Микола Златьєв
Ще не вмерла Україна, але вже вмирає
Ненаситна вовча зграя її розриває.
Розриває її серце і тіло, і душу,
Боляче на це дивитись боронити мушу.
Чи під кобзу співатиму, а чи під гітару,
Хай пісні мої долинуть Холодного Яру.
Просипайтесь козаченьки, що довго поснули
Помститися вурдулакам що совіть забули.
І коли ж ви наїстеся вовки ненаситні,
То білії, то червоні, то жовто-блакитні.
І коли ж ви нап'єтеся вже людської крові,
Пили її пани старі, тепер пьють вже нові.
Нічого для вас немає у світі святого,
Бо молитесь на промені тільця золотого.
Вже забули ви накази Тараса і Бога,
Встеляться кістьми людськими в пеклі вам дорога.
Кожен злодій, ледацюга хоче керувати,
Щоб собі шматків жирненьких побільше урвати.
Правителі України бандюки, злодії
Доки вам іще сидіти в народу на шиї?
Чи ждете ви коли мертві з могил підіймуться,
Вам людськії тоді сльози в пеклі відільються!
Ще не вмерла Україна, але вже вмирає,
Вовча зграя безжалісно її розриває.
Вдома бийтесь брати мої,
За кращую долю.
Не шукайте на чужині ні щастя, ні волю.