- Закон України № 376-V про Голодомор 1932-33 рр.
- Офіційне визнання міжнародною спільнотою
- Суд над організаторами Голодомору-Геноциду
Статут Культурно-освітнього центру «Дивосвіт» при Спілці українців у Португалії
Увага!
- Українсько-португальська угода про соціальне забезпечення
- До уваги всіх, хто оновлює або отримує водійські посвідчення в Португалії
- У відпустку в Україну власним автотранспортом до 60 днів
- «Шлях Перемоги» - громадсько-політичний тижневик
“НЕХАЙ СПОМИН МИНУЛОГО ПІШЛЕ НАМ КРАЩЕ МАЙБУТНЄ...”
“СУХЕ” ПРИЧАСТЯ У ВОРКУТІ ВІД ПАТРІАРХА ЙОСИПА СЛІПОГО
Вертаюсь у той далекий 1954 рік минулого століття, рік трагічний і важкий у моєму житті.
Заполярне місто- Воркута, було на той час отим "капканом", куди попадали безневинні люди з цілої тепер вже колишньої імперії- СССР. Вони були вічними каторжанами з номерами на спинах, штанах, шапках, рукавах і де тільки можна було приліпити оце клеймо, його чіпляли. У "справах" була помітка- ворог народу.
Отаким "ворогом народу" став блаженнІший Йосип Сліпий- Патріарх Української греко-католицької церкви, після смерті Андрія Шептицького у 1944 році.
Не буду вдаватись у подробиці його життя, бо кожний українець повинен знати і пам'ятати своїх борців не тільки на полі бою, а й тих душпастирів, яким був Кардинал Йосип Сліпий.
Отож, на передодні Святого Великодня 1954 року, ми, ув'язнені дівчата та жінки, хотіли за нашим стародавнім звичаєм висповідатись й причаститись. Як це зробити ми не знали. Також не знали, що є наш душпастир, який молиться за нас і теж перебуває за колючим дротом, терпить біль, холод, голод, знущання з боку адміністрації, але хоче нам допомогти.
Одного недільного дня до мене підійшла львів'янка Марійка, студентка Університету (історичний факультет)- подруга по недолі. Трішки поміркувавши, оглянулась навкруги й покликала мене у прохід поміж нари. Якось несміливо звернулась з запитом: "А чи ти, Галю, хочеш прийняте "сухе" Причастя?" Я здивовано подивилась на неї і питаю: "А як це зробити?" Вона не роздумуючи розкрила долоні і вийняла папірець, де була написана молитва каторжанина перед сповіддю. Сказала, щоб щиро це перечитати декілька разів, а потім передала манюню "кульку" замотану у марлю, і додала: " А оця виноградина є поблагословлена нашим Патріархом греко-католицької церкви Йосипом Сліпим. Він теж ув'язнений. Перехрестись тричі і притули до уст... оце і буде сухе Причастя..."
Я була у захваті, читала багато разів молитву, тулила до уст цю "кульку", цілувала її.... Сльози вдячності лились, а душа неслась туди, до того Душпастиря, який терпів разом з нами. Вселяв Він нам надію і віру у Бога, велів витерпіти всі страждання, які накладені на кожну людину. Христос ніс свій хрест до кінця і нам теж так наказував.
Тож несімо його гідно без вагань!
Після прочитання молитви і прийняття Причастя, я відчула якусь полегшу і ніби скинула з себе рвану одежу. Стала більш упевнена у собі. Утвердилась віра у краще майбутнє мого народу і воскресіння дорогої Батьківщини-України, за яку нас, атеїсти- безбожники позбавили волі довічним ув'язненням.
Отак мені майже через півстоліття тому, пригадалась передвеликодня моя сповідь у цьому чужому, напівдикому краю, де спочили мої співвітчизники не дочекавшись "сподіваної волі". Без хрестів і похоронних молебнів жорстокий ворог велів Їм поставити стовпи з номерними знаками (замість прізвища), а до ноги прив"язали "бірки"- таблички, щоб бува і з "того світу" не повтікали і другий раз не прийшлось би їх судити...
Та суд прийшов скоро на цю жорстоку обмотану багато разів колючою проволокою імперію, яка складалась з великих чотирьох літер- СССР.
Вона розсипалась, як погана будівля, яка не мала під собою фундаменту...
На цих руїнах відновилась Україна, яка багато разів падала і знов піднімалась, щоб стати не від кого "залежною", а бути Соборною Державою і такою знаною і могутньою, як це було за княжих часів.
То ж дай нам Боже мудрості, злагоди і єдності, подолати усі перешкоди, які нам підставляють усі недруги з усіх боків!
Галина Сорочак-Малашевська, позивний “Надія Хміль”, уроженка м.Ковель, з весни 1943 р., у підпіллі, член ОУН, медсестра та друкарка в рядах УПА. Весною 1952 року, внаслідок провокації та зради потрапила до рук КГБ (м.Рівне). Криївка була закидана газовими шашками, поранена та без пам'яті опинилася в руках озлобленого ворога.
Засуджена військовим судом на 25 років позбавлення волі, у трудових таборах. Термін відбувала у м.Воркута.
“Надія Хміль” жертовно присвятила своє життя на боротьбу за незалежність України!
O seu apoio é importante, independentemente do valor que está disponível a doar
Громадське незалежне
Відеоархів Спілки: |