«Явочний король» або Як кувалася перемога Януковича

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 13 березня 2010 Дата публікації Перегляди: 6394
Якби там не було, але Віктор Янукович – чинний і обраний більшістю голосів виборців президент України. Тепер ми будемо сміятися з його загальмованих та банальних промов, будемо порівнювати його з Брежнєвим та Колобком, будемо соромитися і зневажати його «перли». Нам буде за нього соромно при його зустрічах з іноземними дипломатами, смішно через його безграмотні та неосвічені ляпи, плутання географічних назв, історичних осіб, літераторів, політичних термінів.

Таким буде наш президент – смішним і загальмованим. Але ми самі допустили його до влади, самі повірили, що він стане меншим злом і купилися на обіцянки його ляльководів. Адже хто б не став президентом в теперішніх умовах – все одно кардинальних змін не станеться. Українська національна ідея та патріотичні сили і далі розвиватимуться, формуватиметься потужна опозиція, частішими стануть мітинги та протести – адже при наявних розумових здібностях пана Президента проводити мудру і виважену політику просто неможливо. Янукович заради збереження впливу своєї політичної сили змушений буде схилятися до електоральних симпатій проросійських виборців та жертвувати інтересами України, що неминуче призведе до масових акцій протесту, якими супроводжуватиметься все його правління. Досить ймовірним є варіант, що Янукович і не буде 5 років президентом України - він буде відправлений у відставку або скинутий народними протестами, пікетами або ж парламентом внаслідок потужної опозиції з боку партій.

Як же сталося, що В.Янукович все таки став президентом? Партія Регіонів взяла для себе серйозні уроки з поразки 2004 року, покращила імідж Януковича, зробила його захисником добробуту простих людей, усміхненого «доброго дядечка», навчила його грамотно говорити.

Багато для перемоги Януковича зробили і самі «помаранчеві» – своїми конфліктами, міжусобицями та непрофесіоналізмом.

Перемога В. Януковича – це результат довготермінової стратегічної роботи іноземних спецслужб та експертів, велика ілюзія і обман противників, якої ніхто серйозно не помічав і не очікував. Перемога В.Януковича кувалася досить дивним, повільним і обережним чином – вони не наступали рішуче, не завойовували чужі електоральні поля, не дискредитовували суперників скандалами, а ненав'язливо пропонували старий, добрий і дешевий популізм – «Україна для людей», «підвищимо соціальні виплати», «допоможемо простим, бідним людям». Вони зберегли та зміцнили свою підтримку в найбільш населеній області України – Донецькій, в якій мешкає 5 мільйонів жителів, та закріпили свої позиції в Луганській, Харківській, Дніпропетровській і Запорізькій областях. Мабуть, найважливішим у перемозі Януковича було збереження впливу на Сході, зокрема на майже 7-и мільйонному Донбасі. Донбас та Схід – це найбільш густо населене ядро України, і здобувши монопольну підтримку в цих областях, можна кількісно перемогти навіть виборців всієї України, за умови, що там буде нижча від середньої явка виборців на дільниці.

Янукович виграв вибори насамперед явкою своїх виборців на дільниці і розгортанням потужної абсентеїстичної та протестної кампанії серед виборців Західної України. «Не йдіть голосувати – нема за кого, або ж голосуйте проти всіх» - переконувала пропагандистська машина Партії Регіонів та її сателітів. Політтехнологи та штабісти Януковича зробили все можливе для зниження явки виборців в західних регіонах України та поширення там масового розчарування у помаранчевих політиках. Саме так вони виграли більше мільйона голосів і забезпечили перемогу В.Януковичу.

Водночас, на Донбасі було зроблено все для збільшення явки виборців на дільниці. Тут були задіяні фактично всі методи: людям дзвонили члени ДВК і нагадували про обов’язок голосування, їх попереджали про відвідання дільниць в навчальних закладах, підприємствах і установах, їх підкупляли, по вулицях донбаських містечок їздили спеціальні автобуси, які привозили виборців до дільниць на голосування. Зрозуміло, що транспорт, пальне, роботу водіїв та організаторів забезпечувала домінуюча в регіоні партія. Можна лише здогадуватися, якими методами, переконаннями та погрозами людей збирали на вулицях в ці автобуси і везли до дільниць голосувати.

Прийти на дільницю і проголосувати за Януковича на Донбасі стало неначе прийти до церкви в неділю в період Середньовіччя під пильним наглядом святої інквізиції. Всім треба йти і голосувати за нашого Януковича – говорили начальники, директори та посіпаки з Партії Регіонів жителям Донбасу.

Так Янукович став президентом. І такими ж методами він здійснюватиме своє правління. Тому, про які б демократичні та гуманістичні речі не говорили чільники Партії Регіонів, вона і надалі залишається тоталітарною і бездушною машиною, яка використовуючи місцевий адмінресурс, підминає під себе брехнею і тиском людей, яким декларативно хоче допомогти і ставиться до своїх прихильників на Донбасі як до безликої біомаси, обов’язком і щастям якої є мовчки йти колоною на дільниці і голосувати за Януковича.

Валерій Майданюк
УІС