Колишні політв’язні совєтських концтаборів - 199 ректорам вищих учбових закладів України

Категорія: Новини , Україна
Створено: 07 квітня 2010 Дата публікації Перегляди: 5960
«Є речі, які з певної точки зору становлять собою остаточне зло, тобто, є вкрай небезпечні /.../. Замовчувати таке зло даремно, оскільки нічого, крім оманного почуття безпеки, подібне самозаспокоєння не дасть. Людська природа здатна на зло у неймовірній кількості, і злі діла настільки ж реальні, що й добрі, у тій мірі і в тих межах, в яких людська психе здатна диференціювати їх і виносити судження. Тільки несвідоме не робить різниці між добром і злом»

К. Г. Юнг.
Не звинувачуємо Вас у несвідомості – може, Ви, ректори вищих учбових закладів України, заглиблені в науку й керівну роботу, й не відали, і не чули про плювки Дмитра Табачника в обличчя кожного українця, адже ці плювки розкидані були по україножерних інтернетних сайтах і газетках. Інтелігенція Чернівців, Львова звернулася до Прокуратури з вимогою притягнути Д. Табачника до відповідальності за пропаганду розчленування і знищення України, бо сперечатися чи доказувати щось Д. Табачникові на шпальтах газет – все одно, що лікувати хворого на параною вмовлянням, що він не Наполеон. Фактично, Д. Табачник (хоча він не вважає себе Наполеоном, проте, як гірко зауважив видатний сучасний український поет Мойсей Фішбейн, виразно демонструє синдром Кагановича) давно мав би звернутися по допомогу до психіатрів. Адже манія самовозвеличення помножена на людино- і націєненависництво небезпечна не тільки для пацієнта, а й для оточення, особливо тоді, коли пацієнт здобуває владу і створює собі культ всесильного і всерозумного божка. А такий «божок при владі» починає впливати на спосіб мислення і дії морально невідпорних осіб, будячи в них атавістичні інстинкти. Не будемо вдаватися в історію – нині ненависть до всього українського набула звироднілих форм: неосталіністи Одеси і Криму спалюють на своїх куцих мітингах українські книжки, спалюють лише тому, що ці книжки написані українською мовою; вони ж не лише погрожують фізично нищити, а вже й знищили чимало українців (журналістів, підприємців, студентів – а один з очільників неосталіністів – Марков нещодавно повернувся в Україну), неосталіністи в ролі пропагандистів «єдіно-спасітєльной русской (російської) Церкві» називають «нелюдямі» не лише українських християн, а й всіх християн, які не належать до РПЦ, а також мусульман (звернім увагу на відношення неосталіністів до кримських татар) і юдеїв (у Львові групка з «общєства» неосталіністів однією й тією ж фарбою ночами вимазувала пам’ятні таблиці українським національним діячам і синагоги). І за потурання їм з боку таких, як Табачник, є очевидним, що вже не буде започаткованих у 2005 р. спільних молитов представників усіх конфесій в Соборі св. Софії у День Незалежності України – земні божки не терплять розмаїття культур і релігійних традицій, бо прагнуть поклоніння лише собі.

