До 65-ї річниці капітуляції Німеччини

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 02 травня 2010 Останнє оновлення: 02 травня 2010 Дата публікації Перегляди: 7112
Умом Расіі нє понять,
Аршином общім нє ізмєріть,
У нєй асобєнная стать -
В Россію можно только вєріть.
Ф.І.Тютчєв

 

Зробімо спробу зрозуміти одне і друге...

Росія активно з великим розмахом та такими коштами готовиться до відзначення («святкувань») 65 річниці «перемоги у ВВВ». Запрошено десятки представників інших держав, зокрема учасників антигітлерівської коаліції часів Другої світової війни. США, Франція, Великобританія і Польща вишлють свої військові і ветеранські делегації для участі в параді на Красній Площі в Москві. Президент України також обіцяв Медвєдєву, що «привезе ветеранів». Військовий парад має бути показом зброї, якою ЧА громила і поконала Німеччину, але також показом сучасної збройної сили РФ. Для потреб параду відновлюються стара зброя часів війни - танки, літаки, ручна зброя, автомашини, уніформи тощо. Підготовка до святкувань ведеться безпосередньо під рукою Медвєдєва. і має на меті показати і переконати світ і власне суспільство, що то Росія поконала Німеччину і врятувала Європу від нацизму., «фашизму». А для суто внутрішнього вжитку, в рамах т.зв. національної програми, заплановано, що постійно пропагується в ЗМІ, надати всім ветеранам ВВВ і офіцерам чинної російської армії до 9 травня ц.р. власні вигідні квартири, ветеранам навіть з безкоштовним телефоном. Правда., останньо почали говорити не до 9 травня, а до «кінця ювілейного 2010 року». Що ж, щасти Боже російським ветеранам, яких не так багато залишилось при житті і які досі проживали в трущобах, хоч на 65 річниці після війни отримати гідну людини квартиру. Гідні того!

Треба сподіватись, що святкування в Москві, як по всій РФ будуть, як завжди величаві і гучні. А чого напевно не буде? Напевно і на 65 році після війни не буде сказано народові правди про ВВВ, її причин, чому війна так довго тяглася чому забрала так багато жертв? Все запрограмовано так, щоб народ затямив: Росія перемогла Німеччину і врятувала Європу від фашистської чуми.

Вернімося до закінчення Другої світової війни. Вермахт, чи, як хто воліє Німеччина, капітулювала перед Західними аліантами 8 травня без участі представників СССР, а 9 травня перед представниками СССР за участю представників західних аліантів. Сама процедура підписання капітуляції загально відома і до неї не будемо тут вертатися. Але 9 травня війна ще не закінчилася, в Європі тривала ще кілька днів, а на Далекому Сході ще кілька місяців. (З формально-правового стану війна між РФ і Японією триває, бо досі між ними не підписано мирного договору. Та це окрема тема). Для нас, для України закінчення в Європі війни 1945 року не принесло волі, хоча Україна внесла в поконання нацизму свою велику частку, сім мільйонів людських життів і зруйновану господарку. Нам не дозволено скористатися з прав проголошених Атлантичною Хартією, хоч ми розпочали опір фашизмові вже в 1938 році на Закарпатті та в рядах Польського війська в 1939 році. Українці воювали властиво в багатьох арміях по стороні Об’єднаних Націй, в арміях канадській, американській, польській і ЧА. Вигнання з української землі німців і їх союзників не принесло нам волі і вільного державного життя, бо наступила заміна лише зміна окупанта. Новий/старий окупант продовжував далі війну проти українського народу, застосовуючи випробувану зброю, - голод. депортації населення, в наслідок чого населення в УРСР в роках 1946/47 зменшилось майже на два мільйони. Про це пів століття нам було заборонено знати.

В одному журналістському опитуванні про Другу світову війну молодий росіянин сказав, що він знає, що війна закінчилась 9 травня 1945 року перемогою Росії, а коли вона розпочалась не знає. Ось із того почнемо шукати відповіді на окремі питання з історії Другої світової війни: хто допоміг і сприяв Німеччині після поразки у І-й світовій війні відродити свою військову і господарчу силу? Хто спомагав Гітлера на передодні початку Другої світової війни? чому, чому?...

