- Закон України № 376-V про Голодомор 1932-33 рр.
- Офіційне визнання міжнародною спільнотою
- Суд над організаторами Голодомору-Геноциду
Статут Культурно-освітнього центру «Дивосвіт» при Спілці українців у Португалії
Увага!
- Українсько-португальська угода про соціальне забезпечення
- До уваги всіх, хто оновлює або отримує водійські посвідчення в Португалії
- У відпустку в Україну власним автотранспортом до 60 днів
- «Шлях Перемоги» - громадсько-політичний тижневик
Станом на 1953 рік радянським органам державної безпеки вдалося завдати суттєвих втрат українському визвольному руху. Загалом, говорити про широко розгалужену мережу підпілля у цей час вже не можна. Чисельність та кадровий склад осередків ОУН на Наддніпрянщині суттєво відрізнялися від тих, що були під час німецько-радянської війни.
Співробітники МВД зазначали, що головну небезпеку для них на той час становили переселенці із Західної України, а також наддніпрянці, які були активними під час Української революції, або ж належали до підпілля ОУН під час німецько-радянської війни. І, попри всеосяжні можливості для ліквідації невеличких острівців непокори, органи МВД не могли і у 1953 році відрапортувати про цілковите поборення націоналістичного руху.
Серед причин, які їм заважали це зробити, називався низький рівень агентурно-оперативної роботи багатьох органів МВД на теренах Наддніпрянщини. Розробка в багатьох випадках проводилася примітивно, часто – без будь якого контакту з МВД західних областей України. Фахової агентури явно не вистачало, через це в багатьох областях була відсутня цілісна оперативна обстановка.
Тим не менш, репресивна машина не збавляла обертів, агентура продовжувала відслідковувати усіх неблагонадійних. Зокрема, у Одесі завдяки інформації агента «Богдан» було викрито антисовєтську націоналістичну групу, яку створив уродженець Польщі Йосип Волошин. Група розроблялася за агентурною справою «Зелені».
На самого Волошина вдалося отримати інформацію, що він раніше належав до осередку ОУН в Комінтернівському (від 2016 року – Лиманський) районі Одеської області, який було ліквідовано у 1946 році. Його батько загинув в рядах УПА в Тернопільській області, а один з братів був засуджений до 10 років таборів за участь в ОУН.
По агентурній справі працювали агенти «Богдан» та «Максим». Вони регулярно повідомляли в МВД, що Волошин гуртує навколо себе вихідців із Західної України, які мали антисовєтські настрої. У нього на квартирі відбувалися періодичні зібрання групи, де слухалися радіопередачі західних станцій.
Загалом по справі розроблялося п’ять осіб. Йосип Волошин, Олексій Кищун та Параска Синельникова були заарештовані у березні 1953 року. Володимир Горбачевський та Гервасій Головатюк уникнули арешту через «маловажність скоєних ними злочинів».
У Ворошиловградській (тепер – Луганській) області «на олівець» МВД потрапив Петро Недогін, який у 1950 році прибув з Тернопільської області. Особливо співробітників МВД цікавив той факт, що Недогін до 1945 року був у відділі «Байди», який у 1952 році був кур’єром керівника підпілля ОУН Василя Кука («Леміша»). Очевидно, під особою кур’єра мався на увазі Василь Порплиця.
Агентура доповідала, що Недогін, не дивлячись на легалізацію, зброї не здав й далі підтримував зв’язки з підпіллям. У 1951-1952 роках виїжджав до Тернопільської області, де мав зустрічі з підпільниками. Кваліфікованої агентури, яку б можна було ввести в розробку Недогіна у місцевому МВД не було. У зв’язку із цим вирішувалося питання, щоб через УМВД Тернопільської області підготувати легенду й направити до Петра під виглядом підпільника-нелегала перевіреного агента «Дуба». Найбільше були зацікавлені співробітники МВД у вивченні зв’язків Недогіна та його вербування для використання у пошуках «Байди».
Крім того, ворошиловградськими МВДистами розроблявся переселенець Микола Перекалянович. В результаті розробки було встановлено, що його справжнє ім’я та прізвище Василь Баран, який під псевдо «Хміль» перебував у відділі «Давида», а від 1947 по 1949 рік перебував на нелегальному становищі на території Львівської області. Після цього з новими документами виїхав на територію Східної України. До розробки Барана було введено досвідченого агента «Остапа».
У Лисичанську тієї ж області для отримання фактів антисовєтської діяльності оунівця Григорія Яструбецького, який від 1948 року переховувався від виселення, МВД готувалося до створення легендованої націоналістичної групи, яка мала б перетягнути на себе усі його зв’язки та знайомства. Поки ж по розробці антисовєтчика працювали агенти «Степанов» та «Дуб».
У Херсонській області також намагалися вийти на зв’язки Василя Кука. Тут до поля зору радянського агента «Валі» потрапив Василь Повняк, який прибув у 1951 році зі Львівщини до Голопристанського району. Співробітники МВД перевіряли Повняка та його зв’язки із групою «Старого», який був наближений до «Леміша».
Співробітники МВД Бориспільського району Київської області за справою-формуляром розробляли завгоспа школи Василя Гоголя. Підставою для заведення справи стали доповідні агентів «Свой» та «Ніколаєв». Останні у 1951-1952 роках регулярно інформували про те, що Гоголь у бесідах розповідає про існування на території їхнього району та Малинського, Ружинського й Радомишльського районів Житомирської області антисовєтської організації під назвою «Союз боротьби за звільнення». Учасники організації мали зброю та намагалися вийти на зв’язок з підпіллям ОУН.
У вересні 1952 року у розробку Гоголя під виглядом представника оунівського підпілля було введено агента «Березу». Останній настільки увійшов у довіру до Гоголя, що отримав від нього повний письмовий звіт про підпільну організацію та кожного учасника.
У Миколаївській області розроблялася агентурна справа «Курінь» (частково реалізована у березні 1954 року). По справі проходило 12 членів ОУН, яких згуртував Василь Чичул. Останній під час виїзду до Миколаївської області зі Станіславської (Івано-франківської) у 1951 році отримав завдання від підпільника «Сірка» створити осередок. Крім Чичула, до активу організації належали також Степан Карпюк та Микола Франций.
УМВД Вінницької області у цей час за агентурною справою «Пірати» розроблялися подружжя Оксана та Трофим Бородачик та Ілля Підласко, які були уродженцями й жителями Крижопільського району. Попередніми слідчими діями було встановлено, що подружжя Бородачик у 1948-1951 роках працювали медиками у Дрогобицькій області, де й були залучені до ОУН та надавали допомогу підпільникам.
Ілля Підласко був братом Оксани Бородачик. За її сприяння був викликаний до Дрогобицької області й залучений до підпілля, займався поширенням націоналістичної літератури. Зокрема, розсилав видання підпілля у навчальні заклади Вінницької та Одеської областей.
Повертаючись до Вінницької області, Бородачики отримали завдання продовжувати підпільну діяльність. Внаслідок агентурної розробки МВД були викриті, у березні 1953 року заарештовані й засуджені Військовим трибуналом до різних строків таборів.
Загалом же, картина по розробці підпілля ОУН на початок 1954 року виглядала наступним чином: всього перебувало у розробці 4911 осіб, з них взято на облік у 1953 році – 322. На всю цю кількість залучено агентури 3046, з них у 1953-му – 358. Заарештовано було лише 83 учасника націоналістичного підпілля.
Юрій Щур
O seu apoio é importante, independentemente do valor que está disponível a doar
Громадське незалежне
Відеоархів Спілки: |