Назву статті автор взяв у акції кампанії «Новий громадянин»*, мета якої - нагадати новому главі держави, що його працедавцем є народ України. І що саме народ делегував Президентові повноваження керувати державою. Щоправда, абсолютна більшість народу над своєю роллю не замислюється - їй, цій більшості, доводиться міркувати над тим, як вижити. Як прогодувати родину. Як молодшому поколінню дати належне виховання та освіту. Цій більшості, яка іноді спостерігає за перманентними тактичними битвами між різними гілками влади, здається, що її функція наступна: раз на п'ять років прийти на виборчу дільницю і проголосувати.
Рідко голосують за розумом і логікою, найчастіше - за визначеним ще Піфагором трафаретом «свій - чужий». І унаслідок «свого - чужого» маємо державну вертикаль влади, яка є чужою для народу. А народ проголосує, попереживає після оголошення результатів виборів - і знову займеться проблемою виживання. І у своїх негараздах лаятиме «чужих» і мріятиме, як буде гарно, якщо (коли) до влади прийдуть «свої».АЛЕ - за такої логіки, Україна ніколи не стане повноцінно демократичною державою, тому що «свій - чужий» у демократичному світі не спрацьовує. ТАМ спрацьовують програми кандидатів, вміння їх та їхніх команд переконати виборця у можливості здійснити ці програми, досягти поліпшення життя і полегшення умов ведення бізнесу... У НАС спрацьовує банальна обіцянка кандидата, банальне «своє - чуже», боротьба проти, а не вибір за. При цьому у кандидата руки розв'язані: він чудово знає, що виборець його не контролюватиме, що його дії швидше будуть під прискіпливим поглядом міжнародних західних інституцій, які дбають за розвиток демократії в Україні, ніж під наглядом українського суспільства. У цьому й полягає нині трагедія України: її державна влада, її Президент та інші гілки влади почуваються безкарно - тому що народ їх не контролює, за їхніми діями не спостерігає і проти протиправних дій владних інституцій не бореться (за рідкісними винятками). І це вина народу, якого як не було, так і нема як політичної нації (омріяної М.Грушевським і В.Ющенком). Народ, який не зміг перетворитись навіть на суспільну силу, оскільки «моя хата з краю». Якщо хтось зі мною не згоден - буду радо вітати дискусії: це означатиме, що суспільство у нас є, і є державницьке мислення у тих, кого називають пересічними українцями...
Шановні пересічні українці, давайте міркувати над тим, що нас усіх єднає. Окрім бідності, невизначеного майбутнього і незрозумілих реформ від влади. Нас єднає те, що ми мешкаємо у цій державі (на відміну від наших представників влади, ми не маємо змоги вивезти свої родини в економічно розвинені країни, як не маємо змоги самим там пересидіти складні часи), ми маємо важко щодня працювати і тяжкою працею заробляти свої кревні (і при цьому, якщо і заробили на щось путнє, платимо за це кредити), ми віримо у щасливе майбутнє (якщо взагалі встигаємо підняти голову і подивитися навкруги). Це нормально, в принципі. Ненормально те, що за повсякденними клопотами ми забуваємо про свій конституційний обов'язок і невід'ємне громадянське право - контролювати усі без винятку гілки влади. Від Президента і прем'єра - до керівника ЖЕКу. Ми самі маємо ставати на бій з корупцією, з цинічністю політиків і чиновників, зі згаданою вище безконтрольністю влади. Ми маємо припинити ділити їх на «своїх - чужих», а маємо навчитись розрізняти балаканину і справжні пропозиції, порожні обіцянки і програми реальних дій.
Інакше у географічному центрі Європи і надалі існуватиме пів-держава, пів-територія окремих спільнот людей під назвою Україна. Сумна перспектива - але знову ж таки, від нас залежить, чи змусимо ми нашу владу перетворити її на нормальну європейську державу.
*Новий Громадянин - це неполітична, позапартійна ініціатива, яка об'єднала понад 30 незалежних громадських організацій, що захищають права людини, відстоюють свободу слова, моніторять вибори, досліджують актуальні питання державної політики, вирішують проблеми місцевого самоврядування, дбають про довкілля та здоров'я, допомагають молоді тощо.
Богдана КОСТЮК