Дорожня карта української незалежності

Категорія: Новини в Україні
Створено: 23 травня 2018 Дата публікації Перегляди: 2905

111Відзначення подій 100-річчя Української Революції дало можливість українцям дізнатися про багатьох історичних осіб, які діяли в той час. На жаль, дуже часто популяризаторів більше цікавлять яскраві події того часу. Таким чином, ми більше знайомимось з анархо-популістами, які фактично й похоронили Українську Революцію, віддаючи перевагу особистому перед державним інтересом. І дуже мало нам розповідають про тих, хто чесно ніс тягар визвольної боротьби, не претендуючи ні на славу, ні на посади. Одним з таких недооцінених діячів нашої визвольної боротьби є Євген Коновалець. Можливо, ювілей його загибелі стане приводом дізнатися більше про людину, яка, по суті, організувала визвольний процес на століття, який і призвів до появи нинішньої держави.

Вже перша поява Євгена Коновальця у загальнонаціональному політичному форматі показала його практичність, бажання бачити за великими цілями реальні шляхи, якими можна йти до мети. Що згадують історики, коли розповідають про Всеукраїнський Студентський Конґрес 1913 року? Правильно, реферат Дмитра Донцова “Сучасне положення нації і наше завдання”. А от практичні речі, які студентство могло реалізувати вже і зараз, для того, щоб доповідь Донцова не залишилася абстрактним теоретизуванням, були в рефераті Коновальця “Про університетську справу”. Яка була одностайно проголосована, і дещо навіть встигли виконати до початку Світової війни.

З початком війни Коновалець мобілізується до армії, опиняється в 19-му полку Крайової оборони. Як “однорічний охотник (доброволець)” проходить вишкіл старшин резерву, і з маршбатальйоном цього полку іде в битву за Маківку. Там, під час одного з наступів на російські позиції потрапляє в полон.

Полон Євген Коновалець відбув у Царицині та у Чорному Яру поблизу Царицина. Там українська старшина, яка вважала, що основна боротьба за Україну ще попереду, будувала плани створення свого війська. У спогадах Дмитра Герчанівського того періоду є цікава оцінка Коновальця четарем УСС Василем Кучабським: “це один з тих, що можуть, і творять обставини”. Дуже влучно окреслена риса світогляду Коновальця: він завжди прагнув творити обставини, які надалі й без нього працювали б на потрібну справу.

Українська революція покликала Євгена Коновальця до Києва. Він знову займається практичними і дуже потрібними справами: в той час, коли популісти волають, що Україні армія не потрібна, він творить з полонених українців Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців. Ця частина відступила з Києва перед натиском армії Муравйова лише тоді, коли фактичне визнання УНР підписанням Берестейських угод здійснилося, і можна було розраховувати на підтримку німецького союзного війська у контрнаступі.

З часом Коновалець розбудував курінь до Осадного Корпусу Січових Стрільців – найбільш дисциплінованої та ідейно стійкої частини армії УНР. І не його вина, що політичне керівництво УНР вчасно не взялося творити інші такі частини, які б так само стійко іґнорували пропаганду Троцького, як Київські Січові Стрільці. Тодішня гібридна війна була програна тому, що в головах керівників УНР була “гібридна каша”. Але ми пам’ятаємо політичну аксіому Коновальця, коли йому пропонували перекинути Осадний корпус на захист Львова: без вільного Києва не буде вільного Львова.

Війна була програна, хоч деякі військові лідери плекали надію, що в Україні вдасться підняти загальнонаціональне повстання. Повстання підіймались, походи на Схід були героїчними, але загальнонаціонального підйому досягти не вдалось. Коновалець був одним з тих, хто зрозумів, що його покоління втратило шанс на державність, подарований історією, і на наступний шанс може сподіватися хіба що наступне покоління. Цікаво, що цю оцінку він для себе зробив ще до спільного походу Петлюри і Пілсудського на Київ.

Як практична людина Євген Коновалець відразу ж починає створювати своєрідну “дорожню карту” майбутньої боротьби за державність. Деякі його кроки були зрозумілі сучасникам, деякі – не дуже. Загальну апробацію отримало створення Української Військової Організації, яка об’єднувала офіцерів обох українських армій (УНР і ЗУНР). Але навіть тут більшість бачила тільки близьку перпективу: мобілізаційний план розгортання українського повстання і партизанські дії проти окупантів. Коновалець же вважав, що перед тим, як посилати солдата в бій, потрібно навести порядок у його мізках. Він дуже добре пам’ятав, як солдати з “ідеологічною кашею” в голові легко піддавались на пропаганду популістів, кидали фронт, або й змінювали напрямок боротьби на протилежний. На практиці загальнонаціонального повстання не сталось, партизанські дії були, але частина їх це було бойове навчання молодого покоління, а найбільший внесок в діяльність УВО зробив пропагандивний відділ, поширюючи видання УВО в усій Західній Україні, і навіть передаючи їх в УССР. Це була важлива складова “дорожньої карти” Коновальця, без якої весь план боротьби за державу міг би й не розпочатись.

109

Досвід командира закарбував у світогляді Євгена Коновальця незаперечну істину: солдат на війні заглядає в очі смерті, і щоб він не здезертирував в обличчі небезпеки, повинна бути сильна ідейна мотивація його боротьби. Повинна бути віра в те, що життя, віддане у війні за свій народ, є ціннішим для суспільства, для нащадків, від того, яке тихо дотліло у своїй хаті скраю. Для того, щоб розвинути світоглядну систему, потрібні, по-перше, люди з особливими талантами, по-друге, потрібна інформаційна трибуна.

