Невідома країна в Лондоні

Вільна Україна жива і з любов'ю збережена у невеликій кімнаті в Іслінгтоні. Пропонуємо погляд Байрона Роджерса у серце згуртованої громади в еміграції. (Оригінал статті англійською - Ред.)

Вони зберегли все. Його валізу, штори, ручки зі столу. Немає нічого вишуканого: європейські меблі масового виробництва п'ятдесятих років, погано пошитий сірий костюм, речі, які, можливо, придбані у крамницях секонд-хенду по закутках промислового міста. Звичайні речі звичайної людини: похідні черевики, фотографії на німецькому пагорбі – на одній він мружиться від сонця, на інших - із своїми маленькими дітьми, що сміються. Відчуваєте, що він сподобався би вам.

Зазвичай, предметами героїчного культа є фотографії та прапори. А тут наштовхуєшся на пару сірих нейлонових шкарпеток. Бо кожна річ була важлива для збереження.

Такі експонати були б недоречними у меморіальній залі з почесною вартою. Але тут інше. Такі речі люди зберігають, коли все інше розкидано геть буревіями світової історії. Сорочка, яку людина носила 25 років тому. А відчуття, що це сталося щойно. На комірі є кілька цяток крові, яких не зміг уникнути навіть досвідчений КДБ, коли вбив її.

Втім, одного дня таки може з`явитися меморіальна зала чи національний музей. А зараз все це зберігається в маленькій кімнаті в Іслінгтоні, у Лондоні.

Підпис під фото: КДБ з інтересом читає їх - Михайло Поврозник і Ілько Дмитрів (праворуч), який редагує україномовний журнал "Визвольний шлях".

Йому було лише 50 років, коли він помер. Більшість життя він провів у еміграції чи у тюрмі. Але були 12 днів у його житті, які геть усе змінили для людей, що зібралися у цій кімнаті. 30 червня 1941 року він надихнув на створення незалежної української держави. 12 липня Степан Бандера був заарештований німцями.
Він був лідером українського підпілля змолоду. Сидів у польських в'язницях, а у повоєнні роки постійно пересувався Німеччиною та Австрією, переховуючись по безпечних домівках. Був на диво м’якою людиною, а його відданість сім'ї, нарешті, викрила його. Радянські вбивці чатували на Бандеру, так само, як в 1926 році вони полювали на голову першої української держави Петлюру, а у 1938 році - на керівника військового підпілля Коновальця.

Відчинивши двері з вулиці Іслінгтона, ви потрапляєте в іншу країну. Незнайома мапа на стіні, з обох боків висять великі фотографії невідомих. Над усім цим – величезна тінь утаємниченості, як у шпигунській літературі. Ви пересунулися на 1300 миль на Схід. І потрапили в Україну.

Ця стаття з`явилася тому, що світло вуличних ліхтарів впало на перший поверх великого будинку на розі Ліверпуль Роуд і Барнсберістріт. Колись тут був едвардіанський паб. Жалюзі були підняті, і світло потрапило на погруддя. Обличчя із різкими, але шляхетними рисами - одного разу побачивши його, вже не забудеш.

Сусідам відомо, що будинок належить українським емігрантам. Куплений більше 20 років тому дешевше за 20 000 фунтів, тепер він коштує в десять разів більше. "Гарний приріст", - коментує м`ясник пан Вуд. Відомо, що там стоїть друкарський верстат, бо час від часу чутно його гуркіт.

Люди також бачать, як на обід в піцерію, що дорогою вниз, збираються кремезні чоловіки, більшість з них середнього віку, із хвилястим волоссям, не англійці. "Вони тримаються своїх", - каже пан Вуд. «Хороші люди». Більше нічого невідомо. Що вони друкують, і куди це потрапляє. І хто та людина, на чий бюст впало світло вуличних ліхтарів.

"Він був генералом," - розповів Ілько Дмитрів, написавши в моєму записнику ім'я великими літерами: Генерал Роман Шухевич. Погруддя генерала стоїть на шафі в його кабінеті поруч із фотографією Бандери.

Генерал Шухевич був головнокомандувачем Української Повстанської армії, яка колись налічувала 200 000 осіб. За зізнанням Хрущова, Червона армія була змушена використовувати проти повстанців танки, важку артилерію і літаки. Генерал загинув під час штурму його штабу радянськими військами в 1950 р. У 1950 році повномасштабна військова операція в Радянському Союзі?

