Інформаційний наступ РПЦ був настільки потужним, що УГКЦ не змогла промовчати. В інтерв’ю українській службі Бі-Бі-Сі Предстоятель УГКЦ Любомир так прокоментував звинувачення архієпископа Іларіона на адресу греко-католиків: "Ці закиди роблять постійно, але я ще не чув, щоб хтось їх довів. Я не знаю жодного випадку, коли б ми забрали хоча б один православний храм, збудований вірними РПЦ. У 1946 році Російська Православна Церква в Західній Україні отримала від держави понад 500 храмів. Годі сказати, що це були храми РПЦ", – пояснив Любомир Гузар. За його словами, у час виходу УГКЦ з підпілля траплялися прикрі випадки, коли громада розділялась і були великі непорозуміння. Але це вже давно минуло і сьогодні практично немає конфліктних ситуацій. "Я все ще чекаю на об’єктивні докази того, що греко-католики насильно забрали якісь храми чи перешкоджають будувати нові церкви", – сказав Блаженнійший Любомир.
Кожен, хто цікавиться міжрелігійними взаєминами, знає, що протистояння РПЦ і УГКЦ мають давню історію, як і те, що "аргументи", які цього разу навів архієпископ Іларіон, незмінні уже близько двадцяти років. Міняються лише столиці, у яких час від часу вони озвучуються. Правда, в ім’я справедливості треба сказати, що лише цими "аргументами" перелік звинувачень на адресу УГКЦ не закінчується.
У цьому зв’язку варто пригадати, що у 2004 році під час переговорів у Москві між главою Папської ради зі сприяння християнській єдності кардиналом Вальтером Каспером та тодішнім митрополитом Смоленським і Калінінградським, а нині патріархом РПЦ Кірілом, православна сторона заявила про "неприпустимість експансії католиків в Україні", а також "неприйнятність із канонічного, еклезіологічного та пастирського погляду ідеї згадування Києва в титулі глави Української Греко-Католицької Церкви й перенесення його кафедри в це місто". Крім того, під час зустрічі було зазначено, що Папа Римський Іван Павло II не буде засновувати Греко-Католицького патріархату, оскільки Ватикан погодився, що такий крок можна розглядати як спробу затвердити інтереси Римо-Католицької Церкви в регіоні, що традиційно належить Московському патріархатові.
Іншими словами, упродовж багатьох років РПЦ намагається "витиснути" з території України одну із церков Київської традиції, апелюючи при цьому до Ватикану із неправдивими "аргументами". До слів глави УГКЦ з цього приводу, варто додати офіційну статистику, яка остаточно спростовує твердження РПЦ про "розгром трьох православних парафій" на Західній Україні. Так, за останніми статистичними даними, розміщеними на сайті Держкомнацрелігій, у Львівський, Івано-Франківській та Тернопільській областях загальна кількість зареєстрованих громад УПЦ-МП становить 219, УПЦ-КП – 958, УАПЦ – 804. Не менш промовиста ситуація із храмами. Кількість культових будівель, які на лежать УПЦ-МП у згаданих областях, становить 161, УПЦ-КП – 651, УАПЦ – 545. Загалом, кількість православних парафій у Західній Україні на сьогодні є більшою, аніж вона була на момент легалізації Української Греко-Католицької Церкви. Отже, йдеться не про "розгром", а свідому зміну православними своєї юрисдикції, їхню орієнтацію на духовний Київ, а не Москву. І це справжня проблема для РПЦ, яка поступово втрачає свій вплив, передусім, у православному середовищі.
Також не витримує критики намагання РПЦ поставити під сумнів "легітимність" УГКЦ та бажання здобути власний патріархат. Ще у березні 2004 року у Зверненні Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії з приводу згаданого візиту до Москви кардинала Каспера та заяв тодішнього митрополита Кіріла, зазначалося: "Особливість нашої Церкви полягає в тому, що, отримавши церковну формацію від Візантії, вона була і завжди прагнула бути у сопричасті з наступником святого апостола Петра, Єпископом Рима. Наші предки підкреслили це ще під час Берестейської унії наприкінці ХVI століття. Українська Греко-Католицька Церква не тільки має багату й тривалу історію, що сягає часів Володимирового хрещення, а й зберігає і розвиває давню богословську, правову, духовну традицію, має свою завершену ієрархію. Згідно з церковним правом, Українська Греко-Католицька Церква є помісною Церквою, а не складовою частиною якоїсь іншої Церкви, тому й розвивається відповідно до своєї еклезіальної природи".
Чітка і недвозначна позиція УГКЦ щодо власного патріархату: "Думка про Патріархат Київської Церкви сягає своїм корінням щонайменше ХVI -ХVII століть, коли далекоглядні церковні мужі бажали об'єднати всіх українців-християн в одній Церкві у формі Патріархату. У 60-ті роки минулого століття на Другому Ватиканському Соборі його виразно озвучив святої пам'яті Патріарх Йосиф Сліпий, і відтоді аж до наших днів він не перестає розвиватися. І сьогодні ми, владики Києво-Галицької Митрополії УГКЦ, глибоко переконані в потребі такого устрою для зміцнення єдності Церкви і народу та належного їхнього розвитку. Цю позицію всі владики нашої Церкви висловили на Синоді у 2002 році, і сьогодні ми тільки очікуємо її визнання Святішим Отцем", - зазначається у Звернені.
Наївно думати, що провід РПЦ не знає реальної ситуації в УГКЦ, її справжньої історії та становища до актуальних питань церковно-релігійного життя. Насправді ж Московський патріархат найменше цікавлять канонічні, еклезіологічні чи пастирські проблеми у взаєминах із греко-католиками. Для нього УГКЦ як в минулому, так і сьогодні не вписуються у духовну візію "третього Риму", яку патріарх Кіріл модернізував у формі специфічного "русского мира", де немає місця церквам на зразок УГКЦ, що залишається надійним форпостом релігійної і національної самобутності українців. Саме тому РПЦ веде сплановану і цілеспрямовану політичну кампанію дискредитації УГКЦ та намагається залучити до неї Ватикан. У минулому, не зважаючи на підпільний статус УГКЦ, така тактика була безуспішною. Не має вона шансів на успіх і сьогодні, коли українські греко-католики стали важливим чинником духовного життя Української держави.