Я очікував, що Папа подякує всім, хто не залишив Україну самотньою

Я очікував, що Папа подякує всім, хто не залишив Україну самотньою.
Серед інших важливих меседжів, які Папа Франциск сказав протягом JMJ, мені, українцеві, найбільше запамʼяталися слова сказані в останній день Зʼїзду світової молоді.
На завершення літургії Папа сказав дуже важливі слова:
«Якщо Бог кличе тебе по імені, це означає, що ти для Нього не число, а обличчя».
Як християнин, я розумію це, як безпосередній діалог кожної людини з Богом. Але, українець, який переживає біль щоденних втрат, ці слова прийнялися мною, також в контексті причини війни в Україні.
Є утопією вважати, що можливо збудувати досконале суспільство впроваджуючи лише закони людського права.
В будь-якому разі, до більшості цивілізованих законодавств (зокрема європейських) увійшли принципи «Нагірної проповіді Ісуса Христа» щодо міжлюдських відносин у суспільстві, які базуються на універсальній справедливості - Справедливого (неупередженого) Бога.
Війни ніколи не були вирішенням міжлюдських відносин. Кожна зі сторін завжди мала свої «моральні» причини для вбивство собі подібних.
Завдяки розвитку технологій і фіксації свідчень, ми
маємо можливість більш неупереджено аналізувати причини військових конфліктів, принаймі трьох останніх століть.
Навіть декларовані як «релігійні», війни завжди мали прагматичні, людські причини - чи то утвердження влади певної соціальної групи, чи вирішення економічних і політичних проблем і завжди змінювали свої гасла відповідно до обставин.
Памʼятаю, як перший візит Папи Римського (Павло II) в Україну у 2001 році, викликав шквал критики з боку Москви. Це паломництво засудила Російська православна церква (РПЦ), зокрема російський патріарх Алєксій ІІ заявив, що це зазіхання на «исконно православную» територію (можна порівняти з претензіями москви на розширення НАТО).
Та вже через 15 років, сьогоднішній папа Франциск, зустрівся з патріархом російської православної церкви Кирилом на території комуністичної Куби, де були підписані, так звані «Гаванські декларації».
Заради Миру і порозуміння, Україна була принесена в жертву, бо Папа визнав що в Україні відбувається внутрішній конфлікт і що Російська православна церква має канонічне право на українські території.
Пізніше, у 2019 році патріарх Константинопольської церкви (вселенського патріархату), надаючи Православній церкві України Томос (національну автономію з власним патріархатом) фактично спростував ці незаконні вимоги РПЦ.
Гаванська зустріч Папи була доброю ініціативою знайти порозуміння між двома релігійними конфесіями, але чи принесла вона мир для Сходу Європи?
Очевидно ні.
Путіну, ця зустріч дала розуміння, що Ватикан не засуджуватиме військову інтервенцію росіян проти українців, що стало ще одним фактором на користь широкомасштабної агресії 24 лютого 2022 року.
Фактично, українці були принесені в жертву «злому дракону» заради миру на Землі.
Різні соціальні опитування до 2022 року показували, що досить значна частина українського суспільства, може прийняти ідею відмови від Криму і Донбасу заради припинення війни. Тому, в деякій мірі, можна зрозуміти позицію західних політиків, щодо підтримки України після 2014 року.
Але 24 лютого 2022 року, українці ніби прокинулися з гіпнозу і вмить зрозуміли, що метою росіян є не контроль над російськомовними територіями, а знищення Української державності, як такої. Знищення українців, як нації.
Тобто, якщо інтерпретувати сказані Папою Франциском слова у Лісабоні: росіяни вирішили, що українці повинні позбутися свого національного імені і свого обличчя.
У глобальному розумінні, Папа Франциск під час JMJ у Лісабоні, показав, що католицька церква є відкритою до відкритого діалогу і вміє визнавати свої «людські помилки». Але глобальні, універсальні інтереси не можуть не враховувати інтересів кожної окремої людини зі своїм унікальним імʼям і обличчям.
Як українець, я очікував що Папа Франциск визнає, що зустріч з патріархом Кирилом в Гавані не привела до миру, а утвердила політичну і релігійну владу Росії щодо геноциду українців.
На жаль, замість того я почув слова критики в бік європейських країн щодо недостатнього гуманізму, з чим не погоджуюсь. Адже вже півтора роки спостерігаю, як, для прикладу, португальці допомагають українцям, хоча тут не чути вибухів російських ракет.

Павло Садоха, Голова Спілки українців у Португалії