Україна обрала свого четвертого президента. Ним має стати Віктор Янукович - людина, що була розгромлена на Майдані як представник старої збанкрутілої кучмівської системи, продуктом якої стала олігархічна, напівфеодальна Україна. Новий президент постане перед дуже складними проблемами. Показово, що у його штабі не було великої ейфорії, настрій був набагато спокійнішим і стриманішим, ніж після першого туру виборів. І для цього є всі підстави: політична система розбалансована, економіка - у стані глибокої кризи, викликаної відсутністю реформ і загальною світовою економічно-фінансовою кризою. На це накладаються великі очікування електорату Віктора Федоровича на Сході і Півдні України. Чи вдасться йому не розчарувати його - залишається під великим питанням.
Ціла низка факторів зробила обох кандидатів неприйнятними для великої частини українського народу. У значній мірі новий президент отримав підтримку тому, що був альтернативою нинішній владі та від досі існуючого протистояння двох частин України, що посилилося у 2004 році. Це було голосування проти. Тих, що проти Тимошенко, виявилось трохи більше ніж тих, хто проти Януковича.З Януковичем залишились практично ті самі люди, які були разом з ним з 2004 року. Вони добре знають механізми функціонування влади, більшість з них, завдяки кучмівському режиму, власній хватці та цинізму, дійшли до великих грошей і влади. Але разом з тим, вони несуть усі вроджені плями устрою, який склався в Україні. Представники команди Януковича разом з БЮТ займають значну частину посад в українській владі і коли говорять про боротьбу з корупцією, то не випадково не називають імен корупціонерів. Корупціонери ніколи не зможуть перемогти корупцію, вони лише можуть її очолити. Тож як буде вестися боротьба з цим злом, за яким Україна займає одне з останніх місць у світі, залишається також під питанням. Так само питання з реформами - ці люди мали всі умови здійснювати їх, але прибуток від експорту виробів металургії і хімії був важливіший, ніж перспектива України.
Слабкістю цієї команди залишається її регіональний характер, навіть порівнюючи з БЮТ чи «Нашою Україною». А питання про професіоналів, як вони себе позиціонують, перебуває у густому тумані, бо професіоналами вони назвали самі себе. Справжні ж професіонали не допустили б до такого стані, у якому опинилась Україна, навіть перебуваючи в опозиції. Говорити про те, що їм хтось не давав працювати, також не доводиться. Янукович був двічі прем'єр-міністром і нічого надзвичайного не показав і не створив.
Тож питання про те, наскільки він змінився і чи дійсно разом з командою зможе дати відповіді на реальні виклики, перед якими постала Україна, поки що відрите. Якщо судити по виборчій кампанії, то такі зміни не спостерігаються і нас чекатимуть ще п'ять років тупцювання на місці. Віктор Федорович Янукович показав себе консерватором радянського штибу. Питання про двомовність, відмова в галузі вищої освіти щодо незалежного оцінювання, так звана тісніша співпраця з Росією - всі ці та кілька інших проблем зовсім не є ключовим чи першорядними до вирішення чи змін. Вони більше служать для зваблювання електорату і маніпуляції ним.
У своїх перших зверненнях ймовірний переможець виборів намагався простягнути руку всім громадянам України і запропонував співпрацю політичним силам, незалежно від того, кого вони підтримали на виборах. Який реальний зміст цього послання, ми дізнаємось найближчим часом: чи це спроба підпорядкувати собі всю політичну сцену, чи щирий намір співпрацювати.
Я не схильний думати, що після багатьох років внутрішньополітичної конфронтації і певного, добре відомого «донецького стилю» управління раптом відбудуться революційні зміни. Але те, що еволюція відбувається, сумніву не підлягає. Тому і на початку говорив про розчарування, яке неодмінно переживуть виборці Віктора Федоровича, бо він реально не зможе виправдати їхні очікування.
Найнагальніше завдання, яке має вирішувати Україна з її чи не найнижчим у Європі рівнем доходів і життя населення, як це не парадоксально, є не підвищення зарплат та інших доходів. Це примітивний і недалекий, тупиковий підхід. Ключовою проблемою є модернізація держави і суспільства та виведення її на рівень світових стандартів. А це для влади неодмінно означає проведення непопулярних реформ, заходів, дій тощо. Непопулярних тому, що треба сказати населенню: ми жили не так, треба жити інакше. Це значить - модернізувати політичну систему, економічну систему, соціальну сферу, освіту, охорону здоров'я, зрештою повернутись обличчям до армії. А найголовніше - змінити ставлення до людини, інвестиції у людський потенціал для держави і суспільства мають стати пріоритетними.
Ресурси для модернізації перш за все перебувають у руках олігархів та приватних власників. Їм добре, вони досягли в житті добробуту і комфорту, але ніколи не було їхньою метою заможне життя народу, його розвиток. Якщо модернізація означає лише затягування пасків для народу, вона безперспективна. Модернізація має починатись зі зміни поведінки верхніх прошарків суспільства та їхньої обслуги.
Навряд чи це вдасться зробити новому президентові. Зрештою він цього і не обіцяв. Але надія ніколи не вмирає. Новий президент України цей вогник надії тримає, він ще у нього в руках.
Євген ПЕТРЕНКО