Карпатська Україна за спогадами Василя Филоновича
Нещодавно джерельна база історії боротьби за незалежність Карпатської України поповнилася. Зокрема у 2009 р. у Сумах видана книга «Березневі дні Карпатської України». Спогади В. Филоновича знайдені кандидатом історичних наук В. М. Власенком у Національному архіві Чеської Республіки і видані в Сумах у 2009 р. Мемуари присвячені становленню Карпатської України, зокрема містяться матеріали про придушення українського виступу угорцями.
Їх автор Василь Захарович Филонович народився 15 січня 1890 р. (за іншими даними – 1894 р.) у м. Суми Харківської губернії. Під час Першої світової війни закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище. У російській імператорській армії служив у чині поручника. Після Лютневої революції 1917 р. брав участь в українізації 34 піхотної дивізії. Під час антигетьманського повстання організував Сумський окремий курінь (1500 багнетів) і приєднався до 4-го полку окремого корпусу Січових стрільців. На початку 1919 р. призначений старшиною для окремих доручень при ставці Головного отамана. У 1920 р. на чолі загону відступав у Грузію. Був включений до складу української військової місії у Грузії, обіймав посаду віце-консула України в Поті. Восени 1920 р. виїхав до Туреччини, потім через Болгарію до Польщі. Після звільнення з угорського полону жив у Словаччині, з 1951 р. в США. Декілька років очолював Товариство прихильників УНР у Міннесоті, Союз українських ветеранів у США. У 1973 – 1978 рр. В. Филонович – генерал-хорунжий, військовий міністр УНР в екзилі. Помер військовий та громадсько-політичний діяч у Чикаго, де і похований.
Филонович був добре обізнаний із ситуацією на Закарпатті кінця 1930-х рр., оскільки неодноразово відвідував цей край, а з 1938 р. жив у с. Великий Бичків Рахівського округу. Після проголошення Карпато-Української держави він став членом штабу Національної Оборони Карпатської України. Ці події й описані у спогадах Василя Филоновича.
У листопаді 1938 р. утворилась Організація Народної Оборони – "Карпатська Січ" (ОНОКС), хоча перші січові загони ще на початку 1930 х рр. почав формувати Дмитро Климпуш з Ясіня. Вони були звичайними протипожежними і культурно-просвітніми товариствами, як і в сусідній Галичині. Наприкінці 1930-х рр. різко загострилася міжнародна ситуація. Напади угорських і польських терористів, антиукраїнська діяльність проугорської "п’ятої колони", бажання допомогти чехословацьким військам захищати територію краю, змусило уряд Августина Волошина прискорити процес створення місцевих збройних сил. 9 листопада 1938 р. в Хусті відбулися установчі збори ОНОКС, на яких було прийнято Статут організації.
6 березня 1939 року Гітлер вирішив остаточно ліквідувати Чехословаччину, окупувавши Богемію і Моравію та давши дозвіл на окупацію Угорщиною Карпатської України. У ніч з 13 на 14 березня 1939 р. Угорщина, за підтримкою Німеччини розпочала війну проти Карпатської України. Прем'єр А. Волошин віддав наказ видати резервну зброю Карпатській Січі. Після зіткнень із чеськими військами під командуванням генерала Л. Прхали, що намагалися роззброїти українські війська, Карпатська Січ бере під контроль територію країни, хоча в цей час угорські війська вже захопили перші українські села: Підгіряни, Кольчине і Коропець.
Новостворені сили самооборони не могли чинити серйозного опору регулярній королівській армії, січовики потрапляли у полон. Станом на 16 березня 1939 р. Филонович називає цифру близько 300 осіб полонених вояків Карпатської Січі. Як пише автор спогадів, у суботу 18 березня 1939 р. 275 осіб, які потрапили у полон до румунів, були передані угорцям. Переправили полонених до Великого Бичкова. Забрали все, крім одягу, знущалися, били. Після відмови угорців годувати ув’язнених, допомога надійшла від селян. Місцевий уніатський священник Лозак організував «Комітет допомоги полоненим».21 березня угорці жорстоко побили січовиків і розділили полонених на групи: 1) «винних» («смертників»), яких посадили окремо (60 осіб). Серед них були наддніпрянці, галичани, буковинці і підкарпатці. 2) галичани, яких мали ніби передати полякам, хоч в цій групі були й наддніпрянці (190 осіб) 3) підозрілих людей, чию особу не встановили (27 осіб). 4) випадкових, яких мали випустити. Туди потрапив і Филонович з інженерами Д. Равичовим і Шевченком. 22 березня всіх втретє переписали і при цьому кожного без винятку бити. Як згадує Филонович, наступного дня угорці продовжували знущатися над полоненими, потім з’явилася слідча комісія, яка складалася з 5 детиктивів та слідчого. Вони за пару днів випустили 9 учнів, але рішуче поставилися проти звільнення В. Филоновича.
Комісією було розпочато слідство. Слідчі звертали увагу на походження і час появи на Підкарпаття. Короткострокове перебування в Карпатській Україні (менше шести місяців) ставилося у провину. Вважалося, що така особа приїхала на Підкарпаття, щоб «будувати Україну». Також не віталося походження з «Великої України». Під час допиту був тяжко побитий і Филонович. Василь Захарович пише про двох осіб з с. Кобиляцька Поляна Рахівського округу: перший був вчителем, а другий мав своє підприємство у с. Сільце. Филонович зазначає, що наступного дня з’явилися два пани. Слідство припинилося, перестали бити. Один з них запитав: - «Хлопці, а хто з вас хоче повернути до Польщі?». Стало ясно, що це висланець польського консула або ж сам консул. Потім поляки почали їх бити. Після знущань інженера М. Ливицького застрелили, а Д. Остапчук під час погоні дістав 8 ножових ран. Їх поховали селяни на цвинтарі Великого Бичкова.
Потім 21 особу (у тому числі і Филоновича) відвезли до Рахова і розмістили у народному домі, що став новою в’язницею. Жандарми повідомили, тут бити вже не будуть. На другий день полоненим заявивили, що в Рахові почнеться нове слідство комісією другого угорського відділку, яка приїхала з Будапешту.
Нова комісія під час п’ятичодинного допиту не застосовували тортур. Ввечері Филоновича попрохали не розповідати побачене, відшкодовували забрані у Рахові 100 крон і посвідку особи. Провину Филоновича не довели і випустили на волю у Великому Бичкові, залишивши під наглядом жандармерії. Решту січовиків відправили до табору в Ніредьгазі.
Угорці декларували в оголошеннях про звільнення закарпатців від чехів і «розбишацтва» українців. Не дивлячись на це, вони нападали на мирне прикордонне населення, стріляли навіть жінок та дітей. Филонович згадує про появу могил загиблих по Закарпаттю (у Хусті – 92 могили, у Тячеві, Оріховому потоці в Діброві, біля м. Коперльоса, поодинокі могили у Великому Бичкові, під Менчуською полониною – 25 невідомих січовиків).
Спогади Василя Филоновича розширюють наші знання про маловивчений епізод історії визвольної боротьби Карпатської України – полоненню угорською королівською армією сил самооборони – Карпатська Січ.
Придбати книгу можна, зголосившись за адресою: 01030 м. Київ, вул. Ярославів Вал, б. 9 пом. 4, тел. (044) 234-70-20
В’ячеслав ПОПОВ
{module mod_knopka_comments}