ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ „Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці”

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 16 жовтня 2009 Дата публікації Перегляди: 10710
Пропонуємо Вашій увазі стенограму:   ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ        
„Закордонне  українство: сучасний  стан  та перспективи співпраці”
Сесійний  зал Верховної Ради України

     14 жовтня 2009 року, 14:00 година


     Засідання веде Заступник Голови Верховної  Ради України
     ТОМЕНКО М.В.  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні колеги! Доброго  дня, гості українського парламенту! Сьогодні я маю велику честь і  приємність вітати   вас у Верховній  Раді України і готів би почати з поздоровлення. Так сталось  історично, напевно, не випадково, що у  день Покрови Пресвятої Богородиці, в День  українського козацтва, у  значний для українства день ми зібралися  разом, то я хотів би побажати нам  всім, щоб Господь Бог оберігав українців, які в України, поза її межами, і об ми як велика нація заслужили  право називатися такою великою  нацією. І сьогодні у нашій  дискусії, я переконаний, ми будемо дебатувати саме як  українці, а не як представники політичних партій, бо це нам, ви знаєте, у Верховній Раді часто заважає, коли ми виходимо із місць  своїх  фракцій, то часом починаємо  думати більше про фракції, а ніж  про  національні інтереси України.

     Шановні друзі, ми діємо сьогодні у відповідності  до постанови Верховної Ради України  від 17 лютого, коли було ухвалено рішення  провести парламентські слухання з  порядком денним: „Закордонне українство, сучасний стан та перспективи  співпраці”. Це вперше в історії українського парламенту  ми винесли цю тему на парламентську дискусію або, точніше, у парламентську сесійну залу, оскільки традиційно ця тема, яка  обговорювалась на конгресах, форумах, конференціях, тепер має можливість і тут поспілкуватися.

     Я кілька вступних зауваг скажу і будемо працювати. Цілком зрозуміло, що державна політика мусить розуміти, осмислювати  і діяти у той спосіб,  що ми маємо, окрім  громадян України, про  яких держава і влада мусила б  турбуватися, за різними оцінками до 20 мільйонів українців, що фактично більше третини нації, які в силу різних обставин переживають і вболівають за Україну поза її межами, і тому державна політика мусила б будуватися, виходячи з точки зору  інтересів, переживань і думок всіх   цих  людей.

     І тому сьогодні будемо говорить, очевидно, і про проблеми, будемо говорить про правові речі, будемо говорити про державні програми і проекти  і як зробити в той спосіб, щоб  ми дійсно в кількісному і якісному форматі сприймали українську націю  як націю, яка не розділена територіально, політично, державно, яка відчуває і  живе поруч.

     Ми  обговорювали з головою комітету Олегом Зарубінський, обговорювали і  сьогоднішні парламентські слухання і як далі роботу будувати. Ви знаєте, що зазвичай ми по завершенню парламентських слухань ухвалюємо рекомендації, вони ухвалюються Верховною Радою  як постанова, яка передбачає перелік, так би мовити, дороговказ в цьому  напрямку, що треба прийняти в законодавчій сфері, що треба уряду зробить, що треба зробити іншим інституціям. І я переконаний, що, шануючи наше попереднє рішення 2004 року, коли був  ухвалений законопроект про правовий статус закордонних українців, очевидно, він свою місію виконав вже  давно, треба думати як мінімум про  нову редакцію цього законопроекту, щоб ми не лише думали про спрощення  процедури в'їзду-виїзду з України, а думали про громадянські права  закордонного українця, думали про  спрощену процедуру отримання громадянства. Думаю, сьогодні якраз про пропозицію стосовно цього законопроекту і, можливо, інших законопроектів так само ми будемо активно обговорювати.

     Традиційно  і так як було ухвалено рішення, парламентські  слухання триватимуть у нас від 14 до 17 години. Але я зразу скажу, що поскільки було дуже багато пропозицій, от ми з головою комітету Олегом Зарубінським так само дебатували, ми організаційно домовилися, що ми можемо продовжити це до 18 години з  єдиним проханням, з єдиним проханням  – все-таки навіть в режимі до 18 години жорстко дотримуватися духу і  букви Регламенту, який гласить, що крім доповідача, співдоповідача, всі  решта виступаючі у нас мають  до 5 хвилин. Буде відповідно тут у  нас попередження вам за 30 секунд, ви скоординуєтеся або будете бачити, як діяти. Але моє прохання, щоб  ми максимально залучили всі інтелектуальні, креативні і творчі і підходи  до цього важливого питання, щоб  ми укладались в регламент  5 хвилин.

     Згідно  порядку проведення маємо дві  співдоповіді: маємо співдоповідь, або доповідь, заступника міністра України закордонних справ Купчишина  Олександра Миайхловича; маємо співдоповідь голови парламентського Комітету з  питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Зарубінського  Олега Олександровича. І решта  всі в нас рівновеликі. Будуть і міністри, і народні депутати, і представники громадських організацій. По 5 хвилин.

     Єдине, по ходу я тут спілкувався вже  з нашими колегами народними депутатами. У мене прохання передовсім до народних депутатів – вони постійно можуть тут виступати, - щоб все-таки ми активніше  залучили тих людей, які приїхали і неблизьку дорогу до Києва провели  зі своїми ідеями, щоб все-таки мене тут не критикували, що я мало надаю слово народним депутатам, щоб така ідея була прийнята, щоб ми більше послухали тих людей, які цим опікуються.

     Тому, друзі, дозвольте запросити до доповіді заступника міністра України у закордонних  справах України Купчишина Олександра Михайловича. Нагадую: регламент 20 хвилин. Підготуватися Зарубінському Олегу  Олександровичу.  

     КУПЧИШИН  О.М. Шановний Миколо Володимировичу, шановні  народні депутати, шановні колеги – посли України в іноземних  держава, шановні учасники слухань! Проведення парламентських слухань  на тему „Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці” за участю представників багатомільйонного  світового українства – це свідчення  непересічної уваги української  держави до нашої спільної співпраці  на благо української нації.

     Першим  спільним здобутком у справі співпраці  української держави із закордонним  українством стало прийняття 26 липня 2006 року Державної програми співпраці  із закордонними українцями на період до 2010 року та затвердження Указом Президента України  13 жовтня 2006 року Національної концепції співпраці із закордонними українцями.

     Прийняття та реалізація цих важливих документів зробила нашу співпрацю із закордонними українцями більш системною, цілеспрямованою  і прагматичною. На здійснення конкретних заходів у рамках державної програми було передбачено фінансування в  обсязі 76,9 мільйонів гривень.

     Такі  нові державні підходи до співпраці  із закордонними українцями були схвалені у серпні 2006 року делегатами четвертого всесвітнього форуму українців. При Кабінеті  Міністрів України були створені і активно запрацювали дорадчі консультативні органи: Міжвідомча координаційна рада з питань забезпечення розвитку зв’язків із закордонними українцями та національна комісія з питань закордонних українців. Були вироблені і реалізуються міжвідомчі плани заходів, спрямовані на підтримку українців, які проживають у прикордонних державах і потребують допомоги у захисті  їхніх прав та інтересів. Тому підтримку українських громад в цих країнах було визначено як пріоритетне завдання у нашій роботі.

     Чотири  роки поспіль діє національна  комісія, яка приймає рішення  про надання статусу закордонного українця іноземним громадянам українського походження, проведено 13 засідань комісії. Статус закордонного українця надано трьом тисячам 900 нашим співвітчизникам  з понад 50-ти країн світу.

     Відразу хотів би зазначити, що кількісні  показники набуття статусу закордонного українця нас не задовольняють. Тому МЗС ініціювало розгляд та прийняття  Закону України про внесення змін до Закону України "Про  правовий статус закордонного українця”, яким буде передбачено низку додаткових пільг до власників цього статусу.

     Ми  вдячні за підтримку цієї ініціативи МЗС голові української всесвітньої  координаційної ради Дмитру Васильовичу  Павличку, який активно лобіює розширення прав закордонних українців. Діяльність центральних органів виконавчої влади з підтримки світового  українства доповнюється активною роботою  на регіональному рівні. Більшість  прикордонних областей України беруть активну участь у реалізації державної  програми співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року.

     Для посилення координації співпраці  з українськими громадами за кордоном у понад  30-ти країнах  світу  при дипломатичних установах України створено ради громадських організацій закордонних українців, діяльність яких спрямована на їх консолідацію, збереження національно-культурної самобутності, зміцнення зв’язків з історичною батьківщиною.

     Помітну роль у підтриманні зв’язків з українцями за кордоном, сприяння  задоволенню їх культурних, мовних, інформаційних та інших потреб відіграють культурно-інформаційні центри у складі закордонних дипломатичних установ України.

     Станом  на сьогодні зазначені центри відкрито у 15 країн. Це – Австрія, Білорусь, Бельгія, Греція, Грузія, Ізраїль, Італія, Казахстан, Китай, Молдова, Польща, Португалія, Румунія, США, Франція. За умов забезпечення фінансування планується відкриття таких центрів  в Іспанії, Болгарії, Естонії, Угорщині та Чехії.

     Ефективним  елементом забезпечення прав закордонних  українців стала цілеспрямована співпраця нашої держави за авторитетними  міжнародними та європейськими регіональними  організаціями, у першу чергу  з ООН, Радою Європи та ОБСЄ. Україна  активізувала співпрацю з Верховним  комісаром ОБСЄ у справах національних меншин щодо забезпечення прав українських  громад у тих країнах, де існують  проблеми щодо задоволення їхніх  мовних, освітніх, інформаційних та інших потреб. За ініціативою української  сторони було проведено два етапи  спільного українсько-румунського  моніторингу забезпечення прав українців  в Румунії та румунів в Україні, участь у яких брали міжнародні експерти ОБСЄ та Ради Європи. Їх результати підтвердили  той факт, що рівень забезпечення прав та потреб румунської нацменшини в  Україні  є на багато вищим, ніж  рівень забезпечення прав та потреб українців  у Румунії.

     Україна також значно активізували свою діяльність в Раді ООН з прав людини. Питання  забезпечення прав українців в Росії  були офіційно озвучені делегацією України в ході інтерактивного діалогу з російською делегацією в лютому цього року. Російською стороною була сприйнята рекомендація України щодо забезпечення прав етнічних та національних меншин на користування своїми рідними мовами на практиці.

     На  рівні Ради Європи заходи, спрямовані на забезпечення прав закордонних українців, реалізуються в рамках діяльності Парламентської асамблеї та Комітету міністрів Ради Європи, а також Комісара Ради Європи з прав людини та експертних органів  Ради Європи.

     Важливим  для України стало одне із засідань Комітету міністрів Ради Європи у 2007 році, на якому без обговорення  було ухвалено Резолюцію про виконання  Румунією Рамкової конвенції про  захист національних меншин. У тексті резолюції повністю враховано українські поправки, реалізація яких дозволила  певною мірою покращити ситуацію із задоволенням прав і потреб української  національної меншини в Румунії.  У 2008 та 2009 роках резолюцією і Комітетом  міністрів Ради Європи щодо стану  забезпечення прав національних меншин у Румунії та Сербії, також включали в себе українські пропозиції щодо сприяння забезпеченню прав української  громади в цих країнах.

     Ефективним  інструментом підтримки закордонних  українців є змішані міжурядові комісії з питань забезпечення прав національних меншин, які діють з  Угорщиною, Словаччиною та Румунією. Домовлено про створення такої  комісії з Молдовою. За результатами їх засідань, протягом останнього часу досягнуто низки важливих двосторонніх домовленостей, зокрема, щодо сприяння створенню належних умов та подальшого функціонування кафедр української  філології Будапештського університету, ……… педагогічного інституту та Сегедського університету -  це всі три Угорщина; забезпечення відкриття Центру української культури в місті Пряшів (Словаччина); сприяння  підготовці та виданню українсько-словацького і словацько-українського словників.

     Завдяки координацій зусиль центральних  органів виконавчої влади в останні  роки відбувається успішна реалізація важливих культурно-освітніх проектів. До таких потрібно віднести, зокрема, проведення вже восьмого Міжнародного конкурсу з української мови імені  Петра Яцика та утворення у 2007 році загальноосвітнього навчального  закладу Міжнародна українська школа. Ми вдячні виконавчому директору  ліги українських меценатів Михайлу  Слабошпицькому за його послідовну роботу з організації та проведення цього  конкурсу. Освітянська тематика в  рамках співпраці із світовим українством  доповнюється плідною співпрацею закордонних  дипломатичних та консульських установ  України з українськими громадами  з питання розшуку і направлення  в Україну документів, і матеріалів, які відображають історію нашої  держави, але в різні історичні  періоди були або вивезені за кордон, або створені за кордоном.

     Протягом 2008 року в Україну повернуто 210 одиниць  культурних цінностей, за сприяння МЗС  відбулося відкриття першої експозиції, портретної галереї музею українців  в світі, в якій представлено більш  ніж 2 тисячі портретів видатних представників  українства з різних країн світу. Важливим здобутком останнього часу ми вважаємо суттєво посилення взаємодії  держави з провідними громадськими організаціями закордонного українства, зокрема, з українською Всесвітньою  координаційною радою, Світовим конгресом  українців, яку ми перевели на планову  основу. Українська Всесвітня координаційна  рада залучена до реалізації спільних планів і заходів із збереження культурних надбань світового українства, підтримки українців у Росії   громадських організацій нової хвилі української трудової міграції. Зі Світовим конгресом українців МЗС уклала Меморандум про співпрацю, яким передбачені основні напрями взаємодії української держави зі Світовим конгресом українців, спрямовані на консолідацію світового українства та утвердження позитивного іміджу нашої країни в світі.

     Найпотужнішим спільним заходом реалізованим Світовим конгресом українців стала міжнародна акція „Незгасима свічка”, яка об’єднала  в 2008 році українські громади в 33 країнах  світу.  Ця акція  з нагоди  75 роковин Голодомору 32-33 років в  Україні була  ініційована Міжнародним  координаційним комітетом Світового  конгресу українців і підтримана Президентом України, Міністерством  закордонних справ та Українською  всесвітньою координаційною радою.  Завдяки ініціативності і наполегливості  українських громад  Голодомор  було визнано  низкою держав та парламентів  світу  геноцидом українського народу.

     Важливу роботу з громадськими об’єднаннями українців в Європі проводить  Європейських конгрес українців. Ця організація, яка в листопаді  цього року відзначатиме своє 60-річчя, представляє інтереси українських  громад у  23 країнах Центральної  та Східної Європи.

     Одним із позитивних резонансних заходів, реалізованих спільно з  Європейським конгресом українців за останній час,   стало  виготовлення і  встановлення в Будапешті пам’ятного знаку жертвам Голодомору. Слова  подяки хочу в цьому зв’язку адресувати голові Товариства української культури в Угорщині Ярослав Хортяні, яка  доклала чимало зусиль для реалізації цього проекту.

     МЗС та інші центральні органи виконавчої влади активно співпрацюють з  впливовим товариством зв’язків з українцями за межами України  „Україна – Світ”, яке очолює відомий  український поет, політичний і громадський  діяч  Іван Драч. З метою зміцнення  контактів з представниками закордонного  українства молодшого покоління  МЗС, Міністерство культури та туризму, Міністерство освіти і науки разом  з товариством „Україна - Світ”  було реалізовано низку проектів з організацією відпочинку українських  дітей в Українському дитячому центрі „Молода гвардія”, а також  україномовних  таборів для дітей закордонних  українців в Іспанії, Румунії, Молдові, Словаччині, Росії.

     Подивлюся, Регламент свій витримую? Витримую.

     Окремо  хотів би зупинитися, шановні учасники слухань на питаннях, які стосуються громадян України, що тимчасово працюють за кордоном. У цьому контексті  хочу нагадати, що підписання Угоди  між Україною і Європейським співтовариством  про спрощення оформлення віз  від 18 червня 2007 року. Завдяки реалізації цієї угоди кількість шенгенських  віз, отриманих громадянами України  у 2008 році, сягнула  1 мільйона 22 тисяч, що на 134 відсотки більше, ніж у 2007 році, було 435 тисяч віз.

     1 березня 2009 року набрала чинності    аналогічна угода з Данією, крім  того 1 липня поточного року набрала  чинності українсько-польська Угода   „Про правила місцевого прикордонного  руху”, положення якої передбачають  спрощений, фактично безвізовий  порядок  поїздок наших громадян  до Польщі.   Раніше почали  діяти такі ж угоди з Угорщиною  та Словаччиною,  завершується  переговорний процес з цього  питання з Румунією. На даний  час МЗС працює над низкою  інших двосторонніх  договорів,  спрямованих  на лібералізацію  візового режиму. Започатковано  також, я особливо наголошую на цьому, діалог про безвізовий режим  з Європейським Союзом.

     З огляду на динаміку міграційних процесів  та з метою удосконалення механізму  захисту  прав та інтересів українських  трудових мігрантів нагальним питанням залишається   розширення консульської присутності нашої   в європейських країнах. Передбачається подальше розширення  консульської присутності шляхом започаткування діяльності, як штатних, так і позаштатних, або як ми називаємо, почесних консульських установ України за кордоном.

     Ми  добре розуміємо, що сьогодні потрібно зосередити зусилля на правовому  врегулюванні статусу українських   трудових мігрантів, а також юридичному забезпеченні паспортного  документування максимально широкого кола цієї категорії  українських громадян. Найнадійнішим  правовим механізмом у цій сфері  є укладання відповідних двосторонніх угод з визначенням у них порядку  працевлаштування громадян, відповідальності сторін за їх соціальний захист, страхове та пенсійне забезпечення.

     На  даний час Україною    укладено  угоди у сфері працевлаштування громадян України за кордоном з Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, В’єтнамом,  Латвією, Лівією, Литвою, Молдовою, Польщею, Португалією, Росією.

       У сфері соціального захисту  громадян чинними для України  є двосторонні договори з Азербайджаном,  Білоруссю, Болгарією, Вірменією,  В’єтнамом, Грузією, Іспанією, Казахстаном,  Латвією, Литвою, Молдовою, Росією, Словаччиною,  Чехією та в  порядку   правонаступництва з Монголією,  Румунією та Угорщиною.

     Серед останніх позитивних результатів спільної роботи Міністерства закордонних справ  і Міністерства праці та соціальної політики у зазначеній сфері хотів би відзначити підписання цього року Угоди з Іспанією (щодо врегулювання та упорядкування трудових міграційних потоків між двома державами), а також  Угоди з Португальською Республікою про соціальне забезпечення.

     Крім  того, на сьогодні триває  переговорний процес щодо укладення міжнародних  договорів з Аргентиною, Грецією, Грузією, Естонією, Ізраїлем, Іспанією, Польщею, Португалією, Румунією, Угорщиною  та Німеччиною у сфері соціального  забезпечення громадян, положеннями  яких врегульовуються питання взаємного  переказу і виплати пенсій та окремих  видів пенсійного забезпечення.

     Потрібно  згадати і інші проблеми  українських  трудових мігрантів, які знаходяться  у полі зору МЗС, однак відносяться  до сфери компетенції інших центральних  органів виконавчої влади. Серед  проблемних питань для значної кількості  українських заробітчан в країнах  західної Європи, зокрема Іспанії, Італії, продовжує залишатись питання визнання українських посвідчень водія компетентними  установами цих країн. В цьому  питання має активізувати роботу Міністерство внутрішніх справ України.

     Відсутність угод про взаємне визнання дипломів про освіту ускладнює ситуацію з  пошуком роботи для наших співвітчизників  в деяких країнах, які досить часто  вимушені йти на некваліфіковану  роботу при цьому, маючи дипломи  про вищу освіту. Тут ми очікуємо більшої оперативності від Міністерства освіти і науки України.

     Щодо  пенсійного забезпечення, то представникам  трудової міграції українською державою запропоновано дуже просте рішення. Будь-яка людина, що тимчасово працює за кордоном має зателефонувати до Пенсійного фонду України, повідомити своє прізвище, і заявити про бажання  платити внески до фонду. Вона автоматично  буде зареєстрована і матиме право  на пенсійний захист. Підписати договір про відкриття пенсійного рахунку можна  вже буде після приїзду до України.

     Серед інших проблемних питань, які постійно порушують представники українських  громад,  можна виділити – перетин  кордону на власному автотранспорті, ввезення через митницю України  власного майна придбаного за кордоном та деякі інші. Сподіваємося, що і  в цих питаннях буде наведено лад.

     На  завершення хотів би зупинитись на деяких питаннях, які ще потребують вирішення. Ми розуміємо не просту фінансово-економічну ситуацію, що склалася в Україні  під впливом світової фінансово-економічної  кризи. Однак вважаємо, що під час  формування проекту Державного бюджету  України на 2010 рік необхідно передбачити  цільове виділення коштів відповідним  центральним і місцевим органам  виконавчої влади, а також провідним  громадським організаціям, зокрема, Українській всесвітній координаційній раді та товариству „Україна-Світ”  для забезпечення діяльності з підтримки  закордонного українства.

     З метою забезпечення практичної реалізації програми облаштування осіб з числа  закордонних українців, що повертаються в Україну на період до 2010 року потрібно передбачити для Держкомнацрелігії  відповідні обсяги фінансування на 2010 рік. Такий підхід в цілому відповідатиме  сучасній практиці іноземних держав щодо стимулювання зацікавленості та створення сприятливих умов для  повернення співгромадян до етнічної Батьківщини.

     Успішний  розвиток практики створення культурно-інформаційних  центрів при закордонних дипломатичних  установах України з метою  поглиблення співпраці з закордонними українцями діяльності центрів залежить також від збільшення обсягів  бюджетного фінансування.

     В контексті необхідності зміцнення  зв’язків із закордонними українцями ми розраховуємо на прийняття найближчим часом Закону про внесення змін  і доповнень до Закону України  „Про правовий статус закордонних  українців”, який би передбачав значно більшу кількість пільг ніж ті, які прописані в чинному законодавстві, про що я говорив на початку  своєї доповіді.

     З розширенням пільг для закордонних  українців пов’язано питання  набуття в Україні вищої освіти представниками молодого покоління  українського діаспори. У цьому зв’язку  Міністерство освіти і науки України  потрібно передбачити збільшення кількості  державних стипендій для навчання у вищих навчальних закладах нашої  держави представників закордонного українства.

     Минулого  року закордонне українство продемонструвало всьому світу свою підтримку в  зовнішній політиці України, зокрема, в контексті донесення до міжнародної  спільноти правди про голодомор-1932-1933 років в Україні. Проте, робота на цьому напрямку не повинна зупинятися і має продовжуватись спільно  з організаціями закордонного українства.  Подальшого вдосконалення потребує також координація дій між  провідними осередками закордонного українства Українською всесвітньою координаційною радою та Світовим конгресом українців.

     Крім  того, матеріали, які були підготовлені до парламентських слухань містять  підсумки роботи на цьому напрямі  лише за першу половину цього року до липня 2009 року. За час же, що пройшов  відбулося рід подій та заходів  пов’язаних зі співпрацею з закордонними українцями. Так МЗС та Міністерство культури і туризму підписали  меморандуми про співпрацю з  Світовим конгресом українців.

     Кабінетом Міністрів України були вишукані кошти для підтримки закордонних  українців у розмірі  47 мільйонів  гривень. Зокрема, 19 серпня та 6 жовтня цього року були прийнятті рішення  щодо фінансування в поточному році за рахунок коштів стабілізаційного фонду заходів з підтримання  зв’язків з закордонними українцями.

     Завершуючи, хочу сказати, що ми розуміємо, що завдання, які стоять на теренах співпраці  нашої держави з закордонним  українством, є непростими, складними  і дуже масштабними. Однак докладемо  усіх зусиль, щоб їх втілити в  життя. Дякую за увагу. (Оплески)

      

     ГОЛОВУЮЧИЙ.   Дякую, Олександре Михайловичу, за те, що за ощадним нам одну хвилину.

     І я запрошую до співдоповіді голову парламентського  Комітету з питань прав людини, національних меншин і  міжнаціональних відносин Зарубінського  Олега Олександровича (регламент 15 хвилин).

       І нагадаю, що якщо є бажання  в письмовій формі запитання  до двох доповідачів, вони матимуть  право на невелике заключне  слово.

     Будь  ласка, Олеже Олександровичу.  

     14:27:37

     ЗАРУБІНСЬКИЙ  О.О. Дякую. Шановний пане головуючий! Шановні  учасники парламентських слухань! Представники дипломатичного корпусу! Від імені  Комітету щ питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин радий вітати всіх присутніх на цьому  зібранні і особливу подяку дозвольте  висловити закордонним українцям, які знайшли час, знайшли фінансові  можливості і прибули  з далеких країн для участі у слуханнях. (Оплески)

       Хочу наголосити, що слухання  з таким порядком денним український  парламент, на жаль,  проводить   вперше.  На жаль, тому що  таку  зустріч у стінах Верховної  Ради України, очевидно, потрібно  було б проводити раніше. Нам  є про що поговорити. Більше  того, проблем у сфері співпраці  із закордонним українством накопичилось  так багато, що  заслухати їх  і окреслити шляхи розв’язання  в рамках одних слухань буде  досить складно.  Разом з тим  варто підкреслити, що ми не  починаємо з чистого аркушу. Я  не буду повторювати те, що  казав     заступник міністра  закордонних справ, але деякі  віхи або деякі репліки з  цього  приводу.

