Роман Шухевич мав вибір – або жити рабом, або боротися за свободу до останнього подиху

Категорія: Новини в Україні
Створено: 12 квітня 2021 Дата публікації Перегляди: 93

4Микола Посівнич, історик, дослідник українського визвольного руху
Роман Шухевич мав вибір – або жити рабом, або боротися за свободу до останнього подиху

Останнім часом у ЗМІ часто згадується ім’я Романа Шухевича (Тараса Чупринки). Увага до його постаті викликана, передусім, інформацією про надання стадіонові в Тернополі імені головнокомандувача Української Повстанської Армії. Таке рішення викликало різні реакції у політиків – як в Україні, так і за кордоном.

Та не будемо давати оцінок цьому факту, що стався 5 березня у сесійній залі Тернополя. Сьогодні йтиметься про саму особу Героя України Романа Шухевича. І хто, як не історик, може неупереджено, на основі архівних документів, фактів, аргументованих свідчень спробувати розвіяти домисли та спростувати суперечливі судження.

Зробити це кореспондент Укрінформу попросив кандидата історичних наук, наукового співробітника Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, президента благодійного громадського фонду «Літопис УПА» ім. В.Макара, одного з засновників Центру досліджень визвольного руху в Львові Миколу Посівнича.

СПОРТИВНИЙ, ЧЕСТОЛЮБНИЙ, ВОЙОВНИЧИЙ

- Почнемо з головного приводу, який спонукав до нашої розмови:чимало людей в Україні не зовсім розуміють, чому ім’я Шухевича присвоєно саме стадіону, спортивній споруді? Адже він заслужив загальнонаціональну пам’ять як один з очільників визвольного руху, а не як спортсмен?

- Ще навчаючись у гімназії та в політехніці, Роман був активним членом різних спортивних товариств. Шухевича в пластовій обліковій картці характеризували так: “найліпший з гуртка, честолюбивий, войовничий, енергійний”…

Характерний факт. Роман Шухевич щороку із пластовими друзями влаштовував місячні мандрівки Карпатами. Під час одного з таких походів Шухевич зняв з неприступної скелі Вежа австрійський прапор, що висів від 1915 року, й установив там український синьо-жовтий. Шухевич належав до першої групи пластунів, які в 1923 році поїхали влітку на гору Маківку в Карпатах, щоб упорядкувати могили січових стрільців. Зібрані рештки полеглих УСС склали у спільну могилу, насипали курган і поставили хрест.

А футбол був улюбленим видом спорту для Шухевича. А ще – баскетбол, волейбол, легка атлетика, плавання, а також планеризм. Роман Шухевич організував спортивний клуб “Русалка”, в якому проводилися змагання з футболу, волейболу та баскетболу. У 1923 році на IV Запорізьких іграх у Львові на змаганнях юніорів Шухевич установив рекорд із бігу з перешкодами на 100 і 400 метрів і переміг у плаванні на 100 м. Тоді ж він виборов призові місця в естафеті, метанні диска і ядра. Неодноразово виступав на студентських змаганнях Львова серед фехтувальників, навчався володіти різними видами холодної й вогнепальної зброї. Також захоплювався верховою їздою.

- Тобто пов’язування його імені зі спортивною звитягою є цілком закономірним...

- Так, але окрім спорту, в юнацькому віці він займався музикою й співом: на початку 1930-х років став студентом заочного курсу музичного інституту ім. М.Лисенка у Львові за класом фортепіано, добре грав на скрипці. Закінчив курси народних танців професора Авраменка. Шухевич чудово володів польською, німецькою, старослов’янською, латинською та грецькою мовами, прекрасно знав історію, літературу України…

- Багатогранна творча натура – і раптом стає на небезпечний шлях політичної боротьби…

- Не “раптом”, адже те українське патріотичне середовище, в якому формувався Шухевич як цілісна й послідовна особистість, поступово окреслювало у нього певні риси, характер майбутнього політичного, військового лідера.

Пізніше була служба у тодішній польській армії, навчання у військовій академії у Мюнхені, участь як поручника у формуванні Карпатської Січі, як сотника – в Дружинах Українських Націоналістів, як підполковника і потім генерала – в УПА.

