І один у полі воїн!

В радянській школі, нас привчали не аналізувати історію, а завчати її як певні факти-табу, які не дискутуються. Обов’язковим атрибутом кожної школи були ідеологічні агітаційні стенди на кшталт: «Пам'ятаймо, хто врятував Світ від коричневої чуми!» і що робити у випадку ядерного удару.
Та все ж, довготривалий опір УПА, які і всі інші національні рухи опору московській комуністичній імперії робили людині життєво необхідну вакцину - жити в реальному світі, бути «мислячим очеретом» за Б. Паскалем.
Соціум рухає вперед яскраві вчинки окремих людей. Ліниві засуджують, активні стараються долучатися, але ніхто не залишає неординарні вчинки поза увагою.
5 травня 2019 року, Лісабон.
На площі Аріейро збираються сотні людей (за даними російських ЗМІ - більше тисячі).
Всі вони позначені «георгіївськими стрічками», що в перекладі на людську мову означає: «Весь світ нам винен!».
В повсякденному житті закордоном, вони стидаються цього. Їх не розуміють (за винятком комуністів, які ідеалізують Кубу, але хотіли би жити в США). З них надсміхаються португальці, бо знають, що Друга світова війна почалася у вересні 1939 року з нападу Гітлерівської Німеччини і комуністичного СРСР на Польщу, в не у 1941, як це вчать у школах ізольованої від світової історичної правди Росії. Вони одинокі у цьому ворожому для них демократичному суспільстві, де існує право окремої людини, а не «толпи». Вони щасливі тут, зараз, у колоні «Безмертного полку», з прапорами неіснуюючоі держави. З портретами карателів, що знищили мільйони життів. З символікою, з якою ґвалтували, розстрілювали мирне населення Європи. З єдиним душевним станом: «Ми ненавидимо!».
Їхня мета не згадати. Їхня мета залякати.
Довірливі португальці безпечно проходять повз колону. Їм цікаво. Вони не пережили жахів Другої світової війни. Вони не втратили третину населення в примусовій колективізації і Голодоморах. Вони не відчули 70-ти градусних морозів Сибіру за провину говорити португальською мовою в Португалії. Їм і на думку не спадає, що страшні масакри чеченців, молдаван, грузинів, українців, організовані московитами вже після розвалу СРСР починалися з таких самих невинних «колон пам`яті».
Та це знають українці!
Не всі. Але й один українець, що має справжню память і відповідальність за майбутнє, за свою родину, за своїх дітей, за оточуючих, що мирно живуть поряд з ним, хай і не тої крові, кольору шкіри, релігії чи мови, змінює все.
Він виходить один, як вільна людина проти всієї цієї зграї і одним криком «Сталін вбивця!» перемагає її.
Потім, ще буде підступне переслідування його друга і побиття на очах маленької дитини. Потім, ще буде багато галасу у віртуальному світі соціальних мереж. Але це вже все буде пусте.
Бо одна вільна людина, одним словом незгоди зі злочином змогла показати справжнє обличчя юрби, що зібралася воювати з цілим світом.
Героям Слава!.

Павло Садоха, голова Спілки українців у Португалії