Віктор Ющенко: ворог Росії чи ворожа Росія?

З закінченням терміну президентства В.Ющенка в пресі з’являється багато аналітичної інформації щодо його діяльності, зокрема, думок, оцінок і просто звинувачень на його адресу, часто не зовсім об'єктивних. Одним з найбільших недоліків Президента часто називають загострення і зіпсування стосунків з Росією, що призводить до економічних негараздів у нашій країні та газових війн.
Як стверджує ряд політиків, саме через Ющенка Росія підвищує нам ціни на газ, бо він тягне Україну в «злочинний агресивний блок НАТО» (який «накоїв стільки лиха в світі»), підбурює антиросійські настрої серед населення, нагадуючи про Голодомор, хоче продати наші багатства американцям, виступає за виведення російського військового флоту - гаранта стабільності, безпеки і благополуччя в Україні, продає «останні» українські вертольоти, танки і протиповітряні комплекси тоталітарному диктатору Саакашвілі, якими збивали братні російські бомбардувальники над небом Грузії, та робить ще безліч антиросійських, ворожих кроків, які зовсім не сприяють дружбі між нашими народами.
Якби не цей Ющенко, то був би у нас і газ дешевий, і НАК Нафтогаз не платив би щомісяця Росії півмільярда доларів, перебуваючи на межі банкрутства, і була б стабільність в країні, - розмірковують деякі політики. І їх міркування викликають ряд логічних запитань: Чи дійсно саме прихід В.Ющенка до влади призвів до загострення відносин з Росією, чи можливо це сталося і без нього? Чи ціна на газ в Газпромі для конкретної держави залежить від прізвища її президента? Які конкретні антиросійські кроки зробив В.Ющенко?

В ході своєї передвиборчої кампанії кандидат в президенти В.Ющенко наголошував на важливості дружби та економічних зв’язків з Російською Федерацією, акцентував, що за час його прем’єрства товарообіг з Росією подвоївся, з повагою ставився до В.Путіна, інколи навіть толерантно відповідав на запитання російською мовою, словом, не висловлював жодних антиросійських речей. Тим не менше, російська і проросійська преса зображувала його антиросійським політиком, нацистом, а після його отруєння діоксином - речовиною, що виготовляється в Росії, підозрювані злочинці знайшли схованку від правосуддя саме на території Російської Федерації. Західні видання відкрито стверджували про причетність до отруєння В.Ющенка російських спецслужб, та навіть після таких подій та фактів Україна підвищила рівень економічної співпраці з Росією, а президент України не забував вітати з важливими подіями керівництво РФ.

Таким чином, якщо вірити проросійським виданням, В.Ющенко перший почав «псувати стосунки з Росією, виконуючи накази американських босів».

В.Ющенко перший з президентів України дав вказівку СБУ розсекретити архіви щодо Голодомору 1932-33 років і віддав накази вшановувати цей трагічний період історії нації. Такі факти дуже засмутили В.Путіна, оскільки, на його думку, треба забути минуле свого народу, а пам’ятати минуле радянського, тобто російського народу, і не потрібно об'єктивно вивчати історію, коли є цілий набір гарних радянських історичних міфів та оповідок.

На жаль, архіви спецслужб відкрили таємниці обставин і подробиць штучної організації вбивства голодом мільйонів українців – геноциду, що планувався в Москві та реалізовувався переважно російськими чиновниками та військами НКВД.

Хоча ніхто з українського керівництва не акцентує на причетності росіян до геноциду в Україні (на відміну від керівництва Литви чи Естонії), а просто вшановує пам'ять, представників російської влади страшно трясе при згадці про Голодомор. І бояться вони не провини, що лежить тавром Каїна на їхньому народові, а логічних, передбачених міжнародним законодавством систем компенсацій, в тому числі і грошових, які так ефективно були реалізовані щодо Німеччини чи Австрії. Навіть Лівія заплатила гроші американським жертвам ІРА, постраждалим від проданої лівійської вибухівки, що ж тоді має бути винна Росія за всі злочини, здійснені російською державою? Таким чином, президент, який навіть не вимагає грошових компенсацій, а лише дбає про історичну пам'ять своєї нації, «псує стосунки з Росією, і це однозначно», - каже В.Жириновський.