Він успадкував найкращі риси своїх родичів і галицької інтелігенції загалом: Шухевичі належали до тих галицьких священницьких родів, які упродовж ХІХ століття сприяли українському національному відродженню. З роду Шухевичів вийшла велика когорта політичних, культурно-громадських та військових діячів, що формували модерну українську націю і боролися за її незалежність та державність.

УВО, ОУН ТА САБОТАЖНІ АКЦІЇ

- Відомо, що у 1920-30 роках в Україні та на еміграції виникало багато націоналістичних організацій, метою яких було відновлення української державності. Такий рух поглинув і Романа Шухевича?

- Розростання цього руху та його неорганізованість спонукали розрізнені структури до об’єднання. Відтак цілком логічним і закономірним стало виникнення 2 лютого 1929 р. Організації Українських Націоналістів. Своєї головної мети – незалежності України – ОУН збиралася досягти за допомогою національної революції, тобто шляхом збройного повстання проти польських і радянських окупантів.

- Тільки зброя, військове повстання? Іншого шляху до незалежності України не передбачалось?

- Розумієте, ОУН відкидала легальні й еволюційні методи боротьби з Польщею, бо за допомогою цієї тактики українським політичним партіям і громадським організаціям не вдалося добитися навіть автономії, не кажучи вже про незалежність України.

Члени ОУН суворо дотримувалися конспірації, дисципліни та військової субординації. Це давало змогу застосовувати найрізноманітніші методи боротьби проти польської окупаційної влади. Передусім – масові політичні демонстрації, студентські протести, робітничі страйки, бойкот польських товарів, різноманітні шкільні акції.

Але найдієвішими вважалися збройна та революційна боротьба. Тому ОУН мала підготувати суспільство до всенародного повстання. Члени організації вважали, що кожен метр української землі повинен горіти під ногами ворога.

Бойовим референтом Крайової екзекутиви ОУН у 1930-34 роках був призначений Роман Шухевич – “Дзвін”. У 1930 році він був одним із керівників масових актів непокори – Саботажної акції.

Поштовхом до її проведення став законопроєкт щодо колонізації українських земель, схвалений польським сеймом. Рішення про проведення Cаботажної акції було прийняте в червні 1930 року на засіданнях Проводу українських націоналістів. Починаючи із середини липня того ж року селами Галичини пройшла хвиля масових пожеж у господарствах польських поміщиків, колоністів та осадників. Загалом Cаботажна акція охопила понад тридцять повітів Західної України. Польський уряд у паніці застосував тотальну “пацифікацію”, що посилило революціонізацію українського селянства та сприяло поширенню ідей націоналізму.

АТЕНТАТИ І ЕКСПРОПРІАЦІЯ

- Мабуть, найбільш контраверсійною, з точки зору сучасної толерантної людини була практика атентатів (показові страти ворогів. – ред.), до яких вдавалися українські націоналісти і був причетний Роман Шухевич...

- Ще у 1923 році Роман Шухевич вступив у ряди Української Військової Організації. І згодом Крайова Команда УВО доручила йому виконати замах на польського шкільного куратора у Львові Станіслава Собінського, який проводив жорстоку антиукраїнську політику в галузі шкільництва. 19 жовтня 1926 р. дев’ятнадцятирічний Шухевич разом із Богданом Підгайним виконали поставлене перед ними завдання і, до речі, так і не були виявлені поліцією.

Загалом ОУН організувала серію експропріаційних актів на польські державні установи з метою залучення матеріальних засобів для ведення подальшої національно-визвольної боротьби. У 1931-32 роках відбулося кілька успішних нападів на поштові карети і банки. У тому ж таки 1932 році було здійснено замах на комісара поліції Чеховського за знущання над українськими політв’язнями та катування їх під час допитів. Також було здійснено атентат на радянського консула у Львові як відповідь і знак протесту проти штучного Голодомору в Україні, влаштованого більшовиками: 21 жовтня бойовик ОУН Микола Лемик убив у консульстві спецуповноваженого ОДПУ для перевірки дипломатичних представництв Алєксєя Майлова.

Відомий також атентат на міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького, який виконав 15 червня 1934 р. у Варшаві бойовик ОУН Гриць Мацейко – “Ґонта”.

