Що нас чекає

Влада продовжує демонструвати крайню некомпетентність та дилетантизм, тому що тільки в останні тижні ми почали чути, що необхідно боротися з епідемією коронавірусу, хоча на календарі вже квітень, а всі подібні рішення необхідно було приймати якщо не в січні, то в лютому. Замість цього ми всі бачили шоу з кадровими перестановками, змінами урядів, ротацію Генпрокурорів та звільнення вже другого за місяць міністра охорони здоров’я.

Як результат, влада проґавила початок пандемії в Україні і протидія їй почала нести хаотичний та нелогічний характер. Сама ж країна опинилася в ганебній ситуації і в сфері економіки, і соціального забезпечення, і вже навіть у харчуванні Збройних сил України.

Попереду нас чекають складні часи.

За офіційними даними понад 3 млн. чоловік вже пішли в неоплачувані відпустки. За неофіційними – близько 7 млн.

З тих, хто працює, 30% перейшли на дистанційну форму. Ефективність їхньої роботи і, відповідно, заробітки значно знизилися.

У найбільш невигідному становищі опинилися самозайняті чи ті, хто працював без оформлення.

За інформацією голови Асоціації власників малого та середнього бізнесу Руслана Соболя зупинилося біля 60% малого та середнього бізнесу. А за даними Європейської бізнес асоціації тільки 23% підприємств не планують ніякого скорочення працівників або зменшення заробітної платні.

Ці цифри вражають.

Вони свідчать про те, що перед владою стоять нові складні виклики. Необхідно терміново приймати рішення, які важко даватимуться лайкозалежному президенту.

Необхідно проводити реформи, скорочувати видатки, перерозподіляти бюджет та шукати нові джерела надходження фінансування.

Зараз Україна знаходиться в кризі епідеміологічній, кризі фінансовій та соціальній. Але наближається ще одна: політична. І якщо вона настане та не буде кому керувати державою, то нам не варто очікувати позитивних змін в інших сферах.

Нарешті Зеленський усвідомив, що не контролює монобільшість. Тобто, з одного боку, у фракції «Слуга народу» виключно люди, які отримали мандати завдяки його рейтингу. Кожного депутата він самостійно відібрав, провів за руку, посадив в крісло та взяв на себе повну відповідальність. Але тепер вони його не чують, бо існують й інші бенефіціари. В першу чергу це Ігор Коломойський, який контролює значну частину фракції, та інші відомі олігархи. А тому тепер в залежності від законопроектів у парламенті виникають різні конфігурації.

Коли було голосування за «антиколомойський» закон (в першому читанні) та закон про відкриття ринку землі з метою повернення довіри міжнародних фінансових установ до України для уникнення дефолту, то їх підтримали державницькі фракції «Європейської Солідарності» та «Голосу». А коли голосували за звільнення прокурора Рябошапки чи призначали «200%-свою» генпрокуроршу Венедиктову, то голосування відбулося завдяки ОПЗЖ Медведчука.

Показовим є голосування за призначення міністром охорони здоров’я Максима Степанова. Спершу Медведчук та частина його людей утрималися і рішення не пройшло. Але через дві години законопроект знову поставили на голосування і цього разу Медведчук, разом з частиною депутатів ОПЗЖ і «слуг», які до цього не голосували, проголосував «за» і рішення було ухвалено.

Насправді ми знаходимося на порозі великої політичної кризи, коли Зеленський, маючи на папері монобільшість, вже фактично її не контролює, бо його «слуги» фінансуються не ним, а олігархами.

Відверто кажучи, я не розумію чому «антиколомойський» закон не проголосували одразу в цілому. Бо наразі існує люфт для зміни закону, а у Коломойського відкрилось «вікно можливостей». Скоріше за все це створено для того, щоб залишити можливість олігарху заробити 5 млрд. доларів за рахунок кишень українців.

А тепер уявіть ситуацію. Якщо у олігарха є можливість отримати таку суму грошей, то виникає питання, чи згоден він зараз витратити, умовно, 2 млрд. доларів на ЗМІ, підкуп суддів та частини депутатського корпусу в різних фракціях? Це для нього вигідно і тому він буде це робити.

Тому зараз перед кожним українським політиком стоїть питання чий інтерес йому важливіший: українського народу чи одіозного олігарха. В ситуації, до якої нас довела влада Зеленського, коли ми маємо падіння промисловості, не проіндексовані пенсії, діру в бюджеті і дефолт на обрії – без зовнішніх запозичень ми станемо банкрутами.

Гроші Україна може взяти або на Заході, або у Росії. І ОПЗЖ нас спеціально заганяє в дефолт та робить все для того, щоб Зеленський був змушений попросити грошей у Росії.

Тому наразі в України є тільки один механізм протидії банкрутству держави та п’ятій колоні Москви – це співпрацювати з Заходом.

9 квітня Україна стала єдиною країною Європи і однією з небагатьох у світі, де кількість померлих перевищує кількість тих, хто одужав. Співвідношення померлих до тих, хто одужав найбільше у світі і дорівнює 1,49.

А протестовано ПЛР трохи більше за 7000, як в деяких країнах Африки.

Це вирок одночасно медичній системі, владі і українському суспільству.

