Саду світового українства цвісти!

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 11 лютого 2010 Дата публікації Перегляди: 5547

Доброю традицією  у Львові стає  проведення Міжнародних Конгресів «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті», ініціатором та організатором яких виступає Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»

Цьогоріч  вже втретє місто Лева  гостинно прийматиме у червні українців зі всіх континентів світу аби обговорити питання співпраці  України зі світовим українством, визначити механізми взаємодії, подбати про збереження національної ідентичності.

З цієї нагоди  Інститут, підтримуючи ідею головного редактора газети «День» Лариси Івшиної, виступив з ініціативою  закласти «Сад світового Українства». Наш задум одразу був підтриманий Андрієм Садовим, львівським міським головою. Організаційні питання покладені на працівників управління екології та благоустрою департаменту містобудування Львівської міської ради. Ці молоді небайдужі люди перейнялися проблемою. І дуже швидко було знайдено місце – на території, яку люблять львів’яни і гості, місці велелюдному, самобутньому – «Музеї народної архітектури і побуту». Питання Саду було погоджено з директором музею та членами  Наукової ради, на засіданні якої виступила з концепцією директор Інституту Ірина Ключковська.

Українці  кожної країни будуть мати своє дерево. І всі разом вони творитимуть  Сад, де ростимуть дерева України. Вони будуть цвісти, плодоносити, сягаючи  глибоко корінням у рідну землю. Сад як символ краси, сили, збірний  образ українських традицій, символ збереження і примноження нашого українства, нашої єдності, що передаватиметься з покоління у покоління.

Довідка:

Музей Народної архiтектури  та побуту (Шевченкiвський гай)

Скансен (музей  просто неба або село-музей) на Кайзервальді був відкритий у 1971 році. Ідея створення цього музею належить відомому українському вченому Іларіону Свєнціцькому, який ще у 30-х роках ХХ сторіччя започаткував роботу зі створення музею просто неба. Тоді вдалося перевезти до Львова лише один експонат — Миколаївську церкву з с. Кривка. У 1966 році за ініціативою працівників Музею етнографії та художнього промислу розпочалися конкретні роботи, було створено відділ народного будівництва, який у 1971 році й був реорганізований у Музей народної архітектури і побуту.

Експозиція  музею налічує близько 120 пам’яток народної архітектури із західних регіонів України. Окрім того у постійній  експозиції та сховищах музею знаходиться  близько 20 тисяч предметів щоденного  побуту і ужиткового мистецтва.

Територія музею площею 60 га умовно розділена на шість етнографічних зон. Кожна зона — це міні-село, що складається з 15 — 20 пам’яток народної архітектури. У житлових та господарчих приміщеннях розміщено предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент, транспортні засоби та ремісничий інструмент. Шість таких міні-сіл мають назви: «Бойківщина», «Лемківщина», «Гуцульщина», «Буковина», «Поділля» і «Львівщина».