     В нашій державі, дійсно,  створена відповідна законодавча база  з  питань співпраці з закордонними українцями, створена. Низка органів  виконавчої влади має повноваження щодо реалізації державної політики у цій сфері, має. Наділений компетенцією у питанні законодавчого забезпечення зв’язків з українцями за кордоном і К

     Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і  міжнаціональних відносин. Я зупинюсь трошки детальніше на чинному на сьогодні законодавчому регулюванні питань співпраці з закордонними українцями. Набуття Україною незалежності зумовило необхідність формування державної  політики стосовно Українців, які з  тих чи інших причин опинилися  поза її межами. Україна як національна  держава мала взяти на себе місію  консолідації у світового українства.  І вже треба відзначити, в перших засадничих документах цей напрямок діяльності держави виокремлювався.

     В основних напрямах зовнішньої політики України, затверджених Постановою Верховної  Ради нашої держави і 1993 році, одним  з найголовніших завдань було визначено створення умов для  підтримання контактів з зарубіжними  українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним  правом. Пізніше засади політики щодо закордонного українства було закріплено в Конституції України, зокрема  у статті 12 зазначено, що Україна  дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

     Особливо  хотілось би накресилити або підкреслити, що дана стаття щодо закордонних українців, міститься в першому розділі  Конституції України, в розділі, який визначає основи державного суверенітету та територіальної цілісності держави. І, до речі, який не можна змінювати  без всезагального, всенародного референдуму. Наступним кроком щодо державної  політики України стосовно закордонного українства стало визначення правового  статусу закордонних українців. І базовим документом у цій  сфері став Закон про правовий статус закордонних українців, який був прийнятий в 2004 році. Зауважу, що закон з’явився лише п’ять років  тому. Процес прийняття цього закону тривав з 1998 по 2004 рік.

     Може  виникнути закономірне питання, чому є так довго приймався  закон, адже українська діаспора була і є потужним чинником державотворення, і  ніхто це заперечити, як би не хотів,  не зможе. Мабуть, саме тому, що у єднанні  світового українства хтось вбачав, а може і сьогодні  вбачає, велику загрозу.  Попри все, закон є. Звичайно він є не ідеальний, але він  працює.

     Тепер щодо практичного  стану справ  у цій сфері.  Варто сказати, що  в останні кілька років  взаємини держави з закордонними українцями набули певної динаміки, це є  правда і про це було сказано. Разом з тим, між бажаним рівнем співпраці і дійсністю надзвичайно велика різниця. Такий стан речей, на наш погляд, пояснюється   кількома чинниками, подобаються вони чи ні, але я їх назву.

     Перше. Проблеми, які є у середовищі самого закордонного українства. Закордонні українці у різних країнах  різняться  за своєю чисельністю, соціально-економічним  становищем, віросповіданням, рівнем національної самосвідомості, ступенем інтеграції у суспільство  країни проживання. Суттєво різняться і запити, потреби, інтереси та очікування кожної із складових  закордонного українства. Якщо у західних країнах українців можна означити  не лише як етнокультурну, але і як національно-політичну спільноту, то на  Сході українці переважно  об’єднуються на етнокультурних  засадах. Все це потребує диференційованих підходів та врахування при формуванні та реалізації заходів співпраці.

     Особливо  хочу наголосити на необхідності врахування  специфіки східної діаспори, що утворилась після розпаду Радянського Союзу  та четвертої хвилі трудової міграції, яка бере початок з кризових 90-х  років, і яка, на жаль, продовжується  і зараз. Сьогодні більшість закордонних    українців, які репрезентують ці групи,  переживають не найкращі часи.  Світова криза погіршила  їх становище. Ставлення до них з  боку держав проживання  почасти  прискорює асиміляційні  процеси  та перешкоджає збереженню ідентичності. З огляду на це потрібно враховувати  у стосунках ідейну та ментальну  розрізненість різних груп закордонних  українців, не допускати політизації  взаємин, на нашу думку, не допускати  поділу на своїх, ідейно близьких, та чужих, будувати динамічні та конструктивні  взаємини з кожною з цих груп, враховуючи їх специфіку, не втягувати закордонні громади у внутрішньополітичні конфлікти.  

     Наступний чинник, який пояснює далеко не ідеальний  стан співпраці з закордонним  українством, - проблеми внутрішнього характеру. І питання недостатнього  фінансування заходів співпраці  серед них зовсім не єдине, хоча воно, без сумніву, негативно впливає  на якість і послідовність взаємин. Але не тільки проблема в коштах, не тільки в коштах проблема. Проблема ще і в тому, що досі немає, мені можуть заперечити, але давайте разом  подискутуємо, на наш погляд, досі немає  стратегії української держави  щодо закордонного українства так, як вона є в інших країнах по відношенню до своїх співвітчизників. Якщо до цього  додати відсутність політичної та економічної  стабільності в державі, то отримаємо  відповідь на питання: чому політика України щодо закордонного українства часто-густо є квола, недостатньо  фінансована, нестабільна і непослідовна?

     Нам не потрібно винаходити свій велосипед, варто лише поглянути на інші країни, які розробили і реалізовують спеціальні програми співпраці із своєю  діаспорою, використовуючи її як потужний фактор впливу. Взявши за приклад політику співпраці з співвітчизниками країн-сусідів, наприклад, маємо врешті виробити власну, не бутафорську, не декларативну, а  змістовну, чисто організовану, чітко  організовану і достатньо фінансовану  політику в сфері закордонного українства. Співпраця з закордонним українством  має стати частиною державної  ідеології України. Це не той напрямок, на якому можна заощаджувати.

     Не  менш важливою є ще одна складова –  забезпечення прав закордонних українців  урядами країн їхнього проживання. Йдеться про дотримання прав закордонних  українців як національної меншини. І тут як українські громадяни, так  і наша держава, зобов’язані наполегливо домагатись виконання міжнародних договорів, таких як Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, а в площині захисту трудових мігрантів – виконання угод у цій сфері.

     Шановні учасники парламентських слухань, ми, дійсно, покладаємо велику надію, велике сподівання на сьогоднішні слухання, які повинні стати майданчиком  для конструктивного діалогу, внесення конкретних пропозицій. Тим більше, що в цій залі зібрані всі зацікавлені  сторони: урядовці, народні депутати України, представники громадських  організацій закордонних українців, громадські діячі та представники творчої  еліти України.

     Ми  очікуємо, що сьогоднішні слухання сфокусують найбільш больові точки  у взаєминах та пріоритети подальшої  співпраці, адже в нинішньому році завершується дія відповідної державної програми, про що йшлося. Маємо сьогодні дати відповідь на два ключові питання: якою має бути подальша державна політика у сфері зв’язків з закордонним українством та за рахунок яких механізмів буде забезпечуватися її реалізація.

     Зі  свого боку комітет готовий до роботи над законопроектом про внесення змін до Закону „Про правовий статус закордонних  українців”. Як я вже говорив, чинний закон дуже складно приймався, дуже складно. І він не дає відповіді  на всі ті питання, які мав би давати, мав би відобразити.

     Щодо  прав і свобод закордонних українців, то їх обсяг практично не відрізняється  від правового статусу будь-якого  іноземця чи особи без громадянства, що на законних підставах перебувають  в Україні. Це факт, це правда. Преференція  щодо безкоштовного оформлення багаторазової  візи теж торкається не багатьох, адже Україна в односторонньому, підкреслюю, в односторонньому порядку надала право безвізового в’їзду всім громадянами значної кількості європейських країн, Сполучених Штатів Америки, Канади. Тому стоїть завдання наповнення більш реальним, ширшим змістом обсягу прав закордонних українців. Потрібно, очевидно, виходити з того, що ця категорія осіб виокремлена законом, і її права повинні бути співмірні з правами громадян України, зокрема, у веденні бізнесових справ, навчанні, купівлі-продажу землі тощо.  Сподіваюсь, що ми сьогодні також матимемо змогу почути зауваження учасників слухань до чинного Закону „Про правовий статус закордонних українців” і пропозиції. Пропозиції щодо вдосконалення цього закону.

     Ще  кілька, буквально, слів про бачення  майбутньої державної програми співпраці  із закордонними українцями. На наш  погляд, в ній слід охопити різні  напрями співпраці, зокрема, захист прав та інтересів закордонних українців, задоволення їхніх національно-культурних, освітніх, мовних та інформаційних  потреб, підтримка громадських організацій  українців, і особливо, трудових мігрантів.

     Безумовно, щодо реалізації майбутньої державної  програми мають бути залучені на правах рівноправних партнерів потужні  громадські організації  закордонних  українців, які давно готові виступити  повноцінними партнерами української  влади. В новій програмі представники закордонного українства повинні розглядатися не лише як об’єкт уваги нашої держави, а і суб’єкт такої співпраці.  В налагодженні співпраці  із закордонним українством потрібно також враховувати консолідуючу місію  українського духовенства, яке підтримує українців, які опинилися поза межами своєї країни.

     Велике  значення для проведення послідовної  та цілісної політики держави у сфері  закордонного українства має інституційний  механізм. Як свідчить практика, бракує єдності у підходах та організації співпраці із закордонним українством, адже відсутній єдиний центр вироблення та реалізації цілісної державної політики. З цього приводу, до речі, лунають пропозиції про утворення окремого центрального органу виконавчої влади, відповідального за співпрацю із закордонним українством.

     Є також і інші позиції в цьому  питанні, зокрема, побоювання того, що буде надмірна централізація управління у зазначеній сфері, а як наслідок, бюрократизація.

     Одним словом, думаю, що це питання треба  продискутувати, у тому числі і  сьогодні, визначитися з наявністю  реальних ресурсів для утворення  нової урядової структури. Щоб не вийшло, що те, що маємо, зруйнували, а  нове не створили.

     На  завершення виступу хотів би сказати, шановні учасники парламентських слухань. Так склалося, що громадські організації  закордонних українців були і  залишаються головним стимулом влади  в Україні  до пошуків оптимальних  шляхів співпраці. Саме завдяки їх ініціативам  приймалися програми, проводилися всесвітні  форуми українців, здійснювалися різноманітні заходи.

     Переконаний, що сьогоднішні ініціативи, які тут  прозвучать, стануть новим дієвим стимулом до того, щоб співпраця  із закордонним українством перейшла в нову якість.  Дякую за увагу. (Оплески)  

     ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, пане Олеже. Переходимо до дискусійної, головної частини. Нагадую, ми працюємо в регламенті 5 хвилин тепер. Я до слова запрошую президента Світового  конгресу українців Євгена Чолія. Підготуватися  Василю Вовкуну.   

     ЧОЛІЙ Є.Я. Шановний Заступнику Голови Верховної  Ради України, вельмишановне духовенство, шановні міністри і депутати, пані і панове! Українська діаспора –  це невід’ємна частина українського народу. Попри територіальну віддаленість від рідного краю та сильні асиміляційні процеси українська діаспора зберігає свою національну ідентичність, мову, культуру та традиції.

     До 1991 року вона була голосом українського поневоленого народу, а з проголошенням  незалежності стала її надійним партнером  в утвердженні української державності. Світовий конгрес українців чи СКУ  – це найвища світова координаційна  надбудова української діаспори, визнана неурядовою організацією в  ООН. СКУ вже 42 роки репрезентує інтереси української діаспори, що нараховує  понад 20 мільйонів українців. Координує  діяльність своїх складових організацій, які діють у 32 країнах світу, а  також зберігає українську національну  ідентичність, охороняє права українців  та мобілізує його громадську думку  для посилення прихильного ставлення  до України.

     Керуючись потребами сьогоднішнього дня, у 2009 році, я скажу, виробив свою візію  щодо важливих до України та світового  українства питань. Ці питання ввійшли  в основу підписаного 30 липня цього  року з Міністерством закордонних  справ України Меморандуму співпраці  у п’яти важливих для діаспори та України напрямках, а саме: забезпечення захисту інтересів закордонних  українців, підвищення позитивного  міжнародного іміджу України, збереження та популяризація української мови в діаспорі та в Україні, визнання Голодомору геноцидом українського народу та сприяння у реалізації європейських і євроатлантичних прагнень України.

     Окрім того, 27 серпня цього року СКУ підписало  з Міністерством культури і туризму  України Меморандум співпраці у  галузі культури та мистецтва з метою  збереження української культурної спадщини та піднесення через її посередництво національної свідомості українців. Рівно ж СКУ підготовляє проекти меморандумів співпраці у питаннях, що стосуються освіти, боротьби проти торгівлі людьми, суспільної опіки та спорту. СКУ закликає Верховну Раду України сприяти виконанню цих меморандумів, зокрема, затвердженням бюджету для Програми співпраці із закордонними українцями на наступні роки. Разом з тим, СКУ вносить до Верховної Ради України наступні пропозиції щодо української діаспори.

     Перше. Щорічно 10 грудня у рамках відзначення  Міжнародного дня прав людини, встановленого  Генеральною Асамблеєю ООН, проводити  парламентські слухання про дотримання людських та національних прав українських  національних меншин, а зокрема, у  сусідніх з Україною державах.

       Друге. Щорічно 21 лютого у рамках  проведення Міжнародного дня  рідної мови, проголошеного на  Тридцятій сесії Генеральної  конференції ЮНЕСКО, проводити парламентські  слухання про стан української  мови в Україні та в діаспорі, а зокрема, про ефективність  здійснених заходів у побоюванні  довголітньої  русифікації в Україні  та в припиненні асиміляційних  процесів у діаспорі.

     Третє. Встановити день для щорічних парламентських слухань на тему української діаспори, в тому числі про результативність Закону про правовий статус закордонних  українців та про виконання статті 12 Конституції України, в якій затверджується, що  Україна дбає про задоволення  національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

     Четверте. Прийняття законів, які б сприяли  поверненню в Україну етнічних українців.

     П’яте. Створити постійно діючу комісію  за участю представників СКУ, яка  б здійснювала моніторинг ефективності діючого законодавства  відносно  закордонного українства та на  цій  підставі давала рекомендації щодо впровадження змін до вже існуючих законів  та  прийняття нових.

     Користуючись  нагодою, СКУ закликає також Верховну Раду України.

     Перше. Визнати воїнів…  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити. Говоріть, будь ласка.  

     ЧОЛІЙ Є.Я. …ОУН-УПА учасниками національно-визвольної боротьби за незалежну Україну та надати ветеранам належні пільги. (Оплески)

     Друге. Прийняти закони, спрямовані на демонтаж пам’ятників, що символізують тоталітарний комуністичний режим. (Оплески)

     Третє. Проводити всі засідання Верховної  Ради України виключно державною  мовою України. (Оплески)

     Четверте. Привести недоторканність народних депутатів України  до європейських стандартів. (Оплески)  Дякую за увагу.  

     ГОЛОВУЮЧИЙ.   Дякую, пане Євген.

     До  слова запрошую  міністра культури і туризму України  Вовкуна  Василя  Володимировича, підготуватися  Роману Небожуку.  

     ВОВКУН  В.В.  Шановний Миколо Володимировичу, шановні народні депутати, шановні  представники  дипломатичного корпусу, духовенства, учасники  слухань! Ми зібралися сьогодні у святочний  день, тож вітаю усіх українців  із святом Святої Покрови, Днем українського козацтва, Днем української зброї. (Оплески) Хай свято Покрови  оберігає, єднає та благословляє Соборну Україну! (Оплески)

     Закордонне  українство сьогодні – це десятки  мільйонів співвітчизників, які  з різних причині в різний час  опинилися за межами батьківщини. Українська діаспора  у ХХ столітті формувалася  кількома хвилями, серед них і  селяни, які  їхали за    океан, чи до Сибіру в пошуках землі і  кращої долі, і політичні емігранти, діячі визвольного руху, які рятували від  різних режимів та терорів. Вони створили на еміграції не лише політичні  центри, а й українські літературно-мистецькі  організації, видавництва, духовні  осередки.

     Ми  вдячні цим людям, справжнім патріотам, за їхній  неоціненний  внесок у  збереження національної ідеї, державницької  традиції  в роки бездержавності України. (Оплески)

     У 80-ті  роки розпочалася четверта хвиля еміграції з України, її склали переважно сучасні українці, які шукають  у Європі та Америці  сприятливих умов  для самореалізації, заможнішого, стабільнішого життя.

     Отже, соціальне і культурне обличчя  українських громад, їхнє становище  і потреби в різних поколіннях та в різних державах дуже різняться. Особливо якщо  порівнювати стан західної діаспори, Америці та Європі зі східною діаспорою  в країнах  колишнього СССР, зокрема в Росії, де для мільйонів українців немає  жодної національної школи, бібліотеки, церкви, інформаційного каналу. Тому й  підходи до співпраці з різними  закордонними громадами, очевидно, мають  бути різними. Але єдина стратегія  такої співпраці, скоординованість дій різних відомств  цілком необхідні. А цього якраз  і бракує сьогодні. Основним недоліком державної політики щодо діаспори, на наш погляд, видається  теж є брак цілісної стратегії, відомча роздробленість.

     Ми  теж  приходимо до усвідомлення, що назріло створення єдиного  центрального органу виконавчої влади  з питань співпраці із закордонним  українством,  який би розробляв  би і здійснював  державні програми співпраці з діаспорою у сферах культури, освіти, інформації, соціального  захисту тощо.

     Сьогодні  я би хотів почути теж підтримку  Міністерства культури про створення  ще одного державного органу, який би опікувався державною мовою. Ми, на жаль, ведемо вже цю дискусію більше року. На сьогоднішній день у державі Україна українською  мовою займається сектор української  мови, який складається із трьох  чоловік. Ось вам результати всієї  цієї роботи. Тому у ваших виступах, ваша підтримка була би для нас  досить потрібною.

     Ідеологія, стратегія співпраці з діаспорою  повинна ґрунтуватися на завданні збереження єдиної української нації та національної культури, на зміцнення української  держави та її позиції у світі. Кожна зарубіжна українська громада, кожна українська родина у світі  мала би стати не лише осередком  формування національної ідентичності, а й джерелом знань про Україну, чинником культурного, інформаційного, політичного впливу на країну проживання, творення привабливого образу України  та її культури у світ. Це стратегічне  завдання можна сформулювати так: скрізь, де живуть українці, де є українська родина – там і є Україна.

     Об’єднання  українців різних країн навколо  національної ідеї, втілення якої забезпечить  просування України на шляху до Європи, до євроатлантичного світу, дозволить  протистояти спробам імперського  реваншу. Для реалізації таких завдань  нагальною потребою на сьогодні є  створення інноваційної Державної  програми розвитку культурних зв’язків із закордонним українством.  Застосування нових дійових форм співпраці передусім наступальної роботи в інформаційно-культурному просторі уможливить протистояння асиміляційним тенденціям і на Сході, і на Заході, і навіть у самій Україні.  Необхідно забезпечити широкий доступ до українських ЗМІ в усіх країнах, де українські громади, де доступність по всій планеті веб-версій та сторінок в Інтернеті, українських телеканалів, радіостанцій, часописів.  Назріла необхідність створення спеціалізованого всесвітнього супутникового телеканалу, зорієнтованого на закордонного українського глядача.   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.   

     ВОВКУН  В.В. Дякую. Ми маємо демонструвати  динамічність і наступальність, покладатися  не лише на сентимент українців до історичної Батьківщини та ностальгійні емоції, а, передусім, на якість, актуальність, різноманіття українського культурного  продукту.

     Українців всього світу об’єднують такі спільні  проекти як: відзначення 200-річчя  з Дня народження Тараса Шевченка; міжнародне визнання голодомору та вшанування пам’яті його жертв; створення Білої  книги культурних надбань світового  українства; інші масштабні акції. Важливою проблемою культурного життя  діаспори нині є ефективність інституцій, створених українськими громадами  в минулому, українських домівок,  союзівок  тощо.

     Традиційні  форми їхньої роботи втрачають актуальність із відходом старших поколінь від  активного громадського життя. Потрібна практична допомога нашої держави, аби вдихнути нове життя в ці установи, оновити форми і зміст їх діяльності, спільними зусиллями України  та діаспори. Слід перетворити ці установи на сучасні культурно-інформаційні центри. На часі їхнє переозброєння, матеріально-технічне та кадрове, а також ідейне, щоб вони запрацювали на ту єдину для всіх українців сучасну національну ідею, синонімом якої є національна культура.

     Координування і забезпечення діяльності оновлених  інституцій стало б ключовою функцією центрального органу виконавчої влади  з питань співпраці з діаспорою  чи безпосередньо, чи через потужну  мереживу організацію український  інститут за прикладом таких успішних мереж як Британська рада, Гьоте-інститут та інші.

     Особливу  турботу необхідно приділяти  українським дітям, що ростуть за межами Батьківщини.  Українська дитина має постійно відчувати – Україна  не забуває про неї.  Для дітей  молодшого шкільного віку Міністерство культури і туризму України планує реалізувати новий проект „Скринька  українця”: комплект національно-просвітницьких і мистецьких матеріалів від Державного Гімну до  українського букваря, що даватимуть інформативний, водночас, емоційне наснажене уявлення про  Батьківщину.

     Як  бачимо, співпраця з діаспорою  поки що позбавлена необхідного масштабу, стратегічного виміру,  належного  фінансового забезпечення. Тому є  очевидною  необхідність переформувати  стратегію і тактику роботи із закордонним українством у  відповідності  до національних інтересів.

       Я впевнений, що  тісна співпраця  із закордонним українством, особливо  в культурно-інформаційній сфері  має стати пріоритетним напрямком   зовнішньої політики України,  ключовим   складником її     національних інтересів. Слід  об’єднати зусилля  політичних, економічних, культурних еліт України та діаспори навколо спільного бачення національної ідеї, котра на моє переконання полягає в тому, що  потужна національна культура  – це і є національна ідея.

     І ще до сьогоднішнього свята, очевидно,  сама свіжа інформація, я прямо  з уряду,  що  сьогодні постановою уряду прийнято  Постанова Кабінету Міністрів про порядок використання грошей із стабілізаційного фонду по роботі     із українською  діаспорою.  І друга постанова  стосується виділення 5 мільйонів гривень  для оголошення конкурсу будівництва  пам’ятника „Голодомору” у Вашингтоні. Дякую за увагу. (Оплески)

      

     ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, пане Василю,  за добрі новини, за креатині ідеї, не дякую за порушення  Регламенту.

     Запрошую  до слова Романа Небожука, керівника  Бюро для зв’язків з органами державної  влади Української Греко-Каталицької  церкви. Підготуватися Ганні Гніденко.   

     НЕБОЖУК Р. Шановний пане заступнику голови парламенту, народні депутати, представники духовенства, дипломатичного корпусу і всі  представники української трудової міграції, закордонне українство, які  сьогодні зібралися у цей святковий  день у цьому залі! Дозвольте, насамперед,  поздоровити усіх зі Святом Покрови  Пресвятої Богородиці від імені  Глави Української Греко-Католицької  церкви Блаженнішого Любомира, а також  висловити кілька думок.

     Написано, що лисиці мають нори, птиці мають  гнізда, а син людський не має, де голови прихилити. У цій ситуації на початку 90 років опинилася майже  кожна четверта українська сім’я, яка  проводжала зі своєї домівки насамперед у трудову еміграцію українців  з нашої держави. І тому на початку  люди могли покладатися тільки на Господа Бога, на власні сили. І першим прихистком для них в більшості  випадків ставала саме церква. І  це стало викликом для церкви для  того, щоби змінити ставлення до такого масового явища, як опіка людей з України, які опинилися за кордоном у дуже важких ситуаціях життєвих. І з цього приводу я хотів би висловити кілька думок.

     Перше. Сьогодні ми маємо звернення керівників християнських церков України на підтримку ініціативи багатьох громадських  організацій щодо прийняття законодавчого  акту про статус трудового мігранта, українського трудового мігранта. І  там передбачено, що має проводитися  цілісна політика щодо захисту прав тих людей, які опинилися за кордоном у трудовій міграції саме і щодо вирішення багатьох питань. Як сказано  у цьому зверненні, що голос українських  трудових емігрантів є слабо почутий  у нашій державі. Роками їм доводиться безрезультатно стукати до високих  кабінетів у найнагальніших справах. Продовження дії паспортів, перерахунок  пенсій, визнання дипломів, діяльність українських шкіл за кордоном, можливість відвідати рідних власне у різдвяний  чи у великодній час, багатьох інших. Українські дипломатичні представництва у країнах масового перебування  трудових мігрантів перевантажені  і неспроможні ефективно дбати  про інтереси співгромадян, часто  не справляються зі своїми елементарними  функціями, а подекуди навіть накидають  емігрантам додаткові бюрократичні тягарі. Досить часто українці отримують  більше розуміння та допомоги від  органів країни перебування, ніж  від органів влади рідної держави. Отже, керівники церков православних, греко-католицької, протестантських  християнських церков України хочуть привернути сьогодні увагу, що це насправді  дуже болюче і актуальне питання, яке потребує, щоби воно вирішувалося   у найближчий час.

     Другий  момент, на який я хотів би звернути увагу, – це   питання закордонних  українців. Ми підтримуємо ідею щодо створення центрального органу  виконавчої влади. Для цього потрібно вивчити досвід  сусідніх держав, європейських держав, як, наприклад, Польщі, Німеччини. Німеччина має Міністерство мовної політики, яке займається  закордонними німцями, у Польщі є Державний орган у справах Полонії. І ми бачимо, як ефективно  реалізують свою культурну політику  посольство Німеччини у Києві чи польський інститут у Києві.

