Перша демократична конституція України та в світі гетьмана Пилипа Орлика

Кожен з вас знає, що Конституція — Основний Закон країни. 28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла першу Конституцію незалежної української держави. Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет, територіальну цілісність і стало найважливішим кроком у забезпеченні прав людини та громадянина, сприяло підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.   Відповідно до Конституції, день прийняття Основного Закону є державним святом — Днем Конституції України. І тут хочеться звернутись до історії. А що перша конституція України була прийнята ще за часів козацтва в 1710 році. Це була перша демократична конституція в світі і автором її був видатний український державник, самовідданий український патріот, який все своє життя присвятив боротьбі за незалежність України — гетьман Пилип Орлик.

5 квітня 1710 р. було обрано на гетьмана генерального писаря Пилипа Орлика, як людину, що найбільш відповідала вимогам української політики того часу, як людину, що стояла дуже близько до І. Мазепи і була найкраще знайома з думками та намірами покійного гетьмана. Вибори гетьмана у Бендерах не були формальною церемонією, це був серйозний акт обрання провідника української держави. Обрання Пилипа Орлика стало не тільки почестю для нього, воно було великим тягарем, тим більшим, що не дістав він нічого зі скарбів Івана Мазепи і ввесь час вимушений був витрачати власні гроші.

В день виборів Орлика була схвалена державна конституція під назвою ''Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького''.

 Конституція 1710 р. - визначний український народнополітичний документ, у якому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. У ній відбилися протиріччя між європейською традицією і новітніми на той час ідеалами; протиріччя, які на початок XVIII ст. роздирали Європу на непримиренні ворожі табори, і якими жила на той час Україна. Бо саме через її територію проходила невидима межа між прагненням наших предків до свободи, самостійності - і намаганням сусідів забрати у ясир і уярмити; пролягали кордони поміж світами християнським та мусульманським. Автори Конституції, П. Орлик та козацька старшина, прагнули зв'язати у єдине ціле уривки своєї минувшини та окреслити модель такого суспільства, яке вмістило б головні здобутки нації. Висловлені ідеї є наслідком майже тисячоліття політичного розвитку України, свідченням високого рівня самосвідомості нації, рівня її політичної культури та творчого потенціалу. Конституція постала як очеревлена ідея української держави - Гетьманщини і водночас як удосконалення тогочасного розуміння суті держави. Звісно, форма, у якій це все викладено, не позбавлна хиб (точніше особливостей свого часу), але це ж перша українська конституція.

Конституція 1710 р. була не лише емігрантським твором, а й загальноукраїнським політичним актом. Це підтверджують слова самого Пилипа Орлика: ''Над цим ми працювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїзджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдавало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України. П. Войнаровський допомагав мені у цьому''. Текст Конституції дійшов до нас у латинській та неповній українській редакціях. Латинська версія повніша за рахунок викладення легенд про походження народів та опису надуживань старшини в Україні. Очевидно, що саме вона й була варіантом тексту, що призначався для міжнародного використання. Проте обидві версії вважають оригінальними.

Важливою особливістю, що відрізняла її від звичайних гетьманських статей і робила подібною до пізніх європейських конституцій, було те, що вона укладалася не між гетьманом і монархом (протектором української держави), а між гетьманом та козацтвом, яке виступало від імені всього українського народу. Проте слово ''конституція'', що вжите у назві, ще не мало такого значення, як сьогодні, а, отже, є помилкою вважати цей документ конституцією у сучасному розумінні.

Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних ідей, була на рівні кращих досягнень тогочасної юридичної думки. Вона значно випереджає свій час, а також свідчить про глибоко демократичні засади кабінета Пилипа Орлика і про те, якою серйозною фігурою був він сам.

Карл ХІІ підтвердив схвалену конституцію і став гарантом незалежності України.

Шляхи до незалежності і свободи, до політичної самостійності проходять через зростання національної самосвідомості, через усвідомлення кончої необхідності національного відродження народу України, через боротьбу - і самих українців, і представників інших національностей і народностей, які пов'язали свою долю з долею України.

Діставши гетьманську булаву, Пилип Орлик зараз же взявся за продовження діла свого попередника - Івана Мазепи.

Зібравши військо, він разом з білогородськими й буджацькими татарами вирушив на Правобережну Україну. Діло Орлика йшло дуже успішно. Гетьман завойовував одне місто за іншим, заручаючись підтримкою населення. Проте не судилося збутися його планам. Кримський хан утримався від походу далі в глиб Гетьманщини і повернув назад. Жорстокою була поразка Орлика. Але він не впав духом і знов продовжував шукати шляхів до визволення України. Він збирав походи, писав листи, відсилав делегації, підписував договори. Але його спіткала невдача за невдачею. В 1714 році П. Орлик покидає Бендери і їде до Швеції, змінюючи місце проживання в залежності від політичної ситуації.

Все своє життя екзильний гетьман присвятив Україні, намагаючись переконати європейських діячів, яку небезпеку для Європи несе зміцнення Москви. Після закінчення Північної війни Московське царство перетворилося на Російську Імперію, жертвою якої і стала Україна.

Пилип Орлик згубив усі свої маєтності, поставив на карту добробут своєї родини (дружини та п’ятьох дітей), кинув себе в неймовірні злопригоди й нестатки, але справі боротьби за незалежну Україну не зрадив ніколи.

24 травня 1742 р. гетьман Пилип Орлик помер у вигнанні, і разом з ним надовго зійшла в могилу ідея незалежної української держави, щоб відродитись аж за півтора століття при зовсім відмінних обставинах.

30-річна діяльність екзильного гетьмана мала небагато практичних наслідків, але він зробив багато в ідеологічному відношенні: поширив ідею незалежності України в Європі, тієї України, що потрібна для європейської рівноваги проти постійно міцніючої Росії. Праці Пилипа Орлика і його сина Григора створили традицію мазепинців-емігрантів, апостолів Української Незалежної Держави, які довгий час лякали могутню Російську імперію.

На честь українського державника і політика у шведському місті Кристіанстаді, на будинку, в якому гетьман жив упродовж 1716–1720 рр., відкрито бронзову пам’ятну плиту. Віднині ім’я його навіки внесено в історію українського права та суспільно-політичної думки. А одна з вулиць столиці України нині носить ім’я Пилипа Орлика.

Особливого характеру в останні роки набула проблема української мови. Ця гострота була викликана помилковими догматичними підходами до розвитку національних мов протягом останніх 70-ти років. Відродженню національномовних процесів і національної свідомості сприяють історичні мовні джерела, до яких і відноситься Конституція Пилипа Орлика - своєрідна мовна пам'ятка українського народу. Пам'ятники руйнуються з плином часу, люди вмирають, а письмові джерела лишаються, доповнюються. І саме з них ми черпаємо наші знаня, саме вони нагадують нам про наші коріння.

Підготував Павло Садоха

2009р.

{module mod_knopka_comments}