Віктор Зарецький – митець тернистої дороги

До 85 річниці з дня народження Віктора Зарецького, який з’явився на світ 10 лютого 1925 року в Білопіллі, в мистецькому відділі Сумської наукової бібліотеки було проведено меморіальну виставку «Моя тема – пісня краси…». Визнання його художньої творчості відбулося в 1950-60-ті роки, він належав до митців «андеграунда», зробив революцію у вітчизняному мистецтві, створив власний стиль, який пізніше назвали українською неосецесією. А завдяки дружині Аллі Горській, також відомій художниці, Зарецький захопився монументалізмом. Відтак взяв участь у оформленні трьох театрів – у Івано-Франківську, Сімферополі, Сумах; залів для прийомів у консульствах НДР, Чехословаччини, Польщі, що будувалися в Києві. До речі, в обласному театрі імені Михайла Щепкіна в фойє в 1980 році за ескізами Зарецького створена керамічна композиція на міфологічну тему «птаха сирина».
Подружжя разом пройшло тернистий шлях: пережили другу світову, арешти української інтелігенції, переслідування, виключення зі Спілки художників…

У громадській діяльності Алла Горська мала чітку позицію. Була присутня на процесі В’ячеслава Чорновола у Львові 1967 року. Разом із групою присутніх киян писала протест проти порушень законності на суді. Листувалася з засудженими правозахисниками, збирала для них гроші, влаштовувала лотерейні продажі картин на користь сімей засуджених, зустрічала і підтримувала тих, хто повертався із заслання. У 1968 році Горська та Зарецький підписали колективного листа Брежнєву, Косигіну та Підгорному з вимогою припинення протизаконних політичних процесів.

А в мистецтві жінка прагнула відтворити гармонію загальнолюдських цінностей у контексті історичних, народних, естетичних традицій України.

Часом Віктор Зарецький та Алла Горська працювали в парі. Разом створили мозаїки “Прометей”, “Земля”, “Вогонь” та інші в середній школі № 47 Донецька, “Дерево життя” та “Птах-мрія” у ресторані “Україна” в Маріуполі.

Незабаром сім’ю спіткало лихо – померла мати Віктора. Через місяць Алла Горська поїхала до села Васильків до свекра по швейну машинку і не повернулася. Її знайшли в льосі мертвою, а батько Віктора – Іван Зарецький нібито наклав на себе руки десь за селом…

У ті дні Віктор Зарецький у розпачі й на межі нервового зриву. Але знаходить сили жити далі. Бере на себе ярмо з оформлення трьох вище зазначених театрів та консульств. Після подорожі до Сахаліну в 1977 році одружується з донькою свого вчителя Майею, теж художницею.

З 1970 по 1984 рік роботи Зарецького не експонуються і не згадуються в пресі. Лише у 1989-му друзі художника влаштовують його виставку в Київському домі вчених. Тоді 29 робіт закупили для аукціону “Крісті”.

Помер Віктор Зарецький 23 серпня 1990 року. Похований на Берковцях у могилі матері, поруч із батьком.

1994 року художник Зарецький удостоєний посмертно Державної премії України імені Тараса Шевченка. Фрески, декоративні панно, створені Зарецьким, – твори самостійної образотворчої мови, в яких відбиті пошуки, страждання і радість.