     З цього приводу я хотів би також  звернути увагу,  що  тут вже  згадувалось про захист культурних прав українців. Очевидно,  що треба  виробити ставлення наших представництв  Міністерства  закордонних справ  України за кордоном для забезпечення  таких релігійних прав українців, які  там перебувають.

     І на завершення. Сьогодні це, можливо, вперше  парламент України (і треба висловити  вдячність керівництву парламенту,  Комітету з прав людини, Міністерству  закордонних справ) зібрав ………..в  Україні і за межами її дітей української  землі. Тому дуже важливо, щоби  звернути увагу на ініціативу  громадських  організацій.  Закордонні українці і трудові українські мігранти  за кордоном – це дуже  прогресивні, дуже діяльні  групи українського суспільства. І тому, коли тут вже  говориться про вироблення і  позиції  держави, і законодавчих актів, і  створення певних державних органів  влади…  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.  

     НЕБОЖУК Р.  …організацій. Дякую за увагу. (Оплески)

      

     ГОЛОВУЮЧИЙ.     До слова запрошую  Гніденко Ганну  Олексіївну, директора Центру  української  культури „Лазаревський районний центр  національних культур”. Підготуватися  Петру Ющенку.   

     ГНІДЕНКО  Г.О. Доброго дня, Миколо Володимировичу, члени уряду, депутати, учасники цих  засідань! Мені дуже приємно знаходитись  у цій залі, я б хотіла подякувати оргкомітет, який запросив зокрема  мене на це засідання. Справа в тому, що я не є громадським діячем, я є керівником центру, Лазаревського  центру української культури міста  Сочі. Це муніципальний заклад, структурна одиниця, центр національних культур.

     Чому  я прийшла сьогодні свідомо на цю трибуну? Справа в тому, що я дуже вдячна нашій Україні, яка піклується про наше зарубіжне українство, про  ті громадські організації, які ви підтримуєте. Але в законі, який ви прийняли, і  до 2006 року, і після 2006 року чомусь немає  ніде, ми не згадуємо про ті заклади, аналогом яких є наш центр  української  культури. Справа в тому, що ми існуємо  уже 15 років, на слідуючий рік нам 15 років. І тільки завдяки Міністерству культури України і зокрема Василю Володимировичу Вовкуну є єдина  підтримка діяльності нашого центру.

     Я сама розробник декількох програм, які ми віддавали на ствердження  в країну, але, на жаль, ні одна із них  не прийнята. Ми давали пропозиції щодо підтримки нас, творчих звітів, щодо навчання наших дітей в Україні, щодо проведення різних заходів.

     Що  стосується нашої роботи, ми уже 10 років  проводимо фестиваль-лабораторію  пам'яті Василя Скуратівського. Це основна  наша ідея була, і завдяки Міністерству культури України і Росії вона до сих пір діє. Але в ту програму про закордонне українство вона не йде і чомусь, мабуть, не дійде. Тому я дуже прошу, коли будете розробляти або доповнення в ту програму, зверніть на заклади, муніципальні заклади України, української діаспори, зокрема, в  Росії.

     Що  стосується відкриття українських  інформаційних центрів. У нас  на Кубані такого центру немає, у нас  є Южно-федеральний округ. Але, на жаль, в тому Южно-федеральному окрузі в генеральному консульстві немає  фахівців-спеціалістів, які займалися  би питаннями культури. Тому, можливо, все-таки звернути увагу на Краснодарський край. Можливо, відкрити або консульську  службу, або відділення, або той  же український культурний інформаційний  центр, який би забезпечив і потреби  таких центрів, як ми.  На жаль, я  вже повторюсь, це стосується тільки громадських організацій.

     Тепер інше. Що стосується навчання, що стосується стажировок, що стосується творчих  звітів, ми б’ємо - і відкриває двері тільки Міністерство культури України. На жаль, другі міністерства не можуть нам допомогти, тому що ми не громадська організація.

     Тому  я підтримую повністю думку шановного  пана Вовкуна про те, що нашим  урядовцям, депутатам треба продумати  про те, щоб нашими питаннями, діаспори, займалась якась одна організація, щоб ми не бігали від міністерства до міністерства, від одного, третього, четвертого, щоб ми могли приїхати до Києва і знати, куди відправляти  ті заявки, туди  програми, вирішувати питання по навчанню, по матеріально-технічному забезпеченню.

     Я хотіла б сказати, що ми живемо в  місті Сочі – це Росія. І я б  хотіла з цієї трибуни подякувати нашу адміністрацію, зокрема Лазарєвського  районного центру, Лазарєвського  району міста Сочі, яка всі ці 15 років підтримує нас. У нашому центрі працюють 30 штатних працівників. Це моя головна біль: їх одягнути, той же творчий колектив (у нас  їх 5 народних творчих колективів), дітей  вивчити. Зокрема, тільки стосункам, особистим  друзям, стосункам, друзям, які є  в нас в Україні, ми за ці роки добилися навчання наших дітей, зокрема в Ніжинському педагогічному університеті. Ми завдяки нашому проекту „Фестиваль в лабораторії” маємо щорічно стажування наших (вибачите, секунду), наших керівників української діаспори в Росії.

     Я не буду більше забирати у вас часу. Я дуже б хотіла, щоб мої були пропозиції внесені до того закону, в який ви будете вносити зміни. Дякую. Зі святом усіх вас. Дякую. До побачення. (Оплески)

      

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Друзі, я мусив би сказати  для тих, хто вперше на цій трибуні, там у куточку у вас є  таке табло, і ви бачите, що можна  там ще виступити, було 12 секунд.

     Я запрошую до слова Петра Андрійовича  Ющенка, народного депутата України. Підготуватися Юрію Решетнікову.  

     15:08:52

     ЮЩЕНКО  П.А. Шановні співвітчизники! Дійсно, в Українському домі зусиллями громадського об’єднання „За помісну Україну” міністерством культури і міністерством закордонних справ, і особливо його представництвом за кордоном, за що ми глибоко вдячні, створена національна портретна галерея, яка, власне, в Європі, в Америці являється державним атрибутом.

     В галереї розташовані більше двох тисяч портретів, створений сайт, готуються книги, журнали. І ціль портретної галереї. Ціль слідуюча, щоб  нам, нашому суспільству, всьому світу  більш уважніше розгледіти істинну  роль українства у творінні світової цивілізації.

     У ряду  портретів представлені діячі  всіх галузей, починаючи від духовних і державних діячів, військових, спортсменів, акторів, письменництва, поетів.

     На  п’яти рівнях Українського дома ми почнемо з першого рівня, звідки на вас буде дивитися великий Святослав Завойовник, який приєднав Кубань у свій час, розгромив вятичів, хазар, каганат хозарський на Волзі, створив ……… міст на Дунаї і сказав своїй матері Ользі: „Мені не хочеться сидіти, мені не любо сидіти у Києві, мені любо сидіти у Переявлавці на Дунаї у центрі нашої держави”.

     Його  сина Володимира, який своїх 12 синів  розіслав… Це, власне, перші діаспори, перші ті хвилі, які  розійшлися і  сотворили… Скажімо, Ізяслав сотворив сьогоднішню Білоруську гілку слов’янства. Ізяслав, Мстислав, Всеслав Чародійник і так далі. Святослав – Псков, Борис, Гліб – Ростов, Муром, Мстислав – Кубань, Вячеслав, Святослав – Смоленськ.

     А доньки… Сини йшли на Схід, а доньки йшли на Захід. Йшли за герцогів Угорських, за Власла ……….. і народжували перших королів угорських – Андраша, Белу. Від Мстислава, від Всеволода  йшли на Данію, виходили за норвезьких королів. Єлизавета виходила за Ольгерда і народила першого грамотного короля норвезького Олафа ……... Інгеборг Мстиславівна виходила за Кнуда і  народжувала великого короля датського  Вольдемара. Анастасія, вірніше, Ганна  народила першого, також грамотного, тому що Загійома норманська за Генріха  І вона вийшла неграмотного і народила Пилипа Доброго, Пилипа І, першого короля грамотного, французького, а потім  його сина – Луї …………., Луї Товстого.

     Це  ціла, це велика геодуховна карта, я  би так сказав. І крім того, не забуваємо, від Володимира Мономаха, який одружився, сина Всеволода, який одружився на ..................., принцесі англійській. Це така карта  наших династично-шлюбних зв’язків. І народила Юрія і Мстислава, які  дали Суздальсько-Володимирську єпархію, князівство, власне, цивілізацію московську, і велике Галицько-Волинське князівство, яке сягало до меж сьогоднішньої Трансільванії і Румунії. Мстислав, Ізяслав, Роман, Данило, потім уже Ярослав, ……….. і так далі.

     Ми  згадуємо Велике князівство Литовське. Згадуємо Костянтина Івановича Острозького, гетьмана Острозького. Пропустили великих  князів і перших королів, власне, ще від доньки Марії Добронеги, доньки Володимира, перших королів польських  Болеслава Хороброго і Германа. А тут уже підходять до XV століття, і у нас Михайло Курбас-Вишневецький, Ян Собецький переходять у великі просвітителі, …………. Сокович, Шимон Шимонович, Григорій Синодський, Поло Красненський. Уявіть, перший ректор XV століття Булонського університету Ян Котермак і так далі.

     Далі  ми зустрінемо Розумовських, Сулим, Драгомирових, Мілорадовичів, у XX столітті, великих державотворців Хрущова, Брежнєва, Черненка, Кириленка, Горбача, іменує мого Горбачова, ……… Горбачів, а мати в нього Гопкало, Тихонових, Річкових. На вас будуть уважно дивитися портрети Семичасного, Руденко, Чебрікова, це генеральний прокурор, які йдуть ще від Ягожунського…  

     ГОЛОВУЮЧИЙ  Дайте можливість завершити.  

     ЮЩЕНКО  П.А. Мені щоб завершити, треба дві  години.

     Я єдине тільки що вам скажу, вражає особливо… Перейду, там півхвилини. Вражає особливо галузь аерокосмічна. З одного боку, ми дивимось, у нас  у війську Катерини  II був Олександр Засядько, який командував ракетно артилерійським підрозділом і був винахідником ракет запально розривної дії.  Кибальчич, Корольов, Уткін, Лозино-Лозинський, Макаров, Глушко - це всі творці наші аерокосмічні, я вже не кажу за літакобудівельне, за Володимира Джуса, за Антонова, за Можельського, який до ……… підняв за 20 років, у нас на Чайці їх перший літак; Ігора Секорського, який підняв перший гелікоптер на дворі Київського політехнічного інституту і створив цю цивілізацію гелікоптерну у технічну цивілізацію в Америці.

     І те саме робили наші співвітчизники в  Штатах. Все було нормально в Америці, зверніть увагу, і науково-технічний  прогрес, і економіка, і все. Але  для того, щоб висадить Армстронга на місяць, не могли американці обійтися без формули Кондратюка, яку він  винайшов у 1913 році, як посадить модуль від ракети на місяць, і керівника  програми Ігора Богачевського. А  Богдан Гнатюк – це трайдинг, це тризуб, балістична ракета з підводного човна. А Теодор Костюк - це заступник Програми НАСА по Сонячній системі, а Яремович – заступник також керівника  НАСА.

     Тому  наші генії  Антон Вальтер і  Сидельніков через 3 місяці після  того, як зробило бюро Резерфорда, розчепило  ядро атома,   вони  розчепили  це ядро літію через 3 місяці. І наші: і Храпливий, і ……… Грегорі, і  Гамов, і  Улам Станіслов все це робили і допомагали Оппенгеймеру і  іншим керівникам творити Манхетенський  проект.

     25 маршалів Советского Союзу, галерею  яких відкривають Ворошилова, іменуємо  Ворошилова, Буденний, який іменується  Будьонним, а перед ним стоїть  Олександр Колчак  рядом з Петлюрою. До речі, в них була пряма  домовленість між собою,  кому  йти боротися з більшовизмом  на Україну, а кому залишатися  в Росії. Могло  бути навпаки  і сьогодні б в Росії прославляли  Петлюру, а  половина України   проклинала б Кольчака.

     Знаєте  самий… я так уже ексцентричні такі речі вам докладу, самий шановний, самий титулований суміст в історії  сумо у Японії, володар Кубку імператора Іван Боришко (батько – Маркіян Боришко  із Харківщини) і там ціла… скажемо, Чехов... батько – чех і мати ….. Шимко із Вовчої Балки з Харківщини. Маяковський, батько із Каховки. (Оплески) Я вибачаюся, я сприймаю ваші  аплодисменти, як невелику вдячність, а більше того, щоб я очевидно закінчив цю…

     Запрошую  вас в Український дім і  запрошую до співпраці через наші представництва напряму запрошуємо до сайту, запрошуємо до галереї. Я впевнений, що ця історія вона безкінечна. І  буде існувати портретна галерея  так як і Україна – до скончанія  віку. Дякую. (Оплески)   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Друзі, повертаємося в сьогоднішній день і думаємо про наше майбутнє, запрошує Решетнікова Юрія Євгеновича голову Державного комітету України  в справах національності та релігії. Приготу            Едуарду Багірову.  

     РЕШЕТНІКОВ  Ю.Є. Шановний Миколо Володимировичу, шановні  народні депутати України, шановні    учасники слухань! Насамперед хотів  привітати  всіх нас із справді  національним святом Покрови Пресвятої  Богородиці!

     Україна належить до країн із найчисельнішою діаспорою і з часу прийняття  Конституції України збереження національної ідентичності українців, які проживають за кордоном, підтримка  і розвиток української культури у середовищі діаспори стала не лише моральним, але і конституційним обов’язком  держави. Ці завдання мають  стати  пріоритетними як для зовнішньої, так і для  внутрішньої політики української держави.

     Не  таємниця, що  багато країн вдало  використовують власні діаспори як потужний  засіб впливу, роблять їх інструментом державної політики у підвищенні міжнародного іміджу відповідних країн.

     Разом з тим українська держава на жаль поки не змогла вибудувати стабільну  і послідовну систему взаємодії  із закордонним українством, належним чином  використовувати його потенціал  в державотворчих процесах.

     Тому  на сучасному етапі органи  влади  повинні консолідувати зусилля  щодо розв’язання  багато аспектного комплексу проблем, які накопичилися в системі взаємовідносин Україна - діаспора.

     Посилення ефективності  держаної політики у  сфері взаємодії із закордонним  українством, запобігання значним  асиміляційним процесам його середовища. Роль   світового українства повинна  поглиблюватися і спрямовуватися не лише  на збереження духовних цінностей, але й на утвердження і зміцнення  нашої держави, формування її позитивного   образу в світі.

     Адже  закордонне українство поза межами самої  України накопичує  значний потенціал  в усіх сферах: політиці, економіці, культурі, праві. І виконує функцію  своєрідних форт-постів України за кордоном.

     Говорячи  про роботу із закордонним українством  безумовно варто було б максимально  врахувати існуючий іноземний досвід у цій царині. Він  свідчить про  те, що державну політику щодо діаспори здебільшого реалізують спеціально утворені, або спеціально уповноважені органи, як наприклад в Угорщині, Болгарії, Румунії, Словаччині, Азейбарджана, які здійснюють увесь комплекс управлінських  функцій у цій сфері. Виходячи з цього, вважаємо за доцільне створення  спеціального уповноваженого урядового  органу у справах зв’язків із закордонними українцями.

     Необхідно визначити пріоритетні напрямки і вибудувати чіткі механізми  для роботи з українцями з-за кордону. Серед таких пріоритетів на наш  погляд могли б бути.

     По-перше, продовження практики укладання  міждержавних договорів з країнами, проживає чисельна українська громада. Політико-правовий статус якої законодавчо  визначений, як національна меншина. А також, створення змішаних міжурядових  комісій з питань захисту прав осіб, які належать до національних меншин, як інституційних механізмів реалізації цих двосторонніх угод. Дієвість такого механізму співпраці  доведена на прикладі існуючих двосторонніх українсько-словацької, українсько-угорської, українсько-румунської комісії з  питань забезпечення прав національних меншин. Координацію діяльності яких здійснює Держкомнацрелігій. Виконання  протокольних рішень цих комісій  допомагає провадити протекціоністську  політику стосовно співвітчизників  за кордоном з метою задоволення  їх національно-культурних потреб.

     На  сучасному етапі Держкомнацрелігії  працює над утворенням двохсторонньої українсько-польської комісії, у  перспективі започаткування діяльності українсько-білоруської і українсько-молдовської  комісії.

     По-друге, започаткувати міжвідомчу взаємодію  з державними інституціями сусідніх з Україною країн, які здійснюють реалізацію державної політики щодо співвітчизників за кордоном. На наш  погляд – це сприятиме обміну досвідом та позитивними напрацюваннями у  цій сфері, і мінімізацією будь-яких непорозумінь у двохсторонніх відносинах.

     По-третє, налагодити систематичні контакти з  громадськими організаціями українців  сусідніх з Україною держав. Всебічно стимулювати організованість та активність місцевих українських громад. Забезпечувати їх належну матеріально-технічну підтримку з боку державних структур. Проте, при цьому не слід залишати поза увагою окремих постатей українців за походженням, які проживають в країнах з не чисельною українською діаспорою,

     але які своєю працею сприяють утвердженню  іміджу і авторитету України у  світі.

     По-четверте, вести активнішу роботу з молоддю, сприяти відродженню молодіжного  руху в діаспорі, залучення організованої  української молоді до державотворчих процесів.

     І останнє…  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.   

     РЕШЕТНІКОВ  Ю.Є. І останнє, по-п’яте, надавати підтримку  україномовним засобам масової  інформації та навчальним закладам за кордоном. Акцентувати увагу на підтримці  Інтернет-видань для закордонного українства, оскільки стрімкий розвиток інформаційних  та комп’ютерних технологій дає можливість створення багатопланового інформаційного Інтернет-поля „Україна-діаспора”.

     Лише, маючи національно свідому патріотичну  діаспору, яка постійно відчуває турботу  та зацікавленість своєї Батьківщини, походження, можна сподіватися на ефективний зворотній зв'язок.

     реалізація  згаданих пріоритетних напрямків державної  політики щодо закордонного українства сприятиме налагодженню тісних взаємозв’язків з історичною Батьківщиною, збереження національної ідентичності діаспори, забезпеченню на належному рівні  її прав і свобод, збереженню української  мови та культури у середовищі діаспори. Дякую за увагу. (Оплески)  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую Едуарда  Багірова, голову правління Міжнародної  ліги захисту прав громадян України. Підготуватися Віктору Терену-Тарану.   

     БАГІРОВ Е. Здравствуйте, уважаемые коллеги, друзья. Я начну с того, что с 2001 года делегация нашей организации выезжает в страны Евросоюза, СНГ для встречи с нашими гражданами, которые там проживают постоянно. Это живое общение, это изучение их образа жизни, их правовое состояние и, вот буквально неделю назад я вернулся с очередной командировки, были мы в Польше, были в Германии, Голландии, Бельгии, других странах. Я хотел бы остановится в одном случае буквально в этом году еще в марте месяце мы выехали в Грецию для оказания правовой помощи гражданину Украину в посольстве.

     Так вот, когда мы решили организовать круглый  стол для того, чтобы привлечь внимание органов государственной власти,  общественность Греции о ситуации, которая  сложилась в отношении  гражданина Украины, мы пригласили в  здание посольства, пригласили журналистов. Пришли представители диаспоры, представители  культурных центров греческая, журналисты греческие, наши украиноязычные журналисты и все были воодушевлены событием, хотя оно было не совсем радужное, да, оно как бы правовая проблема в  отношении наших сограждан. Но я  видел в их глазах желание, скажем так,  что-то делать, к чему-то стремиться. Но я не хотел бы говорить, но это факт, к сожалению,  когда мы должны были как принимающая сторона угощать наших гостей хотя бы  чаем или кофеем, к сожалению,  не было средств. И господин посол Цыбух и консул Коваленко они за свои средства  приобрели то, что можно было бы угостить.

       То что мы сегодня говорим о необходимости принятия закона – это правильно. Закон необходим для того, чтобы можно было бы нам эффективно использовать нормы закона для защиты интересов украинцев за рубежом. Но отсутствием в полном объеме финансирование, а посольство и консульство Украины за рубежом является, ну скажем так, лицом  Украины и там проводится та работа, которая защищает наши интересы и правовые, и иные интересы, и когда мы не можем в полном объеме выполнить, вернее, государство в лице через МИД не может выполнить в полном объеме свои обязательства, то тогда конечно, но как для меня, это неприятно, потому что мы понижаем свой авторитет Украины в тех странах в которых мы должны   все время поддерживать. Многие тут выступающие говорили о том, что мы должны делать все для того, чтобы поднять статус граждан Украины, я это понимаю и поддерживаю. Но и соответственно хотелось бы конечно, пользуясь случаем, обратиться к депутатам Верховной Рады всех фракций, независимо от политических взглядов, чтобы они были патриотами. Чтобы они не только приняли закон до конца этого года, закон, который необходим, но и в полном объеме финансировали те затраты, которые связаны с работой МИД Украины. Я знаю, очень большая работа проводится в посольствах, в консульствах. И есть люди и в Германии, и во Франции, и в Греции, и в Польше, в любой другой стране, где я побывал с моими коллегами, есть украинцы, которые хотят сделать доброе дело, помочь объединиться, поддержать хорошие идеи. Но я так думаю, что все-таки центром реализации тех идей, тех высказываний, тех программ, которые мы сегодня заявляем, безусловно, будут консульские и посольские учреждения.

     Ну  и напоследок, все-таки зная определенные проблемы принятия законопроектов, потому что у нас очень много законопроектов находится в комитетах разных, вот, безусловно, будем всячески оказывать содействие комитету по правам человека, чтобы они смогли протолкнуть, пролоббировать этот закон. Чтобы закон был принят, закон о, про правовий статус закордонців в Україні, закордонних українців. Я дуже вдячний за те, що дали мені можливість виступити, висказати…  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте будь ласка.  

     БАГІРОВ Е. Я хотів, щоби наше побажання, наші наміри були найближчим часом були здійснені. І вважаю, що сьогоднішнє  наше міроприємство буде, скажімо  так, тим фундаментом, який допоможе нам захистити права наших  співгромадян. Тому що те, що проживають за кордоном, це наше, наші люди. Дякую  за увагу.  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую Віктора  Терена-Тарана народного депутата фракції  „Блоку Тимошенко”. Підготуватися  Тетяні Кузик. І, друзі, просив би, тут  дуже багато виступаючих. Якщо би, щоб  виходили і ви розповідали не про  своє приватне життя, а про серйозні, фундаментальні проблеми державної  політики. Будь ласка, пане Віктор.  

     15:30:56

     ТАРАН В.В. Шановний пане головуючий, дорогі мої побратими!  Відомий український  письменник і політичний  діяч Іван Багряний через океани географічні  і через океани часу проглянув  і передбачив, що незалежну Україну  будуть будувати  колишні комсомольці. І так і сталося.  Вільну Україну, яку виборювали воїни УПА і  тисячі, тисячі знаних і  безіменних бійців-воїнів України …..духу почали зводити  Україну на руїнах московської імперії. Не тільки Левко Лук’яненко, не тільки їхня пам’ять тих, що загинули, не тільки В’ячеслав  Чорновіл, а на руїнах імперії почали зводити, а точніше,  облаштовувати Україну і вчорашні комсомольці, саме облаштовувати, щоб було  їм зручно і комфортно. І коли Рух виборював синьо-жовті знамена, то вони виборювали  владу і банки і вибороли. І тепер маємо те, що маємо, як говорив визнаний майстер афоризмів  Леонід Кравчук.

     Українська  еміграція вимріяла і вистраждала  незалежну Україну. І коли сюди почали приїжджати  люди з української  діаспори,   то якою ж вони побачили ту вимріяну ними Україну? А вони побачили, що Україна  за кордоном може навіть більше, ніж Україна в Україні, їх привітала російська мова на Хрещатику  і на тисячах вулиць Леніна. І  тут дивилися на людей з української  діаспори часто-густо не як на носіїв національної ідеї, а як на  носіїв американських або канадських доларів.

     От  проведемо ці слухання, ухвалимо тут  гарні рекомендації, але я не знаю чи за них проголосує Верховна Рада, через те, що у парламенті  половина не наших співвітчизників, а половина  соотєчествєнніков. (Оплески)  І весь трагізм у тому, що відбувається це на фоні тих  колосальних викликів, які ставить перед Україною путінська Росія. І я привертаю вашу увагу до  аргументованої розвідки екс-голови Ради національної безпеки і оборони Горбуліна, видрукуваної у „Дзеркалі тижня”. І в цій серйозній праці розкривається  імперська концепція Москві, її  плани на перспективу. Так от, московські плани такі,  що Україна має  бути розчленована на  три частини: на східну та південну,  яку приєднали б до Росії; на  центральну із маріонеткою промосковської влади і  на Західну Україну, яку відпустили б у вільне плавання, щоб вона своїм національним духом не збурювала всю Україну. І це є не фантастика, і це є не маячня, це є реалії. Чому? Тому що про тотальний наступ на Україну – інформаційний, енергетичний, навіть релігійний наступ уже давно почався і засвідчив про це. І безпрецедентний за своєю брутальністю лист Президента Медведєва до українського Президента. Але ж якою була наша реакція, українська? Як відреагували народні депутати? Бо ж вони народні, тобто нібито представники цього народу, українського. Так от, депутат від Партії регіонів Чечетов, точніше, треба сказати Чєчєтов, відразу ж заявив, що Чорноморський флот Росії повинен ще на 10 років залишатися в Україні, а орендна плата за його перебування повинна бути зменшена. А депутатка пані Богословська, пробачте, госпожа Богословская, і не Верховної Ради України, а точніше, Госдумы России, відверто і відкрито агітує за подвійне підпорядкування Севастополя Росією і Україною. А дехто з депутатів, ну нібито із демократів (так?) перестав ходити на роботу в парламент, а їздить по Україні з передвиборчою агітацією і рятує Україну від біг-борда  до біг-борда. (Оплески)

     Достойною відповіддю імперській Москві стали  хіба що заяви українського Прем`єра. І тоді Юлія Тимошенко чітко заявила  відповідь на лист Медведєва, що Україна  є незалежною державою, що ми самі розберемося  з своїми проблемами без зовнішнього  втручання, і що державна мова в Україні  була і буде одна – українська.

