До такого наслідку голосування доклав свої особливі зусилля багато хто - і у владному таборі, і в опозиції. Тепер розгорілося закулісне змагання двох фіналістів перегонів, щоб перетягнути виборців на свою сторону, й тому можемо стати свідками нових феєрверків виборчих обіцянок. Адже Янукович на 2 млн. голосів випередив Тимошенко, а вона змушена спробувати здобути понад 60% голосів тих, що голосували за інших кандидатів на першому турі. Це - Геркулесове завдання, майже непідйомне.
Тут вартo нагадати, що президентські вибори – це не вибори за всю повноту влади, як це показало президентство Ющенка, а лише змагання за одну третину представницької і, частково, виконавчої влади. Ефективність влади Президента великою мірою нині залежить від підтримки та узгіднення з боку законодавчої, виконавчої та судової влади. Саме туди перенесеться центр політичних змагань наступного півроку. Кандидат, що сяде у крісло Президента, буде сильним або слабким залежно від того, наскільки він буде спроможний політично співпрацювати з іншими гілками влади та знайти співмову з опозицією.Ключ успіху нового Глави держави також лежатиме в конституційній реформі – бо це саме той ключ, що його теперішні фіналісти вибили із рук чинного Президента. І ще, наколи в другому турі явка виборців випаде нижчою, ніж 50%, то легітимація нового Глави матиме дуже хистку основу.
Здобутки Президента Ющенка
Поразка кандидата Ющенка на першому турі поставила тимчасову крапку в політичній біографії третього Президента України, який напевно увійде в історію як заслужений політик-державник. Вотум виборців, натомість, стосується не так позитивних результатів п’ятирічної позитивної програми В.Ющенка, як став радше відповіддю чи протестом на його невдалу кадрову політику.
Якщо погоджуємося на відому засаду, що кадри вирішують усе, то саме у випадку президенства В.Ющенка цю істину було зразково доведено. Проблема лежала і в самих особах, і в підборі осіб, що ілюструє фатальна поява і зникнення з політсцени «кадра» Андрія Кислинського. Далі: Зінченко, Рибачук, Балога, Улянченко – ніхто з них не був спроможний провести чітку політичну лінію й організувати щоденну роботу Секретаріату Президента на користь його політичного курсу. Чого вартий був також провальний хід -віддати скандальному й галасливому Ю.Луценкові та його громадській структурі «НС» аж 25% прохідних місць у списку блоку НУ-НС до ВРУ? За це довелося гірко заплатити і зазнати невиправної шкоди.
Не зважаючи на кадрові промахи, В.Ющенко зреалізував позитивну програму за час свого президентства. Вона базувалася на трьох ідеологічно-програмових стовпах, які охоплюють: національне відродження України, збереження і зміцнення демократії, а в зовнішній та безпековій політиці – поступову інтеграцію України в Європу. Крім того, В.Ющенко створив умови для економічного піднесення держави і покращення добробуту усіх громадян. Коли додати до цього ще й запровадження національної валюти гривні, то цей список заслуг і позитивної програми правління Президента В.Ющенка достатній для видатного місця у книгах історії. Дії всіх наступних президентів будуть оцінювані й мірятися відповідно до того, як вони продовжуватимуть ці здобутки і додадуть до них нові, а чи вони опустяться нижче від цієї високої національної і державницької планки. Історія знає піднесення і спади.
Треба зазначити, що шлях на політичну вершину і перебування на чолі держави В.Ющенкові не давався легко і безперешкодно. Це не вперше в нашій історії чинили замах на невигідного політика: особливість у випадку з Ющенком – та, що замах на його життя стався тоді, коли він активно почав готуватися до здобуття президентської посади. Спроба фальсифікації голосування в 2004 році спровокувала всеукраїнський майдан протесту, хвилі якого винесли Ющенка на першу посаду в державі. Але політична підтримка В.Ющенка та багатьох його ініціатив танула з кожним роком. До того активно прикладали свої руки й ті, які всіляко намагалися чіплятися влади (читай: мати доступ до державних фінансів) з метою самим посісти цю найвищу сходинку владної піраміди. За кілька днів вони досягнуть своєї мети. Але державницька політика В.Ющенка матиме своє продовження.
Хвороблива нетерплячка і неперебірливість у засобах – ось інструменти, якими постійно козиряли колишні друзі Президента й постійні опозиціонери, піддавшись навіть спокусі здійснити конституційний переворот. Пригадаймо також усю тяганину навколо підписання Універсалу і мовчазну, але категоричну відмову «коаліції» та опозиції у форматі ПРіБЮТ приєднатися до обговорення спільного проекту політичної реформи, яка без конституційної більшості фактично нездійсненна, при будь-якому Президентові. Тут мусить коза прийти до воза.
Голосування: чесне й без фальсифікацій?
Результати голосування у першому турі детально обговорюються різними експертами та дотичними політичними силами. Вони мають окрему політологічну цінність, коли порівнювати перебіг кампанії і нинішні результати з голосуванням 5 років тому. Явка виборців була цим разом, як на пору року і на загальне розчарування населення політикою, усе таки високою, бо становила понад 66%, хоча голосувати вийшли на 10 млн. виборців менше, ніж 2004 року.
Загальний тон у звітуванні спостерігачів звучить оптимістично й позитивно, що особливо заспокоює Європу. Занотовано дрібні порушення, які, мовляв, суттєво не вплинуть на остаточний результат двох фіналістів і ніхто не збирається оспорювати підрахунків голосів виборчих комісій. Хоча траплялися й дивні явища, які насторожують і вказують на застосування певного механізму вкидування додаткових бюлетенів до виборчих урн, що варто проконтролювати й вивчити, щоб запобігти таким маніпуляціям у другому турі.
