Дрогобицькі мученики

У різний час почули голос божий:
“Ідіть, сини, і не лякайтесь ран"
І кожний з них до ангела був схожий,
Яким, Віталій і Северіян.
І кожний з них родився на аскета
Вести до правди, що перемогла,
Та ждала смерть в мундирах та кашкетах,
Любов Христа на жертву повела.
( пісня “Блаженні отці”)

Дрогобицькі мученики – ієромонахи Яким Сеньківський, Северіян Бараник та Віталій Байрак – 27 червня 2001 року Божого були зачислені до лику блаженних Католицької Церкви папою Іваном Павло ІІ. Блаженні Яким, Северіян та Віталій були ієромонахами василіанського чину та завершили своє священиче служіння мученицькою кончиною у катівнях НКВС м.Дрогобича у 1940-х роках. Після зачислення Дрогобицьких мучеників до лику блаженних було укладено акафіст в їх честь та написано ікону.

Блаженний Яким Сеньківський
Народився 2 травня 1896 року в багатодітній сім’ї у с. Гаї Великі, що біля Тернополя. У родині Сеньківських було п'ятеро дітей: двоє синів та три доньки. Обидва сини, Іван (о.Яким) та Володимир стали священиками. Отець Яким (Іван) походив із заможної, релігійної і працелюбної родини тернопільських міщан.
Початкову та середню освіту Іван Сеньківський здобув у Тернопільській українській гімназії. Богословські студії Іван (Яким) Сеньківський закінчив у Львові. 27 листопада 1921 року в семінарійній церкві Святого Духа Митрополит Андрей Шептицький уділив Іванові Сеньківському дияконські свячення, а вже за кілька днів, 4 грудня, у тій самій церкві рукоположив його на священика. Згодом о. Іван продовжив навчання в м. Інсбрук (Австрія), де здобув докторський ступінь.
До чину св. Василія Великого о. Сеньківський вступив 10 липня 1923 р. У Крехові 1 березня 1925 р. він склав перші чернечі обіти, а 31 серпня 1930 – вічні. Блаженний був веселої вдачі, товариський, добрий, одним словом, зразковий чернець. В 1925–1927 pp. о. Яким працював у парафії с. Краснопуща на Тернопільщині, а в 1927–1931 pp. був професором гуманітарних предметів (українознавство, латина, загальна історія, географія) в окружній вищій духовній школі при Свято-Онуфріївському монастирі в с. Лаврові, що на Старосамбірщині. Крім того, йому було доручено викладати катехизм у школах в с. Лінина та с. Лаврів.
У 1932 році о. Сеньківського призначили здійснювати священиче служіння у м. Львові, зокрема тут він провадив Марійське Товариство та третій Василіанський Чин. У великопісному часі отець виголошував реколекції, а впродовж року здійснював місії. Його авторству належить хроніка Львівського монастиря. Блаженний Яким Сеньківський мав дар від Бога вміло спілкуватись з людьми, особливо з молоддю. Його проникливе пастирське слово під час проповідей вщент наповнювало віруючими місцеві храми.
У 1939 р. о. Якима Сеньківського призначено ігуменом монастиря оо. василіан у місті Дрогобичі. З прибуттям отця професора Якима Сеньківського до Дрогобича розквітла душпастирська діяльність, оживилось великими місіями релігійне життя, доповнилась новими елементами парохіяльна праця. З перших днів перебування в Дрогобичі він став улюбленцем усього міста. Він здобув собі прихильність вірних завдяки блискучому проповідницькому хисту, вмінню доступно промовити до інтелігента й робітника, до старшого й молодшого, навіть до маленької дитини. У пам’яті дрогобичан о. Яким запам’ятався ввічливим, адже на його обличчі завжди сяяла щиросердечна посмішка.
З приходом радянської влади в Галичину о. Сеньківський стає символом Церкви й народу в місті Дрогобичі. Своїми проповідями отець Яким умів тримати народ у постійному піднесенні духа й надії на краще завтра. Професора о. Сеньківського радянська влада багаторазово викликала на “розмови”, під час яких у нього вимагали припинити душпастирську діяльність у монастирі. Вранці, 26 червня 1941 р. ієромонах Яким Сеньківський відправив останню в своєму житті Святу Літургію. У передобідній час більшовики заарештували його разом із ієромонахом Северином Бараником. Декілька днів перед тим вірні радили священикам якнайшвидше покинути монастирську обитель і перечекати небезпеку. Як свідчать очевидці, о. Яким відповів на це: “Ховатися не буду, а без волі Господньої ні один волосок не впаде з моєї голови”. І додав: “Як не знайдуть нас, в обителі, то помстяться на невинних, а я цього не хочу”.
29 червня 1941 року, в неділю вранці, ще до приходу німецького війська у місто, населення кинулося до суду й прилеглої до нього в'язниці з надією звільнити своїх рідних, але знайшли лише сотні закатованих тіл. В одній із підвальних келій суду, поміж іншими речами, було знайдено часослов о. Бараника та світлину-поштівку о. Сеньківського. Однак тіло ієромонаха Якима Сеньківського ніхто не знайшов. Очевидці говорили, що його зварили в казані і дали їсти в'язням. Вірогідність цього факту – велика, адже люди, які тоді сиділи в тюрмі, стверджували, що юшка, якою їх годували, була солодкуватого присмаку і там знаходили людські нігті.

