23 лютого — День НАШОГО? захисника Вітчизни???
Як відомо, 23 лютого у радянські часи відзначався “Дєнь Совєтской Арміі”. Ця дата була вельми дивною, адже саме в цей день 1918 року озброєні банди матроса Дибенка, послані Лєніним для втримання окупованого більшовиками Петрограду, були розігнані кайзерівськими підрозділами та ганебно чкурнули аж до Волги.
У шеститомній історії КПСС ця втеча і безпорадність у звичайному для того часу стилі описуються так: «Встрєчая гєроічєскоє сопротівлєніє пєрвих полков Красной арміі, отрядов Красной гвардіі і отдєльних рєволюционних частєй старой арміі, нємєцкіє войска занялі Псков, Рєвєль і другіє города, угрожая Пєтрограду».
Сам Дибенко в автобіографії вимушено згадує про цей факт коротеньким рядком: «В має 1918 г. бил судім за сдачу нємцам Нарви, но бил по суду оправдан». Виправданий, очевидно, через заступництво наркома Олександри Коллонтай. Про їхні «особливі» стосунки згадує Л.Троцький: «Із-за пєрєгородкі раздался сочний бас Дибєнко: он разговарівал по тєлєфону с Фінляндієй, і разговор імєл скорєє нєжний характєр. Двадцатідєвятілєтній чєрнобородий матрос, вєсьолий і самоувєрєнний гігант, сблізілся нєзадолго пєрєд тєм с Алєксандрой Коллонтай, жєнщіной арістократічєсного проісхождєнія, владєющєй полудюжіной іностранних язиков і прібліжавшєйся к 46-й годовщінє».
Лєнін відгукнувся на цей воєнний «позорняк» статею «Тяжелый, но необходимый урок», де є такий уривок: «…мучітєльно-позорниє сообщєнія об отказє полков сохранять позіциі, об отказє защіщать дажє нарвскую лінію, о нєісполнєніі пріказа унічтожіть всьо і вся прі отступлєніі нє говоря ужє о бєгствє, хаосє, блізорукості, бєспомощності, разгільдяйствє». І як підсумок конфузу новозліпленої Червоної армії: «23 фєвраля 1918. ЦК РСДРП(б), рассмотрєв новиє, єщьо болєє тяжьолиє условія мірного договора, прєдложєнниє гєрманскім правітєльством, винуждєн бил прінять рєшєніє о нємєдлєнном заключєніі міра». (История КПСС в шести томах. – М., 1967).То чи може бути 23 лютого днем захисника будь-чиєї вітчизни, а тим паче нашої – України?
Згадаємо, що 3 грудня 1917 р. Раднаркомом ухвалив написаний В.І. Лєніним «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради». «…Рада Народних Комісарів підтверджує гноблене царизмом і буржуазією Великоросії право всім народам на вільний розвиток, включно до їх права відділятися від Росії. Тому Рада Народних Комісарів признає Українську Народню Республіку та її право на повне відокремлення від Росії, — однак далі прописані вимоги, що безваріантно можуть трактуватися як втручання у внутрішні справи УНР. — В разі, коли протягом 48 годин не буде дано задовольняючу відповідь, Рада Уповноважених Народу вважатиме, що У.Ц.Рада є в стані отвертої війни з владою рад у Росії та на Україні. Рада Народніх Уповноважених» (Цитується за В.К. Винниченко “Відродження нації”).
А от два тексти, що майже поряд наводяться у книзі «Великий Жовтень і громадянська війна на Україні» (К., 1987):
“27 січня 1918 р. Підписання Центральною радою зрадницької Брест-Литовської угоди з Німеччиною та Австро-Угорщиною про окупацію України німецько-австрійськими військами.
3 березня 1918 р. Підписання Брестського мирного договору. Вихід Радянської Росії з Першої світової війни”.
Читач розуміє, що Брест-Литовськ і Брест одне й теж місто, але так потрібно написати, щоб перший договір відрізнявся від другого, виглядав «зрадливішим».
Московські більшоики, одержавши ляпаса від німців, поперлися в Україну, яка від 22 січня 1918 року була цілком незалежною та визнаною європейськими державами республікою.
29 січня 1918 р. Трагічна бітва захисників Києва під Крутами.
30 січня 1918 р. Переїзд Радянського уряду України Харкова до Києва. Про вчинені підполковником (чи то царським, чи то большевицьким) Муравйовим п’яні погроми в традиціях московської оприччини надруковано в наш час достатньо. І такі жахи майже місяць творилися над українцями, мешканцями столиці незалежної країни, визнаної Москвою…
То від чого і коли захищали нас комуністи, які є авторами свята 23 лютого? І чи варто сьогодні відзначати цю дату як день НАШОГО захисника Вітчизни? Відповідь очевидна.
Сергій АЙБАБІН