     І тому я хочу сказати, що сьогодні чи не вперше за роки незалежності ми маємо  в Україні уряд, український уряд, уряд, який розуміє, що Україна має  будуватися передусім в українському духовному просторі. І тому уряд приймає постанову про те, що вчителі  в українських школах повинні  розмовляти українською мовою. Па-ра-докс. Чи можна уявити у Франції, щоб  парламент Франції приймав постанову, щоб вчителі розмовляли французькою  мовою? Ні. А в нас це треба робити. І вперше український уряд приймає цю постанову. Але ж не встиг висохнути підпис, чорнила підпису Юлії Тимошенко під цією вкрай необхідною постановою, як депутати від Партії регіонів уже зляпали, зварили, зцементували, зліпили  своє подання до Конституційного Суду, аби цю, вкрай необхідну для України постанову, і підписану Юлією Тимошенко, було скасовано.

     Але останнє. Де та нитка Аріадни, яка  об’єднала всіх українців, бодай…  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.  

     ТАРАН В.В. Дякую.  Коли ми закордоном вмикаємо телевізор, то бачимо безліч російських програм, але не бачимо жодної української. Тоді чому українці за кордоном повинні  дізнаватися про Україну з  препарованих російських телепередач, в який давно з українців ліплять  ворога? Про що українці за кордоном інформуватимуть світову спільноту? Як вони створюватимуть позитивний іміджу України? І тому питання до Державного комітету з питань радіо і телебачення  і до інших інституцій.

     І наостанок, уже останок, справді. Я  закликаю всіх до щоденної клопіткої  роботи, і тут, і на рідному полі, і на далеких землях. І хочу повторити  наостанок слова української  письменниці Віри Смереки, для якої Велика Британія стала другою вимушеною  батьківщиною. А вона писала, що, по яких би світах не розкидала доля українців, їхнє серце завжди залишається в  Україні. Із вірою в українське серце, із вірою в Україну я хочу залишити свій виступ. Дякую. (Оплески)

      

     ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошую Тетяну Кузик, додаткового  радника мерії міста Рим по Європейському контитенту. Підготуватись  Ніні Карпачовій.  

     КУЗИК Т. Шановні учасники парламентських слухань! Я вважаю, що є дуже важливою співпраця українських громадян з місцевими органами влади країн  перебування та їх залучення до виборів  у місцеві органи влади. Хочу зазначити, що робота в бодай чи не найантичнішій  в усьому світі міській раді міста  Риму іноземним радником-депутатом  з питань країн Східної Європи дала мені цінний досвід політичної роботи та можливість вивчити систему та організацію роботи міської ради.

     У 2007 році у Римі було проголосовано  за резолюцію, яка постановила визнати  голодомор геноцидом українського народу. В цьому році ми відзначаємо 10 років підписання Угоди про  співпрацю між Києвом та Римом  цілою програмою спільних заходів. Це конкретний приклад, чого можна досягти, приймаючи активну участь в житті  країни перебування та в політичному  житті України.

     Українська  громада за кордоном може стати однією із стержневих в процесі європейської та світової інтеграції України. Особливо це буде досягнуто якнайкраще, коли за прикладом італійського та інших  країн парламентів, українці, що проживають за кордоном, можуть балотуватися у  депутати українського парламенту. І  тому є дуже важливим домогтися права  як активного, так і пасивного  голосу у парламентських виборах  в Україні. Тоді справа закордонних  українців стане справою самих  українців. (Оплески)

     Хочу  підтримати пана Зарубінського і  всіх інших, хто сьогодні виступали, в тому, що потрібно  створити стратегічну  програму об’єднання українських організацій, якою безпосередньо повинна займатися Рада українців за кордоном при Кабінеті  Міністрів України разом з УВКР, СКУ та товариством „Україна-Світ”.

     Координаційна  рада не може існувати без засобів  масової інформації, як би ми її не назвали. Необхідно терміново поновити фінансування газети „Український форум” та сайту  УВКР, яку організації всіх країн  могли би самі доповнювати, а саме так звану інтерактивну сторінку.

     Безкоштовне українське телебачення повинно  стати доступним за кордоном. На даний час є доступними тільки чотири канали, і лише один з яких являється державним – це п’ятий канал. Терміново потрібно створити телевізійну програму про та для українців за кордоном для того, щоб в Україні про нас знали.

     Доцільним є створення українського інформактивно-культурного  центру та забезпечення його роботи не тільки на папері, але й у реальному  житті, а також у суботу та неділю для надання можливості працювати  суботнім та недільним школам на зразок Української школи мистецтв у  Парижі.

     Залучення до роботи у посольствах українців, що постійно проживають у країні та є компетентними у громадській  роботі, збагатить, на мій погляд, колектив дипломатичних працівників досвідом та знанням структур місцевих організацій  та інституцій та забезпечить безперервність у роботі, адже більшість голів  громадських організацій вже  десятиліттями живуть у країнах  перебування, забезпечені житлом, документами, що в роки кризи могло б зменшити витрати МЗС, за досвітом посольств  Молдавії, Білорусії, Великобританії, США та інших країн.

     Роками  ми чекаємо на акредитацію перекладачів, які на високому професійному рівні  могли б забезпечити високий  рівень роботи  консульських відділів. Важливим є також створення Центру міжнародного туризму при різних організаціях, таких як УВКР, СКУТ, Товариство України „Світ”.

     Серед опитаних українців за кордоном понад 70 відсотків мають по одній або  по дві дитини. Є дуже важливим державне забезпечення діяльності української  школи дистанційного навчання в  Італії, в інших країнах за кордоном на базі Міжнародної української  школи Міністерства освіти та науки  України, а також створення дитячих  садків для дітей-українців.

     Світ  змінюється так швидко, що ніхто  з нас не може запрограмувати своє життя набагато років вперед, то чому ж ми беремо на себе право вирішувати, що ставши дорослою людиною, наш син  чи донька не зможуть повернутися  на Україні. Уявіть, опинитися в рідній країні і не вміти читати, і писати по-українські, не мати атестату зрілості, не мати можливості знайти кращу роботу. Та невже ця молодь приречена на все життя платити цю дорогу ціну за вибір, який зробили ми, їх батьки, міграцію та працювати прибиральницями  та будівельниками. Ні, вони мають право  на краще майбутнє, вони мають право  вибору, бути вільними та жити, працювати  в будь-якому куточку земної кулі і, перш за все, на своїй батьківщині, на Україні. Це і є програма повернення українців на Україну. Повірте, це неможливо  без української дистанційної школи.

     Українці, сприяйте, допомагайте дітям українців  скрізь, завжди та в усьому. Дякую. (Оплески)

      

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую Карпачову  Ніну Іванівну, Уповноважену Верховної  Ради України з прав людини. Підготуватися  Леоніду Ткачуку.  

     КАРПАЧОВА Н.І. Шановний голово, шановні учасники парламентських слухань, представники дипломатичного корпусу, духовенства, представники трудової міграції України! Займаючись питаннями дотримання прав мільйонів наших громадян, які  через бідність стали трудовими  мігрантами як Уповноважений з прав людини я зіткнулася з кричущими  проблемами тих українців, котрі  протягом кількох поколінь шукають  на чужині кращої долі та багато з яких вже є громадянами інших держав, які потребують сьогодні підтримки  з боку України щодо реалізації своїх  національно-культурних, мовних, інформаційних  та інших потреб. Переважна більшість  українців за кордоном походить з  трудової міграції.  Тому між статусом трудового мігранта, в якому опиняються громадяни України, які виїхали  за кордон аби заробити на шматок хліба  для своїх родин, та статусом закордонного українця  є глибинний зв'язок, дуже часто це людські трагедії.

     Під час мого недавнього відрядження  до Італії, я зустрілася з українкою, яка тричі приносила пакет  документів до нашого консульства щодо виходу з громадянства і тричі  не наважувалася його віддати, боячись  втратити зв'язок з Батьківщиною.

     На  мій погляд, розглядати проблему закордонних  українців необхідно з урахуванням  проблем мільйонів громадян нашої  держави, які стали трудовими  мігрантами.  Пріоритетом державної  політики за такого розширеного розуміння  закордонного українства  має бути забезпечення прав і інтересів усіх українців за кордоном. Водночас держава  має здійснювати активну політику, створюючи умови для повернення наших співвітчизників додому, возз’єднання родин, подолання соціального сирітства  дітей, які залишилися без батьківського  піклування в Україні при живих  батьках за кордом.

     Які ж проблеми порушують передусім  закордонні українці та трудові мігранти перед омбудсманом України? Насамперед це відсутність або неналежний рівень правового захисту. Саме це змусило  мене посилити  співпрацю з моїми  колегами омбудсманами країн, де проживає найбільше українців, через      укладання двосторонніх угод, зокрема, з омбудсаманами Росії, Польщі, Португалії, Іспанії, Франції та Аргентини.

     Наступне. В своєму зверненні до мене  представники громадських організацій українських  мігрантів Аргентини „Оранта” зазначають: не  укладення Угод про визнання документів про освіту та соціальний захист порушує наші права та примушує нашу діаспору жити в умовах бідності та приниження людської гідності. Я  звернулась з відповідними поданнями  до міністрів закордонних справ, освіти і науки. Попри позитивні  відповіді справа поки що, на жаль, залишається  не вирішеною. І це торкається не тільки Аргентини.

     Пенсійна  проблема. З абсолютної більшості  країн у нас немає, на жаль, Договорів  про взаємне визнання страхового стажу та порядку призначення  та виплат пенсій. Крім того, держава  обмежила конституційне право навіть на вже зароблену пенсію громадян, які  з різних обставин виїжджають за межі України.

     Ще  на початку 2005 року у поданні до Голови Верховної Ради України я порушувала питання про внесення змін до законодавства  України з метою забезпечення права на соціальний захист громадян України, які виїхали на місце  постійного проживання за кордон.

     Зрештою, звертаю вашу увагу, шановні учасники слухань! 8 жовтня  цього року Конституційний Суд України визнав неконституційними  положення відповідні Закону про  загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

     А тому, користуючись  нагодою, звертаюсь  до народних депутатів України, до членів уряду, з  проханням у стислі терміни  забезпечити практичну реалізацію зазначеного рішення Конституційного  Суду. При цьому, принципово важливо  забезпечити рівність усіх прав і  категорій пенсіонерів при виїзді за кордон. (Оплески).

     Незахищеною з боку держави є  така численна і вразлива група трудових мігрантів, як українські моряки. До уповноваженого з прав людини лише цього року звернулися члени екіпажу і родини українських  моряків    33-х суден,   щодо  захисту  їх трудових та соціальних прав, насамперед права  на  здоров’я і життя. Протягом року  60 українських   моряків були захоплені сомалійськими  піратами,  28 українських моряків  і зараз, в ці хвилини, продовжують  перебувати у піратському полоні, з них 24 на судні „Аріана”,   серед яких дві жінки.

     Разом з  родинами моряків і іншими органами державної влади ми продовжуємо  зараз боротьбу за їхнє повернення додому. Я переконана, що це питання  має бути обов’язково  відображеним і у рекомендаціях наших парламентських слухань.

     На  завершення………  

     ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дайте можливість завершити.  

     КАРПАЧОВА Н.І. Я абсолютно підтримую пропозицію учасників парламентських слухань, шановного голови парламентського  комітету, щодо пропозицій прийняти зрештою  стратегію співпраці з закордонним  українством. І серед об’єднуючого чинника обов’язково  має бути створення незалежної міграційної  служби з цивільним статусом, як центрального органу  виконавчої влади. Не під силовим відомством мають бути питання міграції, а під цивільним міністерством, або спеціальними еміграційною службою.

     І на завершення. У день свята Покрови  Святої Богородиці я бажаю єднання  всіх українців, всього світу під  її святим покровом. Дякую. (Оплески)

      

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую Леоніда  Ткачука, голову Спілки українців Придністров’я. Підготуватись   Василю Шевченко.   

     ТКАЧУК  Л. Перш за все я хотів би висловити  щиру подяку, шановні учасники парламентських слухань, організаторам цих слухань, всім, хто мав до цієї справи і  доклад до неї своє серце і руку.

     Нарешті відбувається те і чого ми чекали стільки  років. Ви знаєте, я згоден з тим, що було в доповіді заступника Міністра закордонних справ – це наші набутки, вони дійсно є. І я хотів би висловити  подяку і Міністерству закордонних  справ, і Міністерству освіти і науки  України, Міністерству культури, які  останнім часом докладають чимало зусиль для того, щоб допомагати закордонним  українцям. Але ще більш я згоден з тими висновками, які були зроблені в доповіді голови комітету пана Зарубінського.

     Проблем більше існує ніж є вирішено питань. І я тут торкнуся тільки однієї проблеми. Про неї сьогодні ще ніхто  не згадував. Я б хотів би з  цієї трибуни сказати: є ще українці, які  проживають на своїх автохтонних  землях. Про них забувають взагалі. Ми так соромно кажемо: „Ось тут прикордонні, ось тут сусіди”. Ми живемо на своїх землях -  українці Придністров’я, розумієте, які десь найближчим часом стали тільки не української. А, як своїх прав добутися – ми не можемо.

     І от питання таке стоїть. У нас  сьогодні 250 тисяч громадян України, до чого вони прагнуть, що вони хочуть? Вони хочуть відродити історію, про  яку, на жаль, забувають, і забувають  в Україні, на жаль.

     Я був якось на прийомі в одного заступника міністра, він мене питає: «А, що таке Придністров’я?» -  це Молдова, - «А покажіть, де це?» Заступник міністра! Про, що далі можна розмовляти? Розумієте. Тому я хотів би, щоб ми це розуміли. Ми відроджуємо свою історію. Ми встановили пам’ятник Тарасу Шевченко, ми встановили Стелу на місці смерті Гетьмана України Івана Мазепи, ми встановили пам’ятну дошку Івану Котляревському, ми встановили пам’ятник козакам Пилипа Орлика і Івана Мазепи, які загинули в Бендерах, ми готуємося до дати 5 квітня буде відмічатися 300 років з дня проголошення народної Конституції України, першої  Пилипа Орлика, „Бендерська” - вона так зветься, це Придністров’я. Але, на жаль, ми сьогодні не можемо добути, щоб наші права виконувались.

     У нас 100 тисяч громадян України. Це не мігранти, це люди, які проживають на своїх, я ще раз кажу, землях і  не можуть сьогодні приймати участь в  голосуванні, тут казалось про те, що треба долучати до виборів, ми не можемо приймати голосування, у нас  то дільниці відкриваються, то закриваються на угоду якихось політичних там  чи інших питань.

     Далі. У нас відмінили поїздки, залізниця  не працює. Більш того, залізниця  не працює, але поїзди, які йдуть  Київ-Одеса, зупинки в місті …  ………відмінили, тепер не можемо добиратися, добираємося, хто як може, розумієте. Це теж ще одне питання.

     Громадянин  України не може перетинати кордон в тому місці, де він хоче, а тільки там, де міжнародні пункти пропуску. Маючи  паспорта громадяна України, я не можу вільно в’їхати в Україну там, де я хочу, розумієте. Це що таке, як це питання вирішувати.

     Угоди. Угоди, так угоди треба, коли складається  питати у цих товариств, які є  на місцях, які в них проблеми, щоб вони враховували урядові  ці угоди, якщо не будуть враховувати, не буде це питання вирішувати.

     Далі. Сьогодні влада нова в Молдові. Є  якраз можливість угоду переглянути  і врахувати наші побажання.

     І ще одне. Громадяни України можуть навчатись. Для того, щоб навчатись  по квоті в Україні, а у нас  громадяни України, громадян України  повинен відмовитись від громадянства України, прийняти громадянство Молдови  і тільки потім він може по квоті  навчатись в Україні. Треба коментарі. Не треба.

     І от таких питань дуже, дуже багато. Хотілось би, щоб і в нашій резолюції, яка сьогодні буде прийматись таке слово „автохтонні землі” було і, щоб більше уваги придавалося  якраз тим українцям, які живуть тут. А ми з свого боку будемо все  робити, щоб авторитет України  був на рівні у нас. І це робиться. Дякую. (Оплески)

      

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую Шевченка Василя Григоровича – заступника голови Державного комітету телебачення і  радіомовлення. Підготуватись Дмитру Павличко.  

     ШЕВЧЕНКО  В.Г.  Шановний Миколо Володимировичу! Шановні народні депутати! Представники дипломатичного корпусу! Духовенство! Шановні учасники слухань! Я відразу  хотів би,  ну можливо відповісти на запитання перед тим, як  поінформую вас про те, що реально відбувається в світовому телерадіопростору, зокрема  щодо  присутності там  України.

     Ну, по-перше,  пані Тетяні, що  „5 канал”  він не є державним. Державне в  нас Національна телекомпанія і  УТР канал, який мовить в країни всього світу, і безперечно те, що казав  Віктор Васильович Терен. Сьогодні розроблена серйозна програма щодо поширення мовлення на країни світу. Ясно, що  якби криза  вона торкнулась всіх, в тому числі  і цих програм.  Я нижче скажу  про те, що вдалось зробити, але  от зокрема в Бельгії і в  Польщі   було відкритті кореспондентські пункти Національних телекомпаній України. На цей рік тимчасово призупинено  мовлення. Ну ми, якби некращі часи переживаємо, але кризи приходять і уходять, а ми, я думаю, цю програму реалізуємо спільно з всіма зусиллями: і  народні депутати, і уряд, і ви всі хто присутній тут.

     Тепер щодо до того яким чином присутня Україна  і, що зроблено, власне. Ну хотів би сказати, що в нас є програма, ну вона певною мірою стратегічна, визначена    щодо співпраці з закордонними українцями і вона діє до 2010 року. Держкомтелерадіо є одним із співвиконавців цієї програми. І у зв’язку з цим в загальнонаціональному  ефірі Національна телекомпанія Україна, Національна  радіокомпанія  Україна, Всесвітня служба УТР у  випусках новин в інформаційно-аналітичних  програмах  розповідають про політичні  соціально-економічні та культурні  зв’язки з українцями, які мешкають в країнах усіх континентів.

     З метою забезпечення висвітлення  проблем українців за кордоном не тільки відкриваються кореспондентські пункти, залучаються кореспонденти  і ця  робота підтримується настільки  наскільки можливо на належному  рівні. Використовуємо всі можливі  наявні, всі наявні можливості використовуються. Зокрема НТКУ не тільки подає сигнал, на сьогодні вона веде мовлення і супутниковим каналом.

     Я думаю, що ви всі, особливо ті, хто приїхав  з-за кордону, знають, що досить присутня за кордоном Національна радіокомпанія  України і не тільки через серйозну велику кореспондентську мережу власну, але і за рахунок того, що є  можливість передавати свої сигнали. Всесвітня  служба іномовлення радіо, я думаю, цю програму знають у всьому світі, поширюється за допомогою двох короткохвильових радіопередачів потужністю 100 кіловат  Харківського передавального центру. Один передавач транслює програми на Російську Федерацію, а другий –  на країни Західної Європи. Окрім цього, потужний короткохвильовий радіопередавач Львівського радіоцентру транслює програми всесвітньої служби з напрямком  мовлення країн Північної Америки. Для повнішого охоплення цільової аудиторії української діаспори та зацікавлених верств населення закордонних  країн ці програми та інші програми Національної радіокомпанії транслюються супутниковим каналом на понад 80 країн  Європи, Азії, Африки та мережа Інтернет по всьому світі в режимі онлайн.

     Я вже казав про кореспондентську мережу Національної радіокомпанії. Вона є в Росії, в Польщі, Угорщині, Естонії, Латвії, Литві, Румунії, Канаді, в Сполучених Штатах Америки і  в багатьох інших країнах. Ця робота продовжується. Я думаю, колеги, ви знаєте про світовий конгрес, про збори, які відбуваються у країні, все, що відбувається з цього приводу, воно висвітлюється у всіх, і новинних блоках, і в тематичних програмах. І є можливість про це все почуть.

     Одним із потужних мовників, я б сказав так, на сьогодні, оскільки є можливість і вибудована ця мережа, Всесвітня  служба УТР. Вона має можливість поширювати свій сигнал на понад 105 країн світу. Супутниковими каналами, мережами кабельного телебачення та Інтернет. І забезпечує офіційну присутність України в  світовому телевізійному просторі. Вдалось зробить навіть тематичні програми. Я думаю, ті, хто мав відношення чи чули, знають, що є енциклопедія української діаспори про співпрацю з закордонним українством, яку започаткувала УТР, та програма „Калинові мости”. Це програма про життя української діаспори в різних куточках планети, яка знайомить телеглядачів з українськими громадами, що проживають та працюють за межами батьківщини, а також з відомими особистостями України. Це щодо присутності.

     Окрім того, у Держтелерадіо є ще один  потужний напрямок – це книговидавнича справа. Хочу сказать, що і тут, якби настільки,  настільки це  можливо  робить, вдається  зробить цю роботу, вона забезпечується.  За 7 років  близько  10,5 тисяч було передано Міністерству закордонних справ  з послідуючою передачею посольствам  і громадам за кордоном для забезпечення    тих потреб українців. Про що…  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.  

     ШЕВЧЕНКО  В.Г.   …Василь Володимирович  Вовкун, урядом прийнята   програма,  на 47 мільйонів Стабілізаційного фонду  виділено кошти додатково для  забезпечення потреб громад за кордоном, зокрема,  і Держкомтелерадіо  виділено  3 мільйони, уже сформований  перелік видань. Сьогодні ви чули, ці постанови  схвалені порядку використання коштів. Всі ці книги будуть передані Міністерству закордонних справ  для  послідуючої передачі громадам за кордоном.

     Я ще хочу сказать, окрім того, я думаю, тут  присутні посли, що під час  проведення    міжнародних книжкових  заходів всі книги, які привозяться, готуються добірки книг, і вони передаються  посольствам для того, щоб була можливість передавати їх далі громадам за кордоном.

     Дякую вам увагу, зі Святом Святої Покрови  вас всіх і слава Україні. (Оплески)    

     ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошую Павличка Дмитра Васильовича, голову Української всесвітньої  координаційної ради. Підготуватися  Ігорю Осташу.   

     ПАВЛИЧКО  Д.В. Дороге, шановне українське товариство світове, вітаю вас! Пане Томенко, дякую  вам, що ви дали мені слово. Найбільше  я тут вітаю послів українській  у тій ложі, тому я був послом і знаю як багато залежить від посла. (Оплески)

     Ви  знаєте, у нас сьогодні зарубіжними  українцями взагалі займаються всі: Міністерство освіти, Міністерство культури,  Міністерство закордонних справ. А  ви бачили, що ті займаються національними  меншостями в Україні, от пан Зарубінський, пан Решетніков, вони  би повинні  займатися національними меншостями України, а вони займаються національними  меншостями України. Чому в Верховній  Раді нема до сьогодні комітету чи підкомітету (ні, підкомітет якийсь там є, він  не працює), який займається зарубіжним українством? (Оплески) Чому? Перше питання.

     Тому  насамперед що я хочу вам сказати? Отут виступав щойно Ткачук із Придністров'я. Тисячі громадян України… А мільйони громадян України, які сьогодні працюють за кордоном і живуть за кордоном уже  десятиліття, але вони є громадянами  України? Чому італійці в такому разі мають право обирати своїх  представників з цілого світу  і вони є членами італійського парламенту? Чому громадяни України, оті наші заробітчани (там серед  них є дуже багато докторів наук, там є великі розуміти) чому не мають права обиратися до Верховної Ради України? (Оплески)

     Тому  перше, що я хочу сказати, я прошу  вас, я тут все це написав, я  передам вам. Я не буду читати, бо колись,  коли за радянських часів  я говорив, я знав, що є такі люди, що все, що я говорю, записують, а  сьогодні я повинен все написати. Якщо я хочу, щоб це мало якийсь знак, я повинен все написати, бо ніхто  вже не слухає нас. (Оплески)  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Ми все записуємо, друзі, все записується.   

     ПАВЛИЧКО  Д.В. Тому що я прошу вас… Я прошу  вас всіх, хто приїхав з-за кордону, завтра прийти на 10 годину на Ярославів  вал, номер 9. Я хочу з вами, не я, а  президія Української координаційної ради, щоб не сказати української  визвольної ради, буде з вами мати можливість поговорити. Поговорити, тому що 5 хвилин нам мало.