Здавалось би, в ХХІ столітті, коли цивілізований світ засудив нацистський і більшовицький режими, коли, як писав ще К. Г. Юнг, навряд, «чи хтось піддасться маячні назвати те, що відбувалося, а подекуди відбувається й нині в концтаборах диктаторських режимів «випадковою відсутністю досконалості» - це прозвучало б як знущання», коли тріщать останні імперії, а з ними й Росія, поява божків немислима. Та ба – ось знову вигулькнув підтриманий членистоногими «чорт з табакерки», щоб показати свою приналежність до когорти світових параноїків – від осміяних біблійним Ісаєю тірських бен-шахарів1 до їхніх продовжувачів (гітлерів, лєнінів, сталінів). Проте повернення до апокаліпсису першої половини ХХ століття неможливе. Агонія Табачника, та й Семиноженка з ним, є лише нагадуванням, зокрема молодому поколінню, через яке пекло перейшли діди і батьки. Бо, в докір Вам, шановні ректори, замовчуються ще у навчальних закладах численні факти недалекої історії. Наприклад, студенти не можуть повірити, що в СРСР переслідували і знищували кожного вченого, який посмів поцікавитися «буржуазним непотребом» -- генетикою і кібернетикою (принагідно нагадаємо, що комп’ютеризація навчальних закладів, установ і т. д. відбулася щойно в роки незалежної України). Та Вам, мабуть, не спадає на думку, що так само «буржуазним непотребом» вважає Д. Табачник визнані в усіх цивілізованих країнах тестування державною мовою, «вільну траєкторію студентів», Болонську систему і т.д. (нагадаємо, що, як би не похвалялися комунозазомбовані депутати, совєтський диплом цілком слушно не визнавався жодною цивілізованою країною; і що дипломи українських випускників, які нині вивчають кібернетику, генетику, психоаналіз, світові культури, релігієзнавство і т.д., почали набувати визнання щойно тепер завдяки роботі попереднього складу Міністерства освіти України). Роззуйте очі, наші науколюбці, – табачниківські «зміни» однаково вдарять по випускниках і Західної, і Великої України. І по Вас! Бо стара система базувалася на вихованні рабів (раби ж найперше стають ідолопоклонниками). Та ще не встиг Д. Табачник вмоститися на міністерському кріслі, як багато хто з Вас вдався до залякування студентів відчисленням з вузів за право протесту проти нього. Шановні, але ж бо використовування декотрих покірних вам студентів у ролі «залякувачів» є фактичним формуванням сексотства, що його практикували більшовики. Невже ви не знаєте, що виховуючи рабів, ви виховаєте в них ненависть і до себе? Чи, може, зникли з Вашої пам’яті прізвища видатних вчених, які служили більшовицькій владі, але які, за доносами своїх же «учнів», були знищені цією владою? Якщо й так, якщо й забули, то все ж своїми діями ви вочевидь продемонстрували, якою раковою пухлиною для людських душ була більшовицька система. Та, мабуть, надто глибоко в несвідомому Ваших душ опинилися жахи цієї системи, бо ось Ви, шановні ректори, відповідальні за молоде покоління, не стали чомусь поруч зі студентами під Червоним корпусом Київського національного університету ім. Т. Шевченка, а без тіні спротиву, як належне сприйняли кордони міліцейської охорони довкола «свого хазяїна» та закрили очі на зухвалі дії супроти студентів деяких вірнопідданих релікітів у міліцейських погонах, що немовби вигулькнули з темряви НКВД. Але ж Ви мали б пам’ятати (якщо забули, то згадайте), що більшовицький терор проти мирного населення започаткувався злочинними структурами НКВД. І цілком зрозуміло, що Д. Табачник використав (незаконно!) загони міліції для охорони своєї надперсони саме для того, щоб показати, що наше/ваше студенство він має за ніщо і що нашою міліцією можна маніпулювати, а, відтак, і перетворити її в засіб насильства. Такі дії Табачника – марення відтятої голови. Але Ви їх злякалися – чи не тому, що ця голова зміїна? Хоча й повержений багатоголовий Змій старої совєтської системи, його голови ще ворушаться, ще видихують вогонь людиноненависництва і всеотруюючий сморід... Проте студенство не злякалося! А знаєте, чому? Бо воно вільне, бо, немов Юрій-Змієборець, воно п’є живу воду з цілющої скарбниці рідної історії, культури, мови, споконвічних і величних ритуалів, традицій і свят, живу воду, яка дарує силу побороти зло і любити життя в усьому його розмаїтті – як природи, так і національних культур людства. А Змій (якщо пам’ятаєте цей переказ) п’є мертву воду – смердячу водку із зігнилої бочки комуністичної імперії, яка знищувала це розмаїття – згадайте Чорнобильську катастрофу або маніакальний план перекидання сибірських рік, згадайте голодомори і насильне переселення цілих етнічних груп з батьківських земель, і «созданіє» зманкуртованого (за Чінгіз-Айтматовим) «єдіного совєтского (гей би парламентського?) народа», і згадайте, як напивалися нещасні, змарновані люди після того, як змушені були задемонструвати накинене їм ідолопоклонство перед іконостасом «вічно живих» вождів. Люди, які відівчилися сміятися, бо їх вчили ненавидіти – жовчно, люто ненавидіти інші, ніж совєтські, культури, інший устрій, інші звичаї. Видатний мислитель нашого часу Йосиф Ратцінгер зауважує: «Комуністичні системи зазнали краху передусім через свою фальшиву економічну догматику, але рідко коли зауважують, як вони в’їлися в суспільство своєю зневагою до людини, намаганням підпорядкувати мораль потребам системи та своїми обіцянками щасливого майбуття. Справжня катастрофа після них – не економічна; вони спустошили душі, зруйнували моральну свідомість». І до нині «продовжує діяти спадщина марксизму». Спадщина, скажемо, членистоногих. Членистоногі не належать до нації, культури – це тип безхребетних, кінцівки яких спеціалізуються на функціях руху (наприклад, до відродження імперії) і функціях захоплення жратви (в імперському кориті; для всіх інших – бурда з общака). Та найважливіше – членистоногі не вміють сміятися ні з власних вад, ні з вад своїх же безхребетних.

