Чи зможе Ющенко стати українським де Голлем?

Нищівна поразка Віктора Ющенка на президентських виборах стала логічним завершенням його керівництва країною, яка прагнула, але так і не дочекалася суттєвих змін. Реабілітуватися в очах громадян буде дуже важко, але можливо. Історія вже має подібні приклади.

Підходить до завершення президентство Ющенка. Його постпомаранчевий період правління ще довго будуть ностальгічно згадувати українські патріоти, завзято критикувати опоненти, аналізувати експерти й науковці. Але навряд чи буде знайдена єдина оцінка, бо такі періоди історії найбільш суперечливі.
Останні п’ять років життя України й самими українцями сприймаються дуже неоднозначно. Є й позитиви, і негативи. Одні стверджують про реалізовану свободу слова і свободу політичних поглядів, «ширшу» демократію, вільні вибори і відродження української культури, інші наголошують на зростанні свавілля чиновників, посиленні політичного хаосу, економічній нестабільності і громадській фрустрації.
Але, як не прикро констатувати, Ющенко однозначно втратив колосальну підтримку українських громадян, надану йому в період помаранчевої революції. А втрата такого потужного політичного ресурсу, як довіра – це краховий і доленосний чинник. Його антирейтинг, який в останній рік правління досяг апогею, може стати для лідера помаранчевої революції «політичною смертю». Хоча, як свідчить, наприклад, доля президента Франції Шарля де Голля, подібна «політична смерть» може згодом виявитися «політичною реінкарнацією».

Французький досвід

Мабуть, не повністю коректно порівнювати Шарля де Голля і Віктора Ющенка, але в їхній політичній кар’єрі є багато спільних рис. Обоє представники правого національного руху, після приходу до влади обох очікувала важка економічна ситуація (безробіття, низький рівень життя), де Голля і Ющенка підтримала рекордно мала кількість громадян (в порівнянні з початковою підтримкою).

До того ж, після «кінця» політичної кар’єри де Голль і, наразі, Ющенко (згідно з останніми заявами про створення нової політсили) зосередилися на національній консолідації народу як засобу, що дасть змогу прийти до влади парламентським шляхом. Навколо обох лідерів об’єдналась велика кількість кар’єристів, які зарекомендували себе не в найкращий спосіб за попередньої влади і вносили деструктив у їхню діяльність. Обидва були схильні до демагогії й намагалися посилити свою владу – і де Голль, і Ющенко подавали власні проекти конституції, яка б розширила повноваження президента та послабила парламент.

Дехто може заперечити таке порівняння. Так, за де Голля був інший час, інші вимоги суспільства, інші політичні загрози і перспективи. Але в обох випадках на початку кар’єри обох політиків була величезна підтримка нації, віра і надія на краще життя.

Але на відміну від Ющенка, де Голль зробив важливу і вирішальну для нього паузу в політичному житті. Він провів п’ять років в усамітненні в Коломбе (так званий «перехід через пустелю»), працюючи над написанням своїх мемуарів «Спогади про війну». Цей період був присвячений і роздумам про післявоєнне становлення Франції, власну роль у цьому становленні та про помилки, які були допущені в політиці. Таке рішення французького президента було правильним і принесло для нього позитивний результат, адже кожна людина, тим більше політик, має зважувати та аналізувати свої вчинки.

Обіцянки-цяцянки

Теперішні спроби Ющенка створити єдину національну силу чи партію – не досить вдалий крок в очах громадськості, адже попередній досвіт («Наша Україна», Пора, НУНС) засвідчив, що консолідація політичних партій і рухів як мета, а не як засіб – провальний крок в українській політиці. Більшість політичних об’єднань в Україні організовуються не через потребу членства чи на вимогу часу, а задля суб’єктивного бажання лідерів чи партійної верхівки.

А за таких умов подібна консолідація не матиме підтримки народу і не викличе довіри громадян. Вона буде ефективною в Україні тільки тоді, коли реалізовуватиметься знизу, а не згори. Й тоді матиме підтримку широких мас, бо відповідатиме на актуальні проблеми суспільства.

