Голодомор 1932-33: причина смерті — українець

Спливає час. Уже й XX століття позаду. Не озиратися назад не можна, а озиратися страшно. На початку минулого століття українці були найчисельнішою національністю, що входила до складу СРСР — 81 млн. 195 тис. без урахування українців Західної України, Буковини, Закарпаття, які увійшли до союзу у 1939 та 1945 рр. А через 50 років за довідником «Население СССР» (Москва, Политиздат, 1983) нас стало 42 млн. 347 тис. Це вже з Західною Україною, Закарпаттям, Буковиною.

Кількість росіян, білорусів, грузинів, татар збільшилась удвічі, вірменів та таджиків — утричі. А українців удвічі стало менше. Нібито як і всі жили під захистом «великой и могучей», а виходить катастрофічно зникали в русифікаціях, репресіях, війнах, голодоморах.

Тільки за два роки 1932-33 загинула з голоду п’ята частина сільського населення України (від 7 до 10 млн. осіб!)

Сьогодні, коли ми маємо частковий доступ до архівних документів, відкриваємо страшні причини знищення українців. Як свідчення тих жахливих часів постає випадок з 19-літнім хліборобом Андрієм Остапенком, колгоспником артілі ім. Леніна на Сумщині, який помер від голоду 1933 року. На пожовтілому від часу аркуші — запис акта про смерть молодого юнака, який помер на Сумщині 13 травня 1933 року, виявлений в фондах Державного архіву Сумської області. Невідомий канцелярист у графі довідки «причина смерті» каліграфічним почерком вивів: «українець». Не виснаження, не дистрофія, не запалення шлунку чи ще щось подібне, що може бути викликане страшенним і постійним голодом, а — УКРАЇНЕЦЬ.

Така причина смерті — прикра помилка втомленого писаря (бо ж смертей тоді було багато)? Чи послання майбутнім поколінням як застереження?..

Рятувати себе чи дітей?

Бориспільський район врятувало те, що він розташований неподалік Києва, люди мали змогу виміняти хліб, борошно, крупу на київських базарах. Та все ж від голоду вмерли тисячі земляків. За офіційною статистикою, від голодної смерті тільки у 1933 році померло 5739 осіб сільського населення Бориспільського району, що на Київщині. Та насправді втрати були набагато більшими.

Водночас тисячі українців, ризикуючи власним життям, рятували від голодної смерті інших. Вони стали справжніми героями.

Серед людей, котрі проявили героїзм в роки найбільшого голодомору 1932-1933 є ім’я мешканця села Дударків (Бориспільщина), директора місцевої школи Василя Івчука (1902 – 1938). Він, за свідченням очевидців, врятував від голодної смерті від 160 до 200 дітей рідного села, які відвідували школу. За цей подвиг Василь Якович був безпідставно репресований і 2 жовтня 1938 року розстріляний.

Василь Івчук народився 1904 р. в селі Дударків. До 1938 року він працював директором Дударківської школи. Коли в селі почався голод, Василь Якович організував у школі харчування для дітей усіх класів. Для забезпечення додаткового харчування директор школи домовився з керівництвом сусіднього м’ясокомбінату, щоб учні після уроків виходили на прополювання сільськогосподарських культур. Платою за виконану роботу був черпак юшки. У такий спосіб директор школи врятував протягом 1933 року від голодної смерті всіх дітей шкільного віку села Дударків.

17 травня 1938 року Івчука заарештували та звинуватили в членстві в польській диверсійній шпигунській контрреволюційно-повстанській організації.

28 вересня 1938 року Київське обласне управління НКВС Івчуку оголосило найвищу міру покарання — розстріл. Василь Якович посмертно реабілітований у 1958 році.

А 21 листопада 2007 року Указом Президента України за героїзм і самовідданість, виявлені під час порятунку життя школярів в 1932-1933 рр. Василю Яковичу Івчуку присвоєно звання Героя України (посмертно).

Шок масової смерті

Без сумніву, Голодомор справив глибокий, негативний і тривалий вплив. Разом із розкуркуленням та колективізацією він повністю зруйнував звичні рамки життя, які так ніколи повною мірою не були відновлені. Травма Голодомору, розкуркулення та колективізації завдала непоправної шкоди безпеці, порядку, звичному укладу життя.

Люди, власне, навіть не розуміли, що відбувається, за що і чому вони змушені зазнавати таких фізичних і моральних страждань і принижень. Вони усвідомлювали, що виростили добрий урожай, знали, що немає війни та епідемії. Звісно, вони, поки зберігали психічне здоров’я, намагалися реагувати раціонально на брак їжі, тобто шукали її будь-якоюціною. Проте навряд чи могли осмислити те, що коїлося… Людина часто втрачала людську подобу: за шматок хліба ладна була на все…

Зазнала значних змін традиційна культура, була піддана забуттю левова частка народних звичаїв і традицій. Межа між добром і злом, порядком і хаосом, священним і профанним стерлася...

Лариса ГРОМАДСЬКА

Націоналістичний портал