Геть від Москви (Варшави)!

Я не читав повної редакції закону «Про заборону бандерівської ідеології», проголосованої в другому читанні сеймом 26 січня 2018 року, як і не тішився нещодавньою відставкою міністра Ващиковського. Тим не менше, мої скромні навики з польської дали можливість «насолодитись» коментарями інтернет-користувачів західного сусіда під новинами про голосування законопроекту, ініційованого панковим «кукізом’15». Польща торжествує! Так, ніби «войско польске» самостійно взяло Берлін чи нагло заслаб суддя апеляційного суду, котрий мав намір змінити вирок Варшавського процесу 1936 року. Історична реінкарнація відбуватиметься «по-новому»: тепер не судитимуть Бандеру, тепер судитимуть «за Бандеру». От більше немає проблем у народу над Віслою: не переймається він змінами до власної Конституції, ротаціями в уряді, загостренням стосунків з ЄС, ситуацією з біженцями, – головне тепер, – законне право «полювання на бандерівців». Деякі з коментаторів (швидше за все – боти), за нестаріючими інструкціями епохи Ярузельського, вже готові подавати уточнені списки відкритих і латентних ворогів, місце їхніх локацій та нелегальних антипольських зібрань…

І знаєте, все могло би виглядати смішним, все могло би здаватися таким собі сутінковим сюрреалізмом, якби не кілька серйозних факторів.

Перший. За законопроект проголосували 279 депутатів сейму (з необхідних 209-ти). При чому, це не лише представники модного «кукізу», але і всі провладні партії і ряд депутатів з опозиції. А, отже, фактично переважаюча представницька сконсолідована спільнота – від лівих до правих, від Перемишля до Вроцлава. Голос «за» був не лише проявом партійної дисципліни, але, в першу чергу, політичним хабарем шовіністично налаштованим виборцям. А таких, як виглядає – більшість. При цьому не варто забувати і той факт, що основний електорат «кукізу» – молоді люди, віком від 18 до 30 років. Саме їхні голоси (понад 40% із загальної підтримки) провели цю партію до парламенту.

Другий. Рішення сейму таки поставило жирний хрест на спорадичних спробах порозуміння і примирення, заклики до якого виходили, переважно, з українського боку. Зараз усі чекають на відповідь з Києва. Українське МЗС вже висловило «занепокоєння» щодо прийнятого закону, але, думається, однією «стурбованістю» тут не обійдеться. Тим більше, якщо розпочнуться реальні судові процеси. От, наприклад, за «Повстанську абетку» («Бандеровський альфабет»), яку однаково ненавидять і в Кремлі, і в палаці Конєцпольських. Чи за публічне спалення «картки поляка», стихію якого провокують подібні закони. Власне, наш хід, панове… Адже, як зазначає директор УІНП Володимир В’ятрович: «Відповідальність, згідно до горезвісного закону, поширюється не тільки на громадян РП, але й на іноземців, які навіть не є на території Польщі (стаття 55 b). Тобто, написав/сказав щось неправильне з точки зору польської влади, навіть не на території Польщі, ІПН порушує кримінальну справу, а далі навіть через Інтерпол можна подавати запити на екстрадицію…»

Третій. Усім зрячим і тверезомислячим полякам (які у явній меншості) та українцям (які сподівалися на диво) давно помітно брудну і бридко-гібридну «руку Москви» у всій цій каламутній історії. Образно кажучи, 26 січня у стінах сейму не лише ця рука грала свою партію, а смердючі московські ноги у ватованих валянках натиснули на педалі польського шовінізму. І не лише у відношенні до українців. Свіжою у пам’яті залишається варшавська листопадова маніфестація під гаслом «Пам’ятаємо про Львів і Вільнюс».

Саме тому сьогодні вкрай важливо виставити точний знак рівності між московським і варшавським імпершовінізмом, який, у своїй гібридній формі ХХІ століття веде наступ на все українське: мову, гідність, Донбас, Бандеру, Крим, Львів, УПА, Шухевича і усіх наших Героїв минувшини та сучасності. Слід відкрито визнати домінуючий вплив кремлівських сценаристів на польську політичну верхівку (це ж із катинським фактором!), а через них і на значну частину польського суспільства. І це в переддень 100-ліття від створення ЗУНР і початку україно-польської війни. Як зазначає політолог Остап Кривдик: «Історична бомба закладена під 1 листопада 2018 року. Польська окупація, що ознаменувала собою національне і релігійне переслідування українців, чи тимчасова територія самопроголошеної ЗУНР, легітимно повернута Другій Речі Посполитій? Загострити обидві позиції до краю, підтягнути історичних реконструкторів, що вже гралися у Волинську трагедію, провести театралізоване тріумфальне здобуття Львова «неоорлятами»… А паралельно – спалити під Львовом автобус із польськими туристами… Ви гадаєте, Гіркін на Донбасі просто так «Велику Вітчизняну» реконструював?»

Саме в цьому контексті сьогодні гасло «Геть від Москви!» звучить співзвучно із «Геть від Варшави!». Варшави Пілсудського, Ярузельського, Кукіза і Ващиковського. Варшави, засліпленої імперською полудою, Варшави – маріонетки у руках досвідченого Карабаса-Ліліпутіна.

Живемо в час прощальних краплин у клепсидрі стабільності світового укладу. Чи буде змога вдало перевернути цю клепсидру, розпочавши новий відлік гідності, а не спекуляцій; патріотизму, а не шовінізму; правди, а не гібридності, залежить від багатьох чинників. Але обов’язково і від кожного з нас!

Олег Вітвіцький

ukrnationalism.com