Забули Патріярхат і Патріярха

У наступному році припадатиме 125-а річниця народження великого сповідника нашої християнської віри та довголітнього страдника за неї та зокрема за нашу українську Церкву, Блаженнійшого Патріярха Йосифа Сліпого. У підготовці до цього відзначення важливим не тільки застановитися над життєвим шляхом Блаженнійшого, але також над Його змаганнями, починами і діями які він розпочав і доконав , а також і тими які він розпочав але не вдалося йому завершити.

Історія зусиль Блаженнійшого по питанні Патріярхату Української Греко Католицької Церкви почалась 11 жовтня 1963 року коли “заговорив я … про Свідчення нашої Української Церкви…Щоб висловити перед цілим світом вдячність, признання і особливо, щоб заявити про співчуття страждальцям і надати їм моральну підтримку і вніс я прохання-пропозицію піднести Києво-Галицьку Митрополію і всієї Руси до патріярхальної гідності.” Так написано у Заповіті Блаженнійшого.

21 листопада 1964 року Папа Римський Павло УІ проголосив, що Другий Вселенський Собор прийняв рішення про Східні Католицькі Церкви під заголовком “Патріярхати Східного Обряду”де стверджено, що Патріярший устрій є традиційним способом управління у Східних Церквах та Собор бажає щоби там де потрібно, нові Патріярхати були оформлені. В самому тексті окреслено значіння і роль Патріярхів:

“Патріярхи з своїми синодами є найвищим авторитетом для всіх справ Патріярхату, включно з правом встановлення нових єпархій і призначення єпископів їхнього обряду у територіальних границях Патріярхату, без відбору від Римського Понтифіка його неграничного права втручатися в індивідуальні справи.”

У вересні-жовтні 1969 року відбувся Синод українських Єпископів у Українському Католицькому Університеті у Римі. На завершення Синоду за підписом всіх учасників направлено прохання разом з текстом запропонованої Конституції Патріярхальної структури УКЦ до Верховного Понтифіка, а також прохання піднести Верховного Архієпископа УКЦ Йосифа Сліпого до ранги Києво-Галицького Патріярха.

Від Риму не було відповіді. У своєму Заповіті Блаженнійший окреслив своє бачення цієї мовчанки на підставі документів які оприлюднювалися в ранніх 1980-их роках, що наша Церква була жертвою дипломатичної гри між Римом а Москвою. Це бачення підтвердилося ось його року зустріччю Папи з московським лже-патріярхом Кирилом. Хоча Рим не подав відповіді його речники натомість неформально кількаразово і можливо лицемірно звертали увагу, що для визнання Патріярхату УГКЦ потрібно територію, а її немає.

Ось так. Від дня проголошення відновлення незалежності держави України та перебирання юрисдикції території України УГКЦ минуло 25 років. Як мені відомо, Синод єпископів УГКЦ зустрічався кожного року, а навіть і кілька разів у році. Одначе, не пригадую собі, щоби між постановами кількаразових синодів було вирішено звернутися поновно до Папи у справі проголошення Патріярхату УГКЦ, вказуючи, що головна перешкода в минулому, тобто відсутність територіальної юрисдикції вже не є проблемою.

На цю тему з подібною аргументацією я писав у серпні ц.р. коли я писав про 25 років незалежності.

У вересні ц.р. відбувся черговий Синод. Синод оприлюднив 34 постанови. Іменники Патріярхат, Патріярх зовсім відсутні. Правда є прикметник “Патріярший” по відношенню до Патріяршої курії де треба створити відділ соціального служіння, про співпрацю з Патріяршою комісією у справах духовенства, про використовування навчально-методичних матеріалів Патріяршої курії, взяти до уваги звіт Патріяршої курії та відділів патріяршого рівня, про будівництво Патріяршого центру, прийняти звіт Канонічного відділу Патріяршої курії, про Патріярший економат. Все це підписане Святославом, Верховним Архиєпископом Української Греко-Католицької Церкви.

Мабуть найбільшою іронією Синоду це те, що між постановами вказано вшанувати в наступному році 125-річчя від дня народження ісповідника віри патріярха Йосифа Сліпого, тобто поблагословити загально-церковне відзначення, затвердити програму, призначити Владику Лончину головою оргкомітету, доручити оргкомітетові опрацювати бюджет та подати його Патріяршому економатові.

У своєму Заповіті Блаженнійший Патріярх Йосиф Сліпий писав:

“І вас, мої улюблені діти, благаю ніколи не відмовлятися від Патріярхату своєї Страдної Церкви, ви ж живі, існуючі її діти!”

Заповіт Блаженнійшого підписаний “Смиренний Йосиф Патріярх.”

Чи не краще чим запроектованої програми нашим владикам відзначати Блаженнійшого Патріярха Йосифа Сліпого з нагоди річниці Його народження продовженням Його зусиль на користь Патріярхату нашої Церкви. Одним голосом зверніться до Папи у цій справі.

У своєму Заповіті Блаженнійший писав ще і так:

“Як Глава і Батько нашої Церкви намагався я навчати і упоминати. Не раз як Батько закликав я до єдности благальними словами і як Глава нашої Церкви напоумлював рішучим твердим словом, коли треба було збудити приспане сумління і вказати на пастирську відповідальність за духовне стадо перед Богом і Церквою. Бо ж Єпископат повинен бути зразком однозгідности у правлінні Церкви і прикладом єдности в усіх ділянках церковного і народного життя. Всі мої переживання з того приводу — зневаги, душевні рани, словом всі оці постріли лукавого – вам відомі. Вони не були легші як у в’язницях і на засланнях. І переживав я їх так само болюче, як переживав перед тим в’язничні тортури. Та сьогодні я дякую Всевишньому за те що мене били в неволі і били на волі. Дякую Йому за те, що мене били а не величали раби!”

УІС

{module mod_knopka_comments}