Звинувачення проти Марківа на рівні фантастики – адвокат арештованого в Італії вояка України

Рим – Стрілянина в зоні бойових дій біля Слов’янська Донецької області 24 травня 2014 року. Загибель італійського фоторепортера Андреа Роккеллі та його російського перекладача Андрія Миронова. Майже три роки розслідування в Україні трагічного факту. 30 червня 2017 року в аеропорту міста Болоньї італійські правоохоронці арештовують вояка Національної гвардії України Віталія Марківа. Його обвинувачують в умисному убивстві Роккеллі, внаслідок мінометного обстрілу. Так почалася судова одіcея 28-річного уродженця Тернопільської області з подвійним громадянством України й Італії. Попри клопотання сторони захисту, яка відстоює невинуватість підозрюваного, його не випустили під домашній арешт. Співпраця між двома країнами щодо розслідування факту відсутня. Восьмий місяць Віталій Марків перебуває під вартою (спочатку в Павії, a нині в Мілані) в очікуванні суду і, як він сподівається, свого виправдання. На якій стадії перебуває розгляд скандальної справи і коли можна чекати на початок судового процесу? Про це та інші подробиці розповів Радіо Свобода Раффаеле делла Валле, італійський адвокат українського військовослужбовця.
– Очікуємо завершення досудового слідства. За пару тижнів прокурор має подати до суду всі матеріали справи й оголосити про закриття розслідування. Потім у нас буде 20 днів юридичного терміну, щоб представити можливі заяви стосовно нових допитів або свідків, та не думаю, що будемо подавати якісь нові матеріали, бо ж наші свідчення донині не брали до уваги. Тож очікуємо призначення дати попереднього засідання суду, під час якого повинні вирішити, чи Віталій Марків постане перед судом і коли саме. Сподіваюся, суд почнеться якомога швидше, навесні.

Архівне фото. Акція на захист Віталія Марківа біля посольства Італії. Київ, 3 липня 2017 року

Раффаеле делла Валле

– Ви стверджуєте, що це судова справа, яка не повинна дійти до суду через брак доказів вини арештованого?

– Ми вважаємо, що не слід призначати суд через відсутність доказів, але суд міста Павії досі відстоює іншу точку зору.

– Тобто протягом розслідування позиція згаданого Вами суду не змінилася?

​– Суд вважає правдоподібною ту версію, що (в іноземних журналістів) влучили постріли з боку гори Карачун (де були українські вояки), а не з боку терористів. Це лише версія, яку, відповідно до актів звинувачення, поки що розглядають як гіпотезу. Очевидно, що лише на суді це мають чітко з’ясувати.

На сьогодні, ґрунтуючись на свідченнях пораненого тоді французького журналіста (Вільям Ругелон, який погодився свідчити в суді – ред.), виглядає, що постріли лунали з боку гори, говорить суд. Але жодним чином не вказують, хто ж стріляв з того пагорба. Для цього не демонструють доказів, які б свідчили, що то був саме Віталій Марків. Спочатку вказували на нього, котрий ніби стріляв з кулемета. Коли ж зрозуміли, що з тієї відстані не можна було досягнути цілі (журналістів), сказали, що Марків обирав об’єкт влучення, попереджував когось, невідомо кого, і той хтось вистрілив з міномета. Але такі реконструкції фактів фантастичні, бо насправді з доказових елементів немає зовсім нічого.

– Наскільки можна довіряти розповідям французького свідка, адже вони доволі суперечливі?

– Суд покладається на свідчення француза, яке, між іншим, не викликає довіри. Бо Ругелон у жовтні 2014 року на допиті французьким правоохоронцям доповів, що був не в змозі уточнити, з якого боку були постріли. Потім дивним чином 2017 року в розповіді італійським слідчим він частково змінив свідчення. Припустімо, що й стріляли з гори, але ж не уточнюється, хто саме стріляв. Та хто б там не стріляв, йдеться про війну, дуже небезпечну ситуацію, тоді навіть посольство Італії в Україні закликало своїх громадян покинути небезпечну зону. Про це в суді забувають і вказують тим часом на згадані побічні докази, (а не прямі докази). Як на мене, така версія виглядає дуже слабкою, надзвичайно загальною і максимально неясною.

– Суд ще досі покладається і на свідчення італійських журналістів, які мали телефонну розмову з Марківим, під час якої він ніби сказав: «не йдіть сюди, тут стріляють»?

– Це також змонтовано перебільшено і ні про що не свідчить. Правда, що Марків сказав «не йдіть сюди, бо стріляють», бо війна, це очевидно. Логічно, що він попередив журналістів про небезпеку, це ж не лунало як запрошення до театру або на футбольний матч. Чомусь у суді забувають, що йдеться про війну, де є загиблі й поранені. Цей епізод розглядають як дорожньо-транспортну пригоду. При всій повазі до італійського правосуддя, вважаю, не беруть до уваги загальний воєнний контекст, де відбувся трагічний факт.