Завдяки Чорнобилю ми знаємо, де знаходиться Україна. Вона займає 365000 квадратних миль; населення - 51 млн. Це - радянська республіка, яка має власне місце в ООН. Це дивно лише на перший погляд. Якби це була незалежна країна, то вона була б найбільшою в Європі за територією, четвертою - за кількістю населення.

«Вороги СРСР» за роботою в українській друкарні

Україна є житницею Східної Європи. А ще вона виробляє більше 40 відсотків всієї радянської сталі і більше третини радянського вугілля. Все інше показує радянський пропагандистській фільм: щасливо всміхнене населення збирає врожай, коричневі руки в пшениці, а одноманітний пейзаж сягає за горизонт. Тож, спочатку думаємо про ці цифри, а потім уявляємо Радянський Союз без України. Якби вам було 70 років, і ви сиділи в одній з кремлівських кімнат із низькою стелею, ви багато думали б про Україну, особливо про один рік: 1933. У 1933 році кожна п'ята людина в Україні померла через голод, який був навмисно спровокований радянською державою. За один рік у житниці Європи померли від голоду сім мільйонів людей.

Український націоналізм завжди жахав росіян. Сталін навіть хотів депортувати весь народ. Але потім у його похмурому, бюрократичному розумі з’явилася ідея: найпростіший спосіб побороти націоналізм - це знищити націю. Сільське господарство було пошматоване через насильницьку колективізацію, але квоти на здавання зерна залишилися незмінними: через це в 1933 році практично весь урожай був конфіскований.

Про це не писали в західних газетах. І навіть зараз деякі люди відмовляються вірити в масштаб тих подій. Хтось сказав, що росіяни повинні протягом 70 років кожного дня збивати по аеробусу, щоб стало зрозуміло, що вони наробили тоді в Україні.

В Іслінгтон є люди, які пережили ті події. Вони звикли до того, що про Україну рідко згадують в англійських газетах. І вони не сміялися над моїм питанням: Чи так само вони ставляться до росіян, як валійці до англійців?

«У нас значно сильніші почуття», - після довгої паузи спокійно відповідає Василь Олеськів.

Секретар Української інформаційної служби Ілько Дмитрів стоїть біля стіни із мапою України, його палець рухається на схід від Карпат до Дніпра, потім до Чорного моря. "Наша трагедія була в тому, що ми знаходилися на перехресті інших народів".

Українські князівства перейшли в християнство в 988 році. "Ми були християнською державою, коли їх..." - палець перемістився на Північ і Схід - "Коли їх ще не було".

А потім прийшли імперії. Монгольська імперія просувалася на захід, польська імперія - на схід. Потім були росіяни в 18-м столітті ... австро-угорці ... німці ... Совіти. Палець невблаганно, як маятник, рухається мапою.

Українська держава з`являлася лише в результаті розпаду імперій; вперше це сталося в 16-му столітті, вдруге - протягом трьох років після закінчення Першої світової війни. У 1941 році, за тиждень після німецького вторгнення, держава відродилися знов. На дванадцять днів в липні.

В результаті, Українська повстанська армія опинилася в дивному і унікальному становищі одночасної боротьби з німецькою і радянською арміями. Буревій історії знову дме через Україну, як це траплялося протягом 700 років, і коли він вщух, більшість чоловіків з будинку в Іслінгтоні опинилися у Великобританії.

''Я не знав жодного слова англійською, але після моїх подорожей то вже не мало значення", - розповідає секретар компанії «Українськіе видавництво» Василь Олеськів. Йому 60 років, син селянина за походженням. Він був на примусових роботах в Польщі і Франції, звідти втік і приєднався до французького Опору. Згодом вступив до союзної армії. Його батько після війни був засланий до Сибіру.