     Значить, ми мусимо прийняти закон про вибори до Верховної Ради, де мають бути передбачені 10 представників з Росії  особливо, з Білорусі, з Казахстану, де найбільше українців. Де найбільше  за кордоном українців? У Росії! Чому росіяни, українські росіяни не можуть працювати в українському парламенті. Ми сьогодні чули дівчину із Сочі. Але  я так само вважаю, що, якщо ми будемо далі так діяти, як дотепер, тобто  відповідають усі, але немає нікого, господаря нема, тому я висловлююся  тут за те, щоб в Україні був  створений інститут в системі  уряду України рангу міністерства або комітету, який має займатися  виключно питаннями зарубіжного  українства. (Оплески)

       Я сьогодні слухаю, і я розумію:  виступають люди – і не мають  поняття, що є діаспора, велика, устаткована, яка працювала на  самостійну Україну тоді, коли ми тут гнулися і рабами були, вони нам показували, як треба жити, видавали масу книжок, на яких ми зростали тут як опозиційна сила. Але є сьогодні і так звана четверта хвиля. Їх так само мільйони, і вони забуті, для них, до них ми повинні звернутися.

     У нас є так звані нелегали. Але  я думаю, що посли добре знають, що нелегального українця за кордоном нема. Чи він легальний, чи нелегальний  – він є завжди громадянином України. І я хотів би, щоб не було так, що в посольствах немає бланків  паспортів, щоб видати так званим наши нелегалам, і щоб наші всі  українці, які працюють за кордоном, мали доступ до виборчих бюлетенів. Ось  йдуть вибори Президента – і ми знову будемо там чекати в чергах, ми знову будемо відсуджені…  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.  

     ПАВЛИЧКО  Д.В.  Ті люди, що сидять за цими голубими прапорцями, не хочуть, щоб ви голосували. Вони бояться вас. А я сьогодні сиджу там, за прапорцями комуністів. Мені не вистачило місця, то я там  сиджу. І мав сьогодні задоволення  боротися з комуністами таким  простим способом, що я зняв прапорець, який коло мене… (Оплески)

       Дорогі мої, ми уже маємо  18 років своєї державності. Ми  повинні розуміти, що це держава  наша, це держава наша. Ми не  будемо починати будувати іншу  державу після кожних президентських  виборів.

     Ми  мали трьох президентів: Кравчука, Кучму, маємо Ющенка, і це є наші Президенти. Як би ми до них не ставилися, ми повинні  тепер  думати про те, як бути далі, і від нас дуже багато залежить, бо ми є ті люди, на яких орієнтується наш народ так само. І ви не повинні забути свого головного завдання – буди українцем в Америці, в Австралії, у Бразилії, але працювати на нашу Україну і на нашого майбутнього Президента. Я думаю, ви мене зрозуміли. (Оплески)

     Я хочу сказати: пріоритетом… я маю  ще трошки часу. (Сміх у залі)

     Пріоритетом нашим сьогодні має бути російсько-українська громада. Вона найчисельніша. Вісім  років тому їх було 8 мільйонів, чотири роки тому їх було 4 мільйони, два роки тому їх було 3 мільйони, а сьогодні – тільки два. Де поділися за вісім  років 6-7 мільйонів українців у  Росії? Вони змушені називати себе росіянами. Бути українцями у Росії дуже тяжко. І ми повинні це розуміти, і наша вся увага має бути звернена туди, бо там мають виростати ті люди, які будуть підтримувати, і вони повинні були б вийти і першими  сказати Дмитрові Медведєву: „Пане  Медведєв, в Україні живе скільки  росіян? Сім мільйонів. Росіян! І  ви не думайте, що з Україною можна  так розмовляти, бо Україна –  це є батьківщина багатьох росіян, які почувають себе вільно тут  і які є нашими громадянами. І  це є наша також сила, нашої національної свободи”. Це треба нам розуміти і треба пам’ятати, що ми виховуємо себе, свою державу, своїх президентів, свою Україну. Це наша зарубіжна українська функція.

     Я вам дуже дякую, і дякую вам, що ви мене не перебивали. Я завтра вас  чекаю на Ярославовому Валу номер 9 о 10 годині ранку.

     Дякую. До побачення. (Оплески)   

     ГОЛОВУЮЧИЙ.  Завжди найтяжче було бути, Дмитре Васильовичу, українцем в Україні.

     Ігор  Осташ, посол України в Канаді. Підготуватися Ларисі Скрипниковій.   

     ОСТАШ І.І. У день Покрови мені надзвичайно  приємно вітати славних представників  світового українства, приємно вітати нашу українську молодь у цьому залі – майбутнє світового українства, і всіх моїх дорогих колег як по парламенту, так і по дипломатичному корпусу.

     У цьому залі я колись працював і  був одним із авторів Закону про  правовий статус закордонних українців. І я думаю, що цей закон був  позитивним явищем. Багато тез, які  були у ньому закладені, зокрема  ідея безвізового режиму спрацювала. І я думаю, що треба зараз іти  далі. Можливо, вносити зміни до цього  закону. Тому що, дійсно, я підтримую  багатьох попередників моїх, які говорять про те, що треба підвищувати значно статус державного органу, який працює з нашим закордонним українством  і свідченням тому є сьогоднішні  слухання і активність наших громад за кордоном.

     Українці  в Україні  не знають українську історію в Канаді і, мабуть, в інших  державах. Вони знають лише, можливі, про  старі ярлики і про, так званих, багатих дядечок. Але насправді  українці в Канаді  -  це ті, хто  перезимував першу страшну зиму, 40-градусні морози, в землянках або, як вони їх називали, бурдеї, страшну  історію інтернування під час  Першої світової війни канадським урядом.

     Але вони вижили, і багато з них досягли  великих позицій в канадській державі. Генерал-губернатор Гнатишин, сучасний діючий міністр, Прем’єр-міністр  Альберт Едвард Стельмах, батько теорії багатокультурності в Канаді сенатор  Павло Юзик і багато-багато депутатів  двох палат канадського парламенту.

     Завдяки канадцям, українським канадцям, було визнано Канадою, однією з перших в світі, незалежність України. Брайєн Малруні, який тоді був прем’єром, нещодавно  сказав, що багато хто в країні дотримувався думки, що Канаді необхідно зачекати реакції інших країн на проголошення незалежності України. Але я відчував зобов’язання перед жертовністю української діаспори, яка прагнула почути від Канади, їхньої нової батьківщини, голос у підтримку свободи, і ми визнали Україну. Завдяки українцям в Канаді було також визнано парламентом Канади під час візиту Президента Ющенко Голодомор 32-33 років як геноцид проти української держави, української нації. І це сталося також в таких провінціях як Манітоба, Саскочеван, Альберта, Онтаріо і зараз йде обговорення в Кубекському парламенті. Я думаю, що також буде позитивне рішення.

     Ви  знаєте, що завдяки українським канадцям ми мали величезну підтримку української  демократії під час президентських виборів 2004 року або помаранчевої революції, коли ми отримали понад тисячу спостерігачів  на цих виборах з Канади.

     Хотів би сьогодні також сказати, що ми маємо  добру співпрацю у світі, маємо  багато різних двосторонніх угод таких,  скажімо, як Чернівецький університет  і університет ………, Львівський Національний університет, Університет  Альберти, Тернопільський Національний університет і технологічний  інститут Колумбії і так далі, і  так далі. Ми маємо в Канаді  понад сто загальноосвітніх українських  і англійських шкіл. Тобто це унікальний випадок світової історії і ми маємо також сім університетських кафедр в Канаді.

     Але я хотів би звернутися також до всіх наших політиків, нам треба  завершити процес уніфікації стандартів української мови. Це має бути єдиний стандарт в усіх університетах світу і у всіх школах, де навчаються українці, в тому числі і в Канаді, і він має бути  кожен рівень навчання: середній, початковий і вищий повинен бути забезпечений підручниками, словниками, комп’ютерними програмами. І, дійсно, я сподіваюся, що ми цей процес усі разом з вами завершимо.

     Хотів би сказати, що, дійсно, наступний рік…   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Ігор Іванович, забув уже, як активно  працював депутатом. Будь ласка.  

     ОСТАШ І.І.  Дуже цікавим у нашій співпраці 12 травня буде День України в парламенті Канади – це буде велика сцена, на якій буде представлена вся українська Канада. Ми будемо, також, чекати гостей з України  на Олімпійські ігри 2010 року у Ванкувері. Я хотів би зараз сказати, що буде працювати Український дім у  Ванкувері. І ми всіх вас, хто буде в Канаді, запрошуємо до цього Українського дому.

     І нарешті, одне унікальне явище, яким треба гордитися. За останні 5 років  в Канаді збільшилося українців  майже на 200 тисяч, і це не новоприбулі  українці – це ті, хто дізнався про  свою історичну долю і визнав себе чи оголосив себе українцем. (Оплески)   І це означає, що у великій Канаді, в країні „Великої сімки” сьогодні бути українцем – це  модно і престижно.  Слава Україні! (Оплески)   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова Скрипникову Ларису Григорівну, голову Правління Карельського республіканського товариства „Товариства  української культури „Калина” (місто  Петрозаводськ). Підготуватися Ірині  Яструб.  

     СКРИПНИКОВА Л.Г. Вельмишановна Президія, шановне  панство! Дякую, за честь виступити  на самій високій трибуні України. Вітаю вас від українців Карелії. Я щиро заздрю українцям Канади, яких стає більше. Нас за останнім переписом 19 тисяч 800 осіб. Але з кожним роком стає все менше. Не тому, що підвищується смертність, не тому, що українці повертаються на свою Батьківщину. Причина банальна, але гірка: все більше українців перестають признаватися та і вважати себе українцями – це гірка правда. І тільки завдяки того, що по всій Росії існують, працюють на чистому ентузіазмі  чисельні українські організації, голосно заявляють про себе, що лунає по всій Росії українська пісня, українська  мова, що наші діти і онуки читають і спілкуються з нами українською.

     Чи  можлива продуктивна робота взагалі  існування громад  без підтримки  держав, як України, так і Росії. Як приклад, наше товариство.

     Як  всі українські організації Росії  ми маємо художні колективи, але  я про це не буду. За ці  роки ми маємо чималий досвід співпраці  з офіційними органами  України, зарубіжними благодійними фондами, спонсорами України та Росії. За ці роки ми отримали і реалізували більше 15 градів,      з них 5 з  України тобто один гранд в  п’ять років,  це надзвичайно  мало.

     Звертаю увагу, що наше товариство має ще певні  привілеї, нас трошки більше знають, ми приятелюємо  з людьми, благодійниками, котрі на протязі багатьох років  нам допомагають.

     Так з допомогою громадянина України  Олександра Колесніцина нам вдалось  видати декілька книжок. Депутат Верховної  Ради України, Голова Адміністрації  Президента України пані Віра Ульянченко ще в 2004 році першою підтримала нас  у справі, святій справі будівництва  пам’ятного Козацького хреста і всі  роки  підтримує щорічні експедиції українських паломників в   Карелію  та на Соловки.

     Є в Україні ще державна установа, яка реально допомагає, переймається, піклується проблемами українського зарубіжжя  – це Львівська політехніка. Особисто  ректор пан професор Юрій Бабала та директор інституту пані  Ірина  Ключковська. Там працюють фахівці  найвищого класу, там дивна атмосфера  зацікавленості у  справах всіх товариств, дивна любов  до нас, бажання надати допомогу.

     На  базі інституту проведено чимало заходів міжнародного значення, які  вже ввійшли в історію  українства світу. Бажано, щоб уряд України і  надалі підтримував їх, фінансував, а все інше вони зроблять самі. Всім їм щира подяка. Але ніщо не може замінити постійної уваги, постійної планової допомоги України. Держава повинна  мати чітку політику підтримки закордонних  українців. Я особливо українців  Росії. Як казав пан Павличко: „Нам зраз дуже важко, навіть нам в Карелії”.

     Я вношу конкретні пропозиції.

     Перше. Розробити та затвердити положення  повноважних представників України  в регіонах Росії з числа українських  товариств. Так зробила уже в  Росії Чеченська Республіка. Провести конкурс на організацію інформаційно-культурних центрів України по регіонам Росії, одного центра в Москві мало. Сприяти  організації центрів або пунктів  допомоги трудовим мігрантам України  в північних областях Росії, Москви, Санкт-Петербургу. Просити, радити Міністерству культури України направляти художні  українські колективи для участі в днях української культури по регіонам Росії. Проводити конкурси, запрошувати  українську молодь Росії до України. Взяти на облік всі потужні  художні українські колективи і  планово запрошувати їх на фестивалі  в Україну. Академік Федір Успенський казав: „Мова і релігія нації – це високий Божий дар, боротися за їх збереження варто до виснаження, зрада їх несе народу втрату національної свідомості та свого права на історичну роль”.

     Отже, збереження мови, підвищення позитивного  іміджу та авторитету України має  стати чи не головною метою діяльності всіх українських товариств. А це не можливо...  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте. Будь ласка.  

     СКРИПНИКОВА Л.Г.  Все. Дякую. (Оплески)   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Дякую за дотримання Регламенту.

     До  слова запрошую Ястреб Ірину, керівника  „Українського дому” міста Дюссельдорф, керівник відділу Східної Європи крайового об’єднання  Рейнланд Федеральної землі  Північний  Рейн-Вестфалія. Підготуватися Ірині  Ключковській. Будь ласка, пані Ірино.  

     ЯСТРЕБ  І. Шановна українська громада, шановні  представники уряду, звертаюся до вас  від усієї української громади  Німеччини.

     По-перше, дозвольте привітати вас з  Великим Христовим Святом Покрови  та також з визначною подією в  історії України – заснуванням  УПА.

     Я представляю українську діаспору Німеччини, де протягом наступних трьох днів в Мюнхені будуть проводитись  заходи присвячені 50-річчю з Дня  загибелі великого українця Степана  Бандери. В Україні ця подія, я  надіюсь, я маю надію, що також  буде не залишена поза увагою суспільства.

     Тепер щодо української діаспори Німеччини. Я думаю, що це знаково, що мій виступ відбувається після виступу представниці української діаспори Росії, тому що всім вам відомо, що Німеччина і  Росія зараз найкращі друзі. Тому українська діаспора в Німеччині має такі ж, може ще більші проблеми, ніж українці Росії. Тому, пан Павличко, хочу звернутися до вас, я думаю, що українці Німеччини потребують на таку ж підтримку як і українці Росії, хоч нас набагато менше. Але, я думаю, що справа не в кількості, а в якості. Тобто давайте будемо толерантно відноситися до всіх українців, де б вони не жили і не знаходилися.

     Станом  на 2007 рік українці є третьою за величиною групою мігрантів Східної  Європи. На першому місці стоять мігранти з Польщі, складають приблизно 500 тисяч, на другому росіяни, приблизно 170 тисяч і на третьому українці, нас зараз нараховується офіційно 150 тисяч, якщо врахувати стару українську діаспору студентів і нелегалів, то ця цифра сягає уже 300 тисяч. Нас  не так мало і про це треба знати  і говорити.

     Якщо  ми порівняємо з 1993 роком, то українців  було всього 13 тисяч. тобто ті процеси, які відбуваються останніми, за останні 10 років, просто вражаючи, да, мабуть, просто це пов’язано з відпливом молоді, тому що коли ідеш по місту, чуєш багато української мови, багато, але більше ніж раніше і це виключно молодь. Тому для нас важливим пунктом, я  думаю, для нас для всіх:  і  для молодих, і для середнього віку було б   важливе питання  повернення українців і розробка державної програми повернення українців  на історичну Батьківщину.

       Я думаю, що  може старше  покоління, яке живе в  Німеччині  уже більше 20, 30, а хто й 60 років,  це питання зняв з порядку  денного, але молодь, яка живе  і навчається, наприклад, три-чотири  роки, я думаю, що вони ще  мають шанси і  мають надію  повернутися в Україну з новими  знаннями, з новим досвідом, якого  вони не мали в Україні. І,  я думаю, що для України цього,  я просто відчуваю і бачу, цього бракує, бракує європейського досвіду, європейських так званих стандартів - їх просто бракує.  Не із-за того, що  люди інші, а просто вони не знають, як жити по-іншому.  І це можна тільки взнати, якщо ти будеш жити Європі,  не в Росії. Я не знаю, чому можуть навчитися наші українці в Росії, просто… Але коли бачиш, що відбувається в  Німеччині, яке ставлення  до українців, просто відчуваєш на своїй шкірі, розумієш, що підтримка української держави для українців дуже важлива і потрібна. Просто це як „а-ун-о”, як говорять німці.

     Я просто відхилилася від своєї  промови і заглядаю у свої листочки.

     Тепер мої конкретні пропозиції, що стосується українців Німеччини. Я би винесла… Ще, будь ласка, 30 секунд. Що нас хвилює і турбує українців Німеччини? Це стан забезпечення виборчого права  всіх українських громадян за кордоном, в тому числі в Німеччині, стан соціального правового захисту  українських громадян за кордоном, стан інформаційного забезпечення українців  Німеччини, а також для подолання  причини проблем масової трудової міграції. Нам також дуже важливо  звернути вашу увагу на питання стану  правового захисту інвестицій від  українців за кордоном…  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.  

     ЯСТРЕБ  І. …та також на стан забезпечення культурно-освітнього розвитку українських  громад за кордоном. Я думаю, що ці питання, якщо б хоч половину з них ми змогли розглянути, було б дуже цікаво і важливо для нас. Дякую за увагу. (Оплески)  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую Ірину Ключковську, директора Міжнародного інституту  освіти, культури та зв’язків з діаспорою Університету „Львівська політехніка”. Підготуватися Олегу Луцьку.  

     КЛЮЧКОВСЬКА І. Всечесні отці, вельмишановний пане головуючий! Вельмишановні представники дипломатичного корпусу, панове міністри! Шановні учасники парламентських слухань, дорогі наші брати і сестри! Сьогодні вперше в Україні реалізується ініціатива Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного  університету „Львівська політехніка”, яку я маю честь очолювати, про проведення парламентських слухань. Ми над цим працювали впродовж чотирьох років. (Оплески) Дякую.

     Досвід  роботи з громадами українського зарубіжжя, який має Міжнародний  інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету „Львівська політехніка” та аналіз праці  держав світу та їх діаспор дає  підставу зробити наступні висновки. Для ефективної роботи держави Україна  та світового українства слід дати відповідь на такі питання.

     Перше. Яка мета співпраці. Друге. Якими  засобами буде реалізовуватися. Третє. Який очікуваний результат. На нашу думку, українська діаспора повинна зосередити свою роботу на розбудові та зміцненні  громадських структур в країнах  свого проживання, в тому числі  йдеться і про використання фінансів. Як показує світова практика, гуманітарна  програма допомоги країнам свого  походження, не підкріплена діловою  та інвестиційною програмами, не є  ефективною та успішною. А добре  зорганізовані та структуровані  громади, це міцний фундамент для  реалізації спільних з українською  державою завдань. Ми вважаємо, що з  метою уникнення несистемної, спорадичної  праці зі світовим українством необхідно.

     Перше. Вивчити досвід зарубіжних країн  щодо співпраці з їх діаспорами таких, як Китай, Ізраїль, Росія, Ірландія, Польща, Румунія, Греція, Індія, Угорщина та інші.

     Друге. Створити  єдиний   координаційний орган, комітет чи департамент, чи міністерство, до компетенції якого  входила  б координація діяльності віх  відомств, організацій та структур, які займаються співпрацею з українським  зарубіжжям в Україні; розробка  стратегії, концепції, програми співпраці  та її фінансування. Також вважаємо, що необхідно створити  громадську наглядову раду для контролю діяльності  координаційного органу та використання фінансів.

     Третє. Для розробки концепції та  програми необхідно провести моніторинг українських  громад зарубіжжя, аналіз їх діяльності з метою визначення пріоритетних напрямів спільної праці. Іншими словами, визначити ті напрями, які зможуть  найефективніше розвиватися, враховуючи можливості світового українства. За основу можна брати напрями, окреслені  у документах Світового   конгресу українців, який сьогодні озвучив пан  ……

     Четверте. Забезпечити, і це є дуже важливо, відповідно нормативно правову, інституційну, фінансову та інформаційну базу, як основу для втілення  програми співпраці  зі світовим українством. Окремо слід розробити, на нашу думку,  програми збереження  та  формування  національної ідентичності  українця за кордоном, враховуючи, що у середовищі діаспори відбувається значні асиміляційні процеси  та поява нових явищ, про які  вже сьогодні йшлося, східної діаспори та  новітньої хвилі еміграції, які фактично на сьогодні є новою  українською присутністю у світі.

     Вкладаючи значний матеріальний та духовний ресурс на підтримку громад українського зарубіжжя, держава Україна  засвідчить про свою здатність далекоглядної  політики, яка дасть значні дивіденди у майбутньому, як відповідь на капіталовкладення у сьогодення.

     Міжнародний інститут освіти, культури та зв'язків  з діаспорою Національного університету „Львівська політехніка” як інституція, яка займається питаннями освіти в українському зарубіжжі, вважає за необхідне створити постійно діючу  комісію, до складу якої увійшли б  представники з України та Світової координаційної виховно-освітньої  ради Світового конгресу українців, які володіють інформацією про  стан освітніх закладів у зарубіжжі  і є добрим каталізатором освітніх потреб. До компетенції комісії слід віднести розробку концепції розвитку освіти, створення навчальних програм  відповідно до специфіки освітнього закладу, програм підготовки та стажування вчителів та…  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.         

     КЛЮЧКОВСЬКА І. …обміну школярів та студентів, розробку навчально-методичного забезпечення. З цією метою пропонуємо створити спільні робочі групи освітян  з України та українського зарубіжжя  для осучаснення вже існуючих та створення нових підручників  та посібників. Ці пропозиції подаємо  до внесення у проект ухвали. Дякую. (Оплески)   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.   

     До  слова запрошую Олега Гуцько, голову Асоціації українців у Португалії „Собор”. Підготуватися Олег Шамшеру.   

     ГУЦЬКО  О. Добрий день, шановне панство! Хочу вам передати тепле вітання з  теплої Португалії і особливо хочу звернутися до наших побратимів –  трудової міграції з Європи, ну і  з інших країн. Вони всі… Ми розуміємо  своєю шкірою все те, що тут говориться. Я хотів би зупинитися, бо багато було дуже цікавої, позитивної інформації, але є трошки і негативної інформації, будемо так говорити.

     Я хотів би звернутися на таке питання, як є програма повернення емігрантів в Україну. Сьогодні я рано якраз  прилетів нічним літаком чи ранішнім літаком з Португалії, і я бачив, як наша жіночка, яка була нелегально в Португалії, ну, і не встигла  виробити документи, і терміново  мусила вертатись в Україну, і  за своє повернення вона дала 20 євро, тому що їй пообіцяли поставити якогось  там ведмедика в паспорт, бо вона вже в другий раз не може вийти. Оце є відношення української  влади до своїх синів і дочок, які вертаються в Україну. Це так  от, реальне, це реальне все.

     По  роботі консульських установ. На нашу думку, і ми узгоджували з паном  Садохою, зі Спілкою українців в  Португалії, ми обговорювали багато питань, в нього є те все на листку написане, він то пізніше передасть, але  це те, що ми узгоджували. І додаткові  наші питання, які ми не узгодили. На думку, десь до 50 процентів надходжень в консульські відділи я пропонував би лишати в консульствах. Чому, тому що у зв’язку з тою кризою, у зв’язку з багатьома іншими ознаками, припустимо, консульські працівники не можуть бути присутні на окраїнах Португалії. І, припустимо, наші 3 школи, що ми відкрили за ті 2 роки, ні разу не були присутні представники від консульства чи посольства, хоч ми їх запрошували. Ну, я розумію, криза, ви самі знаєте. Ми вийшли за межі Лісабона, ми знаходимося… більше пішли в провінції, і це було б дуже добре, коли би лишались якісь кошти для консульств. І ми змінили б уже накінець приміщення нашого посольства. Коли приходять португальці, вони почувають себе незручно: спускатися в гараж, і приймають їх в гаражі. Ну, вже не говорячи про наших громадян.

     По  освіті. Ну, освіта… Ми, в принципі, дуже вдячні, що є такі в нас в  організаціях Міжнародна українська школа, яка надає наразі дуже посильну нам  допомогу. Тому що ви би бачили тих дітей, які приходять в перший клас і  не говорять українською мовою. І  вони говорять, що вони вже португальці. Це не асиміляція. Вони не говорять українською  мовою. Чисті українські сім’ї. На кінець року вже починають говорити, що вони є українці і вже говорять українською, виступають в українських костюмах. Оце є робота, незначна, невелика, але її треба якось підтримувати, надихати. Бо тих, хто посвячуються цьому, мало. Ми бачимо от представника від МІОКу пані Ірина Ключковська, пані Людмила Іванова, Людмила Іванова так само. Це люди, які посвячуються, тому що ми з ними стикаємося, ми їх бачимо у себе, в Португалії.

     Слідуюче. В нас не йде асиміляція, нас  просто Португалія легесенько  нам  робить комфортні умови. Ми маємо…Ми емігранти, ми маємо право голосувати на нижчому щаблі виборів –  це є сільрада, міська влада, область. Але ми не можемо приймати участь у  голосуванні президента чи  верховної…  треба ставати на консульський облік. А нелегали? Що їм робити? Вони не українці. Знову питання лишається.

     Ще  як нас притягують до себе португальці. Студенти… Я стикаюся  багато з молоддю, які вчаться, які працюють, на себе заробляють і вчаться. Українські діти, українські дочки і сини наші. Вони кажуть, вони не можуть  отримати стипендію, допомогу оту, стипендію, тому що вони не є громадяни Португалії. Ось… Це не асиміляція, це просто Португалія працює для того, щоб ми там лишилися. І ми там відчуваємо себе комфортніше, чим ми приїжджаємо сюди, в Україну, і ми почуваємо… Я не думаю, що тут тільки португальці. Іспанці, італійці, я думаю, ми всі в цьому будемо спільні.