– Яку версію фактів відстоюєте Ви як сторона захисту?

– Немає доказів, що Марків стріляв, що він бачив об’єкт (журналістів), бо ми продемонстрували, що солдат перебував в іншому місці і не міг бачити тих людей. Якщо стріляли з гори, то немає доказів, що то був саме арештований солдат, бо в нього була зброя, яка стріляє на відстань 600 метрів, а журналісти перебували на відстані 2 кілометрів. Немає жодного доказу (його причетності до загибелі італійського фотожурналіста). Невідомо, хто стріляв. Та наші доказові матеріали і представлені свідчення суд не бере до уваги!

Фото авторства Андреа Роккеллі

– Які можуть бути причини такого ставлення з боку судових органів Італії?

– Чому? Трапляється, на жаль. До наших доказових матеріалів ставляться недбало. Нам же суддя так і не дав дозволу, не уповноважив поїхати до України і на місці події збирати свідчення. Тому, відповідно до нашого кодексу, ми їздили самі збирати докази. Бо ми пропонували відправити до України спільну групу для розслідування, дослідити місцевість, адже недостатньо споглядати карти GPS чи фотографії невідомої території. Натомість у суді довірилися фото-розповідям, які зображали місцевість не на момент згаданого факту. Не хотіли заслухати і аналізувати розповіді наших свідків. По суті, теорема суду зводиться до наступного: «хто б не стріляв, є злочинцем, бо стріляв у беззахисних людей».

– Схоже, підозра стосується не лише одного солдата?

– Це дуже серйозне обвинувачення, бо йдеться практично про криміналізацію українського війська, Національної гвардії України. За версією суду, виглядає, що із зазначеного напрямку в цивільних беззахисних людей стріляли всі. А це ж неправда, бо йдеться про війну з обох боків. Поза цим, італійський суд недооцінює українську владу, яка завжди висловлювала готовність до співпраці з італійською стороною. Але, на думку прокурора, українська влада ухилялася від чесної співпраці з італійськими судовими органами. Це дуже серйозна проблема у даній ситуації. Спостерігаємо низький рівень довіри до українських органів влади.

Генеральний прокурор України та міністр внутрішніх справ своїми листами засвідчили готовність до співпраці, але італійська сторона їм не відповіла. На першій стадії розслідування у 2014 році, певно, було уповільнення процесу, бо українська сторона пояснила, що було важко проводити слідчі дії, адже зацікавлена зона була окупована тоді «сепаратистами». І про це італійські правоохоронці знали. Згодом, коли ідентифікували Марківа, Україна дала згоду на спільне розслідування, але не отримала відповіді. Тому ми були змушені самі на місці подій провести розслідування, результати якого суд в Італії не бере до уваги. Що робити? Чекаємо суду, можливо, до Італії прибудуть свідки з України і їх послухають.

– Чи не бачите Ви політичного підтексту у справі?

– Я цих оцінок не можу робити. Сподіваюся, нічого подібного немає. Я лише кажу, що обвинувальний матеріал дуже слабкий і куций. Очевидно, що надається перебільшена увага словам суб’єкта (французький журналіст Вільям Ругелон), який суперечить сам собі на відстані трьох років, і недооцінюють повідомлення інших свідків, відмовляються дослідити території, де стався інцидент. Безумовно, це не є передумовою доброго суду. Зрештою, хто б там не був, як та людина могла знати, що з відстані 2 кілометрів стріляє умисно в журналістів, які були без розпізнавальних знаків у зоні бойових дій? І чому Марків мав би стріляти в журналістів, з якими у нього були добрі стосунки? Запитання без відповідей.

Представники української громади пікетували Міністерство юстиції Італії на захист Віталія Маркова, 25 січня 2018 року

– Виглядає, Віталій Марків став цапом відбувайлом. Що Ви думаєте про роль свого підзахисного в цій історії?

– Це можете писати ви, журналісти. Дійсно, виглядає дивно. Складається враження, що намагаються представити теорему, згідно з якою українське військо складалося з некомпетентних людей, і українська влада не співпрацювала з італійцями. Україна – визнана демократична держава, виявила готовність до співпраці, і її військо воює за незалежність своєї держави. Якщо цього не розуміти, тоді все йде шкереберть.

Дивно, що надають значення пліткам і дурницям, зокрема фотографіям з мережі Фейсбук, де Марків тримає в руках рушницю або стоїть біля танку через місяць після згаданого факту. Думаю, наразі йдеться про технічні юридичні помилки. Сподіваємося, судовий процес не буде політично заангажованим, а нормальним і справедливим.

– Чому українському військовослужбовцю не дозволили запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту?

– Украй несправедливим вважаю і цей факт – ненадання Марківу домашнього арешту. Бояться, що він має зовнішні зв’язки і може втекти до України. Це означає недовірливо ставитися до української влади. Це упереджене ставлення до арештованого, до держави України і до справи взагалі. За такої непевної доказової бази обвинувачення – і не випустити під домашній арешт? Це мене дуже стурбувало.

