19 КВІТНЯ: СТОРІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ

19 квітня, сто років тому, в Києві розпочав роботу Всеукраїнський національний конгрес – перший представницький форум українського руху. Конгрес став однією з переломних подій Української революції, оскільки підтримав гасла національно-територіальної автономії України та легітимізував Центральну Раду як всеукраїнський парламент.

Український інститут національної пам’яті спільно з Міністерством інформаційної політики, Київською міською державною адміністрацією й обласними держадміністраціями підготували соціальну рекламу до 100-річчя Всеукраїнського конгресу, яку незабаром оприлюднять у регіонах.

У центрі інформаційної кампанії – 11 видатних постатей Української революції 1917-21 років, які творили українську державність сто років тому: Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Софія Русова, Євген Коновалець, Микола Міхновський, Симон Петлюра та інші.

Ідея Українського національного з’їзду, як його в той час називали, вдало вписалася в тодішні політичні реалії: стрімке розгортання українського визвольного руху та необхідність заміни культурно-просвітницьких гасел гаслами державної автономії.

У спогадах Михайло Грушевський пояснював особливості моменту: «Тимчасовий уряд мав тенденцію відкладати усе до Установчих зборів і туди пакував українську справу в комплексі національного питання взагалі. Але справи Фінляндії, Польщі, Полудневого Кавказу він признавав настільки ясними самі собою, що уважав можливим негайно, своєю властю декретувати їм політичні права, не чекаючи Установчих зборів. Нам, значить, треба було продемонструвати загальнонародний імперативний характер українських домагань, можливо яскраво і недвозначно… показати що наші домагання – се домагання загальні, народні, і народ чекає їх сповнення нетерпеливо, бере до серця кожну проволоку, і жартувати таким відкладанням «до Установчих зборів», котрі невідомо коли відбудуться, се річ не зовсім безпечна».

У день відкриття конгресу Сергій Єфремов писав у передовиці для «Нової ради»: «Ще місяць тому трудно було навіть думкою здумати ті перспективи широкі, які розгортаються тепер перед українством. Не то партійно-політичні лозунги, а навіть найскромніші домагання культурні зустрівалися глумом, збувалися досадним одмахування. А тепер – з голосом українського народу мусять рахуватися, до його прислухаються, од його сподіваються відповіді на такі пекучі питання дня, як державний лад у Росії…».

Всеукраїнський національний конгрес мав пройти у великодні дні (четвер-субота). Попри побоювання організаторів, до Києва на пароплавах і конях, по залізниці і пішки прибули понад 1000 делегатів з різних куточків України, а також представники Галичини, Буковини, Холмщини, Кубані, Москви, Петрограда. Всього зареєструвалося близько 1500 учасників і гостей з’їзду, що представляли різноманітні політичні партії і течії, громадські організації та товариства. 900 із них мали право вирішального та дорадчого голосу. Прибули на форум відомі в той час Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Дмитро Дорошенко, Ілля Шраг, Петро Стебницький, Людмила Старицька-Черняхівська...

Засідання конгресу проходили в залі Купецького зібрання (нині Національна філармонія України). Першого дня виступили Дмитро Дорошенко, Олександр Шульгин, Федір Матушевський. Вечірнє засідання розпочалося о 20-й годині. Учасники виголошували промови щодо сказаного доповідачами удень. Виступи обмежили п’ятьма хвилинами, на трибуні побували 23 делегати, хоча бажаючих було куди більше. Від Селянської спілки в зал внесли прапор з портретом Тараса Шевченка. Як записано в матеріалах з’їзду: «Збори враз встали та проспівали “Як умру, то поховайте”».

Гучні оплески і шквал захоплення зірвала позачергова заява голови товариства імені Павла Полуботка Миколи Міхновського «про згоду п. Головнокомандуючого на заснування у Києві одної бригади українського війська, а п. військового міністра Гучкова – про згоду на заснування 2-х бригад, а при можності і більшої військової частини». Свій виступ Микола Міхновським завершив словами: «Це військо захистить свободу України і забезпечить її щастя в майбутньому».

Делегати конгресу рішуче підтримали гасло української автономії. У прийнятій наприкінці дня резолюції зазначалося: «Згідно з історичними традиціями і сучасними реальними потребами українського народу з’їзд вважає, що тільки широка національно-територіальна автономія України забезпечить потреби нашого народу і всіх інших народностей, котрі живуть на українській землі».

Розійшлися лише о першій годині ночі, аби продовжити наступного дня.

Підготував: Сергій Горобець

www.memory.gov.ua