Заробітчани повертаються... А Батьківщина зустрічає?
У грудні на значно менш релігійних вулицях Європи (Польща тут, радше, виняток) правила комерції розкручували чергову маркетингову кампанію під назвою Різдво.
А для наших людей Різдво ще має сакраментальний зміст. Тож, немов міфологічні Миколаї, набивши сумки та гаманці, вони прямували додому. Основна маса автобусних пасажирів, які поверталися перед зимовими святами в Україну, - заробітчани. В одному з автобусів, що курсував із Чехії, я став їхнім попутником...
У дорозі трапляються такі “несподівані” сюрпризи, як перевірка чеської прикордонної сторожі або польської мобільної митниці. Наші вже навчені й видресирувані: всі документи – «комар носа не підточить». Відповідають чітко - «так», «ні», «до побачення». Важко зрозуміти, що хочуть виявити ці доблесні охоронці європейського раю. Видається, йде банальне полювання на штрафи. Адже який сенс перевіряти медстрахування в людей, які їдуть додому?
Останнім бар’єром на шляху додому стає вітчизняний кордон. Якщо формальності польових перевірок полягають у швидкому перегляді паспортів і огляді сумок з висоти людського зросту, то майже вдома так не обійдешся. Тут живі традиції дзержинців! Прикордонниця, розуміючи, що ворог не спить, а натовпи європейців так і прагнуть емігрувати в нашу щасливу країну, детально перевіряє не лише паспорт, а й ваш вигляд у профіль і анфас... Ось так, «відповідно до існуючих норм і правил», збігає майже година перевірки. Виявляється, що “у стаціонарі” це можна робити значно повільніше...Митниця теж не дрімає. Адже всі ці апельсини та макарони, ковбаса та пиво, які в Центральній Європі дешевші, смачніші та якісніші, можуть підірвати економіку наших виробників фальсифікованих продуктів... Несподівано усім, немов у радянські часи, видали митні декларації (хоча заповнювати їх необхідно лише за наявності чітких підстав). Але декларація – документ. Тепер чітко бачать – хто і скільки грошей везе... Далі звичайне у таких випадках, але невідоме європейцям, винесення багажу, старанний огляд, дискусії та інколи розмови, які чомусь переходять у шепіт... Марні старання. Все – жодного контрабандиста. Жодного порушника кордону. Можна їхати додому далі. Формально – все ОК!
Але хіба так повинна зустрічати своїх дочок і синів Вітчизна? Це ж люди, гідні похвали та державної підтримки. Кожен з цих людей себе працевлаштував, офіційною мовою – «створив робоче місце» для себе. Тому, як кажуть у Галичині, їм ся належить! Далі - вони привозять немалі гроші в Україну, та ще й у валюті! Не п’ють соки з вічно дірявого бюджету, а, немов бджоли мед, несуть гроші в рідну домівку. Ці люди самі вивчили іноземну мову та підвищили свою кваліфікацію, часто оволоділи новими технологіями чи прийомами праці. Це що, не привід для подяки? А наступна, і не остання, вигода полягає у тому, що в основній масі ці трударі є носіями позитивної інформації про нашу землю, народ, культуру та звичаї. Саме завдяки їм європейці дізнаються, що українці - це не лише казнокради, педофіли чи «шумахери без правил», а працьовиті, виховані та культурні люди, що їдять сало та сумують за домом.
То, можливо, варто хоча б державними устами сказати заробітчанам, що повертаються на свята, чи з іншої причини, додому, – «Ласкаво просимо в рідну домівку!». Ось ці телефони та адреси, де вам допоможуть, а ось органи і персони, що відповідають за підтримку вашого нелегкого життя. Свіжі газети, цікаві друковані матеріали, а головне – чуйне та уважне ставлення. Можливо, приклад США не типовий і важкий до запозичення, але кожен їхній громадянин, який повертається додому, проходить митно-прикордонні процедури за окремою, спрощеною та майже блискавичною схемою. А у нас чомусь навпаки – окрема, не спрощена, а утруднена процедура. «Бий своїх, щоб чужі начувались?».
Якщо вже пішла у нашому краї така пошесть на нагороди, що скоро всі високопосадовці будуть героями України, то, може, пора запровадити хоча би почесне звання «Заслужений заробітчанин України»? Трудові мігранти заслужили на державну підтримку. Поки що представники влади у них запитують: «Звідки їдете?», «Що везете?». А повинні сказати: «Ласкаво просимо додому!».
Юрій ГУБЕНІ
Професор, мимовільний попутник заробітчан