Цій анексії передували наступні події: Німеччина спровокувала в Судетській області заколот німців, а після нейтралізації заколоту Чехословаччиною ввели нацисти свої війська, ніби для «захисту проживаючих там німців».
Тодішнє розчленування Чехословаччини відбулося для «задоволення апетиту аґресора», тобто нацистської Німеччини. З цього приводу прем`єр-міністр Великобританії цинічно сказав: «Для чого нам рити окопи через те, що десь пересварилися люди, про яких ми нічого не знаємо...».
Через 11 місяців після Мюнхенської змови розпочалася Друга Світова Війна, в моторошний вир якої було втягнено десятки країн, зруйновано тисячі міст і сіл, загублено мільйони людських життів.
Звісно, ця змова остаточно розв`язала руки двом тиранам – Адольфові Гітлеру й Йосифові Сталіну. Спершу нацистська Німеччина окупувала країни Західної Європи, згодом уклали пакт про ненапад з більшовицьким СССР (24.08.1939р.), поділивши між собою території Польщі, країн Балтики тощо. А відтак Гітлер наніс превентивний удар по СССР, випередивши на декілька місяців Сталіна.
Здавалося б, що сучасна Європа, яка ще пам`ятає жахіття Другої Світової Війни, а також протистояння з СССР під назвою «холодна війна», повинна б засвоїти наступне: аґресора не потрібно ублажати, а йому слід давати негайну відсіч.... коли йдеться про моральну деґрадацію, то вона найбільше торкнулася нинішньої Німеччини. ... бідний Мюнхен уже вдруге стає чорносотенною плямою в історії Німеччини.
Прикметно, що британський міністр закордонних справ Девід Мілібенд із приводу вторгнення Росії в Грузію та анексію 20% її території цинічно заявив: «... так, Росія порушила міжнародне право, але міжнародна ізоляція Росії була б невірним кроком. Навпаки, ми виступаємо за розвиток відносин з нею».
Чи не звучать ці слова, як глум над жертвами Другої Світової Війни, що в 1938-39 роках було принесено сильними цього світу на жертовник двох ненаситних загарбників – нацистської Німеччини й «большевицького» СССР?! Чи цим рішенням не спровокує Європа новітні міжнародні катаклізми, зокрема, реалізацію планів Росії по відторгненню від України Кримського півострова?
Утім, із історичної перспективи не слід однозначно оцінювати всіх керманичів, позаяк серед них були державні мужі великого формату: прем`єр-міністр Великобританії В. Черчіль, президент Франції Ш. де Голь, прем`єр-міністр Канади Дж. Діфенбекер, президент США Р. Рейґен.
А що нині? Світ переживає чергову кризу політичного жанру: колись можновладці їздили до Ватикану, щоб віддати традиційну шану понтифіку (все ж таки вселенський духовний провідник і наставник!), нині ж прошкують до Москви, щоб отримати ласки та мізерні подачки з неоімперського столу наскрізь просякнутого ґебістським духом Владіміра Путіна. Але історія розставить усе на свої місця. Її не обдуриш ні сфальшованими документами каґебістського штибу, ні суцільними потоками брехні німецьких ЗМІ, ні висновками прогнилої німецької Феміди, ні, зрештою, словоблудством організаторів цієї ганебної політичної змови.
Однак, коли йдеться про моральну деґрадацію, то вона найбільше торкнулася нинішньої Німеччини. Прикладом такої деґрадації є «працевлаштування» в путінському «Газпромі» (і не тільки!) колишнього канцлера Німеччини Г. Шредера. Але верхом політичного цинізму є судилище за національною (расовою) ознакою, яке розпочинається в Мюнхені над старим і вкрай немічним Іваном Дем`янюком. Принагідно скажу, що бідний Мюнхен уже вдруге стає чорносотенною плямою в історії Німеччини.
Таким чином, німці хочуть позбутися почуття меншовартості, тобто відповідальності за злочини в Другій Світовій Війні, а ізраїльтяни ще довго користатимуть із теми Голокосту. Не дарма Німеччина знову продовжила виплату післявоєнних контрибуцій Ізраїлю. Нині задоволено потирають руки антиукраїнські, тобто проізраїльські кола США, а також в долоні плеще всіляка московська ґебня.
Граф Ніколай Толстой (Великобританія), історик, автор багатьох відомих книг писав: «Вірю, що історія не забуде справи Дем`янюка так, як не забула справи Дрейфуса...».
Теперішні вершителі долі Івана Дем`янюка не відають, що подвійні стандарти, політична заанґжованість судів і ЗМІ, нехтування правами людини, безпощадність до вмираючого старця рано чи пізно відгукнуться в німецькому суспільстві корупцією, насильством і злочинністю.
Марта Онуфрів (Канада, Торонто)
Заувага: У 1894 р. капітана Генштабу збройних сил Франції Альфреда Дрейфуса звинуватили у шпигунстві на користь Німеччини й засудили до довічного ув`язнення. З перебігом часу виявилося, що справа Дрейфуса була сфабрикована за расовою ознакою, а судові документи виявилися підробленими. Прикметно, що на захист цієї невинної людини стали відомі культурні діячі Франції, зокрема Еміль Золя написав свою знамениту статтю «Я звинувачую!».