Геннадій Іванущенко: Маємо повернути пам’ять про загублених в історії українців

Геннадій Іванущенко: Маємо повернути пам’ять про загублених в історії українців
Відомий історик, архівіст з Сум Геннадій Іванущенко тривалий час працює в архівах українських організацій у Великобританії. Регулярно йому трапляються унікальні документи доби визвольних змагань українського народу XX століття, які він, по мірі надходження, викладає онлайн. Про оцифрування фондів, рідкісні документи, про можливість викладати їх у відкритий доступ Геннадій Іванущенко розповів УІС.

– Розкажіть про результати оцифрування фондів у Британії. Як відбувається процес оцифрування?

– Оцифровування документів, це лише один з кількох напрямків сучасної архівної роботи, причому, – прикінцевих. Йому передує виявлення та ціла низка інших послідовних і взаємопов`язаних кроків, що їх називають упорядкуванням. Адже недостатньо просто знайти цікаву інформацію та відразу оцифрувати й виставити в інтернет. Користь від цього буде мінімальною. Коли ж документ виступає складовою частиною архівного фонду, відповідно описаний і, за потреби, відреставрований, детально говорячи, – коли на його повну архівну назву (від номеру фонду до аркуша) можуть покликатися дослідники, тоді він стає вагомим аргументом, і, за необхідності, зброєю. Адже в умовах теперішньої інформаційної війни попит на історичну правду величезний. І колосальну перевагу нам сьогодні дає поєднання двох світових тенденцій: архівної та інформаційної революцій.

Залучення знайдених документів до наукового обігу та їх популяризація відіграє ключову роль в трьох важливих завданнях: формуванні української ідентичності, підсиленні мотивації українців у їхній теперішній боротьбі (на фронті та в тилу) й лобіюванні українських інтересів за кордоном.

Апеляція до нашого героїчного минулого виховує нових героїв. А репрезентування світові нашої боротьби за незалежність і демократію служить нагадуванням, «лікує» західних політиків від самозаспокоєння й ідіотизму. Крім того, електронні копії архівних документів дають можливість великій кількості людей, кого не задовольняють інтерпретації істориків, скласти власне уявлення про ту чи іншу подію.

На сьогодні в країнах поселення українців у світі існує кілька архівних центрів. Їх колекції мають різний рівень впорядкованості та представляють різні історичні епохи. Найбільше таких архівів є в США та Канаді. Але основна наша увага сконцентрована на формуванні Архіву ОУН в Українській Інформаційній Службі-Лондон (куди, до речі, буде передана частина колекцій із заокеанських українських архівів).

Тут зберігається частина документів Головного Проводу ОУН та всі документи Теренового Проводу у Великій Британії. Відомо, що ОУН створила та скеровувала діяльність багатьох інших українських структур: від політичних і молодіжних до комбатантських, наукових, харитативних, кооперативних тощо. Документи цих організацій також є в цій архівній колекції. Підкреслюю – саме колекції, яку ще належить крок-за-кроком перетворювати на архів, – сучасну інформаційну систему з належними умовами зберігання, систематизацією, і, звісно, оцифровуванням. Та поки тривають підготовчі роботи до ремонту приміщень під архівосховища (раніше тут була друкарня УІС), основна увага в упорядкуванні та скануванні приділяється бібліотеці архіву, а саме періодичним та неперіодичним виданням. Ці видання – своєрідне «обличчя» Організації. Частина їх репрезентувала український визвольний рух у відкритій інформаційній роботі, частина (бюлетні, обіжники, інформаційні листки, вишкільні матеріали) – призначалася для внутрішнього використання в організаційній мережі, але через роки стала цікавою, як історичне джерело.

