Пора б уже засвоїти уроки...

Свого часу, коли наша бізнес-влада «проковтнула» несправедливі й образливі для України рішення польського Сейму й Сенату про «геноцид», автор цих рядків попереджав, що така капітулянтська позиція офіційного Києва користі нам не принесе. Навпаки, польські претензії до України різко зростуть, а звинувачення стануть ще гострішими й гучнішими. Сьогодні правильність цього прогнозу очевидна. У заявах варшавських керівників дедалі виразніше відчувається присмак територіально-реваншистських марень, ностальгія по «кресам всходним», бажання на рівному місці затіяти скандал і шантажувати Україну, вимагаючи все нових і нових поступок на користь Польщі. Як на це реагувати? Ну, нинішній владі давати поради безглуздо. А владі патріотичній можна лише нагадати (бо вона й сама це знає), що політика, зокрема й щодо Польщі, має будуватися на неухильному й послідовному захисті національних інтересів України. У принципових питаннях треба давати чесні й чіткі відповіді, а не дріб’язково хитрувати, вивертатися, розраховуючи когось обдурити, але зрештою обманюючи лише самих себе. Як сказано у Святому Письмі: «І хай у вас «так» буде «так», «ні» – «ні», а що крім того, то від лукавого».

У цьому контексті мені сподобалася пряма відповідь директора Львівського музею «Тюрма на Лонцького» міністрові закордонних справ Польщі про окупацію польськими військами Західної України 1918 року.

Директор прямо сказав, що окупація була, що цілковито відповідає істині. А як інакше це назвати? Існувала визнана низкою країн держава – Західноукраїнська Народна Республіка, що мала аж ніяк не менше юридичних підстав для свого існування, ніж відновлена Польща. До цієї держави увірвалися польські війська, знищили її й окупували територію ЗУНР. А от позиція львівського професора Леоніда Зашкільняка мене здивувала. Спочатку шанований професор визнав факт окупації (хоча й побічно, особисто дистанціюючись), а потім продемонстрував цікавий логічний пірует: «Але з погляду міжнародного права, становище українських земель після рішення Ради послів було вже законним: західноукраїнські землі увійшли до складу Польської держави на засадах міжнародного права. Тому вважати їх окупованими було вже неправильно». Годі й казати, чудові можливості залишає міжнародне право всіляким агресором і окупантам, досить правдами й неправдами «узаконити» захоплення чужої території, й усе гаразд, було ваше, стало наше». Спритність рук і ніякого шахрайства. Але окупація залишається окупацією незалежно від псевдоюридичних махінацій і псевдоправового словоблуддя. До речі, й режим на західноукраїнських землях був встановлений Варшавою цілком окупаційний, одні лише «пацифікації» чого варті... А реальний статут українців на цих територіях, становище людей другого сорту? Нещодавно пан Ващиковський заявив, що вони ніколи не поставлять знак рівняння між Армією Крайовою й УПА, а це означає, що вони ніколи не поставлять такий знак між поляками й українцями, «вища» раса має залишатися «вищою» расою.

Виходячи з логіки професора Зашкільняка, вилучення Судетської області у Чехословаччини є цілком законним заходом, оскільки воно було освячене на «міжсобойчику» Британії, Франції, Німеччині й Італії на сумнозвісній конференції 1938 року у Мюнхені. А якщо завтра Москва за допомогою своєї агентури на Заході легітимізує окупацію Криму, то окупація, на думку львівського професора, припинить бути окупацією?

А от тепер, збудившись від нескінченних українських поступок, варшавські вожді вже дають нашій країні вказівки, кого в Україні на які посади призначати, а кого ні. Тепер кадрову політику України визначатиме Варшава? На її вимоги ми повинні почати полювання на людей, позиція яких там не подобається, почати переслідування за погляди й переконання, практикувати заборону на професію? Це польська «демократія» в усій її красі? Європейський Союз ще матиме чимало клопоту з варшавськими й будапештськими вождями, якщо вчасно їх не заспокоїть. А у нас в Україні ніяк не хочуть зрозуміти, що ніяке плазування нас не врятує, навпаки, лише створить нам імідж беззахисної жертви, за рахунок якої сусіди можуть вирішувати свої проблеми. Сьогодні ми переживаємо наслідки багаторічного плазування наших керівників перед Росією. Пора б уже засвоїти уроки...

Ігор Лосєв

ukrnationalism.com