Блаженний Северіян Бараник
Народився 18 липня 1889 року в Угневі на Львівщині. До Чину св. Василія Великого вступив 24 вересни 1904 року у Крехові. 16 травня 1907 р. склав перші чернечі обіти, а 21 вересня 1910 р. – вічні. Священиче рукоположення отримав 14 лютого 1915 року.
Проживаючи у Жовківському монастирі, о. Северіян вів активну душпастирську діяльність. Він працював як катехит, редагував дитячий часопис “Наш приятель”, був провідником Товариства Апостольської Молитви та Марійського Товариства для Молоді, а також – настоятелем сиротинця. Крім того, о. Северіян давав повчальні науки монахам та провадив реколекції для вірних.
У 1932 р. його було призначено ігуменом монастиря оо. василіан та парохом церкви Святої Трійці в м. Дрогобичі, одному з важливих церковно-релігійних осередків Галичини. Як ігумена, отця Бараника чекало тут чимало труднощів і радощів. Блаженний Северіян постійно енергійно працював, будучи великим приятелем молоді. Зокрема він цікавився спортивним життям Дрогобиччини, а також був енергійним громадським діячем і членом Міської Ради.
З приходом радянських військ у Дрогобич енкаведисти заборонили дрогобицьким василіанам виходити поза монастирську обитель, мотивуючи це вимогами військового часу. Вірні радили їм якнайшвидше втекти і перечекати гарячий час, але ієромонахи не хотіли цього слухати. 26 червня 1941 року НКВС забрало їх до Дрогобицької тюрми і більше живими їх ніхто не бачив.
Два-три дні пізніше прийшли німецькі війська й дозволили людям шукати своїх рідних на території тюрми. Те, що відкрилось людським очам, було справжнім жахом. Свідок подій того часу Йосиф Ластов'як ділиться спогадами:
“В кінці червня 1941 року фронт наблизився до Дрогобича. Більшовицька влада намагалась замести свої сліди. Я бачив позаду тюрми велику яму, яка була замаскована, присипана піском і утрамбована катком. Коли більшовики відступили, прийшли німці, і люди кинулися до тюрем, щоб віднайти своїх рідних. Німці впускали по декілька осіб на територію в'язниці - впізнавати замордованих рідних, а більшість людей стояла під брамою. Я, бувши хлопчиною, біля брами нічого не бачив, тому відійшов набік і виліз на дерево. Був страшний сморід… Я бачив, як німці послали людей розгортати яму, яка була присипана піском. Яма була свіжа, бо люди її розгортали руками і витягували тіла замордованих людей. Біля ями був навіс, а під ним я побачив мертве тіло отця Северіяна Бараника ЧСВВ, що було дуже пошкоджене внаслідок тортур у в'язниці: тіло неприродно напухле, чорне, страшне лице, а батько пізніше розповів, що на грудях був також вирізаний хрест. Тіло о. Бараника я бачив на відстані 10-15 метрів”.
Через кілька років після закінчення війни місцевий прокурор, оповідаючи Софії Морській про те, що діялось тоді в тюрмі та, зокрема, про отців (Северіяна Бараника та Якима Сеньківського), ствердив: “Одного з них зварили в котлі і дали їсти в'язням, інших закопували по шию в землю і ходили по їхніх головах”.
Місце захоронення отця Северіяна Бараника не є остаточно відомим, але численні свідчення вказують на те, що він був похований разом з іншими у “братській” могилі на цвинтарі по вул. М.Грушевського в м. Дрогобичі.

