Схід і Захід разом. Роздуми про Донбас
Категорія: Новини , Україна
Створено: 11 лютого 2010
Дата публікації
Перегляди: 5954
Три високі білі автобуси іноземного виробництва порушили ранковий спокій та сіро-коричневий краєвид донбаського містечка, вотчини і малої батьківщини В.Януковича, - міста Єнакієве. Люди, які весело та метушливо повиходили з цих автобусів і розмовляли українською мовою, здивували і насторожили місцевих працівників готелів, кафе, продавщиць кіосків та ринків. Всі зрозуміли хто приїхав – приїхали «западенці», «бандерівці», «тимошенківці», «помаранчеві». Приїхали не просто так – приїхали видивлятися, спостерігати, наглядати, контролювати, а дехто був впевнений, що й фальсифікувати.«Зачем сюда приехали? Ежайте обратно! Мы сами умеем демократические выборы проводить!», - говорив дехто з офіціанток та продавщиць веселим україномовним студентам, що розбіглися гуляти новим містечком. На їхні запитання «Скажіть будь-ласка пані, а де вулиця ….» дехто відповідав: «не понимаю по вашему», або «вы не стесняйтеся по-русски говорить!». Але таких людей були одиниці, а переважна більшість і абсолютно вся місцева молодь їх чудово розуміли і після паузи, викликаної безумовно несподіванкою, турботливо намагалися пояснити, як саме і куди треба пройти щоб дістатися потрібного готелю чи виборчої дільниці. Дехто намагався розмовляти з приїжджими гостями українською мовою, але пізніше, дехто, соромлячись свого ламаного суржика, переходив на російську.
Дехто одразу запитував їх про їхнє ставлення до В.Ющенка і до С.Бандери, а дехто толерантно уникав таких тем, намагаючись знайти теми, які об’єднують, а не роз’єднують.
І найбільше, що здивувало львів’ян під час подорожі Донбасом – це надзвичайно багато синьо-жовтого кольору, кольору національного прапора, яким були розфарбовані зупинки автобусів у селах, трубопроводи, приватні паркани, і якого набагато менше можна побачити, мандруючи дорогами Львівщини. «Синьо-жовтий Донбас…» - подумав мимоволі, споглядаючи з вікна автобуса синьо-жовті кольори на фоні териконів, задимлених заводських труб і шахт.
Здивував також величезний графіті-напис на бетонній стіні міського ринку «Слава Україні! Смерть ворогам!», жодним чином не заплямований і не перекреслений, який, схоже, вже давно там знаходився, судячи з трішки вицвілих літер. У Львові більшість таких написів часто перекресленні, іронічно «виправленні», часто - з сороміцьким аспектом.
Молодим хлопцям та дівчатам зі Львова, що прибули працювати спостерігачами та членами дільничних виборчих комісій на Донбас, подекуди жартівливо ставили запитання: чи є у Львові мобільні телефони та Інтернет, але переважно серйозно запитували про ціни, про повітря, про рівень життя населення, постійно виправдовуючись, що в них все гірше та бідніше. «У вас нету таких развалин как у нас, правда?» або «у вас намного лучший воздух чем у нас» стверджували жителі Донбасу. А ще питали «Почему у вас нас не любят?» або «ну тепер ви видите, что мы вовсе не бандиты?».
Спілкуючись між собою на виборчих дільницях, в готелях, кафе і галичани, і донеччани чудово розуміли, що живуть в одній державі, і ні клімат, ні ціни на продукти, ні матеріальний стан населення практично нічим не відрізняються в країні, де правлять олігархи і однаково бідно живуть всі частини цієї нещасної країни.
Гості зі Львова спочатку відчували певну упередженість, вплив насаджених міфів про Західну Україну, прояви антиукраїнських позицій, дійсно помітною виявилася робота російських політтехнологів по проекту «Розкол України»… Але в процесі спілкування, спільної співпраці на виборчих дільницях, і безпосередньо за накритим столом після здачі підрахованих бюлетенів в ОВК, всі дружно святкували закінчення виборів. Всі розуміли, що ні львів'яни, ні донеччани не були ні злісними фальсифікаторами, ні шовіністичними фанатиками, ні агресивними радикалами. Всі були нормальними і адекватними, привітними і доброзичливими, гостинними і ввічливими людьми з абсолютно однаковими проблемами, інтересами, цінностями та трішки відмінними політичними вподобаннями. На сотнях дільниць Донбасу після підрахунку бюлетенів лунали тости за єдність України, львів'яни та донеччани обмінювалися номерами телефонів, даними соціальних мереж, всі розчулено обнімалися, а дехто й цілувався на прощання.
Коли наступного ранку колона автобусів проїхала повз напис «Єнакієве», мимоволі подумалося: нехай собі політики та олігархи гризуться за економічні та політичні впливи, нехай інженери людських душ формують суспільну думку, нехай радикали акцентують на відмінностях і розпалюють ворожнечу – в них все одно нічого не вийшло. І ніколи не вийде, бо український народ не піддається на провокації і не вірить безглуздим міфам. Бо Схід і Захід дійсно разом.
Валерій Майданюк