Категорія: Українська громада у Португалії
Створено: 10 вересня 2013
Дата публікації
Перегляди: 6490
Д-р Наталія Ханенко-Фрізен - доцент з культурної антропології факультету релігії та культури Коледжу ім. Св. Томаса Мора та директором Центру української спадщини на преріях (Університет Сакачевану, м. Саскатун, Канада)
Трудова міграція та літературна творчість
Занурюючись якихось десять років тому в тематику української літературної творчості про заробітчанство, я вже тоді здогадувалася, що беруся за молодий саджанець, котрий із часом мав перетворитися на потужне дерево в саду української масової культури. На початку 2000-х рр. заробітчанський досвід уже доволі активно обговорювався у публічному дискурсі на шпальтах періодичних видань, але «повнометражних» публікацій, які можна було б назвати літературними творами, виходило дуже мало. Десять років по тому пошук творів на цю тему значно спростився, оскільки тексти — чи безпосередньо присвячені заробітчанському досвідові, чи дотичні до нього — почали активно публікуватися в Україні та інших країнах, а розвиток Інтернету сприяв поширенню інформації про такі публікації. Незважаючи на зростаючу кількість текстів, які претендують на статус художнього та літературного твору та активно переосмислюють український досвід заробітчанства, така література поки що не стала предметом активного дослідження чи то антропологів, культурологів, соціологів, чи то літературознавців. Станом на 2012 р., наскільки мені відомо, систематичні дослідження на цю тему відсутні, вичерпної бібліографії не укладено, різноаспектного аналізу цього нового і зростаючого в обсязі літературного явища не проводиться.
Будучи зацікавленою у розробках того, що Ентоні Ґідденс свого часу назвав «сучасною рефлективністю» або рефлективністю модерності («modern reflectivity»)2, у контексті саморепрезентації сучасного заробітчанського досвіду в українській масовій культурі, я зіштовхнулася з певними проблемами. Якщо методологічні засади для визначення самого процесу літературної творчості на заробітчанську тематику досі не розроблені, як тоді розпочати дослідження окремих аспектів цього культурного явища? За якими принципами можна аналізувати репрезентації заробітчанського досвіду в масовій літературі та культурі? Як вивчати окремі наративи без розуміння загальних масштабів та динаміки розвитку цього масиву текстів, що стосуються заробітчанства загалом? Яким чином можна вивчати цей корпус української писемної творчості з огляду на її самопозиціювання на перетинах національного та транснаціонального культурного простору, ще радянського менталітету та неоколоніального контексту?
Замислившись над цими питаннями, я зрештою усвідомила, що необхідно почати з самого початку, а саме із загального огляду художньої літератури на заробітчанську тематику. Отже, в цій статті я спершу пропоную читачеві простежити за загальними рисами розвитку літературної творчості на тему заробітчанства, а потім зосереджуюся на одному з її теренів — літературі, що постала в контексті української трудової міграції до Італії. Саме на прикладі італійського корпусу я звертаюся до питання вкоріненості такої літератури як (а) у культурному доробку української усної творчості, (б) у (пост)радянській ментальності агентів/носіїв цієї творчості, так і (в) в неоколоніальних процесах світової культури та економіки, які активно сягають теренів України та інших держав, де осідають українські робітники. Оскільки мої досліди тривають і далі, в цій статті я не претендую на вичерпний аналіз феномену, який невпинно розвивається. Утім, зібраного мною на сьогодні матеріалу цілком достатньо, щоб принаймні розпочати обговорення та аналіз першого десятиліття літературного процесу, що розгорнувся в українському культурному просторі завдяки феноменові трудової міграції.
Моя подорож у світ української художньої творчості, що висвітлює заробітчанський досвід, розпочалася з уважного та систематичного перечитування обласних газет на Тернопільщині, які вже з другої половини 1990-х рр. друкували історії, інтерв’ю, а також листи місцевих заробітчан, котрі виїхали — зазвичай нелегально — на роботу за кордон. У 2000-х рр., працюючи щовесни та влітку спочатку в Українському католицькому університеті у Львові та пізніше в Тернопільському національному педагогічному університеті — обидва університети є міжнародними партнерами Саскачеванського університету, я мала можливість спостерігати зсередини за зародженням та розростанням заробітчанського дискурсу в Україні, особливо у Львівській та Тернопільській областях3. Під час своїх досліджень в Україні, особливо в її західних частинах, я збирала свідчення та проводила інтерв’ю з жителями сіл та міст на тему сучасного заробітчанства. Кілька разів мені вдалося вибратися до Італії та Португалії, де я не припиняла свої пошуки зразків народної та літературної творчості на заробітчанську тематику. Наразі я продовжую стежити за цим явищем, відслідковуючи нові книги в книгарнях та бібліотеках України та в українських культурних товариствах за кордоном та працюючи над розширенням бібліографічного покажчика літератури, дотичної темі заробітчанства, з метою подальшого культурно-антропологічного аналізу цього сучасного феномена модерної рефлексивності.
Читати далі:
PDFНаталія Ханенко-Фразен, PhD, є доцентом з культурної антропології факультету релігії та культури Коледжу ім. Св. Томаса Мора та директором Центру української спадщини на преріях (Університет Сакачевану, м. Саскатун, Канада). Д-р Ханенко-Фрізен має публікації в галузях української транснаціональної історії, українсько-канадської культури, досліджень діаспори, усної історії. Від 2003 р. досліджує популярні дискурси про трудову міграцію в українській культурі. Авторка книги «Інший світ або Етнічність у дії: канадська українськість кінця двадцятого століття» (Київ: Смолоскип, 2011).
E-mail:
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.{module mod_knopka_comments}