Лише за останній рік роботи серед уже повністю оцифрованих і викладених в інтернет матеріалів легендарний журнал «Визвольний шлях» (1948-2009 рр.), журнал Союзу Українців у Великій Британії «The Ukrainian review» (1954-1999 рр.), журнал Антибільшовицького Блоку Народів «АBN-correspondence», який виходив англійською мовою (1950-2000 рр.), німецькою (1949-1957 рр.), французькою (1951-1954 рр.) та російською (1993-1994 рр.), газета «Український клич» (1947-1948 рр.) Також неперіодичні видання: «Бюлетень Проводу ОУН» (1969-1998 рр.), «Бюлетень Проводу Юнацтва ОУН» (1969-1988 рр.), англомовний бюлетень Української Інформаційної Служби в Лондоні, який виходив під назвою Ukrainian Press Service (1949), Ukrainian Information Service (1950-1951), Ukrainian Observer (1952-1954), багато книг, і серед них повні серії «Бібліотеки українського підпільника» та «Бібліотеки українського державника».

В деякий випадках, як з журналом «Визвольний шлях», подолати таку роботу вдалося з допомогою друзів та небайдужих людей, практично зі всього світу. Так, Віктор Рог підбирав у Києві ті числа, яких не вистачало в нашій бібліотеці, а «кур`єри» Мирослава й Надя Матвіївські привозили їх до Лондона.

Дуже допомогла раніше відсканована частина матеріалів істориком Михайлом Романюком для сайту «діаспоріана». Також велику роботу з оцифровування провів Сумський Національний аграрний університет, зокрема його бібліотека на чолі з п. Галиною Комликовою. До речі, ця робота була виконана в рамках нашої попередньої співпраці з розповсюдження літератури української діаспори. І, звичайно, варто згадати самовіддану допомогу окремих людей, таких, як п. В`ячеслав Артюх з Сум. Відклавши підготовку своєї докторської роботи з філософії, він кілька тижнів сканував і пересилав числа «Визвольного Шляху», яких не вистачало. Справа в тому, що за багато попередніх років ці примірники залишилися тут лише в твердій оправі (по 6 чисел), не зрізавши якої, журнал не відскануєш. Тому, щоб не псувати єдині екземпляри – й стали використовувати «старі дружні зв`язки», адже свого часу по бібліотеках та навчальних закладах було роздано багато літератури, в т.ч. й числа «ВШ» у м`якій обкладинці. Це була, мабуть, найтриваліша робота.

– Скільки часу вона зайняла і який об`єм роботи виконаний?

– Близько 8 місяців. Якщо говорити про об`єм, то це 61 рік, 732 числа і, приблизно, 311 тис. оцифрованих аркушів.

– Чи триває оцифровування періодики тепер і які труднощі зустрічаються в роботі?

– Так, триває. Вже повністю відскановано газети ОУН «Шлях Перемоги» (з 1954 р.) та «Український Самостійник» (1950-1957 рр.). Складність полягає в тому, що маємо сканер формату А-3, а газети мають формат А-2. Тож робимо на 1 сторінку 2 скани (з напуском). Це, напр., якщо річник «Шляху Перемоги» має 52 числа (по 6 чи по 8 стор. кожне), то виходить близько 800 сканів формату Tif. Далі програма FineReader їх вирівнює. Далі іншою програмою зшивається кожна сторінка (це прибл. 16 операцій). Потім кожна сторінка обрізується і все число перетворюється в PDF (зменшеного формату). Робота над одним числом займає близько 10 хв.

Інша проблема полягає в розпорошеності документів визвольної боротьби. При формуванні фондів збираємо матеріали зі всього світу. Вже надійшло кілька посилок з упорядкованими документами з Канади від наших друзів з Торонто. На черзі – з США, можливо з Бельгії. Це ті документи, які знаходяться в українських установах. А є такі, які в приватних руках. Тут потрібно, іноді, делікатно переконувати і наполегливо листуватися. Велика надія на наших друзів зі всього світу, що вони поступово переконуватимуть колекціонерів у перевагах цінного документа, який бачить увесь світ, а не лише одна родина.

Є успіхи, коли люди самі нас шукають. Так, у Брадфорді (місто на півночі Англії) 30 років тому було засноване Українське відеоархівне товариство. Серед близько 500 його записів Конгреси АБН, інтерв`ю Я.Стецька, похорон Патріарха Й.Сліпого та багато інших подій українського життя за кордоном. Нині перша частина колекції вже передана до нашого архіву.

– Коли можна буде побачити унікальні архівні документи онлайн і де?

