Ворогами народу досі вважають сотні тисяч українців

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 19 березня 2010 Дата публікації Перегляди: 5865
Директора архіву СБУ звільнили за ініціативи президента.

— Про своє звільнення я довідався 11 березня з Інтернету. Указ президента з’явився наступного дня, — каже колишній директор архіву Служби безпеки України 32-річний Володимир В’ятрович. — Не очікував, що питання перебування мене на службі президент потрактує, як одне зі своїх першочергових завдань.

Для мене зрозуміло, що звільнення зумовила активна робота нашого департаменту в питанні розкриття історичної правди, — продовжує В’ятрович. — Ми дуже детально пропрацювали тему Голодомору, комуністичного терору, взялися розкривати роль ОУН-УПА у Другій світовій війні і визвольному русі. Нещодавно розсекретили матеріали про дисидентський рух, націонал-демократичний, створення Руху. Це не подобається силам, які бояться викриття діяльності радянського режиму.
Кому передусім не подобається ваша робота?

— Зараз Україною їздить виставка документів з архівів СБУ ”Зламані долі. Комуністичний терор в Україні 1918–1991”. От у Херсоні стався інцидент із місцевими ветеранами. Виставку закрили. За моєю інформацію, в СБУ готують документи щодо припинення її роботи до кінця року. Гадаю, це теж зумовлено зміною керівництва держави та безпосередньо СБУ.

Як ви потрапили на цю роботу?

— Захистив дисертацію про УПА. Добре знав, як складно працювати в архіві СБУ, де обмежено доступ до документів із грифом ”цілком таємно”. Написав статтю, що СБУ оберігає секрети неіснуючої держави. Мені подзвонили зі спецслужби й запропонували подати свої пропозиції, як мав би виглядати архів. Я так і зробив. У квітні 2007-го я став радником голови СБУ, а 19 грудня — очолив архів.

З якими проблемами стикнулися на новому місці?

— Не всі погоджувалися працювати по-новому, хоч архів діяв чітко в рамках законодавства. Кілька старших кадровиків, які ще брали участь у боротьбі проти українського дисидентського руху, пішли на пенсію.

Яких змін у роботі архіву побоюєтеся?

— Перешкоджання доступу громадян до інформації, що не містить держтаємниці, згортання роботи електронних архівів, які ми започаткували в кожній області. Або відмова людям в отриманні інформації про своїх рідних і близьких. До прикладу, в архіві є категорія кримінальних справ репресованих. Частина цих людей реабілітовані 1990 року, але сотні тисяч досі вважають ворогами народу. Ці справи під строгим контролем, доступ до них закрито.

На який час може бути обмежений доступ до таких справ?

— Максимально — 75 років. З іншого боку, є суспільний інтерес до інформації. Скажімо, чомусь каталог про агентурну сітку гестапо відкритий для доступу, а ”співпраця з НКВД” — закритий. Закон забороняє розкривати інформацію про органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, але ж ЧК, ГПУ, НКВД і КДБ зараз не є такими органами, як СБУ чи Міністерство внутрішніх справ.

Хто зараз ухвалює рішення про засекречування архівних документів?

— Комісії з розсекречення, що складаються з п’яти-семи людей. Такі створені в кожній області. Якщо документи містять державну таємницю, на них накладають уже український гриф ”цілком таємно”.

За роки незалежності були вилучення справ з архіву?

— Якщо справа не становить оперативної цінності для СБУ, її знищують. У журналі реєстрації є запис від 1997 року про знищення 12 томів оперативно-розшукової справи Романа Шухевича (один із керівників Української повстанської армії. — ”ГПУ”). Але частина документів, які стосувалися Шухевича, збереглися як копії в інших справах діячів ОУН-УПА.

Яку інформацію в архіві досі вважають секретною?

— Документація про атомні об’єкти й оборонні заводи. Чомусь у цю категорію записували справи про порушення прав і свобод людини. Вони становлять 90 процентів усіх засекречених архівів. Це і так звані розстрільні списки 1930-х — протоколи ”трійок”. В одному томі тисячі людей: прізвища, дати народження, суду, виконання вироку. Й олівцем навпроти — ”расстрелять”. Ще одна секретна категорія — списки депортованих сімей із Західної України: детальні інструкції, яку родину в який вагон запхати і куди відправити. Є навіть справа чоловіка, який у радянські часи слухав джаз, із купою плакатів і платівок Луї Армстронга. Кожен співробітник служби, який переглядає засекречену справу, отримує доплату до зарплати, бо цього вимагає гриф ”цілком таємно”.


Дмитро ГАМАШ, GazetaUA

 УІС