Павло Садоха: держава повинна інформаційно себе захищати, зараз це також передова

Традиційно, початок нового року асоціюється із підбиттям результатів та побудовою нових планів. Проте в Україні останні п’ять років кожен новий рік це також надії та сподівання на те, що українській армії вдасться відвоювати черговий клаптик рідної землі на Донбасі, а окупований Росією Крим все більше розумітиме у яку авантюру втягнули його імперські амбіції кремлівських бонз.

Але незрима гібридна війна точиться не лише на передовій, в окопах. Сотні тисяч «інформаційних набоїв» щодня доправляє Кремль і на «західний фронт». Сотні дезінформацій, десятки організацій та незліченна кількість фальшивих профілів у соціальних мережах, в інформаційному просторі країн Європейського Союзу творять паралельну, вигідну для Кремля «реальність».

«Реальність», яка не має нічого спільного із тими подіями, що відбуваються на Сході України, в окупованому Криму чи навіть в європейських країнах. «Реальність», у якій «криваві карателі глумляться над російськомовними немовлятами», усюдисущі «бандерівці не дають Росії встати з колін», а «європейське суспільство загрузло у розпусті та панічно відбивається від українських заробітчан, які люто насаджують бандерівщину у загниваючій Європі».

На жаль мільйони українців, які волею долі опинились за межами України, доволі часто вважають, що дійсно в Україні існує ця міфічна «кремлівська реальність». Але, є і особи, які чітко розуміють, що Кремль не бачить місця у цьому світі для незалежності та самостійної України, і саме це спонукає кремлівських злочинців до подальшої активізації гібридних дій, як на території України, так і в інформаційному просторі ЄС. Без сумніву, однією із таких осіб, є активний громадський діяч української еміграції в Європі, Голова Спілки українців у Португалії – Павло Садоха.

Саме бачення подій, що мають місце на переломі 2018-2019 років, так би мовити - зі сторони, спонукало журналістів ІА «Західний інформаційний фронт» детально поспілкуватись із автором багатьох статей, публікацій, заяв та виступів, в українських та європейських ЗМІ - Павлом Садохою.

***

Юрій Кміть: Вітаємо, Вас пане Павло! Для початку були б вдячні за те, аби Ви коротко представили нашим читачам громадське об’єднання етнічних українців у далекій Португалії, яке ви очолюєте вже тривалий час.

Павло Садоха: Вітаю! Насправді, важко сказати, що Португалія тепер така далека. Вчора дивився квитки на літак до Львова з Лісабону і знайшов ціну 47€. Це дешевше, ніж з Мадриду до Лісабону. Хоча зараз розширення зв`язків між країнами починається, в першу чергу, з прямих авіасполучень.

Та перейдемо до громади. Перша масова трудова міграція в Португалію починається з кінця 90-х. Офіційна статистика свідчить, що у 2004 році, серед українців 70% складали чоловіки (загальна кількість з жінками 86 тис. легалізованих). Португалія була тією країною, яка використала вступ до ЄС та чемпіонат Європи з футболу на інтенсивну розбудову інфраструктури. Зокрема, мережі доріг, які до 1996 року були мало розвинені. Тому, в більшій мірі, до Португалії спочатку їхали чоловіки, які знаходили працю у будівельному секторі. На даний час, в Португалії проживає приблизно 50 тис. українців.

Це, вже в основному добре інтегровані молоді сім`ї, що вже знайшли свою професійну нішу на португальському ринку праці. Багато відкрило свою справу. Можу з впевненістю сказати, що українці добилися поваги і значного суспільного рівня серед португальців.

Проте відсутність попередньої діаспори і в силу того, що абсолютна більшість українців планували повертатися в Україну, громадський рух не зароджувався довший час. Цьому також сприяло і переслідування з боку російських кримінальних структур та нелегальний статус. Першими українську громаду в Португалії об’єднали священники УГКЦ.