Ви, ректори, мали б гордитися студентами, які вийшли на акцію протесту, взявши на озброєння найунікальнішу і найкращу рису людини – сміх проти недолугих божків і членистоногих. І «Залікова книжка» Д. Табачника вже стала далеко не регіональним і тимчасовим феноменом – завтра чи післязавтра вона таки вийде за межі України, бо для сміху немає кордонів. І сміятиметься молодь усього світу, бо сміх над самозакоханими божками єднає, а не розділює. Тому покиньте угодовство й політиканство, які спричинилися нині до «кризи політичного розуму, що є, по суті, кризою політики» (Й. Ратцінгер). І хай супроводжують вас не фанаберії зорієнтованого на Кагановича Табачника, а мудре слово невідомого йому його іншого однокрівця – видатного вченого-психолога Віктора Франкла: “Ми живемо в час, коли все більше поширюється відчуття сенсовтрати. У такий час виховання має бути скероване на те, щоби не тільки передавати знання, але й відточувати совість так, щоб людині вистачило чуйності вирізнити вимогу, яка є в кожній окремій ситуації[...] Тоді не лише все життя буде для неї сповнене сенсу (а сповнене сенсу—означає наповнене справами), але й сама вона здобуде імунітет проти конформізму й тоталітаризму—цих двох наслідків екзистенційного вакууму. Бо тільки совість, яка не спить, дає людині змогу чинити опір, не піддатися конформізмові, і не схилитися перед тоталітаризмом”.

Українські студенти, які вийшли на антитабачниківську акцію, а, фактично, на акцію відстоювання своєї національної честі і гідності та свободи, не піддалися і, віримо, не піддадуться ні конформізмові, ні тоталітаризмові. А про те, як подолати табачниківщину, бузинівщину, членистоногість, як об’єднатися проти неосталіністів і накидуваних ними ненависті та україножерства, як об’єднати Україну і підняти її з руїн деморалізації, говорімо на зустрічах – ректори Харкова і Одеси, Дніпропетровська і Луганська, Миколаєва і Донецька і ін. – приїжджайте до нас на свята, на Великдень, на Трійцю – Ви ж бо знаєте, що галичани Вас радо зустрінуть і привітають.

Колишні політв’язні совєтських концтаборів

Ірина Калинець

Ігор Калинець

Стефанія Шабатура

Мирослава Зваричевська
Статистика
Перегляди статей
12708635
Лічильник

Українська рейтингова система