Коновалець. Знехтуваний заповіт

14 червня 1891 року народився Провідник ОУН полковник Євген Коновалець, людина, чиє ім’я без перебільшення є знаковим в історії українського національно-визвольного руху. Все своє життя без останку Коновалець присвятив справі визволення України. Він був дійсно надзвичайно авторитетною і вольовою особистістю, щоб цього не зауважив ворог, і саме тому Москва спрямувала максимум зусиль для того, щоб знищити небезпечного для неї лідера Організації. 23 травня 1938 року більшовицький агент Павло Судоплатов підсунув Коновальцеві вибуховий пристрій у коробці під виглядом шоколадних цукерок…

Діяльність Полковника була настільки багатогранною і плідною, що годі навіть намагатися бодай оглядово описати тут його життєвий шлях, його боротьбу і працю на політичній, військовій, ідеологічній, дипломатичній ниві. Вже на сторінках патріотичних видань, в глибоких дослідженнях, документальних і наукових збірках сьогодні ми знайдемо висвітлення його життєвих віх. Рекомендую до уваги зацікавлених як найбільш базові збірники «Євген Коновалець та його доба», «Я б’ю в дзвін тривоги, щоби зрушити справу ОУН…», «Нарис історії ОУН» Петра Мірчука, науковий збірник «Український визвольний рух» № 16… На нашу думку набагато доцільнішим сьогодні є звернутися до тих засадничих принципів, на яких будував Коновалець ОУН, до тих його політичних заповітів, котрі так злочинно бездумно сьогодні знехтувані нащадками.

Не можемо не подивляти з відстані років його прозорливість і виваженість. «Які підходи, міркування й методи до визвольної акції в поодиноких українських угрупуваннях не були б, на кого згадані угрупування не орієнтувались би й на чию допомогу вони не чекали б, – одно для всіх українців, оскільки вони не фантасти чи злочинці, мусить бути ясним: відновлення й закріплення Української Держави є, буде й мусить бути найбільше важливим моментом нашої боротьби».

Отямлюючись після п’янкої ейфорії проголошення Акту 24 серпня 1991 року, Помаранчевої революції, Революції Гідності… усвідомлюємо марність наївних сподівань на те, що «якось то воно Україна станеться сама собою», задля наших гарних очей чи «калинової мови», завдяки нашим минулим стражданням чи добрій волі «воріженьків». Розуміємо, що марна надія і на «доброго царя» чи «альтруїстичних союзників», що нічого не вклавши, нічого не виборовши, без крові і праці народ нічого тривкого і вагомого не здобуде.

«У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю», – наголошував Коновалець. Він прекрасно розумів, що, «як не матимемо сили – не отримаємо нічого», тільки плекаючи реальну силу – політичну, економічну, мілітарну відпорність нації, «вийдемо побідно з найгірших лихоліть і здобудемо все, що нам треба».

Євген Коновалець мав стратегічне мислення і будував революційну Організацію на непорушних засадах, головними з яких були і залишаються:

1) Нація є найвищим типом органічної людської спільноти;

2) Нація безпечно жити і повноцінно розвиватися може лише у власній незалежній соборній державі;

3) Власну державність народ може і мусить здобути, розбудовувати і захищати лише покладаючись на власні сили.

Чомусь і до сьогодні ще подекуди побутує хибна думка, що УВО-ОУН всю ставку робила лише на збройну боротьбу, насправді ж націоналісти, і зокрема Коновалець, розуміли, що збройні виступи без ідеологічного, організаційного і політичного підґрунтя та підтримки широких мас нічого не варті.

Головним завданням націоналістів є викувати в горнилі безпосередньої боротьби та широкої освідомлюючої просвітницької, виховної, пропагандивної та вишкільної праці світогляд, характер, дух і поставу широкого загалу співвітчизників. Цей напрямок роботи був пріоритетним і саме ця праця дала належний результат.

Полковник виразно усвідомлював, що Українська Держава не може бути «малою», як в географічно-територіальному, так і в політичному розумінні поняття. Він був певним, що без постання української державності спокою в Європі не буде і жодні союзи не будуть тривкими. Велика Україна – єдине етнографічне і геополітичне ціле. «Шлях до вільного Львова йде через вільний Київ» – наголошував Коновалець, повсякчасно дбаючи про розбудову руху не лише на всіх українських етнічних теренах, але і у всіх місцях, де компактно проживали українці, де були бодай порівняно невеликі їх групи.

Мобілізуючи ВСІ сили українського народу, він не обходив своєю увагою ані Великої України, ані Кубані, ані Зеленого Клину. Структури ОУН активно діяли не лише в Україні, але і в Америці, країнах Європи, Маньчжурії…

Аналізуючи сьогоднішні невтішні реалії, варто застановитися над талантом Коновальця як політика і дипломата. Створення і становлення ОУН в результаті органічного об’єднання ідеологічно споріднених націоналістичних організацій у 1929 році є і сьогодні найяскравішим прикладом результативної консолідації і вироблення на основі спільності мети – спільності шляху. За влучним висловом Ярослава Романовича Дашкевича, Полковнику вдалося «вивести націоналістичний рух з вузької стежки на широку дорогу».

Коновальцеві вдавалося уникати так званих «внутрішніх фронтів». Будучи свідомим ваги і ролі кожного українця та української організації в боротьбі за волю і велич нації, Провідник був категоричним противником ворохобницького егоїстичного взаємопоборювання в українському таборі (чого не вдалося уникнути в сучасній Україні). Проте необхідно наголосити, що у принципових питаннях він був безкомпромісним, постійно дбав про чистоту ідеологічної лінії і послідовно поборював опортунізм та антидержавні ворожі чинники, знаючи, що «з соціалістами держави не збудуємо». «І з ліберал-популістами також», – додаємо сьогодні ми.

«З наших визвольних змагань винесли ми один великий скарб, – державницьку думку й свідомість єдності всієї української нації», – цей скарб Коновалець не змарнував, не заховав подалі від людського ока, не протранжирив легковажно, але зберіг, примножив і передав нащадкам.

Нехай ця дата, цей день стане для нас приводом згадати знехтувані заповіти Провідника, усвідомити свою відповідальність і спонукає до згуртування і мобілізації зусиль для втілення в реальність мрій і помислів Коновальця, для завершення Перемогою його боротьби.

Віктор Рог

Український погляд