- Атентат на польського міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького, мабуть, найбільш відома акція?

- Так, саме Перацький був організатором і керівником варварської “пацифікації” – масового нищення українських культурних і господарських установ і прилюдних катувань українського населення. За його ініціативи відбувалися погроми українського населення на Лемківщині, Волині й Поліссі у 1931-1932 роках.

У червні 1934 року в зв’язку з убивством Перацького поліція провела масові арешти серед членів ОУН. Арештували і Романа Шухевича. Його заслали до концентраційного табору в Березі Картузькій без достатніх доказів вини. На Варшавському процесі над ОУН Роман Шухевич виступав у ролі свідка. Усі свідки обстоювали право говорити рідною мовою. За таку поведінку головуючий суддя В.Посемкевич оштрафував їх на 200 злотих, а за привітання “Слава Україні!” наказував покинути залу суду та карав однією добою ув’язнення.

Було 23 підсудних. Усім їм інкримінували державну зраду. А вони у своїх виступах викривали злочини польської влади щодо України й українців. Романа Шухевича засудили на три роки ув’язнення з урахуванням слідчого арешту.

- А який стосунок мав Роман Шухевич до страти Івана Бабія – директора філії Академічної гімназії, колишнього вояка Української Галицької армії та армії УНР, опікуна «Пласту» на Тернопільщині – убивство якого у відозві до вірних публічно засудив Андрей Шептицький?

- Скажу, що безпосередньо в підготовці замаху на Івана Бабія Роман Шухевич участі не брав, адже в цей час був заарештований. В середовищі ОУН директор Бабій мав репутацію зрадника і був засуджений Революційним трибуналом до смертної кари.

- Як на нинішній час, подібні акції заслуговували б на осуд. Але, напевно, більш правильно буде спробувати зрозуміти мотиви діяльності учасників тих подій?

- Саме так. Бойова діяльність ОУН базувалася на принципах, сформульованих ще у 1929 р. й опублікованих у газеті “Сурма” для ознайомлення загалу. Зокрема, Організація мала застосовувати революційний терор як засіб самооборони. Він був найстрашнішою зброєю в руках підпільної організації, її останнім і найвагомішим аргументом, коли всі інші були вже випробувані.

КАРПАТСЬКА СІЧ І МАСОВІ МАНІФЕСТАЦІЇ

- Як склався подальший життєвий шлях Шухевича?

- У жовтні 1938 р. на Закарпатті почала формуватися Карпатськоукраїнська держава на чолі з прем’єр-міністром Августином Волошиним. Військовики, члени ОУН, а серед них і Роман Шухевич, виїхали в Ужгород і стали в лави оборонців.

Для захисту державної незалежності від угорських і польських диверсійно-терористичних формувань було створено Організацію народної оборони – Карпатську Січ. Заступником керівника її генерального штабу був Роман Шухевич. Він організував фінансову допомогу для уряду Карпатської України, відряджав членів ОУН для діяльності в Карпатській Січі.

- Роман Шухевич у той передвоєнний рік залишався на Закарпатті?

- Ні, у жовтні 1938 року він приїжджав до Львова та кілька разів пізніше – на переговори з політиками й представниками господарських установ. Організував віче, в якому, окрім членів ОУН, брали участь інші політичні партії. Після віча відбулися великі маніфестації проти угорських зазіхань на Закарпаття. Подібні акції відбулися майже по всіх містах Західної України.

А ще ж були поїздки до Праги, Відня, Берліна, нелегальні переходи кордону до Львова, постійні старання, щоб роздобути зброю…

ПОРАНЕННЯ ТА ПОРЯТУНОК ЄВРЕЙСЬКОЮ РОДИНОЮ

- Під час нападу угорської армії на Карпатську Україну поручник “Щука” – Роман Шухевич брав активну участь у боях, і лише диво врятувало його від неминучої смерті – пораненого Шухевича переховала одна єврейська родина, яка допомогла вночі перейти річку Тису до Румунії.

- Які непередбачувані повороти! Пригадую, десь читав, що у юнацькі роки Роман Шухевич врятував ровесника-єврея, який топився у місцевій річці?

- Такий факт справді був. Під час зимових канікул Шухевич на ковзанці на річці Буг врятував юнака-єврея, який проломився під лід. Після цього вчинку сам довго хворів на запалення легень.

