Про курс "Етика віри" в школах

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 26 січня 2010 Дата публікації Перегляди: 6462

На інтернетівських форумах, присвячених проблемам освіти в Україні, гаряче обговорюється введення в шкільний курс факультативу "Етика віри". Приводом послужило звернення кількох членів Академії Наук України і докторів наук до Міністра освіти та науки І. Вакарчука з проханням про заборону цієї дисципліни в школах.

Аргументація шановних панів вчених проста і дивовижна: якщо в школах будуть викладати "Етику віри", то Україна швидко перетвориться на клерикальну державу, порине в морок середньовіччя (знайшли б хоч одного історика, який пояснив, що середні віки були не гірше і не краще, ніж, наприклад, Новий час або епоха побудови соціалізму-тоталітаризму в окремо взятій країні). На їхню думку, викладання "Етики віри" розділить учнів на "своїх і чужих", породить ворожість у суспільстві, призведе до падіння ВВП і техногенних катастроф, знизить рівень середньої та вищої освіти, сприятиме поширенню інфекційних захворювань, еміграції атеїстів і релігійних дисидентів. Але найстрашніше – те, що Україну не приймуть до Євросоюзу. Через шкільний курс "Етика віри".

Досить "страшилок"? На думку панів "підписантів", цілком.

Так, дійсно, за Конституцією України, Церква відокремлена від держави. Але українське законодавство також передбачає дотримання прав віруючих всіх конфесій, в тому числі і право на навчання дітей.

Почнемо з того, що "Етика віри" пропонується як факультативний курс. Тобто, хочеш – відвідуй його, не хочеш – не відвідуй. Далі – передбачається, що школярів будуть знайомити з основами всіх світових релігій, заглиблюючись в етичний аспект. Що в цьому поганого? Навпаки, якщо юний християнин буде знати, що джихад – це не синонім терористичного акту, як йому пояснюють по телебаченню або радіо, а необхідні ступені морального вдосконалення кожного мусульманина, то навряд чи сусід по парті, який сповідує іслам, стане для нього чужим. І, думаю, не зможе дитина з атеїстичної сім'ї, ознайомившись з історією християнства, переслідувати греко-католика за те, що він по неділях йде не в комп'ютерний клуб, а в храм.

Крім того, не слід думати, що викладання в школі математики зробить зі всіх учнів математиків, біології – ботаніків, а літератури – письменників і поетів. Діти епохи постмодернізму одержують величезну кількість інформації, їх світогляд формує таке розмаїття джерел, що шкільний курс "Етика віри" просто тьмяніє перед інформаційними масивами. Тому говорити про домінанту релігії в сфері освіти або про будь-який серйозний вплив на формування свідомості школяра просто смішно. Домінуючим тут може бути тільки сімейне виховання.

А от з Євросоюзом наші панове вчені лукавлять. Або щиро помиляються? Адже для того, щоб з'ясувати для себе і для аудиторії положення з релігійним навчанням у цих країнах, досить ознайомитися з книгою «Держави і релігії в Європейському Союзі». - М., 2009.

В Англії в кожній державній школі основна навчальна програма включає релігійну освіту для всіх учнів. У Бельгії державні школи пропонують вибір між вивченням однієї з визнаних релігій і вивченням нерелігійної етики. У Данії предмет "вивчення релігійних знань" є обов'язковим у навчальному плані для всіх учнів з 1-го по 10-й клас. В Ірландії середня освіта забезпечується різними установами, переважно релігійними. Але якщо батьки заперечують проти релігійної освіти, то школярі можуть не отримувати її. Релігійне навчання проводиться в державних школах Франції, школи приймають учнів без розрізнення за ознакою раси або релігії. У Нідерландах, де плюралізм є основним принципом у ставленні до релігійного життя громадян, державна освіта надається з повагою до релігії або вірувань кожного. Існують акти, які рекомендують приділяти увагу різним релігійним цінностям і традиціям, а також положення про релігійну освіту в державних школах. У пострадянській Естонії місцем проведення релігійного навчання є державна школа. Згідно із законодавством цієї країни, вивчення і викладання релігії в загальноосвітніх школах є добровільним і неконфесійним.

Не виключено, що досвід Євросоюзу міг би бути корисним для України. Якщо його проаналізувати і зробити висновки, а не відкидати огульно та безапеляційно.

Один з "підписантів", доктор технічних наук, говорив мені: "Ну подивись, адже і в Росії навіть правозахисники виступили проти релігії в школі". От вже справді, чуємо дзвін, та не знаємо, де він. Полеміка про введення подібного курсу ведеться і в РФ, але, наскільки дозволяє мені знайомство з цією проблемою, обговорюється введення у шкільну програму обов'язкового курсу "Основи православної культури". Безумовно, для багатоконфесійного держави, якою є Російська Федерація, віддавати перевагу одній – хай і найчисельнішої конфесії – несправедливо. А якщо врахувати історично сформовані азійсько-хитромудрі зв'язки Православної Церкви з владою, державними структурами і т.п., то й просто небезпечно.

Але в Україні немає, і в доступному для огляду майбутньому, не може бути головної (державної?) Церкви. Конкуруючі партії, політичні блоки, окремі політики, олігархи публічно відвідують різні християнські церкви, молитовні будинки, синагоги і мечеті, допомагаючи їм, "чим Бог послав". А непублічно просять не стільки благословення, скільки підтримки на виборах. І, що гріха таїти, їм її дають. І "голоси", які вони отримують, зовсім не ті, які в релігійному екстазі чують "обрані", а реальні "так!" у виборчих бюлетенях.

Думаю, що публічне лист кількох українських вчених і його обговорення на інтернет-форумах – не є класичною суперечкою "фізиків" і "ліриків". Лист невипадково з'явилася перед виборами Президента України.

Заборона вивчення у середніх школах "Етики віри" значно знижує інтелектуальний та моральний рівень української молоді (для політиків – потенційних виборців). Незнання підростаючим поколінням філософсько-моральних основ світових релігій і нерозуміння ролі та місця Церков у державі неодмінно призведе до того, що партії та окремі політики будуть мати в підпорядкуванні "свою" Церкву з парафіянами-електоратом і ніхто не буде протестувати. Тому що більшість так і не дізнається, що таке релігія, етика, мораль.


Алла БОЙКО – доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Переклад Інституту релігійної свободи: http://www.irs.in.ua