     І ще одне питання, яке у мене питалися, мені казали не піднімати це питання, але мене люди питають: ну, як там  з подвійним громадянством? Ну, як там? Щоб ми могли впливати на політику тієї країни тієї країни, де ми перебуваємо, могли голосувати, і могли бути українцями. (Оплески)   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

     Пане  Олег, у нас все дозволено. Аби  ви послухали трансляцію сесії Верховної  Ради, ви б зрозуміли, що занадто  багато дозволено. Тому, я думаю, у  нас немає заборонених тем, тим  більше, теми про подвійне громадянство. Я у заключному слові скажу  своє ставлення.

     А зараз до слова запрошую Шамшура  Олега Владиславовича, посла України  у Сполучених Штатах Америки. Підготуватися  Борису Тарасюку.   

     ШАМШУР  О.В. Пане голово, шановні учасники слухань! Я переконаний, що перспектива розвитку нашої співпраці з українськими громадами за кордоном значною, а, можливо, і вирішальною мірою залежатиме від того, наскільки ефективно  українська держава зможе налагодити з ними стосунки як із серйозними, поважними  партнерами у спільних справах, спрямованих  на розбудову України, збереження та розвиток культурної спадщини, включно  з продовженням нашої спільної справи з поширення правди про голодомор, історію України в цілому, а також захист їхніх законних прав та інтересів.

     Серед таких спільних справ хотів би привернути вашу увагу до сприяння подальшому формуванню позитивного  міжнародного іміджу України, її презентації  як сучасної динамічної держави. Це важливо  враховувати і при розробці іміджевих  програм, які фінансуються з бюджету. Це і просування зовнішньополітичних  інтересів України на міжнародній  арені. У багатьох країнах і США  є дуже добрим прикладом, українці виступають потужними та дієвими лобістами  українських інтересів в законодавчій і виконавчій гілках влади. І, мабуть, найкращий приклад, який відомий  усім, це відміна сумнозвісної поправки Джексона-Веніка. Тільки завдяки скоординованим зусиллям української держави, симпатики  України і, звичайно, української  громади в США стала можливим відміна цієї поправки.

     Хотів би також наголосити на необхідності, і про це, до речі, сьогодні дуже правильно  казали, системного співробітництва  з діловими колами і професійними організаціями, діаспорою.  У мене відчуття, що цього очевидно не вистачає. Керівники кредитівок, медики, інженери, юристи, науковці, об’єднані дуже часто  в професійні організації, їхні знання здатні додати імпульсу торговельно-економічним, науково-технічним зв’язкам між  нашими країнами. Але тут треба  бути свідомим, що для цього потрібна і політика держави, продумана політика держави, створення відповідних  умов для того, щоб українські ділові люди, професіонали мали можливості для  того, щоб активно співпрацювати  з Україною.

     Звичайно, українським закордонним громадам дуже важливо відчувати зворотній  зв’язок. У першу чергу через  відповідні бюджетні програми. У цьому  контексті важливо забезпечити  реальне і стабільне фінансування цих програм, переглянути нормативно-правову базу для спрощення процедур освоєння коштів і надання більших повноважень закордонним дипломатичним установам.

     Також, здійснюючи вищезгадані спільні  проекти, мусимо враховувати специфіку  наших громад. Про це, здається, казали мінімально чоловік 5-6, я абсолютно  підтримую цю ідею, тому що нам потрібен диференційований підхід, враховуючи групи країн, враховуючи специфіку  українських громад в кожних з  цих країн і відповідно треба  корегувати свої методи роботи, засоби співпраці з громадами цих  країн.

     Крім  того, є один важливий фактор, який також  сьогодні згадувалося дуже часто, це формування потужних громадсько-політичних сил закордонних українців з  числа останньої „четвертої хвилі  міграції”. Я дуже тішуся тим, що бачив  дуже багато знайомих облич з представників  „четвертої хвилі”, їхня роль може бути ще більш вагомою завдяки тому, що вони забезпечують безперервні зв’язки  з батьківщиною, до неї подорожують, мають спільні бізнес-проекти, нарешті  мають амбіції, непоодиноке бажання  знову повернутися додому. Мушу також  визнати, що є актуальною проблема забезпечення ……… об’єднання зусиль, активістів останньої хвилі міграції і організацій  українсько традиційної міграції, це дуже важливо.

     Крім  цього, хотів би дуже коротко зупинитися на питанні інформаційного співробітництва, інформаційного аспекту нашої співпраці  з громадою. І я вважаю, що те, що тут звучало, може навіть не повністю відбиває серйозні ситуації, тобто  мова йде навіть не тільки про поширеність  присутність українських інформаційних  продуктів і українських інформаційних  програм, але про їхню якість. Тому що якість тут має бути, скажімо, на порядок вищою, ніж програми для України, оскільки наші українці за кордоном мають можливість порівнювати. І відсутність якісних інформаційних продуктів призводить до того, що наші мігранти дуже часто переходять на користування іншомовними недійними ресурсами, а це мабуть абсолютно не те, що ми хотіли бачити.

     І останнє, нарешті, це питання наших  культурно-інформаційних центрів  при закордонних дипломатичних  установах. На жаль, вони все ще є  дуже часто центрами віртуальними, тобто потрібні інвестування…  

     ГОЛОВУЮЧИЙ  Дайте можливість завершити.  

     ШАМШУР  О.В. І інвестування відповідних  ресурсів і відповідно вироблення єдиної концепції функціонування цих центрів, які вимагають відповідної координації  між цими відомствами України.

       І  нарешті, до  цього,  дуже  важливої проблеми, яку ми порушували  сьогодні, – це  необхідність  підтримання української школи  за кордоном. Вона вимагає нашої  підтримки, підтримки від України.  Дякую за увагу. (Оплески)   

     ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, пане Олеже.

     До  слова запрошую Тарасюка Бориса Івановича, голову Комітету Верховної Ради з  питань європейської інтеграції. Підготуватися  Петру Тимі.  

     ТАРАСЮК Б.І. Шановне світове українство! Я надзвичайно щасливий, що  наша з Оксаною Білозір)ініціатива про  проведення цих парламентських слухань  дістала вашу належну оцінку.

     Наш національний Пророк, назвавши своє  філософське послання: „…І мертвим, і живим, і ненародженим”,  додав  підзаголовок „землякам моїм в Україні  і не в Україні сущим”. Його всевидючі  очі бачили, що Прометеїв дух осягав, його вселенська душа відчувала: українство, по яких би світах не розпорошилось  через примхи колоніальної долі, все  переживе, виживе і житиме.  Так  і сталося в історії. Сотні  народів зчезли з лиця землі протягом 19-20 століть, а українська нація як „фенікс із попилу” відродилася  і відновила власну державність.

     Шановні друзі,  як  один із ініціаторів  сьогоднішніх слухань і як людина, яка добре знає і переймається проблематикою закордонного українства,   маю  велику приємність зазначити  наступне:   закордонне українство завжди відігравало і продовжує  відігравати неоціненну роль в історії  нашої держави. Мирна українська революція кінця 80-х і початку 90-х років об’єднала все українство, як у масштабах Батьківщини, так  і в планетарному вимірі. Наші земляки  майже в ста країнах надали неоціненну моральну і політичну  підтримку всенародній боротьбі  за   відновлення державної  незалежності України. В Росії, в  Європейських країнах: США, Канаді, Бразилії, Аргентині, в країнах Балтії активізували свою роботу, були реанімовані або  новостворені організації, які ефективно  підтримали Товариство української  мови імені Тараса Шевченка, Народний Рух України, опозиційну пресу, достатньо  згадати канадське Товариство  „Друзів Руху”.  Важко переоцінити  внесок української діаспори у визнання  незалежності України протягом стислого періоду (грудень 1991- січень 1992 років).

     Пізніше, коли Росія незаконно затягла  передачу належної Україні частки, а це понад 16 відсотків  зарубіжних активів і пасивів колишнього СРСР, в тому числі і приміщень  посольств, українці багатьох країн безкоштовне передали під амбасади України власні, або новопридбані будівлі, зокрема у Великобританії, Канаді, Сполучених Штатах і багатьох  країнах, і цей процес триває.

     Так на сьогодні     українці Австралії  зібрали близько 400 тисяч доларів  для спорудження приміщення Посольства України  в Канберрі. Саме українські громади поза межами України  в  радянські часи були осередками національної  консолідації, звідки правда про події  на окупованій батьківщині, голодомор, національно-визвольна боротьба ОУН-УПА, рух шестидесятників,  ставала  відомою для усього світового  співтовариства.

     В 2005 році, після помаранчевої революції, я мав приємність започаткувати  підрозділ в складі Міністерства закордонних справ Управління з  питань закордонного українства, яке  існує і по сьогодні. І я хотів  би, щоб ми всі з вами висловили  глибоку вдячність його керівнику  Василю Боєчку (Оплески) і разом з його колегами за те, що не лише свій професіоналізм віддають вам, а і своє  серце і сили.

     Разом  з тим робота та саме існування  згаданого підрозділу знаходиться  під загрозою. Я хочу сказати, що не створенням нових підрозділів  і центральних органів виконавчої влади вирішуються справи, а належним фінансуванням. (Оплески) Було б належне фінансування, то Управління закордонного українства Міністерства закордонних справ  мало б можливість виконувати свою роботу.

     Варто наслідувати досвід інших держав в цих питаннях. Наприклад, в складі МЗС Росії функціонує цілий департамент, а при МЗС Росії Росзарубежсотрудничества. В МЗС Румунії – департамент у складі якого працюють 30 дипломатів, а керівник департаменту одночасно за посадою є заступником міністра закордонних справ.

     Хочу  зазначити, що мною, як народним депутатом  ініційовано проект Закону щодо надання  права закордонним українцям  на безоплатне здобуття вищої освіти в Україні. І приємно відзначити, що комітет, який очолює Олег Зарубінський підтримав даний законопроект. Будемо сподіватися, що в цій залі він врешті-решт буде схвалений.

     Безумовно необхідно посилити роботу щодо укладання  двосторонніх угод, що врегульовують  питання забезпечення прав та інтересів...   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.  

     ТАРАСЮК Б.І. ... які повертаються, дякую, на батьківщину, на постійне проживання.

       Для вирішення питань соціальних  і пенсійних внесків. На завершення, дорогі друзі, я хочу сказати,  що я переконаний, що українська  держава відбулася, і завдяки  тобі, шановна і непереборна українська  громадо! „І оживе добра слава,  слава України. І світ ясний,  невечірні тихо засіяє. Обніміться  ж брати мої, мою вас, благаю”.  Тарас Шевченко. Дякую за увагу.  (Оплески)   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошую Петра Тиму, голову Об’єднання українців у Польщі. Підготуватися  Костянтину Грищенку.   

     ТИМА  П. Вельмишановний пане головуючий, ........... (говорить іноземною), шановні пані і панове, панове міністри! Від імені української громади я хотів поділитися з вами декількома рефлексами. Багато з чого було вже тут, в тому залі, сказано, я б ще раз наголосив потребу у підходах до діаспори, потребу врахування специфіки кожної з цих громад, специфіки, яка не виникає тільки з того, що з року в рік число заробітчан і цих легальних, і цих нелегальних. Але ще дуже часто на в одній країні маємо до діла зі змішаною, так би мовити, ситуацією. Я представляю громаду, яка в одному є автохтонною громадою, тому що включає українців Холмщини, Підлаща, Надсяння, Уемківщини і клаптика Бойківщини, а водночас є діаспорою, тому що українці внаслідок операції Вісла, але також після воєнних міграцій опинилися в центрі, на заході і на півночі Польщі. І тому я б ще раз акцент поставив, що все ж таки, на думку, наших лідерів, є потреба в Україні центрального органу, який мав би займатися проблемами українців, тому що ця специфіка вимагає професійного підходу.

     Натомість, дякуючи представникам МЗС і  МЗС, ми відчули цю зміну ставлення, цю заангажованість працівників  МЗС, але все ж  таки ми входимо  на певні тонкощі, ми, як громадяни, інших країн не завжди у всіх полях  можемо відповідати цим ідеям  і процесам, які проходять на рівні  відомства української держави, яке займається закордонною політикою. Ці нюанси треба нам враховувати.

     Тут дуже багато прозвучало про цей загальний  масштаб, про кошти, державні програми. Я б хотів сказати щось інше. На цьому залі є люди, персони, які  політику української держави по відношенню до діаспори, позитивну  політику втілювали в життя, в  життя коли ще не було закону і вони її робили добре. Тобто, щоб ми не попадали, в якесь уявлення, що як будуть структури  і буде стовідсоткове фінансування, ми знімемо усі проблеми, тому що, на прикладі польської громади українців  Польщі можу сказати, що якби не Василь Володимирович Вовкун сьогодні міністр  культури, в минулому режисер наших  заходів, багато наших конкретних починів  було б на значно нижчому рівні. Якби не посол, теперішній посол України  в Польщі, не повстала би Координаційна  рада українських громадських організацій, які діють на території Польщі і деякі дрібні справи, середнього плану справи не вирішувалися б на бігу. Так само наш головуючий, пан  Томенко, взяв  слово недавно у справі ліквідації української ТВ програми „Теленовини”.  Отже не лише загальній програмі, а активність конкретних персон: Дмитра Васильовича Павличка,. пана Удовенка, який на початку 90-х років допомагав українській громаді в різних питаннях.  Отже, я думаю, що  нам ці позитивні приклади заангажовання  конкретних послів, конкретних державних чиновників в Україні тут  у нас в залі  повинні ми називати.

     І друге, ще менш оптимістичне. Мені здається,  що в нас є на деяких полях величезний дефіцит. Тобто,  дивлячись на форми  допомоги українській діаспорі, мені здається, що   вони зациклилися  на певних, так би мовити,  сферах життя. Маємо на увазі тут культуру й освіту.  Натомість те, що сказав пан посол України в Штатах – питання професіоналів. Пан  посол сказав про тих професіоналів, які існують в країнах, які  досягли успіху.

     Але прошу, панство,  проблема є в тому, що Україна не допомагає формувати  професіоналів в країнах, де вони проживають. Українські заробітчани  не мають ніякої допомоги, щоб формували  свої громадські організації. Натомість  в силу обставин вони неспроможні  і не хочуть включатися в громадські організації, які існують історично. Тобто в нас є питання, щоб  не лише посилати колективи, але також  запрошувати вишкули в Україні  лідерів громадських організацій. журналістів. На сьогодні представників  української громади Польщі працюють в посольстві Польщі в Україні, як культурні аташе, як журналісти і  так дальше, і так дальше. Україна  не використовує їх досвіду, не використовує можливості перенесення досвіду  з одної країни …  

     ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дайте можливість завершити.  

     ТИМА  П. Я думаю, що  на цих слуханнях  ми  повинні перейти від цього  стану того, що  випрацьовується  на рівні Верховної Ради, до кращого  вивчення специфіки кожної громади  і  того, щоб ми одна громада другий громаді могли допомогти. Дякую  дуже. (Оплески)

      

       ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошую  Костянтина Івановича Грищенка, посла України в Російській  Федерації. Підготуватися  Івану  Драчу.  

     ГРИЩЕНКО  К.І. Шановний пане головуючий, шановні  учасники парламентських слухань! Мабуть, мій виступ буде короткий. Було сказано  вже багато, було сказано промовисто і змістовно. Я хочу підкреслити  лише одне. Я цілком згодний в  тому, що сказав Дмитро Павличко по російській, українській громаді в Росії. Адже будемо відвертими в цьому залі. Мабуть, ніде українська громада не знаходиться під таким тиском не тільки держави, але чисто суспільним від сусідів, від знайомих, від  колег по роботі. І те, що пересічний українець там може почути з ЗМІ, з телебачення, впливає на його свідомість. Це особлива ситуація. А якщо ми ще подивимось на простори, Амурська область, адже вона заселялась практично виключно українцями. Воронежський край, ще до радянського  ладу, так би мовити, там всіх переписали в росіян, або майже всіх. Але  ми не повинні ані втрачати надію, ані оптимізму. Тому що є реальні  люди, які попри всі ці складні  обставини ведуть дуже серйозну роботу, особливо в регіонах.

     У нас дуже активна громада в  Санкт-Петербурзі, Карелія. У нас  в прикордонних областях утворюються  зараз нові осередки і ведеться робота по відкриттю шкіл. Згадувалась Канада, де величезна, традиційно організована громада, яка існує вже багато років, є декілька освітніх центрів. Але те, що Україна відбулась і  нею треба займатись, серйозно усвідомлюють  на всіх щаблях влади Росії. Про це свідчить те. що кафедри українистики або  вивчення української мови відкриті уже сьогодні у Державному університеті імені Ломоносова, у моєму рідному  Московському інституті міжнародних  відносин. За це платять гроші, якщо вони приїжджають в Україну.

     Подивіться  на радника посланника, на нашого колегу посольства Росії пана Лоскутова.  Адже ж вивчив, адже ж з паном  Павличко може  вільно розмовляти. Якщо це вже стає ознакою успіху для  російського дипломата, то це є і  знаком для нас всіх, для всіх тих, хто допомагає українській  громаді, і для тих, хто виборює  своє право  бути нею в Росії.

     Я думаю, що тут дуже важливо  саме постійна наша присутність. Адже, ну, не будемо знову ж таки заперечувати очевидний факт. Всі із задоволенням їздять і зустрічаються із громадою у Парижі. Трошки складніше доїхати  до Канада і США. А щось от в Якутськ  небагато людей вибирається. (Оплески)  Я думаю, що це принципово важливо для всіх тих, хто переймається дійсно майбутнім  українського життя в Росії  і в світі в цілому. Це  найбільша сьогодні громада за межами України. Вона  вимагає самоорганізації, вона потребує все ж таки діалогу у цих складних умовах, як на регіональному, так і федеральному рівні; вона вимагає виключно відповідальності  тих, хто бере на себе дуже непросту місію – очолювати  ці структури;  вона потребує нашої постійної уваги і підтримки.

     Свого часу я був, мабуть, один із перших державних  службовців високого рівня, заступник  міністра, який відвідав Придністров’я.  Зустрічався тоді ледь не вперше з  керівництвом цього регіону і  виступав в парламенті, законодавчих зборах українською мовою. Ну якщо у  вас офіційно проголошено, що…  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.   

     ГРИЩЕНКО  К.І. …все ж таки це легше - відстоювати  свої права, чим в деяких регіонах, де взагалі вважають, що це якийсь незрозумілий російський діалект. Тому ситуація різна, знову ж таки. Просив би навпаки  представників інших осередків  в інших державах звернути увагу  на громаду українську в Росії, а  нам на рівні державному цьому  приділяти особливу увагу і не боятись, що вам закриють в'їзд. (Оплески)   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

     Будемо  просити українських політиків  зранку питать себе, що вони зробили  для українців, що проживають в Росії.

     До  слова запрошую Драча Івана Федоровича – голову Товариства зв'язків з  українцями за межами України. Підготуватися  Олександру Сапунко.               

     ДРАЧ  І.Ф. Шановний головуючий, шановне українське товариство! Пане посол Грищенко Костянтин, я хотів вам сказати, з шанобою  до вас, ви знаєте, я віддавна шаную  вас, у нас найкращі контакти, але  я вам хочу сказати, що добродій Лоскутов – працівник російського посольства – він народжений у місті Первомайську Миколаївської області, і батько його був вчителем Миколи Вінграновського. Так що його українська мова, вона разом з Миколою Степановичем, отам вона народжувалася і він, бачите, через те так досконало володіє. (Оплески)   

     ІЗ  ЗАЛУ. І 20 відсотків доплати він  за неї має.               

     ДРАЧ  І.Ф. Ну бачите, як корисно було вчитися  разом із Миколою Вінграновським.

     Я також абсолютно згоден з вами і з Дмитром Васильовичем Павличком, що наші проблеми українців в Росії  найскладніше. І це для нас воно ще й не тому, а тому що від взаємостосунків  нас і Росії дуже багато значить  у нашому майбутньому. І тоді, коли ми починали Українську всесвітню координаційну  раду, коли ми робили перший Всесвітній форму українців, у нас найбільше  було ілюзій, у мене, наприклад. Я  не знаю, можливо, у вас трошки менше  було. Я був великий ілюзіоніст. І я думав, що нам вдасться, як Світовому єврейському конгресу, сіону, збити всіх українців до купи і нашою Українською всесвітньою  координаційною радою давати вплив  на всі українські організації, всюди  і скрізь. Але, мабуть, усі українські багачі разом узяті не будуть дорівнювати  одному єврею, який має дуже багато грошей, отому самому. Через те сіон може впливати на світове суспільство, особливо тепер, коли все належить мамоні, коли все біжить за мамоною, коли все  схиляється перед мамоною, як не схилялися  ніколи. І через те наші проблеми і проблеми нашої держави зв’язані саме із цим.

     Я був найбільше тоді піднесений, а  найбільше був опечалений і, власне, практично десь понівечений 3 роки тому назад, коли я звертався до всіх - уже не звертався ні до Президента, ні до Прем'єра, ні до Верховної Ради, а звертався до кожного українця, - про вбивство чотирьох керівників українських організацій іхорів у Росії. Я  звертався до кожного. Мене надрукувало тут кілька газет, кілька радіостанцій з цього всього, але жодним чином ні російські засоби, ні російський уряд, ні російські чинники, ні українські чинники – всі, від Верховної Ради до Президента і Прем'єра, ніхто на це все не відгукнувся. І мені тоді стало страшно від того всього. І від цього такого піднесення величезного до величезного падіння як такого ото я і перебував. Але сьогоднішнє це обговорення все ж таки дає певні… ну, не скажу, ілюзії, певні все ж таки конкретні речі, які є, про які йшлося дуже багато. І я тут, щоб бути конкретним, то я хочу сказати, що я все ж таки не хотів би підтримати свого друга Зарубінського, який сказав, що треба подумати, щоб не зруйнувати те, що ми маємо. Дорогий мій колега колишній, і ми разом працювали в одному комітеті, нема що руйнувати. Нам треба все ж таки зробити цю державну структуру типу Полонії***  чи якоїсь іншої. І тут не буде якоїсь великої бюрократизації у всьому цьому через те, що потрібна ця вся державна структура з грошима. (Оплески)

     І, звичайно, громадським контролем  за це все. І вона найбільше буде вартувати у нинішній час. А потім  згодом, коли не треба цього всього робити, то вона сама по собі спаде.

     Я радий, що я сьогодні слухаю усіх. І  я прослухав цих 24 виступи, які  до мене відбулися. Я тішуся, що серед  цих людей керівників дуже багато є, людей, які вміють уже щось робити. І я вірю в те, що вони не дадуть пропасти українській справі. Дякую  вам, на все добре! (Оплески)  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Федоровичу.

     До  слова запрошую Олександра Сапункова, пасторального координатора для  українців греко-католиків в Італії. Приготуватися Анатолію Скальському.   

     САПУНКОВ  О. Всесвітліші отці, шановний головуючий, представники дипломатичного корпусу, шановні присутні в залі! Дозвольте  всіх вас привітати нашим християнським  привітом „Слава Ісусу Христу!”

     Я є священиком Української греко-католицької  церкви і разом з преосвященним  владикою Діонізієм Ляховичем, апостольським  візетатором  для українців греко-католиками в Італії ми здійснюємо душепастирсьтку  опіку над нашими вірними. В допомозі нам є понад 50 священиків, тому цю доповідь так само виголошую і  в їхньому імені.

     На  сьогоднішній день, напевно, в Італії ця чисельна українська міграція є  під найбільшою душепастирською  опікою, тому що наша сітка і покриття душепастирських осередків розвинулася  до 125 центрів, де українці збираються на молитву.

     Ці  зустрічі відбуваються, дякуючи італійській  церкві, які радо надає нам свої приміщення. Глава Української греко-католицької  церкви Блаженніший Любомир Гузир  у 2006 році, аналізуючи роль української  церкви у житті емігрантів, під  час 5-лютнього ювілею заснування української  церковної громади у Мелані зазначив, що 120-літній досвід попередніх хвиль  української еміграції показав, що зі збереженням тотожності поза батьківщиною завдячуємо українській  церкві, довкола якої завжди гуртувалася  Україна і український народ, зміцнюючи та передаючи свою віру та надію.

     Церква  і сьогодні в часи четвертої хвилі  еміграції є чи не єдиним осередком  українців на чужині, а саме вона часто нагадує українцям за кордоном, що вони українцями, а останні мають найбільшу довіру до неї. Зазначу, що церква пішла понад свої прямі завдання, надаючи окрім духовної, морально і психологічної, не рідко і соціально-матеріальну опіку, яка полягає у поясненні законів, психологічних порадах, сприянні працевлаштуванню, а нерідко домовини померлих українців з Італії відправляються за пожертви наших вірних. Чи, наприклад, схожим шляхом відправлялися до України потерпілі від нещодавнього землетрусу в Аквілі.

     Сьогодні  церква присутня в лікарнях, тюрмах, на площах, в парках, де збираються українці. Не забуваємо ми і про культурний аспект. Вісім років поспіль Українська греко-католицька церква в Італії організовує  всесвітній, всеіталійський День матері, який проводиться в Римі. На свято  з’їжджаються представники українських  громад з усієї Італії у кількості  від 3 до 5 тисяч осіб.