На жаль, невизначене становище українців дуже вдало на початку використали промосковські сили.

У партнерстві з португальськими комуністичними силами почали створюватися інтернаціональні громадські організації допомоги мігрантам. Це була ласа «гречка» для заманювання у своє членство українців. Пошук роботи, легалізація, тощо. Ніхто не звертав уваги на назви організацій і ідеологію. Стара московська схема «протягнутої руки» спрацювала і тут. Було надзвичайно прикро чути в ті часи, як українці погоджувалися буди «вихідцями з СРСР», «Зі Сходу», але не з Незалежної багатовікової України.

Ситуацію змінила Помаранчева революція. Люди усвідомили, що вони мають ім’я. Спілка стала в авангарді підтримки України. Нас відразу окреслили «фашистами» та «Бандерівцями». З останнього ми гордилися. Це лідерство, у відстоюванню державних та національних інтересів України, Спілка українців у Португалії зберігає і до нині.

Ю.К.: Під час спілкування із Вами у рідному для Вас місті Львові, ми одразу відчули переживання за долю сучасної української держави, не зважаючи на те, що волею долі Ви знаходитесь за тисячі кілометрів від Батьківщини. Які джерела інформації про ситуацію в України для українців Португалії Ви вважаєте основними, і чи достатньо цієї інформації для розуміння реального стану речей?

П.С. Ми не є відокремленими від України. Є Світовий Конгрес українців, є УВКР. Після «Революції Гідності» посольства України у більшості країн стали справді українськими за «тілом і душею». Є українські політики які цікавляться українцями закордоном. Думаю, зараз дуже успішно формується єдине «українське» тіло. У цьому контексті є дуже важливим формувати правильну інформаційну політику, базуючись на прямих контактах інституцій, чи конкретних людей, що вже довели свою заангажованість для української справи. На жаль, ми є в стані війни і доречним згадувати «Декалог українських націоналістів» у виборі інформаційних партнерів.

Ю.К. На Вашу думку, які чинники найбільше впливають на «трансформацію» інформації про реальну ситуацію в Україні в інформаційному просторі західноєвропейських країн, таких як Португалія, Іспанія, країни Бенелюксу?

П.С. В першу чергу, мусимо розуміти, що не існує універсального підходу. Кожна країна, в силу історичних причин, має свою зовнішню політику до світових подій, зокрема і України. Те, що сприймається в Португалії, може не сприйматися в Польщі чи Німеччині. Є й інша дуже важлива річ, яку потрібно враховувати. Загальний національно-свідомий рівень громад. На жаль, тут не все так просто.

Я би розділив українців на «само усвідомлених» та «паспортних». Останніх, ми ще умовно називаємо «какая разница».

Вони і є зараз носіями нових московських програм, на кшталт: «Ок, Путін диктатор, але й в Україні все погано і потрібні нові внутрішні революції та повернення до єдиного слов’янського простору» - у даному випадку із центром у Москві). Потрібно бути уважними до цього.

Ю.К. Без сумніву Вам неодноразово довелось зіткнутись із проросійськими організаціями в Португалії, які видаючи себе за «етнічні українські» де-факто є розсадниками «русского міра». Що більше всього вразило Вас у діяльності проросійських лобістів, яким чином ви протидієте цим «агентам» Кремля і основні інформаційно-дезінформаційні тренди останні років.

П.С. Я не думаю, що тактика Москви суттєво змінилася.

Пряму інформацію з Кремля ніхто серйозно не сприймає.

Але є «успішна» практика Волтера Дюранті з Нью Йорк Таймс, який заперечував Голодомор. Це продовжує діяти. Цьому дуже важко протистояти. І тут є надважливе завдання українців закордоном у кожній країні спростовувати інформаційні вкидання Москви.

Для прикладу, процес Віталія Марківа в Італії. Місцева українська громада робить дуже важливу справу своєю присутністю на судових засіданнях. Це вибиває плани Москви. Це позиція реальних українців, які багато років живуть в Італії і вже є частиною суспільства. Це інший рівень довіри.