Відомий експерт Олександр Пухало, виступаючи на українському радіо, вказав на дуже підозріле явище, яке стосувалося ритму появи виборців на дільницях. Десь приблизно 45% виборців проголосували до 19-ої години вечора, а решта з-поміж заявлених 66%, тобто близько 20%, проголосували від 19-ої до 20-ої години, коли закривалися виборчі дільниці. Це означає, що протягом однієї години через кожну дільницю на території України мусили пройти 200 виборців, що фізично дуже сумнівно… Тут явно мало місце застосування технології, яку стороннім спостерігачам неможливо було побачити. Може саме це й пояснює двомільйонний відрив Януковича від Тимошенко?
Звертаємо увагу ще й на таке дивне явище та співпадіння: незвично високий відсоток голосів, за низької явки виборців, на Закарпатті і в Чернівецькій області, відданих за Януковича. Коли зважити, що саме в тих областях жевріє вогник сепаратизму, то мимоволі спадає на думку, що тут могла спрацювати московська технологія, що має за мету політично розхитати Україну, порушуючи суспільну стабільність. Подібно, як і голосний спротив керівників ПР проти участі грузинів в якості спостерігачів у східних областях України. Це також поклін у сторону Москви.
Серед відгуків та аналізів голосування першого туру позитивно відрізняється погляд керівника Інтернет-проекту «Економічної Правди» Євгена Шпитка. Він дуже влучно схарактеризував виборчу поведінку виборців і кандидатів у президенти п.н. «День розчарувань, або – Тотальна перемога форми над змістом». Автор закидає виборцям відсутність «політичної пам’яті», а також легку віру в популізм та брехню. Гадаю, що коли б свідком цих подій був геніальний Іван Франко, він також не стримувався б від гнівних закидів на адресу своїх нерозумних земляків і шмагав би їхню легковірну поведінку. Ще довго, мабуть, будемо розплачуватися за ментальний баласт тоталітаризму.
На відміну від західних усталених демократій й економічно розвинених держав, в Україні відсутня вкоріненість політичних сил і політичних уподобань у структуризованому суспільстві, існує помітна і загрозлива нестабільність виборців. Це дуже утруднює політичне прогнозування і створює благодатний ґрунт для маніпулювання політичною свідомістю.
Другий тур голосування буде не менш складним і відповідальним. У ньому для правих сил буде серйозна дилема щодо вибору: вибирати когось із двох фіналістів - або піти на дільниці і не голосувати за жодного з двох кандидатів, зменшуючи таким чином можливість фальсифікації.
Адже Янукович не зможе розраховувати на їхню підтримку через свою підмочену репутацію, через зрозумілі й не раз заявлені проросійські ухили. Зате існує також обґрунтований сумнів щодо національного, в державницькому розумінні, чинника в політиці БЮТ, бо тут зовнішня форма також прикриває справжній зміст політики цього блоку, який відзначається популізмом в економіці й непринциповою позицією супроти Москви. Цей сумнів нездатна розвіяти досі небачена злива обіяцок, бо за конкретними ділами судять про політика. Не переконують усілякі поспішні заяви подбати нарешті про визнання ОУН-УПА, бо таку постанову вже можна було своєю «коаліційною» більшістю у ВРУ давно проголосувати. Коби тільки була політична воля.
Вражає майже язичницьке поклоніння культу «сильного» політика, що у суспільній свідомості намагаються піднести як єдину панацею на всі суспільні хвороби нашого посттоталітарного сьогодення, як корупція, безвідповідальність, легковірність тощо. Причому поклонники цього культу не усвідомлюють, що він успадкований від попереднього сталінсько-командного режиму, який немає нічого спільного з політичною культурою і демократією, він радше кличе нас назад у колоніальне минуле.
Залишається відкритим питання підтримки двох фіналістів у другому турі з боку інших кандидатів, зокрема Тигіпка, Яценюка, Ющенка та інших. Кожен із них уже заявив, що хоче зберегти свою незалежність і переконливу відстань від позицій Януковича й Тимошенко. Хоча, як відомо і як болюче в цьому пересвідчився ще чинний Президент, політичний капітал виборців - це річ дуже ефемерна, нестабільна і некерована. А втім, і Тигіпко, і Яценюк фактично ще не «володіють» своїми політичними структурами й свіжими прихильниками. Ми вже не раз були свідками таких виборчих спец-проектів, які канули в небуття, як «Партія зелених», НДП, «Озиме покоління» або «Віче». Тому, знову ж, будь-які точні прогнози нині передчасні і неможливі.
Для України - як національної і демократичної держави, відродженої нації з яскраво вираженими європейськими цінностями та соціально-ринковою економікою з протекціонізмом власного виробника, – для такої України, перефразовуючи біблійну фразу, ще не настала «повнота часу». Це показав перший тур голосування на президентських виборах 2010..
Вирішальні битви за українську Україну ще перед нами. Вони відбудуться на чергових виборах – місцевих і парламентських, а теж на полі реорганізації та оновлення політичної сили націонал-демократів і націоналістів. Їхнє першочергове завдання - здобути міцні політичні плацдарми на місцевих виборах, відтак провести доконче потрібні політичні реформи, домагаючись необхідної децентралізації влади, і створити - на новій виборчій основі - майбутній парламент України та ефективний уряд.
Андронік Кармелюк