– Після арешту Марківа італійська преса охрестила його «злочинцем і убивцею італійського громадянина». Поза цим окремі медіа інформували, що, живучи в Італії, він ніби бував у середовищі місцевих екстремістських організацій. Вам щось відомо про це?

– Абсолютно нічого не відомо. Знаю, що він співпрацював певний час з італійськими карабінерами. Це спокійна врівноважена людина ні лівих, ні правих поглядів. Це солдат, який вступив до лав Національної гвардії України, щоб захищати свою батьківщину, і це робив добре. Він не стріляв у нещасних журналістів, ми не знаємо, хто стріляв.

Паспорт італійського фотожурналіста Андреа Роккеллі. Слов’янськ, 25 травня 2014 року

​– Повернімося до нинішньої ситуації. Як почувається Ваш підзахисний? Його можуть регулярно відвідувати родичі?

– Він почувається не дуже добре, як може почуватися людина у в’язниці, знаючи, що не вчинила злочину. Так, до нього приходять рідні. Він читає, займається спортом, хотів би й працювати трохи. Але тут немає можливості працювати у в’язницях, особливо для тих, хто очікує на суд. В’язниця психологічно виснажує, він же вважає себе цілком невинним.

Здається, Марків тепер повинен відповідати за всіх. А інші стояли мовчки? Росіяни не стріляли? Чи вони замість зброї мали хлопавки конфеті? Під час воєнних конфліктів немає добрих і поганих. За даної ситуації, виглядає, що погані – з одного боку (українські військові), а герої тоді хто? За такого розкладу фактів недалеко до того, що героями вважатимуть російських окупантів?

– Ви з тривогою чекаєте на початок суду?

– Звичайно, що я переживаю. Сподіваюся опинитися перед неупередженими неполітизованими суддями, які б могли аналізувати факти в глобальному контексті. Я впевнений, що цього хлопця мають виправдати, бо немає жодного доказу його вини. Через згадані вище тривожні сигнали в справі я стурбований, але не боюся, ми готові відстоювати свою позицію на суді. В Італії, хоч і з проблемами, але система правосуддя функціонує. На щастя, маємо три судові інстанції.

Щоб довідатися точку зору іншої сторони, Радіо Свобода вийшло на контакт і з адвокатом Алессандрою Баллеріні, яка захищає інтереси родини загиблого, Андреа Роккеллі. «Справу відстежуємо, наразі не коментуємо», – лаконічно відповіла захисниця Баллеріні. Одну з останніх її цитат у листопаді минулого року подало видання L’Espresso.

«Після майже трьох років мовчанки у Києві всі прокинулися після арешту. Раптом з’являються численні свідки, готові виправдати героя. Про смерть Андреа Роккеллі в Україні ніколи не говорили. Тепер же говорять, щоб критикувати італійську систему судочинства», – сказала тоді адвокат Алессандра Баллеріні.

На письмовий запит до генерального прокурора міста Павії з проханням прояснити перебіг справи Радіо Свобода відповіді не отримало.

Українські дипломати підтвердили, що в розслідуванні факту співпраця між двома країнами досі відсутня. Восени минулого року міністр внутрішніх справ Арсен Аваков та генеральний прокурор Юрій Луценко запропонували італійським колегам надіслати Україні запит про правову допомогу й створити двосторонню слідчу групу. Відповіді українська сторона не отримала. З цієї причини матеріали з України стосовно Віталія Марківа італійська прокуратура не долучає до справи, адже вони отримані непроцесуальним шляхом, пояснюють дипломати. За їхніми даними, прокуратура міста Павії не вважає за доцільне надсилати до України запит про правову допомогу.

Чому Київ офіційно не реагує на затягування справи? Як пояснюють обізнані зі справою дипломати, у цьому немає сенсу, бо суд розглядає Віталія Марківа як громадянина Італії. І на тривалість проведення слідчих дій українська сторона вплинути не може, бо законодавство Італії не передбачає для досудового розслідування визначеного терміну, відповідно, і утримувати підозрюваного можуть упродовж невизначеного періоду, поінформували Радіо Свобода джерела в дипломатичних колах.

Генеральна прокуратура України та Міністерство внутрішніх справ заперечують причетність Віталія Марківа до вбивства італійського фотографа. За даними української сторони, по-перше, нацгвардієць перебував за кілька кілометрів від місця загибелі Андреа Роккеллі, по-друге, не мав міномета, бо таким озброєнням, здатним уражати з далеких позицій, Національна гвардія на той час не володіла. Генпрокуратура зауважує, що територія, де загинув італієць, була тоді окупованою бойовиками російських гібридних сил і Роккеллі перебував у зоні бойових дій без належного узгодження зі владою України.

Наталка Кудрик

Радіо Свобода