     Вагомим інформативно-об’єднавчим чинником став християнський український  часопис для українців в Італії „До світла”. Він розповсюджується серед українців усіх регіонів Італії та намагається висвітлювати різноманітні аспекти заробітчанського побуту і  життя, а також місця церкви у  цьому житті. Рівно ж від року часу почала діяти наша веб-сторінка.

     Це  лише частково вищенаведена робота здійснюється виключно економічними церковними зусиллями. Нерідко в організації тих  чи інших заходів ми зустрічаємо  чимало проблем, а їхнє вирішення  не завжди є в безпосередній спроможності церкви. Ще більше проблем зустрічають  наші вірні, тобто українські трудові  емігранти в Італії, і першим місцем, куди вони звертаються, є українська церква. На жаль, церква не завжди може надати їм допомогу там, де закінчується її пряма і безпосередня компетенція, проте готова співпрацювати з  державою для добра людей. Тому користуючись нагодою, хотів би закликати всі державні установи, звернути увагу на те, щоб в законодавстві про трудових емігрантів були взяті до уваги деякі наші зауваження та пропозиції.

     Перше. Насамперед, звернімо увагу на проблеми розбитих українських сімей, занедбання у вихованні дітей, духовну та моральну деградацію внаслідок невнормованої  і економічно вимушеної еміграції. На сьогоднішній день при церковних  громадах вже діють декілька недільних  шкіл, в яких діти навчають українську мову та культуру. Однак, все ж таки поки все це на приватному рівні. Виходячи з того, що на сьогоднішній день українська церква в Італії має найбільшу  сітку пов’язаних між собою українських  осередків, пропоную у правовій і  матеріальній площинах сприяти створенню  українських шкіл, які б діяли  при наших духовних центрах та яким би надавалися акредитація з  боку Міністерства освіти та науки  України та італійських державних  освітянських структур.

     Друге. Інша болюча проблема, проблема так  званого соціального сирітства. Усі ми добре розуміємо, що тривалі  розлуки батьків та дітей не додають  позитивного у виховальний процес. Часто діти залишаються під опікою бабусі чи дідуся, а обоє батьків  їдуть за кордон. Тому пропонуємо налагодити тіснішу співпрацю між українськими закордонними засобами масової інформації і представниками української влади.

     Інша  та найбільш болюча тема, з якою до нас  звертаються наші співвітчизники, - це бюрократичні заплутаності. Відчуваються негативні настрої та недовіра до українського уряду, пов’язані з  нещодавніми непорозуміннями щодо подвійного оподаткування та проблемою  соціального та пенсійного забезпечення. Чималих незручностей додає десятиденне  обмеження на перебуванні в Україні  з власним автомобілем з іноземними номерами. Нерідко люди нам розповідають про часті непорозуміння…  

     ГОЛОВУЮЧИЙ  Дайте можливість завершити.  

     САПУНКОВ  О. ...та вимагання хабара, якщо громадяни  України повертаються із простроченою візою.

     Вважаю  доречним наголосити, що можливо для  когось є незвичним те, що церква бере на себе відповідальність вивчати  і аналізувати проблеми суспільства, а тим паче пропонувати їх конкретні  директиви щодо їх вирішення. Проте  пам’ятаємо, що хоча церква, згідно українського законодавства, є відділена від  держави, все-таки вона є також суспільною установою, адже громадяни держави  є одночасно вірними церкви. Саме тому церква не може залишитися осторонь проблем суспільства, навпаки, її роль і внесок у суспільства є неминучим. Тому сучасна соціальна доктрина церкви стоїть на захисті прав особи.

     Хочу  на звершення запевнити вас, вельмишановні  законодавці, що  українська держава  і народ завжди можуть розраховувати  на допомогу української церкви в  Італії як інтегруючої складової  частини українського суспільства  в усіх соціальних, економічних, культурних ініціативах, пов’язаних із турботою по покращеннях українських емігрантів.

     Церква  від самих початків надавали і  готова надалі  надавати всі медійні, адміністративні, соціальні ресурси  для кращої та ефективнішої турботи  про українських емігрантів зі сторони  нашої держави. Щоб підкреслити  цей постійний супровід і опіку  української церкви над емігрантами, хотів би завершити виступ словами  метрополита Андрея Шептицького, якими  він звернувся до всіх наших емігрантів: „ Ідьте з Богом, з  Богом повертайтеся, здорові душею і тілом вертайтеся кращими, як ви виїхали, вертайтеся з Божою ласкою. Всіх вас дорогі виїжджаючих і тих,  хто вже там за границею працює, і прощаю словами святого письма: „Бог неба нехай рятує вас у дорозі, ангел його нехай буде його завжди при вас, щоб вас діти захищати”. Дякую за увагу. (Оплески)   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги! Перед тим, як запросити  на трибуну, кілька регламентних речей. Вже частина наших колег від’їжджає, тому тут спокійно реагуємо на те, бо домовлялися і всі знали, що до 17 години. Оскільки була добра воля і бажання попрацювати ще годинку, тому працюємо до 18.

     І друга позиція. У нас процедура  проведення парламентських слухань  чітко регламентована і вона передбачає, що моя визначна і історична місія  полягає в тому, що я називаю  тільки порядок виступів, які ми надали в комітеті. Я не можу когось викреслити, а когось поставити. Тому я все буду робити, щоб максимально  більше людей виступили. Але, якщо тут  є порядок затверджений, я не можу його переступити.

     Тому  запрошую до слова Анатолія Скальського, заступника голови Спілки українців  у Латвії. Підготуватися Сергію Касьянчуку.   

     СКАЛЬСЬКИЙ  А. Шановний головуючий! Шановні господарі, я рахую, цього залу, і шановні  гості! Було приємно мені чути виступи  моїх колег з тими чи іншими проблемами, успіхи – не успіхи. Але, на жаль, всюди  і у виступах урядовців особливо звучали слова „громадяни”. На жаль, я повинен вас познайомити, мабуть, і урядовців, що мені вже жаль всього більше, що вони цього слова не знають, що є ще одна категорія українців,  це українці не громадяни двох країн прибалтійських Латвії та Естонії. Ми маємо паспорти, наприклад у мене паспорт інородця, естонці наші брати мають паспорти іноземців, тому получається, що ми випали з правового поля української влади. На жаль, всі рішення, які приймаються, ми бачимо „громадяни” слово.

     Тому, не зважаючи, в тому, не зважаючи на указ Президента, не зважаючи, завдяки  президентському  указу  в якому  відрито безвізовий простір  для  всіх  країн, чи всіх  громадян країн  ЄС, наші земляки і ваш із Латвії і Естонії з цього випали. Так, як ми не громадяни, ми цього права  не маємо. Коли наші земляки латиші, там естонці, громадяни які не мають ніякого відношення до України, їдуть вільно, то ми повинні брати  просити візу. Коли мої діти, які  народжені в останні роки, чи моїх колег, отримують по заяві громадянство, вони їдуть вільно і кажуть: „Тату!  А чому ти береш               візу?”.

     Ми  розуміємо, що це велика несправедливість, яку  проявив уряд, більш того, ми про цю проблему писали, писали   всім міністрам, які МЗС, які працювали. Ми писали і пані Карпачовій, яка  тут присутня, ми зверталися в МЗС, розумієте?  І більше того, ми не отримали навіть однієї відповіді  від державних  структур України!  Я не хочу ображати ніякі установи українські. Та ж  скажіть, що у нас немає  грошей на марку і ми пришлемо! Але відповіді  ми не отримували. Більше того, це продовжується.

     Зовсім  недавно нам відмінили пільговий  режим відвідування наших родичів. Ви знаєте, що пани працівники МЗС не давати можливості нам встигнути  на поховання наших рідних – це не по-християнські і не по-людськи. Ми звертаємося до вас, відмінити  це несправедливе рішення. І виходячи з цього, таких проблем у нас, на жаль, дуже багато. Виходячи з цього, що нас, ми випали з правового поля. Тому я прошу підтримати проблеми українців Латвії та Естонії, і доручити МЗС, так, розповсюдити право на існуючий безвізовий режим відвідування України для громадян шенгенської зони і не на громадян Латвії і Естонії.

     Крім  того, ми, так як, ми випали в Законі про репресованих написано, що репресований признаються тільки громадяни України. А в Латвії, громадяни Латвії, які постраждали не на території  Латвії, так як ваші земляки репресовані  в Україні, і проживаючи в Латвії. Там наших досить багато. Так залишилося, правда, біля 600 чоловік.

     Але ми не маємо статус репресованих. І  чомусь українська влада не хоче нас  підтримувати в клопотаннях, що звернулися до владних структур Латвії – це виправити положення. В нас це не получається. Ми не громадяни, і не маємо права на цей статус.

     Тому, я вибачаюся, заговорився. Я прошу  півхвилини, які я зекономив, передати з проблемами директору школи.   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.  

     СКАЛЬСЬКИЙ  А.  Дякую. (Оплески)   

     _______________ . Дорогі мої, любима Україна!  Простіть, що ми піднімаємо проблеми, я хочу вам всім посміхнутися. Я так хочу, щоб ви зраділи,  що ми сьогодні один одного  бачимо. Спасибі вам, дорогі. Я  бачу зараз тих всіх, хто був  в українській школі (Оплески). Я така задоволена і, пане Скальський, вирішаться ці проблеми, Україна стає сильною державою, Україна стає розкішною державою, коли йдеш по Києву душа твоя співає і люди тобі посміхаються.

     Дорогі  мої, я прийшла сказати, що все, що ви сьогодні говорите – це правда. Я  хочу подякувати всім тим, хто допомагав, і Івану Драчу, підніміть руку, хто був в українській школі, ви дивіться скільки людей допомагали, це тільки ті, хто був, а ті, хто звідси пішов, їх так багато, пане Попов підніміть руку, підніміть, пане ……….… підніміть, ви всі були і спасибі вам за те, що є українська школа в Балтії. Пані Сазоненко, я сьогодні не можу вам подарувати ордена, такий є у Івана Драча, я вам хочу подарувати за допомогу, будь ласка, пані Галина, це жетон срібний я хочу першому послові України в Латвії Володимиру Чорному, якого я цитую скрізь, де я буваю, що такого відданого українця треба пошукати.  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Друзі, давайте ви завершуйте і подаруємо, да. Да, дякую.   

     _______________. Я подарую.   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.   

     _______________. У мене поки немає, два тільки  є.   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую.   

     _______________. Я закінчу, я вмію говорити  без мікрофона. Одне слово.  Все панство добре, всі кажуть  – так, немає механізмів, найдіть,  влада українська, механізм і  допоможіть нам, щоб не просто  люди допомагали, найдіть механізми,  ви всі самі розумні, а ми  дивимось вас по телебаченням, які є в Латвії, 5 Канал ми  дивимося, „Раду” ми дивимося  і будемо за вас голосувати, панство. Якщо я не можу, громадянка  Латвії, я буду агітувати не  громадян Латвії, а громадян України  для того, щоб ви вибороли тут,  щоб українець за кордоном  посміхався. (О п л е с к и) Спасибі, пане Томенко.  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова Сергія Касьянчука, секретаря Виконавчого комітету Конгресу українців Канади. Підготуватися  Віктору  Филимі.  

     КАСЬЯНЧУК С. Шановний головуючий! Шановні депутати, члени уряду та гості, представники українства з різних куточків світу!

     Сьогодні  маю честь і відповідальність представляти тут в  стінах  українського парламенту українську діаспору Канади. Хочу передати вам вітання та підтримку  від Конгресу українців Канади, які  об’єднують всі українсько-канадські  організації.  І останніх 70 років  представляє інтереси нашої мільйон  двохсот тисячної канадсько-української  спільноти перед урядами Канади, України,  перед міжнародними організаціями, громадами та урядами інших країн.

     Ми  вважаємо, що сьогоднішні слухання, які розглядаємо як початковий етап на шляху законодавчого забезпечення взаємозв’язків Україна – діаспора є абсолютно невипадковим.   Ми вже пройшли немалий шлях  встановлення наших відносин з Україною. Посол Ігор Осташ він уже досить детально розказав всю 120-тирічну історію  нашої діаспори і історію відносин діаспори з Україною Згадав і визнання незалежності, і помаранчеву революцію, і спостерігачів, і визнання голодомору геноцидом.  Це все вже є історія.  Але ми продовжуємо працювати  і на сьогоднішній день. Тільки   півроку відбувся візит генерал-губернатора  Канади в  Україну  в складі делегації, якою був наш президент Конгресу українців Канади.

     Тільки  декілька тижнів тому  здійснився візит  міністра міжнародної торгівлі Канади, також в супроводі наших представників  діаспори під час якого був  запропонований Канадою конкретний діалог з приводу створення зони вільної торгівлі з Україною. Це лише деякі із події, де  активно, а в більшості і  ініціативну роль відіграли діаспорні організації в тісні співпраці з канадськими та українськими державними інституціями, особливо з посольством України в Канаді… Я, власне, хотів  подякувати пану Осташу.   І всі ці приклади наочно показують, що ми вже маємо досить великий досвід співпраці. І ми вже дуже добре знаємо, що ефективно працює, а над чим ще  потрібно працювати і вдосконалюватися.

       Сьогодні ми в діаспорі і  в Україні також значно краще  починаємо розуміти один одного, починаємо використовувати  можливості  поєднання наших зусиль, переусвідомлюєм  наші відносини. Ідеологія відносин  як допомогти Україні з Канади  сьогодні вже переростає в  ідеологію співпраці. Співпраця  стає на сьогодні ключовим  словом наших взаємозв’язків. Рівноправна  співпраця, яка є абсолютно  взаємовигідна для обидвох сторін. Співпраця в різних галузях,  в культурно-мистецьких, наукових, освітніх, спортивних, духовних, економічних  та політичних. Співпраця на різних  рівнях, державному, регіональному,  локальному, між державними інституціями  та недержавними, між великими  та зовсім маленькими організаціями,  між конкретними людьми.

     З кожним днем ми все більше і більше усвідомлюємо та вчимося використовувати  той великий потенціал наших  спільних зусиль, де діаспора може підтримати та розвинути проекти з України, використовуючи свої міцні та глибокі  політичні та економічні позиції  в своїх країнах. І навпаки, ми переконані, щоб діаспора успішно  розвивалася і кріпла, їй, як повітря, потрібен постійний живий, динамічний зв’язок з материнською землею, з джерелом українства, з рідною Україною. І тому діаспора так дбає за чистоту цього джерела.

     Сьогодні  прийшов час, щоб всі думки, весь досвід викласти на папері, обговорити та виробити системний і послідовний  підхід в розвитку наших відносин, щоб максимально узгоджуючи наші можливості та устремління задіяти цю потужну силу об’єднання українців цілого світу навколо своєї держави.

     Тож на основі нашого позитивного, а інколи і негативного досвіду ми подаєм письмово на п’яти сторінках свої пропозиції щодо напрямків розвитку та шляхів їх реалізації. Лиш деякі  з них включають прийняття  дієвого закону про закордонних  українців та розширення їх економічних, соціальних та політичних прав в Україні, прийняття відповідного закону про  правовий статус трудових мігрантів  і членів їх сімей, та засоби захисту  їх прав і свобод. Підтримка постійного обміну між молодіжними та студентськими  організаціями діаспори та України. Всебічна підтримка „Пласту” і  „Суму”, що мають міжнародну мережу зв’язків з діаспорою. Впровадження Державної програми розвитку та підтримки  українських студій, шкіл в діаспорі, науково-дослідних центрів, розвитку українознавчих досліджень у закордонних  університетах та інших навчальних закладах. Розробка програми популяризації  у світі української культурної, історичної та  духовної спадщини, сучасних досягнень…  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.  

     КАСЬЯНЧУК С.  … сучасних досягнень у  спорті, науці, мистецтві та культурі, підвищення іміджу України  у світі; створення системи взаємодії  та партнерства з проводом нашої  діаспори на чолі зі Світовим конгресом  українців та  крайовими надбудовами. СКУ повинна мати свої представництва при Верховній Раді, уряді та при  інших відповідних державних  інституціях.

     Сподіваємось, що наші пропозиції та подальша активна  участь  допоможуть у розвитку взаємовигідної співпраці  України та діаспори на користь кожного з нас, на користь  України  та світового українства. Слава Богу і слава Україні! (Оплески)    

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні колеги,  до слова  запрошую Филиму Віктора, голову Координації  української національної меншини  Хорватії. Підготуватись Аліні Житнік.   

     ФИЛИМА  В.  Шановний пане головуючий, шановні  міністри, депутати, посли, шановні  учасники  цього засідання! Я багато чого тут послухав, і багато чого сказано на цьому засіданні, і  я вирішив поділитись одним позитивним досвідом, який існує ….українці у  Республіці Хорватія.  Українці проживають на просторах Хорватії більше століття майже у всіх областях Хорватії. У кожному осередку існує Греко-католицька  парафія, завдяки котрій українці зберегли  своє існування, національну ідентичність, українську мову і культури. За кількість  мала діаспора, але добре організована і за діяльністю дуже сильна діаспора.

     Наші  права вирішені згідно  Конституції  Хорватії і  законами Хорватії. Згідно з законодавством Республіки Хорватії  українці мають право обирати  не у Верховній Раді , але у  Хорватському соборі, парламенті, свого  депутата. Згідно з законодавством Республіки Хорватії українці у Хорватії мають право на свого  представника у Раді з питань національних менших Республіки Хорватія. Згідно з законом  Республіки Хорватія українці  у  Хорватії демократичним шляхом обирають своїх депутатів до обласних, міських  і районних рад на зборах, котрі  призначає уряд Республіки Хорватія.

     Обрані  на виборах депутати української  національної меншини в обласних, міських і районних радах творять  координацію української національної меншини у Республіці Хорватія, тобто  політичний орган української меншини, який захищає інтереси української  національної меншини у Республіці Хорватія. Ми у Хорватії маємо і  громадську організацію. Центральною  організацією українців в Республіці Хорватія являється українська громада  Республіки Хорватія. До складу української  громади, тобто центральної організації  українців, на громадських засадах  входять всі за своєю діяльністю значимі культурно-просвітні українські товариства.

     Надалі. Те, що одним з позитивних досвідів є співпраця з посольством  України у Республіці Хорватія. Ми підписали трьохсторонню угоду  між посольством України у  Республіці Хорватія як політичним органом  і українською громадою, центральною  організацією на громадських засадах, угоду про співпрацю. У тому документі, тобто угоді, визначено всі напрямки діяльності співпраці і сама робота наша у Хорватії, що показалося дуже ефективним шляхом вирішення питань співпраці з нашою Україною.

     Надалі  що хотів сказати. Ця угода є на засадах довіри, поваги і на партнерських засадах. Так що ми спільно з посольством  України у Республіці Хорватія в 2008 році порушили процес визнання Голодомору в Україні злочином, геноцидом  проти українського народу. Дуже успішно  порушили. Ми були на декількох засіданнях комітетів хорватського парламенту, і мені довели до відома, що Голодомор  в Україні є геноцид, тобто  злочин геноциду проти українського народу. Очікуємо, що Хорватія приєднається до міжнародної світової спільноти  і визнає, засудить Голодомор в  Україні злочином геноциду проти  українського народу.                       

     Слід  наголосити, що ми тут мали всесторонню  підтримку посольства України в  Республіці Хорватія і Світового  конгресу українців. Хотів би теж  сказати, що очікуємо від України  подальшу всесторонню підтримку, бо є така інформація, ми отримали, що Хорватія між 33 країнами Об’єднаних Націй підтримала українську декларацію у засудженні в Об’єднаних Націй голодомору злочином геноциду. Нам би такий документ, копія того документу дуже домогла в цьому процесі у Хорватії.

     Далі. Ми успішно теж від підписання угоди з посольством ми маємо  дуже добрі взаємини і співпрацю. Ми дуже успішно провели міжнародну акція „Незгасима свічка” у пам’ять жертвам голодомору в Україні.

     Надалі  що хотів сказати. Українська меншина  у Хорватії має два, може, три найважливіших  стратегічних питання. А це є постійне навчання українців української  мови, тобто освіта. І друге: ми власними коштами, грошами українців в  Хорватії купили перший будинок українського дому. І вважаємо, що стратегічним напрямком  українців в Хорватії є, щоб кожний осередок мав свій український дім.

     На  кінці закінчу декілька пропозицій, які ми вважаємо в Хорватії, що є  важливі. А то є, що 20 мільйонів українців  проживає у світі. Їх потрібно, як би сказати…  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.  

     ФИЛИМА  В.  Завершую. Думаю, що у Верховній  Раді України повинні сидіти депутати від української діаспори з Австралії, Бразилії, Канади, Штатів. Оті депутати можуть вкласти вагомий внесок у  розбудову і розвиток як української  держави, так і українського суспільства. Молоді, освічені, з досвідом особи з діаспори могли допомогти Україні прямувати вперед.

     І ще одне хочу сказати тут, що стосовно співпраці. Великі посольства України, є українські громади у світі, Європи. І, маючи на увазі, що Україна  вирішила в свій шлях приєднатись  і до НАТО і Європейського Союзу, що в співпраці з нашими чільними організаціями, як Світовий конгрес  і Європейський конгрес, може бути великий  майдан, бо діаспори  являються  і  складовими частинами як хорватського суспільства, так французького, так  німецького  суспільства. Можуть допомогти  дуже багато Україні на  просування до полноправного членства  у  Європейській  Унії і НАТО-Союз Щиро дякую за увагу. (Оплески)   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Друзі, у парламенті сидіти нічого, треба працювати для України, а не сидіти тут, у парламенті, бо багато у нас депутатів і так  сидять десятками років.

     Житнік  Аліна Володимирівна, вчитель недільної  школи Українського земляцтва, міста  Сілламає.. Приготуватися Олександру Шокалу.   

     ЖИТНІК  А.В. Доброго дня всім присутнім! Я представляю тут Асоціацію  українських організацій Естонії  та Спілку української молоді в Естонії  також.

     На  прикладі нашої недільної школи  я хочу розповісти вам про  становище  розвитку і підтримку українських  організацій, які входять до асоціації.  Наша недільна школа „Водограй” існує  протягом десяти років. За цей час  діти здобули знання з української  мови, літератури, історії України  народного прикладного мистецтва, фольклору  та показали себе на міжнародному рівні, приймаючи участь на різних міжнародних конференціях, фестивалях, форумах, конкурсах завдяки ініціативі вчителів недільної школи, членів Українського земляцтва „Водограй” та фінансової підтримки батьків учнів.

     Протягом  цього часу найбільшу підтримку  у проведенні різноманітних  заходів  ми отримували від державних установ  Естонії. За час існування земляцтва  „Водограй” було  проведено п’ять міжнародних семінарів за участю і підтримкою Інтеграційного фонду Естонії, Міністерства освіти і науки Естонії, Центру українознавства Університету ім. Тараса Григоровича Шевченко, Інституту української філології Національного педагогічного університету ім. Драгоманова, товариства „Україна-Світ”, Міністерства закордонних справ України. Саме ці події сприяли налагодженню зв’язків та підписанню спільних угод, що надало можливість  отримати методологічні матеріали, сприяли розробці спеціальних програм для дітей українського зарубіжжя з вивчанням української мови та народознавства, дало можливість вчителям недільних шкіл за кордоном приймати участь у мовних курсах та курсах підвищення кваліфікації на рідній землі.

     На  сьогоднішній день за підготовку педагогічних кадрів вчителів недільних шкіл в  Естонії відповідають державні установи, а саме Міністерство освіти та науки  Естонії та Інтеграційний фонд Естонії. На жаль, питання фахової підготовки вчителів недільних шкіл зарубіжжя  саме тут, на Україні, залишається не вирішеним.

     З цього  року в Естонії почали роботу нові українські недільні школи, які  зіткнулися з проблемою мотивації  української молоді у вивченні рідної мови та культури. З нестачею учителів-фахівців в освітній галузі. Це є перешкодою у подальшій роботі не тільки недільних  шкіл, але і українських молодіжних організацій.

     Тому  ми просимо і пропонуємо по прийнятті  закону підтримки української спільноти  за кордоном, особливу увагу приділити  питанню забезпечення на державному рівні українських недільних  шкіл за кордоном ……….. освітньої галузі. Також просимо приділити увагу  необхідності розробки спеціальних  навчальних програм для недільних  шкіл за кордоном, які б надали можливість випускникам таких шкіл вступати у вищі навчальні заклади України  на особливих умовах.

     Нещодавно була підписана угода про співпрацю  нашої недільної школи „Водограй” з гімназією імені Степана  Олійника (місто Бровари), який, на жаль, на практиці на даний момент не діє. Тому що відсутня фінансова підтримка  на місцевому рівні, але і тому, що не врегульовані законодавчі підстави роботи вчителя за кордоном.

     Отже, пропонуємо скласти на законодавчих підставах положення про перебування  і роботу вчителя з української  мови та культури за кордоном. Саме ця пропозиція, на наш погляд, напряму  пов’язана з одним із напрямків  державної політики у сфері підтримки  української спільноти за кордоном.

     Також з досвіду роботи української  недільної школи „Водограй” можемо зазначити, що велике значення для української  молоді за кордоном у піднятті мотивації  вивчення рідної культури та мови відіграє відвідування україномовних таборів  та таборів відпочинку саме на території  етнічної батьківщини. Але, на жаль, з 2008 року припинилася фінансова та інформаційна підтримка у цьому напрямку на державному рівні.