67-річний Ілько Дмитрів, також син селянина, виріс на фермі в 20 акрів землі, служив в Ваффен СС: "Нас оточили і запропонували на вибір: або йти до війська, або на примусову працю. Я вибрав перше, бо то була можливість боротися із росіянами". В Австрії він здався в полон Британській 8-й армії. З якоїсь причини, українців, на відміну від донських козаків, не було насильно репатрійовано до СРСР. Після війни Дмитрів зміг переправити листа своїй сім'ї, що перебувала в Сибіру. Лист йшов шість місяців через США та родичів в Україні. Він отримав одну відповідь і більше нічого. Про смерть батька Дмитрів дізнався через 18 місяців після того, як це трапилося. Що сталося з його матір'ю, він не знає. Батьки провели 15 років у російських концтаборах.

Їх історії типові для українців старшого покоління. До війни у Великобританії була невелика група українців із залишків царської еміграції. В результаті Другої світової війни зараз співтовариство складає 33000. У Канаді мешкає 700000, у Сполучених Штатах - 1,5 мільйони. "На мою думку, ми добре інтегрувалися. Ми ніколи не просили жодних привілеїв".

Кров на їхніх руках – ретельно збережена сорочка українського героя Степана Бандери, в яку від був вдягнений під час його вбивства КДБ.

Важко відтворити на чужині повністю українське середовище, але дещо можливе. Існує українське кооперативне товариство «Нова Фортуна» із річним оборотом 1 млн. фунтів та штаб-квартирою в Олдхемі й філією в Лондоні. Діють 22 українські суботні школи, в яких викладають мову.

З`явилося вже друге покоління, "яке говорить досконалою англійською і українською з англійським акцентом," - із сумом зітхає Ілько Дмитрів. 36-річний Володимир Гуменюк має бредфордський акцент. "Трохи важко вимовити моє ім'я". Його діти також розмовляють українською, мовою країни, яку батько і діти ніколи не бачили. У нього немає друзів поза українською громадою, він і одружився всередині неї. Зараз він працює друкарем в «Українському видавництві».

Цей розрив в поколіннях у будинку в Іслінгтоні є дивним. На першому поверсі є сучасний друкарський верстат, на якому працює молодь. На верхньому поверсі розташовані невеликі адміністративні офіси, завалені паперами. Там старше покоління сидить з фотографіями героїв своєї юності. На першому поверсі до стіни причеплені фотографії Королеви і герцога Единбурзького.

За два роки після закінчення війни у них була власна друкарня у Великобританії. Зараз в Іслінгтоні українці друкують щотижневу газету (тираж 4000), щомісячний журнал (тираж 4000), щоквартальний журнал (тираж 2000) і дві книги на рік. Більшість друку надсилають передплатникам поштою. Чотири копії кожного видання надходять до Києва, ймовірно, в штаб-квартиру КДБ, «переважно за для того, аби було через що сперечатися». Натомість з Києва отримують копії радянської газети «Новини з України», що сповіщає про видобуток вугілля та побудову турбін для електростанцій.

" Нас зазвичай називають ворогами Радянського Союзу", - каже Ілько Дмитрів. "Це так і є".

Шістнадцять українців працюють в Іслінгтоні, 12 з них – на друкарських роботах. Вони друкують матеріали для інших емігрантів зі Східної Європи, іноді - для британців. Вони не отримують допомоги поза межами своєї громади. ("У нас - комерційне підприємство. У більшості років ми маємо прибуток".)

Українці стверджують, що підпілля досі існує, як в середині, так і за межами СРСР. Новини про це надходять, але тільки, коли хтось помер. А що вони? Знизують плечима. Час від часу українські емігранти стоять під дощем під радянським посольством з друкованими плакатами: "СРСР - нищівник націй''.

Вони певні, що радянський моноліт руйнується. Тріщинами йде економіка, але Захід боїться наслідків і спробує цього не допустити. Проте у них немає сумнівів з цього приводу. Чи станеться це за їх життя? Можливо. Чи за життя їхніх дітей, що говорять українською мовою з англійським акцентом? Можливо. Але це обов’язково станеться.

Чотири роки тому зробили добудову до старого паба. Приміщення без вікон замкнене на замок і перебуває у винятково чистому стані. Там зберігаються одяг та меблі Бандери, а також дві маленькі урни: в одній грунт з його могили; в іншій – земля з України. І хоча будь-хто може потрапити в приміщення за бажанням, це - лише тимчасове сховище. Ці люди впевнені, що одного дня воно буде відкрите та перевезене.

Українська Інформаційна Служба - Лондон