– Вони вже є онлайн з вересня 2012 року, коли відкрився сайт Архіву ОУН в УІС-Лондон – ounuis.info

Тут можна побачити, крім уже згадуваної періодики, й частину документів Головного Проводу ОУН, ТП ОУН у Британії, Канаді. Є особові фонди С.Бандери і Я.Стецька. Також оцифровані й викладені аудіо та відеоматеріали. До речі, один з таких документів, а саме відео похорону Степана Бандери 1959 року на цьому сайті вже переглянуло майже 32 тис. користувачів. Яка читальна зала звичайного архіву чи бібліотека може прийняти таку кількість відвідувачів за 1 рік і 4 місяці?

Це лише частина роботи з оприлюднення документів Українського визвольного руху, які акумульовані в діаспорі. В Україні цим займається Центр досліджень визвольного руху, який також виставляє документи, що знаходяться в Україні онлайн на сайті avr.org.ua

Тож робимо одну справу. В перспективі – 2 сервери (у Львові та Лондоні), на яких будуть знаходитись електронні копії документів (текстові, графічні, аудіовізуальні тощо). Це означає, що інформаційні імпульси від використання цих документів істориками, журналістами та всіма охочими йтимуть з 2-х центрів.

– З якими невідомими або маловідомими документами щодо національно-визвольної боротьби української нації Ви стикалися під час роботи в архівах у Лондоні?

– Я вже зарікався вживати терміни «невідомий», «маловідомий», особливо в соцмережах, бо відразу з`являються експерти, які тратять масу часу, щоб довести протилежне. Втягуватись у це листування – завелика розкіш для архівіста. Коректніше, мабуть, буде говорити про цікаві знахідки... Ось, наприклад, машинопис статті С.Бандери «Мої життєписні дані», знайдений в архіві Дослідного інституту «Україніка» в Торонто. Він відомий, маловідомий, чи невідомий? Як текст – відомий, бо друкувався в багатьох виданнях. А як архівний документ? Адже написаний він був на прохання друзів в Торонто у квітні 1959 року, а в 1961 р. відредагований і надрукований у «Гомоні України» за 14 жовтня. І так з багатьма документами, листами і статтями Ярослава Стецька тощо. Розповідають, що коли Бандера писав згадувану біографію, він дійшов до 1940 року, потім махнув рукою і сказав: «Інші допишуть...»

Тож, іноді, мабуть варто просто «махнути рукою» і робити свою справу мовчки.

Є кілька таких цікавих знахідок. Це тексти, аудіо і відео. Знайдені не тільки в Лондоні, а й у Клівленді, Торонто, Вінніпегу. Ось, наприклад, у Вінніпегу в Осередку Української освіти й культури знайдено відео похорон Євгена Коновальця 1938 року, в Торонто – кілька оригіналів статей Бандери, листи родичів до Василя Безхлібника в концтабір Оранієнбург, грипси Зенона Коссака з тюрми «Бригідки» 1934 р. Також звідти – копії газет багатьох країн світу. Це повідомлення про загибель Бандери (1959) і суд над Сташинським (1962). Після ІІ Світової війни ці події були найбільшим приводом нагадати світові про боротьбу, яку вів український народ за свою незалежність. Представлені газети 23 країн 27 мовами. Ці газетні повідомлення зібрані у 34 одиниці зберігання, загальною кількістю 2 404 аркуші.

Серед аудіодокументів, знайдених в Лондоні, мене найбільше вразила доповідь про Тараса Шевченка, виголошена Дмитром Донцовим у березні 1964 року. Звукозапис виступу на касеті знаходився в колекції документів інж. Василя Олеськіва. Вражає прекрасна дикція, мовні звороти людини «ще з тією» гімназійною та університетською освітою, а ще більше вражає текст.

Донцов говорить наче про сьогоднішню українсько-російську війну. Я навіть сумнівався на початку, що це саме Донцов. Сумнівався, навіть слухаючи знайомі думки з прочитаних його книг, – багато хто їх читав і міг ці думки поділяти й декларувати. Але сумніви відпали там, де він з притиском і, здалося, з якимось болем говорить: «Я про це повторюю вже 50 літ...» Прослухати цей виступ можна тут: ounuis.info

– Розкажіть трохи про Музей Визвольної боротьби ім. С.Бандери в Лондоні, коли заснований. що в ньому зберігається, які останні заходи там відбувалися?