До речі, з вересня 1942 по лютий 1943 років родина Романа Шухевича переховувала в своєму будинку від переслідування нацистами сусідську єврейську дівчинку Ірину Райхенберг. Шухевич допоміг із виготовленням для неї нових документів на ім’я українки Ірини Василівни Рижко.

Після того, як у 1943 році гестапо арештувало дружину Романа Шухевича – Наталію, йому вдалося переправити дівчинку в сирітський притулок при жіночому греко-католицькому монастирі Василіянок у Пилипові, поблизу містечка Куликів, що за 30 кілометрів від Львова. Там Ірина і перебувала до кінця війни, пережила німецьку окупацію і Голокост.

Загалом представники ОУН і УПА не раз допомагали переховуватися євреям і виготовляли для них документи, була налагоджена ціла дієва система. Тому десятки українських націоналістів стали «Праведниками світу».

«НАХТІГАЛЬ», ДУН ТА АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

- Коли ми вже «перескочили» у воєнні роки, то скажіть кілька слів про ще один із неоднозначних епізодів у життєписі Романа Шухевича. Скажіть, то увійшов він у червні 1941 року разом із есесівцями у Львів чи це все домисли радянських міфотворців?

- Передусім – трішки передісторії. На початку 1941 року, готуючись до війни проти СРСР, німецькі військові керівники задумали створити два відділи спеціального призначення. А Військовий штаб і Провід ОУН вирішили скористатися моментом і створили Дружини Українських Націоналістів (ДУН). Відбір людей до ДУН був особливо ретельний, його проводив особисто Роман Шухевич. Відділ підпорядковувався наказам Проводу ОУН і не складав жодної німецької військової присяги.

Підкреслюю, Роман Шухевич погодився очолити ДУН із розрахунком, що у майбутньому Легіон зможе стати базою для формування української армії.

- Ідеться про легіон «Нахтігаль»?

- Так. Його офіційна назва – курінь імені Євгена Коновальця. А “Нахтіґаль”, в перекладі з німецької “Соловей”, це кодова назва в структурах німецької розвідки – Абверу. Його було сформовано у квітні-травні 1941 року в місті Нойґаймері з числа членів ОУН-революційної, які тоді перебували у Польщі.

- Тобто українці разом із фашистами, які однозначно присягали Гітлеру та «фатерлянду», стали пліч-о-пліч напередодні війни?

- Ви трохи буквально це трактуєте. Німці намагалися змусити вояків присягнути Німеччині та фюреру, але після протестів Романа Шухевича присягу склали на вірність Україні та Проводу ОУН. У ніч з 22 на 23 червня курінь перейшов кордон біля Перемишля та попрямував на Львів, до якого прибув 29 червня, на сім годин швидше від німецьких військ.

Згідно з наказами Проводу ОУН, курінь став військовою опорою для створеного у Львові Українського Державного Правління (УДП) на чолі з прем’єром Ярославом Стецьком, а його командира Романа Шухевича було призначено заступником міністра військових справ.

- Відома й реакція на це все з боку окупаційної влади…

- Так, німецька влада поставилася вкрай вороже до проголошення Акту відновлення Української держави. Голову Проводу ОУН Степана Бандеру та Ярослава Стецька арештували. У зв’язку з цим Легіон відмовився від подальшої служби в німецькій армії. 13 серпня курінь було відкликано з фронту та відправлено у Нойґаймер до Німеччини, де його вояків інтернували.

- Зізнаюсь, мені не дуже зрозуміло, чому Роман Шухевич уже після “Нахтігаля” й “Українського легіону” в кінці 1941 року підписав річний контракт на службу в німецькій армії, у 201 батальйоні шуцманшафту. Характерно, що це сталося через кілька місяців після того, як у жовтні 1941 року німецька СД заарештувала і розстріляла у Миргороді Миколу Лемика – того самого бойовика-атентатника, який вижив і втік з тюрми. Кількадесят осіб із українських батальйонів, до речі, відмовилися підписувати цей контракт. Чому ж Шухевич та інші ОУНівці пішли служити в німецькій армії, а не відмовилися чи не втекли?