Після большевицького перевороту в Росії і захоплення ними влади, В.І. Ленін, німецький агент, а тепер вже голова Совнаркому РСФСР, нагально почав змагати до замирення з Німеччиною, всю військову силу з німецького фронту спрямував проти молодої Української держави – Української Народної Республіки (УНР). Німеччина була властиво першою державою, яка де-юре визнала совєтський уряд Росії і вже в квітні 1922 року в Рапалло (Італія) був укладений широкомасштабний трактат між Німеччиною і Совєтською Росією. Порушуючи міжнародні санкції накладені на Німеччину Версальським мирним договором Росія уможливила Німеччині відродити її військові кадри. Роками в російських військових школах, на російських полігонах і аеродромах і в російському небі здобували знання і досвід аси майбутнього Вермахту, - офіцери і інженери на чолі з головним гітлерівським танкістом Ґудеріаном. Вони не лише здобували військове знання і досвід, але також пізнавали Росію, що теж мало своє значіння. Так почав відроджуватись німецький мілітаризм.

Ця співпраця Москви і Берліна тривала аж до приходу до влади Гітлера, одинадцять років. Тут належить пригадати, що в виборах до парламенту 1932 року німецькі комуністи, за рекомендацією Москви (Комінтерну) голосували на націонал-соціалістів, чим допомогли їм легально і мирно перебрати в країні владу. Формальну передачу влади нацистам зробила в парламенті Клара Цеткін. Видно, що Москва на щось розраховувала. Про все це промовчується, або пишеться загальники в роді: «обидва уряди погодилися застосовувати принцип найбільшого сприяння під час врегулювання взаємних торговельних і господарчих відносин» тощо».

Після семирічної перерви стосунки двох держав знов віджили в серпні 1939 року підписанням у Москві угоди, яка отримала назву «пакт Ріббентроп-Молотов». На диво швидко і сквапливо Москва відгукнулася на пропозицію Берліна укласти «мирний договір». Згідно з цим договором було визначено границі територіальних і політичних інтересів обох держав в Європі. Німеччина отримала відкриту дорогу нападу на Польщу, що дало початок Другої світової війни, а СССР нападу на Фінляндію і анексію Прибалтики і участь в поділі Польщі, коли то війська обох держав зустрілись на параді в Бресті над Бугом. Окрім того Москва майже два роки спомагала Гітлера нашим хлібом, сировиною, військовою наукою аж до 22 червня 1941 року. Отже Москва є співвідповідальна за злочини нацизму в Європі і цього не змінює факт, що сама стала об’єктом агресії Гітлера.

Як вже згадувалось СССР активно готувався до війни від свого заснування.. Після підписання пакту Ріббентроп-Молотов 1939 року і установлення демаркаційної лінії на західному пограниччю день і ніч будувались військові об’єкти: полігони, аеродроми, укріплення і т.зв. «доти».(довготривалі оборонні точки), бензосховища та інші. До тих робіт, де основною робочою силою були «стройбати», військо зганяло по нарядах місцеве населення з підводами. Для потреб будови військових об’єктів вирубували старі соснові і дубові ліси. День і ніч поповнювались гарнізони новими військовими частинами різних формацій, які часто свою далеку дорогу на нове місце призначення йшли пішки. За доступними вже архівними матеріалами напередодні нападу Німеччини на СССР 22 червня 1941 року на західній границі було розташовано майже 9 мільйонів совєтських військових. Це багато більше ні було по стороні Німеччини. Де ж вони поділися і чому не ставили дієвого опору агресорові? - бо організованого відступу їх не вчили. З точки зору місцевих командирів напевно свою роль відіграв момент заскочення, несподіваного нападу німців, хоч зосереджування німецького війська на границі цвірінькали навіть горобці. Але цим годі все пояснити, хоч так десятиліттями нам товкли в голови. На схід з боями відступило тільки 980 тисяч війська, більш-менш 10%. А решта? Два мільйони здалось німцям в полон склавши зброю, півтора мільйона здалось зі зброєю в руках, 500 тисяч німці захопили при різних обставинах; один мільйон червоноармійців стали дезертирами (із них 657354 солдатів було виловлено, 10200 розстріляно, інші зникли безвісті); один мільйон розвіялось по лісах а 800 тисяч було вбито і поранено. Хватить... Чому так сталося? Одним несподіваним зрадницьким нападом вчорашнього союзника не можна всього пояснити. Не можна пояснити чому мільйонна армія здавалась ворогові в полон зі зброєю в руках. (Мабуть треба признати рацію Сталіну, що то були зрадники, зрадники Сталіна і його держави, але не народу). Справа мабуть в тому, що солдати і командири РККА в своїй більшості не хотіли захищати Країни в якій жили і влади під якою жили. Повіривши в брехливу німецьку пропаганду здавались в полон і тяжко за це заплатили в таборах, які були сталися для мільйонів таборами смерті Але це не змінює факту який заіснував. Процес морально-політичного розкладу ЧА посилився її коротким (1939 – 1941) перебуванням на теренах новоприєднаних до СССР Західної України і Білорусії та Прибалтики, яких вони визволяли з під буржуазного капіталізму.

