Чи завербувало КДБ останнього командувача УПА?
Якщо у справі залишилися щоденники чи інші особисті речі Вашого розстріляного дідуся, - есбешники їх можуть віддати. Про це у перший частині інтерв`ю "Свідомо" заявив Володимир В`ятрович, який два роки займався розкриттям архіву СБУ часів НКВД-МГБ-КДБ. Встановлення причетності комуністичних лідерів до організації Голодомору, виставки про вояків УПА, розкриття справ 250 тисяч репресованих - це була його робота.
Що сталося у перший день твого звільнення новим керівником служби Валерієм Хорошковським з посади директора архіву СБУ?
- У холі нашого архіву була розміщена виставка про УПА. Її зняли. Припинилася виставка про комуністичний терор по всій Україні «Зламані долі». Вона об’їхала шість областей. Припиняється оновлення електронного архіву «Інформаційно-довідковий зал». Там кожен бажаючий міг працювати з документами, які стосувалися історії України ХХ століття. Насправді ми тільки розпочали цю роботу, там 17-18 тисяч документів. Я думаю, що це є 5-7% з того, що ще можна було б знайти.
А як багато розсекретили незворотньо? Наприклад, скани документів, які показують причетність комуністичних вождів до Голодомору, були викладені в Інтернет, скопійовані на інші сайти і вже їх не знищиш, хто б не був керівником СБУ. Як багато таких матеріалів?Я думаю, десятки тисяч таких матеріалів, які вже назад ніхто не заховає.
А чи розпочали історики дослідження за розсекреченими вами документами?
Тижні три тому мені подарували книжку, яка була створена на наших архівах, яка до того була неможлива – «Розсекречений Хвильовий». Справа зроблена на базі оперативно-розшукової справи на Миколу Хвильового. Автори – Юрій Шаповал та Володимир Панченко. Готується книжка схожого формату про Довженка. Є чотиритомна справа про Довженка, де яскраво видно світ інтелігенції 20-40-их років. Як їх пресувала репресивна система. Є також справа на Рильського, на Остапа Вишню, інших. Незабаром нас чекає певний історичний бум таких публікацій, адже люди добралися до такої інформації, яку вони не мали раніше.
Ми видали спеціальний «Галузевий державний архів СБУ. Путівник». Він містить перелік всіх фондів, перелік найважливіших на нашу думку справ. За ним людина зможе орієнтуватися, що є в нашому архіві, а чого нема. Книжка є в інтернеті. Ми її зробили на двох мовах: російській та українській. Російською зробили тому, що є великий попит іноземних дослідників на роботу в нашому архіві. Насправді інформації, яка стосувалася агентури – лише 5%, всього того що є в архіві. Є й інші не менш цікаві документи: нормативно-розпорядчі накази, документи, які регламентували діяльність органів безпеки того часу, документи з інформування органів партії про те, що робиться в країні. Вони робилися кожного тижня. Це хіба що не єдине джерело, яке може показати історію в своєрідному ракурсі.
А чи був документ, який тебе особисто вразив як історика?
Безліч таких документів було. Наприклад, знайшов надзвичайно цікаву оперативну-розшукову справу на Василя Кука - людину, про яку я хочу писати.
Останній головнокомандувач УПА таки був завербованим чи ні? Його ж арештували, але не стратили, не заслали, а відпустили.
Гра з ним тривала від 1954 до 80-х років. Намагалися використати його, а він намагався використати КДБ. Є записки КДБ про те, що «Кук Василій Степанович поводиться дуже не щиро і насправді нас обманює. І використовує співпрацю для поширення своїх націоналістичних поглядів».
Тобто за документами виходить, що останній головнокомандувач УПА був завербований? Але фактично не працював на КДБ?
За документами виходить, що його намагалися використати органи безпеки Радянського Союзу. І тому вони його тримали під контролем. Але самі визнають, що їм його не вдалося використати як такого. Є таке: «Як виявилося, Кук Василь Степанович, в спілкуванні з іншими людьми є дуже культурною і вихованою людиною. Відповідно, його хамська поведінка по відношенню до співробітників КДБ є виявом неповаги до співробітників КДБ, а не просто невихованістю».
Була ціла операція з компрометації Кука для того, аби власне його представити як агента. Йшлося про те, що на місці бою повстанців з групою НКВД залишалися документи. Серед тих документів були й ті, за якими нібито Кук співпрацює з НКВД. Ті документи потрапляли до служби безпеки ОУН, яка мала з цим розібратись. От такий механізм тих провокацій.
Фото Василя Кука з сайту Кирила Булкіна
Ще ми розібралися, як у 1959-60 роках творилася легенда навколо "Нахтігаля" (сформований 1941 року український стрілецький батальйон у складі вермахту, яким командував майбутній головнокомандувач УПА Роман Шухевич - "Свідомо").
