З приводу 70-річчя Волинської трагедії
ЗАЯВА ПРОВОДУ ОУН(б)
З приводу 70-річчя Волинської трагедії
У липні ц.р. українці та поляки вшановують пам’ять невинно загиблих жителів Волинської землі, які стали жертвами кривавого польсько-українського протистояння. У світі й на наших землях тоді йшла жахлива Друга світова війна, яку розпалили нацистська Німеччина й комуністична Росія-СССР в імперських цілях підкорення всієї Європи.
В умовах безправної та жорстокої окупації українських земель, ОУН була єдиною політичною силою, яка чинила опір усім окупантам в ім’я свободи людини і народів та побудови суверенної держави. У кінці 1942 року під керівництвом ОУН почалося формування Української Повстанської Армії.
У той самий час Польський екзильний уряд у Лондоні та підпорядкована йому «Армія Крайова» здійснювали політику відновлення польської держави в кордонах 1939 року, часто не перебираючи в засобах. Вони вважали історичні українські землі своїми «кресами всходніми» і трактували автохтонних українців як «бездержавний народ», не допускали політичної та військової діяльності українських організованих сил.
У такому військово-політичному контексті між українцями та поляками стихійно вибухнув конфлікт, який до сьогодні тяжіє над взаєминами обох народів і виливається у взаємні обвинувачення попри зусилля істориків докопатися до об’єктивних фактів, а також попри шляхетні заклики численних церковних і громадських діячів нарешті примиритися і прощати взаємні кривди.
Щойно після довголітньої післявоєнної монополізації політики та історії комуністичною владою у Польщі та в Україні-УССР, у відновлених незалежних державах Польщі та України настала можливість очистити історичну пам’ять від ідеологічних нашарувань і змінити погляди – з ворожих – на жести примирення і прощення. За останні 20 років українська історична наука зробила значний поступ у вивченні цього тяжкого питання і продовжує знімати різні штучні нашарування навколо цієї трагедії. Натомість, із польського боку, попри не менш численні спроби істориків довідатися правду про події 1943 року на Волині, усе ще переважають упереджені погляди та емоційно заряджені тексти, на догоду поточній політичній кон’юнктурі.
70-ті роковини сумних подій на Волині спонукають обидві сторони до активних публічних дій, які привертають увагу до названих подій і закликають пом’янути невинно убитих.
Зокрема треба вітати критичні й тверезі голоси цілого ряду провідних польських політиків, інтелектуалів, церковних і державних діячів, які прислухаються до аргументів української сторони і закликають до примирення і прощення з державницьких мотивів. Разом із широкою громадськістю в Україні схвалюємо і підтримуємо Звернення ієрархів УГКЦ з приводу подій на Волині, яке закликає польську сторону прийняти заклик українців до примирення і прощення. Незаперечно треба поважати і жест Польської держави, яка зважилася на небачений досі політичний крок: вона підняла душпастирський візит Глави УГКЦ Святослава Шевчука до Варшавсько-Перемиської митрополії УГКЦ, зроблений напередодні 1025-річчя хрещення Руси-України, на високий державний рівень – Патріярха Святослава вшанували своїми запрошеннями на офіційну розмову Президент Польщі та маршалки сейму та сенату Польщі. Першоієрархи РКЦ у Польщі та в Україні, разом із Главою УГКЦ, відправили Панахиду по жертвах трагедії і підписали спільну «Декларацію примирення і прощення».
Усе це – позитивні кроки та жести, які допомагають українсько-польські стосунки підняти на новий рівень. Але в офіційних текстах ще трапляються ідеологічно приправлені вирази або нечітко сформульовані терміни, які дають привід до дискусії і явно мають за ціль задовольнити критиків польсько-українського зближення.
Так, у тексті постанови сенату польські депутати, усупереч історичним фактам та прийнятим юридичним поняттям, некоректно називають дії українців «етнічною чисткою з ознаками геноциду», а польську агресію супроти автохтонних українців чомусь обходять мовчанкою. Такі заяви, прийняті на високому політичному рівні, безперечно шкодять порозумінню між нашими країнами.
Двозначному тлумаченню підлягає також теза «Декларації» ієрархів двох Церков – РКЦ у Польщі й Україні та УГКЦ в Україні і Польщі – про те, що: «Осуду потребує і крайній націоналізм та шовінізм, бо з атеїстичним і тоталітарним комунізмом та нацизмом, це була ідеологія, яка у ХХ столітті призвела до мільйонів жертв». Уважаємо неприйнятним співставляти в «одному вироку» сполучником «бо» два найбільш антилюдські режими – німецько-нацистський та большевицько-комуністичний тоталітаризм – з негативною характеристикою поглядів чи настанов окремих людей, які грішать «крайнім націоналізмом» чи проявом «шовінізму». Націоналізм, попри певні «крайні» прояви в деяких країнах, залишається у своїй суті позитивною гуманістичною ідеологією. Тим більше український визвольний націоналізм, який у ХІХ-ХХ-му століттях був рушійною силою у боротьбі українців за збереження своєї ідентичності, за свою свободу й державність.
Провід ОУН(б) уважає недопустимим, щоб несумлінні автори приписували причину вибуху трагедії на Волині командуванню УПА чи тодішньому Проводові ОУН в Україні. Для цього не існує жодних документів, навпаки, Провід ОУН, з ініціативи якого постала УПА, в офіційній заяві засудив взаємне кровопролиття і закликав польських патріотів не піддаватися ворожим провокаціям з боку нацистських і комуністичних окупантів, що часто траплялося. Провід ОУН у «Комунікаті» із жовтня 1943 у справі «Волинських подій» заявив: «Ні український нарід, ні Організація нічого спільного з тими масовими вбивствами не мають».
Так довго, як будемо закривати очі на об’єктивне висвітлення цих віддалених у часі подій і на документальну основу наукових публікацій, будуть існувати чи виростати нові перешкоди на шляху українсько-польського зближення.
Провід і все членство ОУН(б) зі смутком схиляє голову перед жертвою десятків тисяч мирних жителів Волині, корінних українців та поляків. Ми простягаємо руку примирення і просимо у Бога прощення для жертв і винуватців цієї трагедії, яка не мусила статися. Будемо далі шукати правду й захищати свою честь та гідність. Закликаємо продовжувати зусилля у пошуках правди і примножувати жести доброї волі з обох сторін з єдиною метою: відкрити повну правду про трагедію польсько-українського протистояння в роки війни та інформувати молоде покоління двох сусідніх народів, що вони покликані зберігати мир, захистити вистраждану й кров’ю воїнів та невинних людей окроплену свободу, творити добро і достаток у спільному Європейському домі.
Київ, липень 2013 року. Провід ОУН(б)
{module mod_knopka_comments}