Цьому станові сприяла і постава ієрархів РПЦ, які опинились на захопленій німцями території. Митрополит Вільнюський і Литовський, екзарх Московського патріархату митр. Сєргій Вознєсєнський вже на другий день після приходу німців відслужив молебень за «освобождєніє от атєістічєскоґо большєвізма - худшєґо зла в мірє, і згодом створив в «освобождьонних областях Россіі Православную міссію» з осідком в Печерському монастирі Пскова. Постава і діяльність тієї «Місіі» безперечно відображає тодішній стан відношення населення Росії до совєтської влади і сподівань на зміни з приходом німців. Митр. Сєрґій був тісно пов’язаний з ген. А. Власовим. (А нам десятиліттями, та й ще тапер товчуть в голови, що «на тимчасово окупованих німецькими фашистськими окупантами територіях України і Білорусії більшість монастирів, особливо уніатських, виступала активними пособниками окупантові...»)

Процес розкладу армії і населення, що виявився на початку війни, стримало, треба вважати, дві обставини: нелюдське трактування полонених червоноармійців німцями в таборах та реалізація німецької колоніальної політики на окупованих територіях і... сталінський Указ № 227 від 28 липня 1942 року про створення заградотрядів НКВД для виловлювання дезертирів і карання їхніх сімей.

Діяльність митр. Сєрґія і очолюваної ним частини РПЦ на окупованій території Росії напевно мала вплив на рішення Сталіна відновити патріархат РПЦ. Сталося це в 1943 році, коли він наказав православним ієрархам «вибрати» патріарха РПЦ, хоч треба знати, що сама патріархія існувала з т.зв. «прєстолоблюстітєльом», який і став патріархом Алєксієм Першим. Того ж року появилась пропагандивна книжка «Правда про Церкву в СССР», яку поширено зокрема на Заході.

Про все це очевидно навіть 65 років після війни ніхто в РФ не заїкнеться. Буде парад перемоги...

Величезні військові людські втрати, які понесла ЯА в ході війни, окрім вже згаданих були спричинені, що армією керували командири часів революції і амбіціями Сталіна і його маршалів. Для прикладу: здобуття оточеного зо всіх боків Берліна в 1945 році коштувало 300 тисяч життів совєтських солдатів. Щоб освятити 1 травня? Справді, годі «умом понять», хоч Сталін у своєму тості за російський народ(!) 24.05.1945 року, дещо пояснює:

«Іной народ моґ би сказать Правітєльству: ви нє лправдалі наших ожіданій, уходітє прочь, ми поставим другоє правітєльство, котороє заключіт мір с Гєрманієй і обєспєсіт нам рокой. Русскій народ нє пошьол на ето, ібо вєріл (підкреслення моє) в правєльность політікі своєґо Правітєльства і пошол на жєртви..» (Про берлінську компанію1945 року дуже реалістично і критично писав її учасник. Російський письменник Астаф»єв з Красноярська, чим викликав на себе гнів генералів).