- Зрозумійте, кожен вояк Легіону ДУН був змушений під загрозою страти підписати однорічний контракт на службу в охоронній поліції. Тут українських вояків реорганізували в Охоронний батальйон № 201, за індивідуальним контрактом, без права вибору. Більшість вояків і старшин разом з Романом Шухевичем пройшли добрий військовий вишкіл й набули досвіду організації, стратегії й тактики партизанської боротьби, застосовуваної радянськими партизанами, та німецьких методів боротьби проти них. Ці знання вони потім використали про створенні УПА та при розгортанні її подальшої боротьби, напрацюванні власних організаційних й оперативних засобів ведення повстанської війни.

- А що ви скажете про те, що Роман Шухевич брав участь у каральних операціях проти білоруських партизанів?

- Скажу тільки те, що охоронний батальйон №201, у який входили українці, члени ОУН, 16 березня 1942 року направили до Білорусі для охорони військових об’єктів. Після року служби всі вояки на чолі з Шухевичем відмовились продовжувати її. Через це старшин заарештували і посадили у в’язниці. Романові Шухевичу вдалося втекти.

УПА, ПІДПІЛЬНА ПОШТА, СТОСУНКИ З ВАСИЛЕМ КУКОМ

- Ми підійшли, мабуть, до ключового моменту – створення УПА...

- Восени 1942 року перші її відділи були сформовані на базі військових загонів ОУН на Волині й Поліссі для оборони від німецького терору й провокативних операцій радянських партизанів. У січні 1943 року, після втечі з-під арешту німецького гестапо, Шухевич зв’язався з Проводом ОУН і приєднався до боротьби, очоливши військову референтуру. У травні став членом Бюро проводу ОУН, а в серпні 1943-го на III Надзвичайному великому зборі ОУН був обраний Головою Бюро проводу і призначений Головним командиром УПА.

- Що скажете на твердження, нібито Роман Шухевич керував винищенням мирних польських жителів у волинських селах?

- Немає ніяких свідчень, що Шухевич підтримував різанину польського населення на Волині. Узагалі, польсько-українську війну, або «Волинську трагедію», не варто ототожнювати з бойовими діями проти підрозділів Армії Крайової.

- Які були ідейні орієнтири повстанців у той активний період збройної боротьби?

- За керівництва Шухевича почалася подальша еволюція ідейно-програмних засад націоналістичного руху. Йшлося передусім про те, що ОУН бореться проти всіх видів тоталітарних систем, за побудову демократичного державного устрою в Українській державі та в інших поневолених народів.

- Як складалися стосунки Романа Шухевича з бойовими побратимами? Наприклад, із Василем Куком, який організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу в східну Україну, включно з Кримом і Кубанню.

- Роман Шухевич як Провідник ОУН і Командир УПА ніколи не нав’язував своїх думок іншим. В підпіллі була відносна демократія, і кожен мав свої погляди і вільно міг їх відстоювати. Кук, як і інші члени Проводу, мав власне бачення і вів дискусії щодо організаційних справ. Тому не можна це вважати конфліктами. Дай Боже нам тепер такого рівня демократії у сучасних партіях, як було при Шухевичу.

ЛІСИ, КРИЇВКИ І «ПСЕВДОБАНДЕРІВЦІ»

- Як змінилися тактика і стратегія збройної боротьби, коли німецькі війська відступили з території України?

- Українська Повстанська Армія спрямувала свою діяльність проти радянських адміністративно-каральних органів і масових вивезень на Сибір, створення колгоспної системи, переслідування церкви. Перший великий бій відбувся у квітні 1944 р. біля села Гурби Мізоцького району Рівненської області між 30-тисячним військом НКВД на чолі з генералом Марченком та відділами УПА-Південь, що нараховували до 5 тисяч повстанців.

Але наприкінці 1944 р. Шухевич відмовився від тактики масштабних боїв із військами НКВД. У 1945-50-х рр. радянське керівництво кинуло проти ОУН і УПА в Західній Україні 500-тисячну армію з танками, артилерією, літаками. Водночас для дискредитації УПА каральні органи створювали спецчастини, яких одягали у форму “вояків-бандерівців”, вони нападали на села, грабували й убивали мирне населення. На початку 1946 р. розпочалася “Велика блокада”, яка тривала 6 місяців. За цей період УПА провела понад 1,5 тис. боїв і втратила 40% особового складу.