Як?
У КДБ починалося все з того, що «наши немецкие друзья попросили нас найти компрометирующие материалы на министра Федеративной республики Германии Теодора Оберлендера». Відповідно на запит «наших немецких друзей» почався пошук інформації щодо Нахтігаля, в якому служив Оберлендер в 1941 році. Відповідь – немає такої інформації. Наступна вказівка була: «Просим более тщательно поискать информацию. Готовя свидетелей следует учесть следующие моменты...». І далі подавалися вказівки, що мали говорити свідки, щоб вони виглядали власне свідками. Один з багатьох цікавих документів – це нахабство одного зі "свідків", який виступив на процесі проти Оберлендера. Він каже: «Я сделал всё, что вам надо. Взамен прошу сделать мне путёвку в Восточную Германию, щоб я мог проведать своих родственников». Така сама кампанія повторилася у 2007 році. Піднімалися ті самі документи.
А розсекречення яких документів викликало найбільше хвилювання або протидію?
Cпроба розсекречувати документи, які стосувалися агентури. Я вже казав, що не розумію - чому документи про німецьку агентуру можна розсекречувати, а про радянську – ні. Нам казали, що це може викликати соціальні заворушення. Адже хтось може дізнатися про те, що хтось на когось стукав, хтось на когось працював. Цікавий нюанс, згідно «Відомості про державну таємницю» сам факт і форми конфіденційної співпраці з органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, є державною таємницею - незалежно від часу. Але при ретельному вивченні ми побачили, що мова йде про органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність. А в Україні це є МВС і СБУ. І немає ніякого НКВД, ГПУ, КДБ чи ЧК. Покликаючись на це, ми і почали розсекречувати матеріали.
Ще одна річ. Частина людей, репресованих радянською владою, були реабілітовані в 1990 році. В тому році було прийнято радянський закон «Про реабілітацію». Цим законом досі користується українське судочинство, щоб вирішувати чи була людина злочинцем чи не була. Радянськими очима дивиться. Процес реабілітацією українською владою практично не відбувся.
- А хто не реабілітований?
- Василь Кук, наприклад, не був реабілітований. Катерина Зарицька - зв’язкова Романа Шухевича - спочатку була реабілітована посмертно, а потім знайшовся якийсь співробітник НКВД, який подав на оскарження. Ніби під час затримання вона відстрілювалася і вбила когось із своїх переслідувачів. Відповідно вона є кримінальним злочинцем.
А Петлюра, Коновалець – вони теж злочинці з погляду нинішніх законів?
А вони ніколи не були засуджені радянською владою. Вони просто були ліквідован.
А були такі історії, коли приходив керівник СБУ Валентин Наливайченко і казав: «Ні, Володю, цим не займайся. Це міждержавний скандал. Не треба»?
В жодному разі. Такого випадку не було і я йому за це дуже вдячний. Він в мою роботу абсолютно не втручався.
Тобто не було жодної справи, яку б ти зупинив, хоча хотів розкрити?
Ні, абсолютно не можу такого пригадати. Хоча деякі справи набували міжнародного звучання. Та ж справа по "Нахтігалю", коли ми мали досить жорстку, неадекватну реакцію від наших ізраїльських колег. Які заявили, що в них є досьє на Романа Шухевича, а потім виявилося, що немає. Ця наша робота викликала зауваження від Міністерства закордонних справ Ізраїлю. Такого листа я отримав на своє ім’я.
А в тебе, як у екс-працівника СБУ, є розуміння як противники Шухевича, Бандери домагаються рішень Європарламенту про те, що не можна їх визнавати героями?
Дуже просто. Всі вони опираються на величезну зону незнання. Ця зона незнання української історії взагалі дозволяє проводити інформаційні кампанії і маніпуляції. Те, що зробили наші російські та польські колеги, пропхавши цю резолюцію в Європарламент – це опиралось виключно на незнанні євродепутатів.
Ти тепер вільна людина. Скажи, що - ти думаєш - зараз варто робити? Я бачу серед людей, які хочуть змінити світ, а не примиритися з ним три концепції. Перша концепція – це маленькі справи. Друга – це створювати військову організацію на кшталт ОУН-УПА. Третя – політичну партію і намагатися змінити владу.
Першу концепцію я пробував протягом двох років. Вона дала певний результат, але я переконаний, що зробити ідеальний євроремонт у своїй крайній хаті в селі неможливо. Я категорично проти УПА у теперішній час. Ми вміємо робити революції, але не вміємо робити реформи. Я один з тих, хто брав участь у всіх цих молодіжних протестних групах, в організації «Пори». У 2005-ому ми почали розходитися по своїх маленьких справах. Вважали, що ті люди, для яких ми вибороли владу, все зроблять самі. Оце була головна помилка. Я вважаю, що ми мусимо готуватися до третього варіанту.