На рахунок продажу української зброї іноземним державам, зокрема Грузії, для захисту своєї території від агресора, В.Ющенко чітко відповів, що Грузія не є об’єктом жодних міжнародних санкцій, щоб їй не можна було б продавати озброєння. Російські політики і навіть продажні «лідери» української діаспори Росії, кричать, що з української зброї вбивали братів-слов'ян, виставляючи Україну найагресивнішою державою в світі. В цій дивній, звинувачувальній тезі про продаж зброї Грузії немає не лише логіки, а й здорового глузду. Адже зброю Грузії продавали 20 держав, крім України - це США, Австралія, Франція, але РФ не ставить жодних претензій до них, розуміючи правила міжнародного ринку озброєнь. Найдивнішим є те, що багато років поспіль зброю Грузії продавала і сама Росія, так само як і чеченським повстанцям, Ірану, та чомусь сама до себе претензій не виставляє, а знайшла крайньою Україну. Таким чином, президент, який допомагає іноземній державі відстояти незалежність в боротьбі проти окупантів, водночас розвиваючи військово-промисловий комплекс своєї країни, стає ворогом Росії.

Щодо підвищення цін на газ для України, мабуть, до найвищих в світі, то це провина не української сторони, а забаганка Газпрому. Хто б не був при владі в Україні, він буде ворогом і фашистом, якщо не здасть національні інтереси, віддавши Росії свою газотранспортну систему і низку стратегічних підприємств. Білорусь була лояльною до Росії, а півмільярдний кредит у Венесуели для розрахунку за братський російський газ взяти довелося.

Тема вступу конкретної держави в будь-які міжнародні організації взагалі не може бути предметом зауважень іншої держави, тому виправдання на кшталт відсутності загрози Росії чи спільного членства з нею в НАТО, взагалі виглядають лакейським абсурдом. Ті держави, у внутрішні справи яких Росія останнім часом активно втручається, зокрема, Польща, Естонія, Чехія, Україна, мали б спільно заявити свій протест, залучивши до розслідування міжнародну спільноту з відповідними рішеннями і санкціями. До однієї агресивної країни також м’яко і з «розумінням» ставилися учасниці Ліги Націй, не застосовуючи жодних санкцій щодо фактів її втручання у внутрішні справи сусідніх держав та їх анексію. Наслідки стали відомими в 1939 році. Хоча і після нападу нацистської Німеччини на Польщу Західна Європа вела «дивну війну», словесно засуджуючи Гітлера, спокійно споглядала, як їх східноєвропейського союзника окуповують дві тоталітарні держави. Лише після бомбардувань Парижа і Лондона, ці колись могутні країни доклали небачених зусиль для збереження свого суверенітету. Отже президент, який рішуче захищає позицію та суверенітет власної країни, стає ворогом Росії та американським «запроданцем».

Щодо проблеми тимчасового базування російського військового флоту в Севастополі, яка дедалі більше нагнітається російськими шовіністами, то не проблема В.Ющенка, що російський флот не вміє дотримуватися міждержавних угод. Якби Росія не перевозила таємно в трюмах крилаті ракети, не десантувала своїх десантників на українські береги, не нападала з території України на інші держави, не розпалювала антиукраїнську істерію в Криму і платила кілька мільярдів доларів за оренду землі згідно міжнародних стандартів, то не виникало б жодних запитань до тимчасового перебування російських моряків на українській землі. Але президент, який турбується про територіальну цілісність своєї держави, безумовно, є запеклим ворогом Росії.

Таким чином не В.Ющенко зіпсував стосунки з Росією, а сама російська влада зіпсувала стосунки з Україною: пробувала отруїти Ющенка ще до початку його президентства, розв’язала економічні війни і шантаж проти України, розгорнула додаткову армію на кордоні з Луганською областю, В.Путін привселюдно обізвав президента України «мазуриком», а Д.Медвєдєв, прагнучи перевершити Путіна, відверто втручається у внутрішні справи нашої держави. Російська влада сама зіпсувала стосунки з Україною та президентом Ющенком, і продовжує цілеспрямовано це робити старим кагебешним способом - намагається видати жертву агресії самим агресором, і навпаки, агресора – жертвою. Знавці впливу на свідомість народних мас, зокрема Й.Гебельс, радили робити це з великим розмахом та широкомасштабною пропагандою, щоб не знали про це лише відлюдники. Так робили з нападом на Фінляндію, так боролися з УПА, так воювали з Грузією, так російські шовіністи завжди проводили міжнародну політику.

Як бачимо, факти самі свідчать, хто з ким псує стосунки, і ці факти жодним чином не суміщаються з брехливою антиукраїнською пропагандою.