ОСТАННІЙ БІЙ

- Розкажіть, як загинув Шухевич.

- Від весни 1948 року Головний командир УПА перебував у селі Білогорща неподалік Львова. Підпільну штаб-квартиру організував для Шухевича провідник ОУН Городоцького району Михайло Шевчук – “Юрко”. Господиня садиби Нюся Конюшик погодилася, щоб у її помешканні збудували криївку для підпільників. Одна кімната й кухня були на першому поверсі, а на другому – спальня. Гостей господиня зустрічала й приймала внизу, а в спальні могли працювати підпільники. У коридорі було зроблено замасковану перегородку в стіні, де можна було заховатись і зберігати зброю, літературу.

- Тут постійно переховувався Роман Шухевич?

- Це була переважно зимова штаб-квартира Головного командира УПА з 1948 року. Разом із ним перебували два бойовики-кур’єри: Михайло Заяць (“Зенко”) та “Левко”. На кухні в ролі домашньої робітниці працювала зв’язкова Галина Дидик – “Анна”. “Зенко” був одним із найкpащих у той час спеціалістів із виготовлення документів.

2 березня 1950 року МДБ схопило зв’язкову Дарію Гусяк. Її невихід на зв’язок занепокоїв Шухевича, він відправив “Зенка” й “Левка” організувати нове приміщення під криївку. Перехід мав пройти уночі 5 березня, коли відбувалися вибори, тому сподівались, що все буде спокійно. Саме цим і пояснюється, чому в цей момент Шухевич був сам, без охорони.

МДБісти два дні били Дарію Гусяк, але від неї про Шухевича нічого не довідались. Її, побиту, перевели до лікарняної камери, де перебувала також начебто побита провокаторка “Мединська Рома”. Вона зуміла викликати довір’я у Дарії й намовила її передати звістку про свій арешт, щоб таким чином попередити своїх друзів про небезпеку. Запропонувала й спосіб – “цілком надійно” передати записку через її родичів, від яких провокаторка нібито регулярно отримувала різні передачі. Гусяк повірила, написала записку про свій арешт й заадресувала її у Білогорщу, до сестри Нюсі Конюшок, Наталки Хробак.

Наступного дня адреса зв’язкового пункту була вже в руках МДБ, а в неділю вранці, 5 березня 1950 року, все село оточили внутрішні війська. Під час обшуку в Наталки Хробак довідались, що в центрі села живе Нюся Конюшик, тож негайно оточили і її двоповерховий будинок. Увірвавшись до помешкання, упізнали зв’язкову “Анну” Дидик. Для Романа Шухевича залишився лише один шанс – з боєм пробиватися до виходу. Він убиває на сходах майора МДБ Олександра Ровенка, але й сам отримує поранення. Щоб не потрапляти живим у руки ворога, стріляє собі в скроню…

- Як вплинула смерть Романа Шухевича на подальшу боротьбу повстанців?

- Після загибелі Шухевича УПА припинила активні дії великими підрозділами. Проте боротьбу вели окремі відділи на чолі з новим Головним командиром УПА, генерал-хорунжим Василем Куком. Остання боївка діяла й була ліквідована 12 квітня 1960 р. на Тернопільщині…

Упродовж 20-ти років в УПА та Збройному підпіллі ОУН, за даними довідки, підготовленої радянськими каральними органами в 1953 р. своєму керівнику Лаврентію Берії, діяло понад 500 тисяч осіб.

“ТИ ЗНАЄШ, ЯК Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ, АЛЕ УКРАЇНУ – БІЛЬШЕ…”

- Якою була доля родини після загибелі Романа?

- Типовою для сотень тисяч родин учасників національно-визвольного руху. Його батьків, Йосипа та Євгенію Шухевичів, радянські спецслужби у 1944-47 рр. тримали під постійним наглядом, поки ті мешкали у Львові. Коли стало зрозуміло, що МДБ не зможе використати батька для арешту сина, його, тяжко хворого, відправили на заслання у Кемеровську область, де він помер у 1948 р. Мати Євгенія померла 30 червня 1956 року на засланні у Казахстані.

