ЧИ ГРІЮТЬ КОСИ В ГРОБІ?

Створено: 20 листопада 2018 Дата публікації Перегляди: 1993

23“НЕХАЙ СПОМИН МИНУЛОГО ПІШЛЕ НАМ КРАЩЕ МАЙБУТНЄ...”

ЧИ ГРІЮТЬ КОСИ В ГРОБІ?

Галина Сорочак-Малашевська, позивний “Надія Хміль”, з весни 1943 р., у підпіллі, член ОУН, медсестра та друкарка в рядах УПА. Весною 1952 року, внаслідок провокації та зради потрапила до рук КГБ ( м.Рівне). Криївка була закидана газовими шашками, поранена та без пам'яті опинилася в руках озлобленого ворога.
Засуджена військовим судом на 25 років позбавлення волі, у трудових таборах. Термін відбувала у м.Воркута.
“Надія Хміль” жертвоно присвятила своє життя на боротьбу за незалежність України.
Пройшла важкий та тернистий шлях: війна, визвольні змагання, смерть рідних та друзів, переслідування, життя в криївках, зрада, поранення... а далі тюрьма та допити, знущання, знов допити... холод... голод... важка фізична праця...

Зі спогадів п.Галини Сорочак - Малашевської: “ О 10-й год. вечора, після “отбоя” мене викликали і сказали, що я піду ночувати до своїх хлопців. Я не зрозуміла до чого вони ведуть. Закували руки, накинули дуже довгу чорну пелерину і повели через тюремне подвір”я. Нарешті зупинилися перед якимись напівкруглими залізними дверима. Там стояв з ключами вартовий. Наказали відкрити. Увійшовши в середину, я побачила жахливу картину. При смутному світлі було видно по обидві сторони накладених трупів. Їх обличчя були змасакровані. Хто сам себе добив, а кого й вони докінчили. Приміщення було бетонне, чорне та напівкругле. Посередині асфальтована доріжка, до якої повернутими головами лежали мертві повстанці. Попри стіни лежали брили льоду. А на дворі вже був червень місяць. Я була боса, почула холод по ногах. Мертвих було, певно, більше 20-ти осіб. Сказали дивитись і може когось спізнаю. Запам'ятався мені крайній з напівсивою борідкою, з відкритими очима. З боку чола була засохла кров. Я нікого не впізнала, хоча пильно дивилася ( а хоч би й впізнала, то не сказала б). Лежав там молоденький хлопчина, по кутиках уст замість вусиків виднівся лише пух. Очі були закриті, груди у крові. Всі вони були роздягнуті та босі.

23

Старший конвой сказав, щоб я собі серед них вибрала місце для “ночлєга”. Я вибрала місце біля крайнього, сіла біля нього. Я настільки фізично була перевтомлена, що де сіла там і заснула. Розпустила свої коси і ними вкуталася, наче одіялом. Холод добирався до всіх частин мого тіла. Але велика перевтома взяла верх, я заснула. Мій сон оберігали мої мовчазні друзі, фізично знищені, але їх мертвий дух додав мені сили і витримки у дальшій тернистій дорозі.
Розбудив мене стук ключів і зміна вартового. Вже благословилось на день. Мене повели назад у камеру. Таку “прогулянку”, як вони самі називали, робили зі мною на протязі 10 днів. Проте повернули мені мої чоботи з посіченими халявами, бо у цьому “гробі” було дуже холодно і я почала кашляти. На день мене знов повертали в камеру. Викликали на допит і сміючись питали, чи часом котрийсь не “воскрес” і може обняв мене.
Правду кажучи, у моргу, я дуже заздрила цим мертвим невідомим повстанцям. Вони вже не чують цього глуму, що мені тепер доводиться чути. Заходячи туди, я тричі христилася і кланялася їм, потім сідала і молилася.
Вже тепер, на схилі свого віку, я сама собі дивуюся, як я витримала той психологічний тиск зі сторони оцих “гуманних” нелюдів. Думаю, що віра в Бога спасла мене, не дала впасти ниць, перед оскаженілим ворогом.”

Наталя Ананевич

Статистика
Перегляди статей
8714760
Лічильник

Українська рейтингова система