Це свідчить про те, що у нас насправді відбувається гіподіагностика. Тестування проводять несистемно, розподілення тестів відбувається корупційно: тестують здорових чиновників та прокурорів просто через їхній страх бути хворими, а при цьому відмовляють у тестуванні звичайним українцям з респіраторними симптомами та температурою. Тобто у суспільстві існує певний пул людей, які є хворими та носіями, але їх не виявляють, бо тестування проводять тільки тим, хто знаходиться у передсмертному стані, з метою пояснення летальності у лікарні.

Тестують здорових чиновників і правоохоронців та тих, хто вже у вкрай важкому стані. Це єдине пояснення, чому у такій «статистиці» велика кількість здорових та велика летальність.

Буде велике щастя, якщо нас просто «пронесе» і труни не з’являться на автомобільних парковках, як в Іспанії.

Дії влади ж щодо протиепідемічних заходів залишаються нелогічними.

В Україні в одній квартирі можуть жити 3-5 і більше людей, але при цьому перебувати їм разом у громадському місці заборонено. Наприклад, у Німеччині та Франції подібні обмеження не поширюються на сімейне коло.

Влада так і не створила стратегії підтримки дрібних та середніх підприємств. Викинуто велику кількість харчових продуктів, якими торгували на ринках. При цьому великі торгівельні мережі, де в закритих приміщеннях одночасно можуть бути сотні людей, вільно працюють і далі.

З іншого боку, необхідно вже зараз думати про те, як запустити економіку після карантину. Світ поспішає вступити у новий технологічний устрій, де ядром економіки будуть нанотехнології, когнітивні науки та біотехнології.

Можливо епідемія стане каталізатором переходу, і вже зараз необхідно готуватися до того, що велика частина виробництва остаточно застаріє, що спричинить ще одну хвилю економічної кризи.

Зеленський схожий на дурненьку рибку, яка плаває у світі акул і не розуміє, що відбувається навколо. А його поки що не з’їли тільки тому, що є смачніша їжа.

У боротьбі з епідемією коронавіруса українська влада реалізує жорсткі обмежувальні заходи, які повинні стримати та уповільнити розповсюдження інфекції. І ми всі, так чи інакше, платимо за це грошима. Тому подібна практика матиме тяжкі наслідки для економіки: зупиняються цілі галузі або значно зменшується виробництво.

Існує й інша модель: масове тестування на COVID-19 з ізоляцією хворих та груп ризику. Та якби у команди Зеленського вистачало стратегічного мислення, планування та організаційно-кадрових рішень для подібної практики, то не було б потреби в руйнівних для економіки заходах.

Бо будь-які обмеження повинні бути логічними та збалансованими між гарантуванням безпеки, дотриманням громадянських прав і свобод та забезпеченням економічної діяльності.

І якщо у нас впроваджують жорсткі заходи, то вони повинні бути виправдані. Наприклад, комендантська година ніяк не впливає на поширення вірусу, адже він однаково активний і вдень, і вночі.

Владі необхідно змінювати методи комунікації, адже якщо не пояснювати, чому людина не має права заробляти гроші, то це може закінчитися незабаром масовими протестами чи навіть голодними бунтами. А проросійським силам це на руку – вони бажають дестабілізувати ситуацію. Тому ОПЗЖ Медведчука і виступає не тільки за посилення карантинних заходів, але й за порушення прав людей.

До речі, комітет ПАРЄ теж закликає владу країн по можливості не обмежувати права людини через карантин і не впроваджувати заходи, що суперечать демократичним принципам.

І про культуру. Бо без неї все інше не має сенсу.

Вже минув рік з першого туру президентських виборів, на яких переміг Зеленський.

Корупцію, відсутність грошей та повний колапс економіки ми відчуваємо на власних кишенях, але є речі ще більш катастрофічні, результат яких ми побачимо тільки через декілька років.

Після п’яти років культурного ренесансу, в Україні почала реалізовуватися політика розмивання української ідентичності. Відбувається системне та цілеспрямоване знищення українського медіапростору, українського кіно та української мови.

Україна повертається до російської матриці сприйняття української культури, як малоросійської, неестетичної, сільської та маргінальної. «Сватизації» сприяють призначення на посади неосвічених, непрофесійних та некомпетентних друзів-кварталівців.

Головою Державного агентства України з питань кіно в січні цього року була призначена людина, яка має відношення до цієї галузі тільки тому, що протягом двох років була директором комунального кінотеатру в Запоріжжі. На відміну від інших кандидатів, вона має на своїх сторінках в соціальних мережах фотографії з Володимиром Зеленським, що скоріше за все і стало пропускним квитком на посаду. Окрім непрофесійності, ця особа ще й відрізняється антиукраїнськими поглядами. Так, наприклад, мені доводилося особисто втручатися, щоб у моєму рідному місті демонстрували фільм «Червоний».

Тепер Держкіно відмовляється фінансувати виробництво фільмів про Лесю Українку, про Голодомор та про Конотопську битву.

Нівелюються всі здобутки, які були досягнуті Україною в книговидавництві. З 2019 року почалася масова експансія російських видавництв на український ринок, при цьому, внаслідок чергового перерозподілу бюджету, українська книга кинута напризволяще.

В Україні до влади прийшли неосвічені манкурти, результати їхньої роботи ми будемо бачити не одне десятиліття у вигляді духовного спустошення та деградації наступних поколінь.

Україна вступає в часи все більшої економічної, політичної та соціальної кризи. На фоні цього все більше людей будуть розуміти, що вся система, починаючи з голови, є патологічною і потребує термінової зміни.

І чим швидше, тим краще буде для України.

Ігор Артюшенко

 ukrnationalism.com