Ю.К. Під час нашого спілкування у Львові, Ви зауважили, що для таких країн як Португалія, Іспанія, Бразилія – футбол є фактично «релігією», а діяльність знаних футболістів та їх вислови, мають значний вплив на громадську думку. Чи зауважували Ви спроби використати «футбольний культ» з боку російської пропаганди у кремлівських інтересах?.

П.С. Мені здається, це вже загально відомо. У Португалії ми мали реальне підтвердження цього. У 2014 році нас не пустили із українським прапором на гру Бенфіки із Зенітом, вказавши, що дбають за політичну нейтральність футболу. Минулого року, гравець «Спортінгу» з Браги - Алан Озаріо, записав публічне відео на офіційному блозі клубу, де стверджував що Крим російський і таке інше. Ми написали офіційного листа у ФІФА з прямими доказами і висновком адвоката. Проводили публічні мітинги. Наше посольство подало офіційну ноту. Повне мовчання.

Та ми цю справу не залишили. Буде продовження. Хоча і в португальських соціальних мережах ФІФА асоціюється з тотальною корупцією і політичними преференціями.

Ю.К. Знаємо, що португальська влада дуже добре ставиться до українських мігрантів, але чи розуміє португальська влада той факт, що серед усіх юридично «українських» організацій Португалії, далеко не всі організації українські по суті? І які кроки у цьому напрямку проводяться з Вашого боку?

П.С. Португалія історично старалася займати нейтральний бік у геополітиці. Особливо, під час світових конфліктів.

Щодо теперішньої московської агресії проти України, то тут Португалія послідовно підтримує всі європейські санкції проти Москви.

Останні роки, завдяки новому послу - Інні Огнівець, двосторонні відносини між Україною і Португалією виросли в рази. У 2017 році Парламент Португалії визнав Голодомор - геноцидом. Це більше, ніж просто прихильне ставлення. Також, на рівні громадської організації. Нас запрошують на політичні дебати. Маємо зустрічі на високому рівні. Нас чують.

Але є те, що залежить від самих українців.

Вже роками добиваємося, щоб у Вищому комісаріаті з питань міграції Португалії українців не представляли «інтернаціональні» організації, які насправді є офіційними представниками фонду «Русский мир» та державної московської агенції «Россотрудничество». Та проблема набагато складніша. В цих організація є дійсно «паспортні» українці. Формально «Русский мир» не заборонений в Португалії. Минулого тижня, з ініціативи нашого посла, ми вкотре мали зустріч з Вищим комісаром. Він повністю розуміє ситуацію. Він мав зустріч з головами тих проросійських асоціацій і пропонував їм представляти Росію, чи просто інтереси мігрантів у цілому, але вони саме наполягають, що мають представляти українців. Серед цієї групи і асоціація «мир», яка щорічно організовує акцію «безсмертний полк», де майорять прапори ДНР/ЛНР поруч з українськими.

Це вже справа самих українців визначитися, хто вони? Зараз ми створили інтернет-петицію до португальського парламенту, щоб змінити цю ситуацію. Кожен українець може зробити свій вибір.

Ю.К. Не таємниця, що в окремих країнах Європи, які географічні віддалені від України,до цього часу є відсоток людей, навіть з числа представників влади, які до цього часу ототожнюють громадян України із росіянами. Як у Португалії із цим аспектом?

П.С.На початку так дійсно було. Багато португальців навіть не знали, що Україна - незалежна країна. Зараз такого немає.

По-перше, українці добре оволоділи португальською мовою. По-друге, Революція Гідності тотально змінила інформованість про Україну і ставлення до українців. Від самого початку подій на Майдані ми майже щотижня проводили масові акції. Бувало, що я до ночі їздив на різні канали давати інтерв’ю щодо подій в Україні. До Києва в той час їздили португальські політики, зокрема, впливовий депутат парламенту Ана Гомеш.