     Декілька  років керівники наших організацій, асоціацій, українських організацій  Естонії та Спілки української молоді в Естонії шукали можливість проведення спільних літніх мовних таборів для  етнічних українців різних регіонів Естонії. Але, на жаль, безуспішно. Це можливо тільки з підтримки та прийняття Закону про закордонне українство, який передбачає забезпечення проведення культурних заходів етнічних українців закордону. Що в свою чергу дозволяє мотивувати українську молодь за кордоном та відшукати на майбутнє педагогічні кадри для роботи з дітьми та молоддю.

     Як  показав досвід недільної школи  „Водограй” у проведенні мовних таборів  під час канікул, це допомогло  не тільки підняти мотивацію вивчення української мови та культури, але  і змінило авторитет української  держави та українських громадських  організацій за кордоном. Хочеться подякувати всім партнерам по співпраці. Я вітаю всіх із святом покрови. Слава  Україні! Дякую за увагу. (Оплески)

      

     ГОЛОВУЮЧИЙ  Дякую. До слова запрошую Олександра Шокало, голову Міжнародної громадської  організації українців „Четверта  хвиля”. Підготуватися пані Олені  Місталь-Внуковську.  

     ШОКАЛО  О. Достойні співвітчизники, менше говоритиму про проблему, а більше про механізми  їх подолання, тому прошу додатково  три хвилини для озвучення  заяви нашої організації.

     Вже зауважували, зокрема Ніна Іванівна Карпачова, що назва наших слухань  не охоплює всієї проблематики українського перебування за кордоном. Це тому, що правовий статус закордонних українців  або емігрантів, громадян інших країн, визначено законодавчо, а правовий статус українських мігрантів, громадян України, досі не визначено, наче такого соціального явища в нас і  немає. А сьогоднішні українські мігранти це завтрашні мігранти. Українське честолюбство потішають ліричним штампом: „наші цвіти по всьому світу” Цвіт таки наш, але плоди вже не наші. Українці стають пропащою силою для України. „Розсипаємось, як клинове листя”, - печалився Іван Франко у 1907 році з приводу масового від’їзду українців за океан. Відтоді минуло понад 100 років, а міграційні хвилі так само викидають наш люд на чужину. З потреби зберегти українців для України і виникла у 2006 році Міжнародна громадська організація українців „Четверта хвиля”.  Наша ідеологема: „українці для України” - це заповідь нашої спільної громадської волі і дії, відповідь на франків духовний заклад „Нам пора для України жить!”.

     Наше  над завдання „Четверта міграційна хвиля” повинна стати останньою  хвилею впливу і першою хвилею повернення українців на батьківщину. Дехто  заспокоює, міграційно-еміграційні  процеси – неминуче явище сучасного  глобалізованого світу, це так. Але  участь українців у глобальних світових еміграційних процесах вражаюча, українські трудові емігранти становлять понад 10 відсотків, це близько 7 мільйонів, а  в сезонний пік їхня чисельність  майже подвоюється від загальної  кількості мігрантів у світі.

     Частка  українських емігрантів, трудових мігрантів, відносно загальної чисельності  українців, загальний близько 65 мільйонів, найвища в світі. В цілому, понад 45 відсотків українсько-етнічного  соціуму живе за межами України. Українське соціальне іство фактично роздвоєне, а спорожніло соціальну нішу в  Україні заповнюють емігранти з  третіх країн, які деформують наше соціокультурне середовище. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції  українського народу, низької народжуваності, високої смертності.

     Легальна  міграція – це економічні витрати  держави на інтелектуальні втрати суспільства, а нелегальна міграція  - це ще і  не обліковані моральні збитки всього українського народу, бо українські нелегали належать до найбільш дискримінованих та незахищених.  В цілому трудова міграція за кордоном та її наслідки за кордоном - це катастрофічне погіршення демографічної ситуації в нашому суспільстві.

     Яка ж причина масової трудової міграції, демографічної і соціальної кризи  українського суспільства?  Відсутність  в Україні державницької ідеології, стратегії розвитку та їх соціально-екомічного та програмного забезпечення та знецінення на цьому тлі людської праці. Все  це і породжує тіньову економіку, корупцію, безробіття, депрофесіоналізацію, люмпенізацію, масову еміграцію  і  інші негативні соціальні явища. Міграція,  надто нелегальна, понижує  офіційні показники по безробіттю і  бідності та інших соціально-негативних явищ.

     Парадоксальність  новітньо-економічної міграції в  тому, що коли перша хвиля масового переселення українців перепала на добу нашої бездержавності,  то четверта хвиля виникла в українській  державі. Бідність,  неможливість реалізувати  себе на Батьківщині - майже нічого не змінилося в соціально-економічному становищі в українців за 130 років. Тільки тоді Україна мала найвищий приріст населення в Європі, а  нині найнижчий.

     І коли серед позитивних моментів трудової міграції головним називають  додаткове  спрямування України значних  потоків зароблених нашими громадянами  коштів та освоєння ними культури виробництва  – це виликає обурення, бо гроші  не окуплюють моральних, морально-психологічних  збитків, а люди з вищою освітою  в наймах. Це не освоєння культури виробництва,  депрофесіоналізація і люмпенізація.

     Україна набула статусу країни-донора, бо знає поставляють світові крім природних  ресурсів, неоціненний національний ресурс  людей: від немовлят до дівчат на виданні, від робітників до вчених. Тільки в зв’язку з виїздом науковців та висококваліфікованих спеціалістів втрати України становлять понад 1 мільярд доларів США на рік. А духовно-моральні втрати незліченні. Україна як донор інвестує живий людський капітал в економіку практично всіх розвинутих країн на шкоду собі. Коли в ХХ столітті українська нація була нацією депортованих, то в ХХІ столітті стала нацією мігрантів. За  висновком  міжнародних експертів, оприлюднених на 48-й сесії ООН ще п’ять років тому, Україна є одним  з найбільших джерел людей, які  стають жертвами торгівлі.

     МГОУ  „Четверта хвиля” звертає увагу  суспільства всіх гілок влади  України до проблем, пов’язаних із масовою українською трудовою міграцією. Нинішня антинародна позиція  політиків стосовно цих проблем  рівнозначна політиці винародлення. Зважаючи на гостроту порушених проблем, МГОУ „Четверта хвиля” звертається  до Президента України, Верховної Ради України, уряду України  з такими вимогами:

     Перше. Оскільки  загальна чисельність  громадян України за кордоном становить  близько 25 відсотків всіх українських  виборців, необхідно внести зміни  до Закону України „Про вибори”, законодавчо  забезпечивши всім українським громадянам, як в Україні, так і за кордоном,  можливість брати участь у виборчому  процесі з активним  і пасивним виборчим правом, правом обирати і  бути обраним та з запровадженням практики поштового голосування  для громадян України за кордоном, цей досвід  широко використовують…   

     ГОЛОВУЮЧИЙ.   Завершуйте, будь ласка.  

     ШОКАЛО  О. …за кордоном.

     За  нормою діючого закону обирати  мають  право тільки ті громадяни  України  за кордоном, які стоять на консульському  обліку, а це  один відсоток від  їхньої загальної чисельності.

     Проте обов’язок української держави  полягає не тільки в тому, щоб  забезпечити своїм громадянам умови  для  реалізації ними свого права  за межами батьківщини та сприяти  їхній інтеграції в інші суспільства, а насамперед у тому, щоб максимально  гарантувати кожному громадянину  соціальний захист і всі людські  права в себе дома.

     Друге. Треба необхідно та невідкладно  соціально-економічну державну програму повернення на батьківщину українських  трудових мігрантів з метою  забезпечення соціальних прав українців в Україні  і за кордоном, збереження, відновлення  духовно-інтелектуального і фізично-генетичного  ресурсу  та соціальні структури  нації подібно стратегії успішно  здійснює Казахстан.

     Зволікання  з розв’язанням цієї нагальної проблеми призводить до переходу  українських  громадян у статус емігрантів і до втрати Україною  ще одного  свого  покоління.

     Третє. „Четверта хвиля” вимагає від  Верховної Ради невідкладно створити в Україні належну законодавчу  базу з питань міграції, щоб убезпечити державу від не контрольованих потоків  нелегальних емігрантів. Також убезпечити українських  громадян від транснаціональних  торгівельних мереж, які займаються нелегальним працевлаштуванням  і работоргівлею, та гарантувати  їм всім трудовими емігрантами легалізації  на основі двосторонніх угод по тимчасовому  працевлаштуванні, соціальний захист за кордоном, а головне – забезпечити  їм можливість повернення до дому.

     Четверте. МГОУ „Четверта хвиля”  підтримує  проект Закону України „Про правовий статус українських трудових емігрантів”, що його розробила Комісія  УВКЦ у справах емігрантів; подолання комплексу проблем, пов’язаних з трудовою міграцією необхідно починати з визнання самого факту цього негативного соціального явища та його правового визначення.

     П’яте. Необхідне державне забезпечення включення  всіх культурно-освітніх ініціатив  українців в закордонну систему  української освіти і науки та акомулювання в Україні їхніх  духовних та інтелектуальних набутків для розвитку вітчизняної освіти і науки.

     Для систематизації інформаційно-культурної сфери життя в Україні і  українців за кордоном та для належного  забезпечення культурного розвитку українського соціуму в єдиному  інформаційному просторі необхідно  запровадити державну стратегічну  програму інформаційного забезпечення  світового українства, та створити в Києві інформаційний центр  світового українства з потужної ресурсної бази використанням передових  технологій.

     Оскільки  у нас відсутня системна опіка  держави над інформаційним простором  українським за кордоном, цю проблему надолужує українська світова інформаційна мережа  міжнародної громадської  організації, четверта філія.

     Шосте. Четверта філія вимагає зупинити руйнацію українського інформаційного простору. Інформаційну політику української  держави спрямувати на захист вітчизняної  інформаційної та повноцінне входження  у світовий інформаційний простір  за умови забезпечення доступу усіх представників українського суспільства  до інформаційних ресурсів своєї  країни.

     Вітчизняні  ЗМІ – це стратегічний носій державної  мови.

     Сьоме. Четверта філія пропонує проект створення  при консульських установах України  за кордоном патронажної служби для  інформаційно-консультативної допомоги своїх громадян.

     Реалізація  цього проекту стане першим кроком до системного вирішення ряду соціальних проблем заробітчан за допомогою  громадськості та важливим поступом України до європейських стандартів у царині забезпечення міжнародних  норм прав людини.

     Восьме…   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Я перепрошую. Якщо у вас ще десь 20 позицій, то ми не завершимо до 18 години.   

     ШОКАЛО  О. Одна позиція. Дві позиції. Відповідно до резолюції першого економічного форуму „Українці світу” необхідно  створити систему правового захисту  інвестицій українців із-за кордону  в розвитку української економіки.

     Дев’яте. Провідним до всіх наших заявлених  питань є питання узаконення Конституції  України української державницької  ідеології, тільки українська державницька ідеологія, як система духовно, соціально, правових орієнтирів здатна об’єднати  всіх українців на Батьківщині за кордоном, інтереси України незалежно  від їхніх конфесійної та партійної  належності.

     Українські  громадяни, які вимушено опинилися  за межами Батьківщини, сподіваються, що українська держава нарешті візьметься за розв’язання життєвих проблем  всього українського люду в Україні  і за її межами, аби українці не покидали на ……..…, а самі не шукали долі на чужині. Як земля наша має стати основним стратегічним ресурсом українського суспільства, так і турбота про наших людей має стати головним  національним стратегічним пріоритетом держави.

     Спільне завдання громадськості і державних  органів – зробити все, аби  українцям вдома жилося краще  як на чужині. Українці для України! Слухаємося, це волання українського серця. Дякую. (О п л е с к и)  

     ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошую Олену Георгіївну Місталь-Внуковську, директора Української  школи мистецтв в Парижі.   

     МІСТАЛЬ-ВНУКОВСЬКА О.Г. Доброго дня, шановне панство! Хочу вам передати вітання від  нечисленної діаспори із Франції, але  ж вона є, працює, живе і, на мій погляд, не є занедбаними, абсолютно вірно, і, Дай Бог, щоб процвітала.

     Виступ  планувався на п’ять хвилин, він  змінений, чому, тому що слухаючи 31 особу, яка виступала, ми говоримо або в  минулому часі, або в майбутньому  і чомусь не багато людей говорить в теперішньому часі.

       А що потрібно сказати, що  вже зроблено в теперішньому  часі і люди, які щотижня роблять  це. В нас є достатньо установ  - установ в державі Україна,  в нас є управління закордонних  українців, які, я вважаю, працює  з усіма нами.  В нас є  Міністерство освіти, в нас є  Міністерство закордонних справ,  в нас є Інститут українознавства,  який є носієм всіх ідей  світового українства.  І мені  здається, якщо кожен керівник  освітянський, який працює за  кордоном звернеться, як зробила  це наша школа, як зробили  наші організації і  буде  працювати, нам за п’ять років  ніхто ні в чому не відмовив.

     Ми  є єдина школа перша, яка звернулась вновь придбаних для консульських потреб в 2004 році приміщення, звернулись до  посла, Україна на той час  Сєргеєв Юрій Анатолійович, який зараз  в Нью-Йорку,  з пропозицією  прийняти в це приміщення школу. Майбутнє України – це діти.  І якщо в  нас не буде сьогодення – в нас  не буде майбутнього.  

       І ви знаєте, нам не відмовили.  Школа працює вже п’ять років.  В минулому році нас відвідало  багато, багато, багато…осіб і Дмитро  Павличко,  і Драч. Ви знаєте,  непотрібно запрошувати в Париж.  Люблять, приїжджають.  Коли  ми  запрошуємо, люди приходять всі  майстри-класи, всі заходи виставки  акції культурно-мистецькі вони  відбуваються, тому що  жоден митець  з України не відмовив маленькій  школі, яка починалась  з 15 дітей  і зараз більше 75 осіб.

     І люди йдуть щотижня. Перше, що ми зробили  в цьому році, 18-20 вересня ми запросили  освітян, це середня ланка, середня  школа, на конференцію в Париж. Тому що ми згадуємо всі про кошти. І  потрібно сказати, що в Україні цей  рік, як і в світі, був непростий. І дві попередні конференції  відбувались в Києві, держава  запрошувала, держава проводила. Але  ж, якщо ми не проведемо в цьому  році конференцію, і в наступному, шукаючи, що є криза, щось інше, - діти гублять, освітяни гублять.

     Потрібно  сказати, конференція відбулась. Було присутньо 70 осіб, 7 країн, 23 школи. Це всі  проблеми, які ми зараз наголосили, обговорюються і створюються. Не потрібно створювати нові організації. Українська всесвітня рада, Європейська  всесвітня рада українців. Але ж, якщо ви хочете створити, створюйте. Ми затвердили одностайно голосуванням Раду директорів освітянських, європейських. Зараз опрацьовується статут. І він  реєструється у Франції. І так  само подаємо в ЮНЕСКО. Будь ласка. Хочу наголосити. В 2007 році Верховна Рада затвердила Положення про створення Міжнародної української школи. І такі школи, які співпрацюють з цією школою, їх 23, вони зареєструвались. Але ж не всім потрібна державна атестація. Тому що тим, кому вона потрібна, ми право на освіту виконуємо. А тим, кому не потрібна, у Франції, в нашій школі і їх у Франції всього дві, одна недільна при церкві суботня і одна наша по середах у суботах, тому що у Фракції це вихідні дні.

     В цій школі державна атестація  має бути  проведена за держані  кошти, а школи, які займаються освітою, культурою, мистецтвом, вони  приватні школи. Перше, що обговорила конференція, - це  визначити статус, як проводити  державну атестацію за кордоном.

     Я буду закінчувати. Я хочу  подякувати всім, хто працює щотижня, щодня, - це люди, це вчителі, це лідери освітянські, які живуть у Португалії, Фракції. І об’єднує нас одне. Ми не  є  четверта хвиля, ми… (Оплески)

      

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую Романа Лунь,  президента товариства „Сила духу”, США.  

     ЛУНЬ  Р. Шановні співвітчизники! Дозвольте  привітати вас  з сьогоднішнім святом і нашим  християнським  привітом: „Слава Ісусу  Хресту!”

     Дуже  приємно, що сьогодні проходять такі слухання. І я хочу, у першу  чергу,  подякувати всім причетним  до того, хто організував  ті слухання. Але  хотілося б, в чому я не дуже впевнений, все те, що ми слухаєм, щоб  почули. Хотілося б, щоб все те, що дивляться зараз, щоб побачили. У  нас з вами одна Вітчизна,  це є  одне спільне, і ми її любимо і хочемо  активно розбудовувати, але для  цього треба мати цю  можливість. Не громадяни України не мають  цього права, а громадяни України не мають цієї можливості. Я хочу звернути увагу пані Карпачової зараз на те, що за межами України проживає понад 7 мільйонів громадян України, які уже понад 18 років позбавлені права обирати і бути обраними. Про це вже говорив пан Шокало, я не буду далі зупинятися на цьому. Але я хочу підкреслити, що функція пані Карпачової якраз є от в цих от, написано – рекомендації у нас... Уповноваженому в Верховній Раді з прав людини продовжити здійснення контролю за дотриманням прав громадян України. Будь ласка, проконтролюйте це все, а я зі своєї сторони і від тих громадян України, яких я представляю, я думаю, що ми будемо вимагати цього.

     Я хочу нагадати, що всі українці, які  проживають зараз за кордоном, приносять  все-таки по найскромніших підрахунках  понад 20 мільйонів євро кожного року, і це є своїм вкладом. Але для  того щоб громадяни України змогли якось впливати, потрібно обов'язково вирішити цю проблему, яку я в  кінці зачитаю, наше звернення.

     Я хотів також і декілька слів сказати  і про позитивне. Ми не тільки ті всі речі, які сьогодні говорилося…  Я підтримую виступ і Зарубінського, і виступ міністра культури Василя Вовкуна, які дійсно також прикладають  зусилля і думають про діаспору. Я думаю, що, дійсно, у нас немає  на сьогодні стратегії, тому і такий  стан сьогодні роботи з українцями за кордоном і взагалі з загальним  українством.

     Я хочу нагадати, що сьогодні є багато пропозицій про створення якихось  організацій, якихось структур. Дійсно, потрібно це зробити. Але ми чули вже  різні пропозиції. І в мене викликає трошки страх на це. Знаєте, як у нас, зараз ми ж бачимо також, що робиться в Україні: хтось сів на метал, хтось сів на газ, хтось сів  на нафту. У мене складається таке враження, що хтось хоче сісти на діаспору. (Оплески)

       Тому я наполягаю на тому, що  тільки якщо ми будемо представлені, ті громадяни України, немає  різниці, де ми живемо: в Донецьку, у Львові, в Філадельфії чи  в Мадриді, - ми такі самі громадяни  України, і це наша Батьківщина.  І ми будемо, ми ще слово  своє не сказали, ті 7 мільйонів.  Ми його обов’язково скажемо, ви в цьому можете не сумніватися. (Оплески)

     Я декілька прикладів ще міг би наводити, але я прочитаю зараз те, що я  хочу щоб прозвучало з цієї трибуни, щоб це почули. Це звернення до Президента України Віктора Ющенка, Прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко, Голови Верховної  Ради Володимиру Литвину.

     За  підсумками парламентських слухань 14 жовтня 2009 року вимагаємо виступити  із законодавчою ініціативою і внести пропозицію про зміни  у Конституцію  України і Закон України „Про вибори народних депутатів України”. Ці зміни повинні дати змогу реалізувати  конституційне право громадян України, що проживають за кордоном або перебувають  за кордоном, обирати і буди обраним. Для цього внести зміни у виборчу  систему, які б дали можливість висувати кандидатів у депутати в парламент  від найбільших поселень громадян України  за кордоном – це Канада, Росія, США, Італія, Іспанія, Португалія, Греція, Молдавія і інші.

     Передбачити спрощену процедуру реєстрації голосування  громадян  України, що перебувають  за кордоном. Єдиною підставою для  голосування є дійсний закордонний  паспорт громадянина України. Крапка.

     Ми  знаємо, скільки цих бюрократичних  перепон робилося…   

     ГОЛОВУЮЧИЙ. Я перепрошую, бо зараз світло у  нас вимнеться. 18-та година. Я толерантно чотири години себе дуже вів. І якщо можна, завершуйте.   

     ЛУНЬ  Р.   …передбачити спрощену процедуру  виборчих  дільниць за кордоном. Для  цього використовувати можна  оренду додаткових приміщень.

     Про створення Світового українського культурного центру вже говорили, і я думаю, що це назріла потреба.

     Я хочу побажати всім вам і всім владним  структурам, і всім депутатам, які  є, любіть Україну, служіть Україні, будьте українцями душею. (Оплески)  

     ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую. Шановні друзі, є дві новини –  одна добра, одна погана. Погана –  що ми зобов’язані завершити. Хоча вас проінформую, що це поодинокі  парламентські слухання, що за згодою мене і Олега Зарубінського, тривали 4 години. Тому я вдячний, що ті, хто  тут працює з нами, бо завжди у  нас парламентські слухання 3 години. Уперше у нас виступило 32 особи, без  доповідачей – це так само говорити, і про актуальність, і про важливість теми.

     Принагідно  хотів би подякувати двом міністрам, які мужньо 4 години не просто сиділи, а все записували. (Оплески) Міністру культури Василю Вовкуну і міністру освіти Івану Вакурчуку, який не наполягав на виступі, бо вважав за не обхідне послухати, що ви скажете. Так само Олег Зарубінський відмовився від заключного слова. Ми зекономили. Ще одна людина послухала.

     І я думаю, що очевидно під кінець, що мусимо мати окремі слухання, що стосуються тільки проблеми трудової еміграція. Бо це окрема спеціальна тема, яка потребує нашої більш довгої розмови. Отут колеги мені передали, що кілька громадських організацій підготували проект Закону про правовий статус українських трудових мігрантів. Очевидно, це так само мусить бути предметом спеціального обговорення. Бо я знаю одного великого політика, який тепер уже посад не займає, який сказав колись, що це за кордон повії і ще хтось виїжджає. І, очевидно, той великий чоловік, який зараз посаду не займає, не знав, що на сьогоднішній день інвестиції оцих людей – напевно, одна із найбільших інвестицій в українську економіку і в Україну. І цих людей треба не просто слухати, а думати, як зробити все, в ідеалі звичайно, щоб вони інвестували всередині України. А поки така ситуація складається, як їм допомогти захистити, щоб вони там впевнено себе почували.

     Були  добрі ідеї від конгресу нашого, Світового конгресу українців. Я  думаю, що і комітет, коли працюватиме  над рекомендаціями, очевидно, подумає, три окремі парламентські слухання забагато і тяжко це зорганізувати. Можемо поділити і зробити в такий  спосіб, от як я говорив, наприклад, парламентські слухання от зробили  по трудовій міграції,  а там зробили  комітетські слухання. Бо і мовна  політика, і інші проблеми, скажімо, моніторинг виконання, можемо зробити, ми маємо формат комітетських слухань  доволі актуалізований і доволі при  нормальній організації так само дієвий.

     Багато  пропозицій висловлювалися і я просив послів, і Міністерство закордонних  справ так само реагувати в  оперативному порядку, коли йшлося про  конкретні речі, які можна вирішити, не чекаючи законів чи парламентських слухань, щоб на них відреагували. Думаю, всі праві були, коли говорили, що треба ще якийсь спеціальний орган  і коли казали, що мусять працювати  ті, які цим і займаються. Наша проблема в тому, що завжди ми свято  віримо, що якщо щось нове створимо, то життя почнеться краще. І я не заперечую проти того, щоб говорити таку інституцію, аби всі міністерства і відомства, що їм доручено займатися цією темою. І що вони отримують хай не так багато грошей, але аби вони всі займалися і цією проблемою, і мовною політикою аби всі  займалися,   не було би  скільки проблем, як ми тут говоримо.

     Тому  що  я може нікого не хотів критикувати, я просто в такому трошки емоційному піднесенні. Після того, як нам вдалося  завершити будівництво Запорізької  Січі, і коли  я там з прем’єром  відкривав Запорізьку Січ. І в  умовах кризи ми зібрали 1 мільйон  гривень від людей і від  бізнесу, щоб завершити це будівництво. І там зійшлися деякі вожді  з козацьких організацій, ви знаєте, я в Афганістані служив, звань  у мене ніяких немає, я такий пересічний український чоловік. А вони такі в них генерали, чи маршали на себе по одягали, вони всі тверезі  були. І вони кажуть, що ми б теж  хотіли виступити, бо ми любимо Україну  і козацтво. Я кажу, друзі, ви хоч  один з вас лопату тримав тут на Січі. Вони говорять: „ні – ми ж  загальне керівництво здійснюємо”, а хоч копійку хтось з вас  дав – ніхто не дав.

     Так от аби не загальне керівництво ……. в своїх організаціях, установах, а головою, руками і серцем працювали  на Україну було би краще, бо у нас  багато керівників в  Україні, можливо  така історична ментальність чи ще якась біда з нами траплялась, а  до роботи на Україну, коли йдеться  надзвичайно мало людей.

     Тому  я думаю, що треба думати і над  інститутами, але треба думати і  над поточною роботою яку ми мусили вести щоденно тоді дійсно, та велика мрія про те, щоб ми сприймали  себе, як велика нація що складається  велика нація, що складається з українців, що тут живуть і українців, що нас  підтримують поза межами  України, була би зреалізована.

     Дякую вам за роботу! Ще раз з святом!

 

Верховна Рада

 {jcomments on}