.

Малко Роман

ОУН