Блаженний Віталій Байрак
Народився 24 лютого 1907 року в с. Швайківці Чортківського повіту на Тернопільщині. У 1922 році вступив у Чортківську гімназію, де виявив себе зразковим гімназистом та активним організатором громадської роботи. Вступив до монастиря оо. василіан 4 вересня 1924 року. Після новіціяту в Крехові та підготовки при монастирях у Лаврові, Добромилі та Кристинополі (Червоноград) вивчає філософію та богослов'я. 26 лютого 1933 року склав вічні обіти. Рукоположений на священика у Жовківському монастирі 13 серпня 1933 року.
У Жовкві о. Віталій Байрак провадив парафіяльне життя в церкві Пресвятого Серця Ісусового. Його також було призначено заступником ігумена і доручено парафіяльну канцелярію. Відтак Блаженний став провідником Марійської Дружини та очолив Товариство апостольства Молитви гідної смерті.
З концтаборів додому поверталися полонені галичани польської армії, яких відпустили німці. Виснажені та хворі. Отець Байрак очолив створений при монастирі Комітет допомоги, який тільки за один місяць надав допомогу понад 7 тисячам полоненим. Серед тих збідованих людей був і молодший брат отця Віталія-Ярослав. Зробили все, що могли, але через тяжку недугу- сухоти- Ярослав помер. Цю втрату отець Віталій пережив дуже болісно.
Незважаючи на свою зайнятість, о. Віталій провадив реколекції та проповідував у різних місцевостях Західної України. У червні 1941 р. його було призначено ігуменом Дрогобицького монастиря замість страченого більшовиками о. Якима Сеньківського. Тут о. Віталій вів активну душпастирську роботу та провадив ті ж товариства, що й у Жовкві. Працював катехитом, надавав опіку хворим у міській лікарні, збирав пожертви для допомового комітету в Дрогобичі.
1944 року отець Віталій переїхав до Борислава. Він служив у храмі Пресвятої Трійці, катехизував, допомагав убогим. Його діяльність не залишилася непоміченою для НКДБ. Часто й систематично викладали на допити. Щоразу йшов, наче в останнє.
17 вересня 1945 року він був арештований Управлінням НКВС Дрогобицької області. Дрогобицька в'язниця “Бригідки”.... Допити через день упродовж майже трьох місяців. Складено 70 протоколів. Рішенням військового трибуналу військ НКВС Дрогобицької області від 13 листопада 1945 року він був засуджений до восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна. Свідок пан Василенко, котрий у 1946 р. намагався передати о. Віталію освячені пасхальні страви, розповідав, що напередодні, у Страсну П”ятницю, о. Віталія дуже били і приносили до камери на простирадлі... Загинув о.Віталій Байрак від рук катів НКВС в Дрогобицькій тюрмі 16 травня 1946 року. Поховали, мабуть, у спільній могилі на подвір'ї в'язниці поруч із багатьма іншими жертвами НКДБ. Реабілітований посмертно прокуратурою Львівської області 14 серпня 1995 року.

Підготувала Наталя Ананевич.
Джерела: книга “Випробувані, як золото в горнилі I”, автор Оля Журавська.
“Випробувані, як золото в горнилі II”, автори: Леся Романчук, Віра Савран.
за матеріалами інтернет сайтів.