У пятницю, 18 вересня 2009 р. Б., в рамках святкування 20-ліття виходу УГКЦ з підпілля в приміщенні Львівської Духовної семінарії Святого Духа відбулась наукова конференція, присвячена цій знаменній події. Організаторами даного заходу виступили Львівська Архиєпархія УГКЦ, Інститут історії Церкви УКУ, а також сама Львівська Духовна семінарія Святого Духа.
Розпочав наукову конференцію вітальним словом особисто Архиєпископ Львівський УГКЦ Ігор (Возняк), який наголосив, що за ці 20 років, які пройшли, було багато зроблено, але слід і надалі продовжувати рух уперед.
Програма наукової конференції складалася з двох частин. У першій частині були представленні наукові доповіді по даній тематиці, які хронологічно висвітлювали історію Церкви з приходом радянської влади на територію західної України.
Спочатку виступив о. д-р Богдан Прах з доповіддю на тему «Доля репресованого духовенства УГКЦ», де були розкриті основні віхи історії УГКЦ протягом 30-50-х рр. ХХ ст. В доповіді були наведені факти з різних архівів, які дали змогу детальніше дослідити цей період. Більш детально були розглянуті долі деяких священників, які відмовилися взяти участь і визнати рішення Львівського псевдособору 1946 р, який затверджував перехід УГКЦ під крило Православної церкви Московського Патріархату. Під кінець о. д-р Богдан Прах заявив, що навіть на сьогоднішній момент залишається невідомою доля багатьох священників.
Після цього слово взяв ректор УКУ о. д-р Борис Ґудзяк. Тема його доповіді звучала: «Церковне підпілля ХХ ст. як школа церковного життя ХХІ ст.». дана доповідь стосувалася катакомбної церкви і її становища тоді у суспільстві. Але о. д-р Борис Ґудзяк не забув нагадати і про те, що цей неоціненний урок, який нам дала історія не слід забувати, що саме там ми повинні черпати своє натхнення, свою мужність у вірності Христовій вірі.
Наступним доповідачем був активний учасник тих подій, голова Комітету захисту УГКЦ Іван Гель, який виступив з доповіддю «Вихід УГКЦ із підпілля: передумови, основні події та наслідки». На його думку УГКЦ була однією з причин розпаду Радянського Союзу, адже її боялися від самого початку, тому і намагалися знищити. Та навіть Львівський псевдособор не зміг цього зробити, про що свідчить перехід понад 300 громад з православ’я на греко-католицизм до кінця листопада 1989 р.
Диякон Тарас Бублик, який виступав наступний, у своїй доповіді дещо детальніше розкрив взаємини між радянською владою і УГКЦ у 1988-89 рр. В своїй доповіді він наголосив на тому, за яких умов радянська влада погоджувалася надати офіційний статус УГКЦ. Це були і вимоги у пропагуванні радянської ідеології серед вірних, повернення «самозахоплених» приміщень священниками УГКЦ. Та і крім цього було ще багато вигаданих моментів, опираючись на які, офіційна влада не хотіла визнавати УГКЦ. Та все ж таки 28 листопада 1989 р., за 2 дні до зустрічі президента СРСР М. Горбачова з Іваном Павлом ІІ була проголошена «Заява про свободу віросповідання», що надало право офіційно зареєструвати свої громади для УГКЦ.
На цьому закінчилася перша частина наукової конференції. Після цього у другій частині конференції присутнім було запропоновано послухати спогади учасників тих часів, таких як о. Михайла Волошина, який брав активну участь у подіях, пов’язаних із виходом УГКЦ з підпілля, сестри Діогени Терешкевич із Згромадження сестер-служебниць та Марії Заблоцької, дочки греко-католицького священика.
Першим виступив о. Михайло Волошин, який вказав на те, що він занадто мало часу провів в підпіллі, але що це саме той час, в який УГКЦ відчувала свою єдність, коли священник і громада були єдиним цілим, і що люди готові були пожертвувати навіть своїм життям заради Христової віри.
Сестра Діогена згадала про важкі часи конспірації, нескінченні виклики до КДБ, постійний тиск і переслідування. Але Боже провидіння допомогло це все пережити і з цим всім справитися.
Марія Заблоцька наголосила на тісній співпраці духовенства з вірними, їхнім міцним взаємовідносинам, а також на ролі жіноцтва у цій нелегкій справі.
В кінці організатори наголосили на тому, що слід докласти ще багато зусиль аби пролити світло правди на ці події, а також вказали на те, що усі матеріали наукової конференції будуть опубліковані.