Нас не підтримують тільки місцеві комуністи. З ними було декілька зіткнень. Вони пробували організовувати акції проти «фашизму» в Україні. Ми успішно зривали це.

Ю.К. На Вашу думку, акції Спілки українців Португалії, які проводились впродовж останніх років в контексті протидії гібридній війні Кремля проти України та Заходу, досягають своєї мети? Чи можливо потрібен ще більш сильний акцент та розголос?

П.С. Звичайно розголос потрібний. Деколи нас просто не хочуть чути. Але є й інші методи донести точку зору. Одного разу, ми зірвали виступ московського посла на важливій геополітичній конференції. Нас було тільки п’ятеро і один наш товариш - португалець. Тут є важливим добра про інформованість.

Зараз до нас долучилися молодь, що вже закінчила португальські ВУЗи. Це вже інший рівень. Дуже важливо, щоб вони мали прямі контакти з Україною. Дуже важливо їх підтримувати і просувати у місцеву політику.

Ю.К. Чи відчуває та отримує Спілка українців Португалії підтримку з боку українських дипломатичних установ у Португалії? Які основні здобутки та плани на перспективу спільної діяльності?

П.С. Знаєте, я народився в окупованій Україні. З дитинства знав про нашу правдиву історію. У нас не було державності. Це була мрія багатьох поколінь українців, які віддавали за неї життя. Це потрібно усвідомлювати.

В Португалії ми зараз, напевне маємо модель співпраці дипломатів з українською діаспорою. Є дві чіткі точки, які з самого початку були встановлені для співпраці: Москва - напала на Україну.

Голодомор був геноцидом проти українців. Це дуже важливо. Без підтримки посольства, ми не зможемо ефективно протидіяти московській пропаганді. Без підтримки місцевої громади, меседжі дипломатів носять тільки офіційну позицію.

Після визнання Голодомору на нашого посла почалася ціла інтернет кампанія з її дискредитації. Утворювалися цілі інтернет-спільноти на кшталт «Українці Португалії», щоб поливати посольство брудом. Це звичайно важко. Але війна є війною. У таких моментах згадується у яких обставинах воювало УПА.

Ю.К. Не можу не спитати, як українці в Португалії відреагували на створення Помісної православної церкви та отримання Томосу?

П.С. Очевидно, що ми підтримали.

І зараз ведемо потужну інформаційну кампанію щодо роз’яснення португальському суспільству про ситуацію з наданням Томосу.

Москва намагається переконати світ, що Томос розділив українців на два ворогуючих табори.

Ми, базуючись на українські інформаційні джерела, показуємо, що все проходить мирним шляхом.

Закордоном, є частина православних українців які відносяться до Вселенського патріархату. Це, ще одна точка над якою потрібно працювати. Є дуже багато московського впливу на ці церкви.

Ю.К. Чи намагаєтесь ви проводити роботі із українцями, які перебуваючи у проросійських «українських» організаціях Португалії можливо й несвідомо, але підтримують російську гібридну війну проти України?

Очевидно. Знаєте, як було боляче, коли у 2010 році нам в вперше відмовили у визнанні Голодомору. На зустрічі з депутатами Португальського парламенту нам це прямо сказали: є ж інша думка ваших співвітчизників у Португалії. Вони кажуть, що Голодомору не було.

Що ми можемо у цьому напрямку зробити?

Інформувати. Всі наші заяви завжди мають прямі докази на співпрацю з московськими структурами. Це ж просто дуже лінива людина, або яка з інших причин не хоче цього бачити, не зайде в інтернет і не перевірить.

Але тут, є дуже важлива роль України. Держава повинна інформаційно себе захищати. Зараз це передова, що може врятувати життя великої кількості українців!

Розмову вів керівник ІА "Західний інформаційний фронт"
ЮРІЙ КМІТЬ