Брата Юрія, інженера-геодезиста, НКВД замордувало у львівській тюрмі у кінці червня 1941 року, сестру Наталію, студентку Львівського медінституту, заарештували і засудили на процесі 59-х членів ОУН на 10 років каторжних робіт на лісоповалі на Уралі й 5 років заслання у Казахстані.

Дружину Шухевича Наталію заарештувало німецьке гестапо в 1943 році. Тому в 1944 р. Шухевич, щоб не піддавати родину нацистським репресіям, формально розвівся з дружиною. На одній із зустрічей після цього Роман Шухевич сказав своїй дружині: “Наталю, ти знаєш, як я тебе люблю, але Україну – більше”.

17 липня 1945 року НКВД відправило її у Дрогобицьку тюрму. Потім Наталію засудили на 10 років позбавлення волі в мордовських таборах з конфіскацією майна. А в 1956 році у Львові її засуджують за порушення паспортного режиму на три роки ув’язнення в Чернігівській тюрмі. У 1963-64 рр. Наталії Шухевич нарешті вдалося одержати дозвіл на прописку у Львові, але нагляд КҐБ і постійний контроль над нею тривав до кінця 1980-х років.

- Не минули репресії й дітей Шухевича?

- Дітей – сина Юрія та дочку Марію – передали до дитячого будинку в Донецьку «на перевиховання». Марію удочерила вчителька – Тетяна Запорозька. Юрія кілька разів ув’язнювали, він перебував у концтаборах понад 32 роки. Внаслідок отриманих тортур утратив зір. Сьогодні Юрій Шухевич – відомий громадсько-політичний діяч.

- Колись в інтерв’ю одна з останніх зв’язкових УПА Ірина Козак розповіла, що Шухевич казав: “Ми вміємо боротися і вмирати за Україну, але як буде вільна Україна, то не ми будемо керувати Україною, а ті, які сьогодні в більшовицькій, радянській системі, але які лишилися українськими патріотами. Бо вони вміють керувати державою, але не вміють і не готові вмирати за неї тепер. А тоді вони будуть великими українськими патріотами. І вони будуть керувати державою”. Що думаєте про цей прогноз?

- Думаю, це суб’єктивне сприйняття пані Ірини Козак. Шухевич був свідомий загроз, які витворить комуністична система, і їх наслідків для свідомості народу.

Історія показує, що ті, хто очолювали повстання чи визвольні рухи, боролися за незалежність, дуже рідко коли керують державою. Нам це вдавалося лише за Богдана Хмельницького.

- І ще запитання з огляду на резонансну реакцію деяких українських та зарубіжних політиків щодо надання імені Шухевича стадіонові в Тернополі. Так виглядає, що і поляки, й ізраїльтяни побоюються, що героїзацією українських націоналістів ми мимоволі переносимо на сьогоднішній день актуальність і їхніх методів боротьби, зокрема, політичних вбивств. Що треба зробити, аби відділити пам'ять про героїв від пропаганди методів їхньої боротьби?

- Скажу, що кожна нація має своїх героїв, яких іноді не сприймають держави-сусіди. Але чим Шухевич відрізняється від польських чи ізраїльських такого роду героїв? Усі, хто боровся за власну державу, відповідно мають вшановуватися… Але, на жаль, досить часто політики свідомо спрощують, підтасовують ті чи інші факти, адаптують історію і маніпулюють фактами, які їм вигідні.

Істина – що історію пишуть завжди переможці. І ще. Вважаю, своєрідна «бандеризація» українського суспільства де-факто і де-юре відбулася на Майдані.

- Чи був Роман Шухевич політичним авантюристом?

- Шухевич завжди був суворим прагматиком й ідеалістом, вірним власним переконанням і поглядам, справжній революціонер, який підпорядковував власні інтереси інтересам ОУН. Це була цілісна й послідовна у своїх словах і діях особистість, незалежно від чиїхось уподобань, симпатій чи антипатій. Як і кожна людина, Роман Шухевич мав вибір – або жити рабом, або боротися за свободу до останнього подиху.

Олег Снітовський, Тернопіль–Львів

Укрінформ

Статистика
Перегляди статей
11353665
Лічильник

Українська рейтингова система