Музей заснований у 1962 році одразу після суду над Сташинським. Чому саме в Англії? Виключно з міркувань безпеки – подалі від «русотуристів». Заснований був спочатку в Нотінгамі, потім перевезений до Лондона для того, щоб його могло переглянути більше людей. Музеїв Бандери є кілька, але тільки тут можна побачити особисті речі та документи Провідника ОУН за післявоєнний період. Він складається з 3 частин: інтер`єру кабінету з Мюнхена, меблів і речей з помешкання та експонатів, переданих до музею вже після його відкриття. Серед них: друкарська машинка Коновальця, компас Шухевича та вишивки українок з совєтських концтаборів.

Останнім часом тут – бум відвідувачів. Багато українських громадських діячів, вчених, представників «четвертої хвилі» – волонтерів «Євромайдану-Лондон», «Захист патріотів». Були польські історики, були російські моряки. Всім – відкрита дорога, без обмежень. Не пустили тільки скандальновідомого журналіста-провокатора Грема Філіпса, який хотів використати візит для створення антиукраїнського пропагандистського відеоролика.

Останніми відвідувачами тут були члени Світової Управи і дружинники Спілки Української Молоді, які прибули до Лондона на святкування свого 70-літнього ювілею.

Хто не має можливості потрапити до Лондона, той може переглянути віртуальну екскурсію цим музеєм тут: ounuis.info

– Чи траплялися Вам документи або публікації у вільній українській пресі. яких ще не бачили в Україні, які не видавалися, і які не можна побачити ніде, окрім як в архіві ОУН в Лондоні?

– Трапляються постійно. Це окрема тема окремого інтерв`ю, я думаю. Якщо коротко, то за цією періодикою колись вивчатимуть багато розділів історії. І в першу чергу – історію міжнародних відносин і дипломатії після ІІ Світової війни. В часи «Холодної війни» преса українська за кордоном була дуже різноманітною. Це ж не тільки такі видання ОУН, як «Український Самостійник», чи «Шлях Перемоги». Це й їх опоненти – редагована Іваном Багряним в Новому Ульмі газета «Українські вісті» (теж, до речі, переважно оцифрована). Це й інші видання, які не поділяли політику ОУН (б). Але в них є одне спільне: вони представляють український погляд на міжнародні події того часу. Історія дипломатії з позиції українського визвольного руху! – нечувана досі розкіш для студентів і викладачів.

Тут і війна в Кореї (теж, до речі «гібридна», тільки з китайськими «відпускниками» Пен-Де-Хуая) і непрості стосунки українського визвольного руху з Ватиканом в середині 1970-х рр. Ну й велика кількість інших тем. Ось заголовки: «Мустафа Джемілєв важить лише 35 кг.», «Вирок Михайла Осадчого», «Про заворушення в Новочеркаську», «Пам`ятник Т.Шевченка в Парагваї», «Незламний д-р Горбовий», «Про КЦ в Авшвіці і як загинув Василь Бандера», «Донецько-Донська «Новоросія» в минулому й тепер» тощо. Крім цього – некрологи видатних людей. Завдяки одному з них нещодавно вдалося знайти могилу генерала О.Грекова під Віднем. А що вже говорити за повідомлення про збірки на Фонд ОУН, які просто рясніють іменами й адресами – прекрасний матеріал для ідентифікації сотень тисяч загублених в історії українців! І одночасно – відповідь на питання «Звідки ОУН брала кошти на боротьбу?». Звідти! – з тих пожертв. З таких жертв і пожертв, на яких і сьогодні тримається українське військо і Україна.

Щодо документів, то основна робота над ними почнеться після завершення ремонту. Тому основні знахідки ще попереду.

– Які найсильніші враження від Вашої поточної роботи?

– Їх два: роботи багато і вона чудова.

Автор Спілкувався Сергій Пархоменко, УІС

{module mod_knopka_comments}