Згідно зі свідченням Івана Кедрина (редактора львівської газети “Діло”), саме Євген Коновалець, повернувшись до Львова, відновив видавання „Літературно-Наукового Вісника”, який від 1898 року виходив як орган Українсько-Руської Видавничої Спілки за редакцією Михайла Грушевського, Івана Франка, Володимира Гнатюка та Осипа Маковея. Заслугою Коновальця є те, що він побачив ще не оцінений сучасниками талант Донцова, домігся призначення його шеф-редактором “Літературно-Наукового Вісника” та організував кошти на випуск журналу. Всі три пункти були неочевидними для сучасників, Донцов, по при весь свій талант, у побуті був дуже конфліктною людиною, сварився через дрібниці і задля принципу, набув у середовищі галицької інтелектуальної еліти багато персональних ворогів, і призначення його на місце, яке займали Грушевський, Франко та Павлик, було складною дипломатичною проблемою. Але дипломатичний талант Коновальця залагіднив конфлікти, переконав неприхильних фінансувати видання, і геній Донцова розкрився. Ідеологічна частина процесу пішла.

Інша частина плану Коновальця – це люди. Які будуть готові жити для України, які б обставини не склались. Ті, для яких писав Донцов. Їх потрібно було вишколити, зарядити енергією, показати мету, задля якої варто жити і якщо треба, то й вмирати. Навчити створювати обставини, а не йти за обставинами, створеними ворогом. Навчити складати такі плани боротьби, в яких смерть бійця не припиняла би самої боротьби. Зауважте, все це не робиться під Коновальця, як лідера, визвольний рух не може залежати від існування однієї особи.

Цю частину плану Полковник, як називали його друзі, почав виконувати практично від часу створення УВО. В складі начальної Команди УВО є Іван Чмола. Ми не знаємо, чи готував якісь партизанські операції полковник Чмола, але ми знаємо, що він відродив Пласт, і знаємо його вихованців. Практично все керівництво УПА – це були вихованці Пласту. Найголовніше вміння, яке вони отримали на своїх вишколах – це готуватися не до минулої війни, як це роблять академічні генерали, а до війни майбутньої, з незвичними новими обставинами. Грати за своїми правилами, який би не був ворог.

Коли ідеологія з’єдналась із людьми, з’явилась нова якість: молодіжні націоналістичні організації, які почали шукати власного шляху боротьби за Українську Державу. Настав час звести їх в єдинй рух, з єдиною ідеологією, єдиним розумінням пріоритетів боротьби та організаційною дисципліною. Організація Українських Націоналістів постала через десять років після розформування Осадного Корпусу Січових Стрільців. З’явився потужний інструмент для зміни української історії. Не зразу, не “сьогодні на вчора”, як хочуть популісти. Це потребувало часу, зусиль і людських життів. І навіть самій ОУН знадобилося 12 років, щоб підготувати кадри для проголошення відновлення Держави. Але вона це зробила, хоч Коновалець уже кілька років лежав на цвинтарі у Роттердамі.

Вся історія визвольної боротьби, яка відбувалася після смерті Євгена Коновальця, є процесом, що пішов “ його дорожньою картою визвольної боротьби. УПА не перемогла мілітарно? Але ОУН занесла бацилу самостійності в усі народи СССР, куди тільки засилали українців на поселення. Це не була імпровізація, молоді люди склали цей “план Б” розвалу Союзу ще в 1940 році. Склали тому, що на вишколах їх учили не підлаштовуватися під шаблони минулої війни, а складати власні стандарти боротьби.

ОУН і сама не вповні свідома, яка непозбувна печать Коновальця лежить на її діяльності. Конференція 1992 року визначила одним з напрямків партійно-політичну діяльність. З’явились депутати, представництво у Верховній Раді, все те, що публіка бачить, і вважає важливим. Але залишились традиційні напрямки діяльності, наприклад, той, який Коновалець із Чмолою розпочали 1921 року, готуючи кадри, які пізніше стали стрижнем ОУН. Створювалися вишкільні табори, вмотивована молодь готувалась захищати державу. За моїми оцінками за 25 років Незалежності через ці вишколи перейшли не менше 20 тисяч молодих людей. І от прийшов день, коли держава, будована совками, опинилась перед традиційним ворогом з деморалізованими силовими структурами. Зовсім як сто років тому. Але виявилося, що добровольців є достатньо, щоб не допустити московського бліцкріґу, і отримати час для створення повноцінного війська (тільки не плутайте осіб, які використовують ім’я ОУН для самореклами з людьми, які отримали виховання ОУН. Для члена ОУН неетично користуватись славою Організації для особистої кар’єри чи хоч би слави). Звичайно, політична діяльність націоналістів у парламенті теж важлива, але в ОУН краще виходить те, що закладене Коновальцем: бачити стратегічну лінію боротьби і в момент випробувань – бути готовим. Дорожня карта Коновальця ще не закінчилась, і розставляти на ній контрольні точки – справа молодих, які вивчили 90-літню науку Організації.

110

Ярослав Сватко

УІС

O seu apoio é importante, independentemente do valor que está disponível a doarimage


88888


 ban23


Читати Українською!

Бібліотека у Португалії

R. Saco 1, 1150-311 Lisboa

85


 

Громадське незалежне
телебачення 
«Тризуб TV»

tryzub tv


 



Книга пам'яті


УГКЦ у Португалії

Розпорядок Богослужінь



Уроки португальської мови


Відеоархів Спілки:

Статистика
Перегляди статей
18635676
Лічильник

Українська рейтингова система