Рекордно малий рейтинг Ющенка якраз і є прикладом того, як, через нереалізовані реформи та відсутність змін, виборці, які на попередніх виборах були його палкими прихильниками, просто його проігнорували й обрали інших кандидатів. І звинувачувати в такій поразці своїх політичних опонентів чи пояснювати це тим, що вони не дали за часів правління реалізувати обіцянки, або ж зводити все до погано спланованої передвиборчої кампанії – це теж буде неправдою і цинізмом.

Адже більшість з пунктів з програми Віктора Ющенка «10 кроків на зустріч людям», залишились просто обіцянками. З десяти позицій було частково вирішено лише три, а саме: 1) захист цінностей сім’ї, поваги до батьків та права дітей; 2) сприяння духовності, зміцнення моральних цінностей; 3) здійснення зовнішньої політики в інтересах народу України.

Водночас сім пунктів і надалі чекають свого втілення: 4) забезпечення соціальних програм (яскравий приклад – «Дитяча лікарня майбутнього»), 5) підвищення боєздатності армії (нових танків «Оплот», про які звітував Президент як досягнення, на озброєння армії надійшло лише два); 6) сприяти розвитку села (2006 рік було оголошено роком розвитку села, але "розвиток" відбувся лише у звітах – село як бідувало, так і залишається бідувати); 7) збільшити бюджет – зменшити податки (зростання прямих іноземних інвестицій більше ніж на 425 % ніяким чином не позначилося на житті громадян, мабуть, через те, що більша частина коштів осіла у кишенях чиновників); 8) створити п’ять мільйонів нових робочих місць (так і залишилось у мріях); 9) змусити владу працювати для людей, провести рішучу боротьбу з корупцією (відміна депутатської недоторканості так і залишилась мрією, до того ж, яскравий приклад процвітання корупції і безкарності – Лозинський та Зварич); 10) створити безпечні умови для життя людей (натомість безкарність чиновників та їх родичів-винуватців у ДТП).

Окрім цих пунктів, залишається популізмом Ющенка і обіцянка назвати вбивць Ґонгадзе, замовників і виконавців власного отруєння, ну і банальне – бандитам тюрми.

Український президент теж має взяти приклад у французького колеги, зробити подібну паузу, переглянути свої вчинки останньої п’ятирічки. Обдумати, якими були наслідки його рішень, що було задекларовано і що з цього втілено в реальне життя. Зрозуміти, чому він втратив таку довіру громадян до себе, чому українці продовжують масово виїжджати з країни, а ті, хто залишився, повністю розчарувалися в політиках і самій політиці. Чому не було використано той післяреволюційний підйом громадян, їхні ініціативи і пропозиції для реальної трансформації суспільного життя в країні?

Подолавши пустелю

Результатом активної економічної політики де Голля стало те, що золотий запас Франції зріс з нульової позначки у 1958 році (рік обрання його президентом) до $4,5 млрд у 1965 році. Країна не тільки повністю розрахувалася зі своїми зовнішніми боргами, а й перетворилася на кредитора, який займав на той час третє місце в світі за експортом капіталу.

Завдяки жорсткій фінансовій стабілізації «твердий» франк став однією з провідних світових валют. У ці роки за середньорічним економічним зростанням — 5,5% — Франція поступалася лише Японії. Обсяг промислового виробництва зріс майже на 60%, обсяг експорту — на 88%. Значно підвищився рівень життя населення, його накопичення стали чи не основним джерелом внутрішніх інвестицій. Рівень безробіття був низьким, як ніколи. Вдвічі зросла кількість представників науки і культури.

Як бачимо, наслідком «переходу через пустелю» де Голля став французький прорив. Сподівання французів на кращі умови життя здійснились, а сам де Голль став національним героєм, а не залишився в пам’яті своїх громадян звичайним невдахою-президентом.

Головне для політика, який прагне мати підтримку громадян – виконувати обіцянки і втілювати пропоновані реформи в життя, навіть якщо вони виглядають не досить популярними в очах суспільства.

А українці показали, що вони було готові до змін ще п’ять років тому. Якщо суспільство прагне кращих умов існування й кращих стосунків з владою, то з часом це буде реалізовано. І якщо новий керівник України не зможе хоча б почати йти цим курсом, буде логічний і передбачуваний наслідок – громадяни віддадуть свою довіру іншим кандидатам, а такого політика просто відкинуть на політичне узбіччя.