Знаменний факт, якого не знає історія війн, мимо страхітливої долі полонених червоноармійців в німецьких таборах, і реалізації політики «герренфольку» на окупованих німцями територіях, їм вдалося створити російські військові формації при німецькій армії, а також поліційні відділи з полонених совєтських солдат, які героїчно воювали проти Червоної армії, проти «своїх» і то аж до закінчення війни. Історія не записала випадку, щоб якийсь російський відділ німецької армії перейшов на сторону ЧА, а бувало якраз навпаки, під час боїв червоноармійці здавалися «власовцям».(4) А було тих «Російських союзників Гітлера», як пише у своїй книжці Йоахім Гоффман (4) таки не мало. Російські дослідники подають, що в 1942 - 45 роках в рядах німецької армії, в німецьких мундирах служило понад 2 мільйони росіян, у своїй більшості колишніх полонених червоноармійців. Окремою і особливою постаттю в цьому російському «визвольному» рухові є ген. РККА Андрєй Власов. Він був організатором і командиром Русской Освободітєльной Арміі (РОА) і політичної надбудови Комітєта Освобождєнія Народов Россііі (КОНР). Окрім того німці створили суто поліційну Русскую Освободітєльную Народную Армію (РОНА) під командою к/кап. ЧА М. Камінського; Русскую Національнальною Народною Армію, бригаду «Дружина» та інші. А. Солжєніцин пише, що в самій РОА служило 700 тисяч солдат. Явище колаборації з одним окупантом проти другого в історії відомі віддавна. Так поконана Франція дала німцям Французький добровольчий легіон до боротьби з большевизмом (33 дивізія гренадерів) в складі Вермахту, створений в 1940 році; мали свій загін індуси при японській армії проти англійців. Однак всі вони, разом з кількома відділами національних російських меншин, були радше символічні і кількісно в порівнянні з російськими військами в складі Вермахту становили, мізерний відсоток. Про що це свідчить?

Що характерне, власовців, взятих до неволі і тих, яких Західні аліанти передали в СССР, не судили. Їх по перевірці в т.зв. фільтраційних таборах вислали на «вільне посєлєніє» в «оддальонних регіонах страни». Судили і стратили лише членів керівництва КОНР і РОА. Розумійте, народи, бо учасників військових формувань національних меншин СССР: калмиків, козаків, азерів, татарів всіх поголовно судили і розстрілювали, хоч вони були, як згадувалось, кількісно кілька нулів після коми в стосунку до російських німецьких формувань. Яка була причина, що росіяни так масово служили у німецькій армії проти власного краю? Всього не можна віднести до бажання вирватись із таборів полонених і врятувати життя. Про дезертирство з РОА історія не записала фактів. Думаю, що ми дали вже відповідь...

Напевно той молодий росіянин, згаданий вище, як і мільйони росіян взагалі про все це не знають і їм не скажуть відзначаючи 65 річницю ПОБЄДИ. Їм буде парад на Красній площі.

Ще треба було б сказати кілька хоч слів про військову і матеріальну поміч Західніх аліантів для для Росії в роки війни. Де опинилася б ЧА без тієї помочі беззворотної позики-аренди, представленій Москві США, годі сьогодні сказати. Самим геройством і найбільшою жертвенністю годі було б осягнути перемогу. Очевидно гітлерівська Німеччина була приречена на поразку в силу своєї політичної концепції завоювання світу «геренфольком», але це не вирішувало б, без помочі Західних аліантів, долі СССР.

Не слід забувати і військову участь Західних аліантів для перемоги над нацизмом, зокрема США і Великобританії, яка самотньо вела війну з Німеччиною, тоді коли СССР спомагав інтенсивно Гітлера.

Не малий вклад в перемогу над гітлеризмом внесли визвольні рухи поневолених народів Європи, в тому і УПА, які блокували сотні тисяч німецької армії, ослаблюючи фронт. Це ще чекає свого дослідника.

Так, Росія виграла війну і як одна з антигітлерівської (ситуативної) коаліції змогла захопити Східну і майже всю Середню Європу, накинувши народам свій державний лад і, по 50 роках, з волі тих народів мусила повернути їм волю. Не помогли навіть відкриті політичні процеси над «ворогами народу» в окупованих країнах Європи.

І що далі? Що змінилося в політичній доктрині Росії? Хай відповіддю будуть слова Чаадаєва, висловлені сто п’ятдесят років тому:

«На противагу всім законам людського співжиття, Росія прямує тільки в напрямі свого власного поневолення і поневолення усіх сусідніх народів».

Степан Семенюк

ОУН