Про Крути як про історію

Категорія: Новини , Україна

Створено: 29 січня 2010 Дата публікації Перегляди: 7542

Вчергове згадуючи День пам’яті Героїв Крут, не хочеться переповідати ту саму героїчну історію подвигу Студентського куреня. Крути – це наслідок традиційного українського неспішного і безпечного способу будувати власну державу, який чомусь фатально повторює національна еліта. Це той гріх, який завжди провокує чергову молоду жертву, так, як Крути чи відчайдушна самопожертва юних вояків УПА. Не можна, щоб серед галасу політики ми залишились глухими до напруги молодих нервів тепер. Мусимо почути голос молодих, бо може саме зараз серед української молоді зріє черговий спалах особистої самопожертви. Якщо ми не почуємо, то біда може статися. Та не повинна статися, бо вже досить українських жертв. Від нас залежить, щоб молодь вже більше не платила життям за власний максималізм. Молоді живуть ніби поряд з нами, думаючи про нас, старше покоління, і не сприймають нас, бо самі, як та натягнута струна, прагнуть вже зараз інакшого, сучасного життя. Старше покоління політиків давно викликає роздратування в молоді і вибух емоційного чину може статись буквально завтра. Ми думаємо собі, що все йде на краще, продовжуючи творити безлику політику і терпіти безпринципних національних лідерів. Але скоро впадуть національні авторитети перехідного часу і це може стати детонатором невідомо якого вибуху жертовного протесту молоді проти чергової пошесті депресії старих патріотів.
Наш безпринципний спосіб захищати рідну мову вже породив відчайдушний проект-протест «Не будь байдужим!». Чи допомогли ми перетворити цей чин молодих українців у всеперемагаюче загальнонаціональне явище? Нас на час схвилювала смерть Романа Чайки від ножа україноненависника, але це так і не зворушило основну масу українців, як це буває між націями, де панує взаємна підтримка та любов. Наші міста не заповнили віча протесту і влада не відчула потужної присутності українців в Україні. Ми, більшість населення України, і досі бачимо себе маленькою громадою одноосібників, залежною від переважно чужомовного зверхника, чиновника, скоробагатька. Ми так живемо і так обираємо владу, неодмінно і приречено цькуючи когось із своїх, бо так робить ота сильніша і нахабніша верства. Ми готові знову обирати між злом відкритим і диявольсько витонченою чумою зла під маскою добра. Ми обираємо маски і потім жаліємось до Бога. Чомусь саме зараз виникає передчуття чогось страшного і недоброго. Бо українця налаштовано проти українця, збито з пантелику навіть не ворогами, а нашими вчорашніми національними лідерами, що не витримали і впали з останнього щабля короткої драбини, довжиною у два десятиліття незалежної України. Вчора вони збирались у претензійну Національну Раду, щоб підтримати кандидата Віктора Ющенка, а сьогодні написали заяву із закликом підтримати в другому турі Юлію Тимошенко, яка ніколи не йшла і не піде дорогою, що прокладав український президент. Вони закликають українців голосувати за черговий пустопорожній ілюзорний український прорив без руху і прориву в потрібному напрямі - до вершини національної держави. Наша еліта знову закликає нас до української ілюзії і допомагає присипляти націю замість закликати вибирати переможну боротьбу з відкритим опонентом, яким є Янукович. Допоки наша еліта буде підтримувати чужі ілюзії, мимоволі впадаючи в гріх посібництва фатальному присиплянню нації людьми, яким українське не болить? Можна не дивуватись, що під закликом обирати красиву ілюзію чи гадано менше зло є підпис Володимира Яворівського, Левка Лук’яненка, Драча з Павличком. Важко збагнути, чому там є підпис Юхновського, який ще вчора називав Ющенка ледь не святим в очах українців 2025-го року?

Упав останній ідеал. Нічого не вдієш, адже ніхто не без гріха. Українцям і особливо молоді потрібні сучасні праведники українського духу, а не національні грішники перехідного періоду . Чому серед нас можуть бути праведники чужого світу, а свої після кожних виборів дочасно падають униз, в болото, щоб через півстоліття фахові історики таки доробили їм крильця ідеалу? Ми надто ідеалізуємо себе і собі подібних, і це для нас як фатальний наркотик, що губить перспективу молодого покоління. Молодь не погодиться йти нашими похилими стежками і вибирати менше із двох зол. Прийде час, і молодим таки вдасться вирвати Україну з кишені світових лихварів, зсунути геть балакаючих патріотів, вчинивши подвиг козаків перед очима байдужого і заздрісного натовпу паскудних, ницих свинопасів. Це не станеться мирно і зробить свою справу для викорінення давнього гріха української еліти.

Як і Крути, поодинокий молодий порив, можливо, вже не зможе зрушити інерцію прирученої людської маси. Може вкотре, прямо на очах слабкого, слізливого «старого українства», хтось молодий зіграє свій яскравий і жертовний бій і хтось, до речі, згадає про Крути. А може й ні, бо є ще час зарадити не накликаній біді, є час побачити в усьому не політику, не вибори, а живий рух до української мети. Ні, не оцінка Європи чи думка Росії важлива нам завжди. Ці вибори мають тільки національний сенс як тимчасова втрата з надією на перспективу, бо свої вибори ми вже відбули в першому турі. Серед кандидатів на фініші національного героя немає, тому є сенс голосувати проти обох. Якщо доля має дати нам не ідеального президента, то краще хай пошле нам відкритого противника, щоб нарешті ми змогли зібрати воєдино українську силу і поставити наступним президентом достойника з українського роду. Якщо ми піддамося облесному вмовлянню, дамо себе приспати чи повіримо еліті, що згрішила і продалась фарисеям , ми вчинимо подібно винниченкам. Вони повірили у братство з комуністами Росії, а потім були Крути й Колима. Не зрадьмо молодих, щоб Крути не вернулися з історії!

Володимир Ференц

УІС