П’ять років – коту під хвіст

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 26 квітня 2010 Дата публікації Перегляди: 6087
Цю фразу сказав мій батько, повернувшись з роботи. І він, на превеликий жаль, має слушність. Здається, немов абсолютно все, чого досяг попередній Президент України Віктор Ющенко, цілеспрямовано перекреслюється президентом нинішнім. Навіщо? Нащо нищити надбання держави, главою якої тебе обрано?! Риторичні питання, які просто губляться у повітрі… А дехто ж обіцяв: “Почую кожного!”.

Спершу якийсь там Донецький суд, вирішивши, певно, що він надто важлива держінстанція, визнає “неправочинним” присвоєння посмертно звання “Герой України” Провідникові Організації Українських Націоналістів (революційної), визначному діячеві визвольних змагань української нації ХХ сторіччя Степанові Бандері. Мотивація – С.Бандера не мав українського громадянства. Тепер той самий Донецький суд ставить хрест і на іншому Указі колишнього Президента Віктора Ющенка, визнавши так само неправомірним удостоєння того ж звання Головного командира Української Повстанчої Армії генерал-хорунжого Романа Шухевича. Підстави – ті самі. Лишенько, та що ж це відбувається?
Одна моя чудова знайома запитала: “Подуріли судді, чи що їм є?”. Відповідь більш ніж очевидна. Цікаво, чи потрібно тепер на підставі відсутності українського громадянства забирати звання “Герой України”, скажімо, у пожежників-чорнобильців, які своїм героїзмом рятували наші з Вами житті, однак загинули до проголошення незалежності? І це я оминаю те, що регіональні суди апріорі не мають права ухвалювати подібні рішення… “У нас суди роблять, що хочуть”, – прокоментував ситуацію знайомий журналіст.
А поряд із “скасуванням” Указів Ющенка, що належно визнавали ролі С.Бандери, Р.Шухевича (відтак і українського визвольного руху минулого сторіччя загалом) у становленні Української Держави, відбувається ще більший гармидер: Янукович фактично здає Севастополь “чееферефіцям” іще на 25 років уперед, Табачник методично деукраїнізує освіту, в Криму хочуть “контролювати використання української мови”, по Україні проводяться провокаційні “виставки”, журналістів б’ють і затуляють їм рота, владні кортежі вбивають людей… Усе це називається однією влучною фразою: “Вилазь – приїхали!”.

Що робити? Перш за все, не сидіти, склавши руки; чинити опір усіма адекватними методами. Треба не давати владі забути, що Україна – не шмат території з індиферентною сірою масою на ній, а сильна країна з активним, вольовим, сміливим і рішучим народом, здатним узяти справи до своїх рук (доведено Помаранчевою революцією). Не бійтеся проявляти свою громадянську позицію!

Щоби ефективно провадити діяльність на рівні громадськості, потрібно чимшвидше усунути низку негативних факторів, котрі заважають українцям зробитися “спільнотою розумних, міцних, незалежних” (“Тартак”), а саме:

1) політичну “втому”, відтак – байдужість;
2) алкоголізацію;
3) отупіння за рахунок задурювання голів різним непотребом;
4) розрізненність.

Перше – цілком закономірний наслідок привладних чвар, що їх ми спостерігали впродовж останнього часу. То трибуну у Верховній Раді хтось заблокує, то чергову обіцянку-цяцянку хтось дасть, а надалі непомітненько на пси її спустить, то млявий і кволий мітинг десь без результату пройде… Коротше, людей усе це дістало. Проте ситуація нині склалася така, що сидіти бездіяльно, списуючи це на “ох, як вони всі мене замахали!”, не можна: “просидимо” країну. Через “не можу” потрібно діяти – виважено, справедливо, одначе відповідно до ситуації, рішуче, деколи радикально. Усе залежить від громадянської позиції кожного з нас! Хочемо протидіяти зовнішнім і внутрішнім загрозам? Тоді готуймося до діяльності…

Алкоголізація також аж надто негативне явище. Його роль подекуди применшують чи взагалі цієї вади суспільного життя не помічають. Між тим, воно не лише існує, а й поширюється навіть не зважаючи на впровадження певних законів, покликаних регулювати споживання алкоголю… Простіше кажучи, народ п’є так само, як і пив. Жахливо, що пиво стало невід’ємним атрибутом відпочинку. Це лише на перший погляд алкоголь не впливає на громадянську активність: насправді ж, спиртні напої поволі роблять людину практично байдужою до всього того, що робиться довкола неї.

Голови нам задурюють усюди, де можна й де не можна. У великої частини мого покоління (фактично, того ж таки “покоління Майдану”) першочергове місце в життєвім пріорітетнім ланцюжку посідають розваги, дозвілля… Знаю, що нині нагадую старого діда “подивіться-на-теперішню-молодь-яка-вона-кепська”, проте це насправді лише констатація факту. Потрібно вміти фільтрувати потоки інформації, щоби не піддаватися шкідливому впливові навколишнього середовища й не перетворюватися на байдужого веселуна, зацікавлення котрого не йдуть далі від попсових концертів, нових “шмоток” у дорогезному бутіку і т.ін.

Але найбільшою нашою вадою є наша розділеність за різними ознаками. Досить казати, що вона нав’язана нам штучно. Ніби вже й озвучували цю тезу неодноразово, та все одно чогось до людей це донести складно. Різниці між нами залежно від регіону проживання де-факто немає, проте її видимість плекається різного штибу “божками” й підігрівається тим самим пивком, “ґламурчіком” та іншими атрибутами. Майдан-2004 блискуче спростував примарну, штучну тезу про “різнородність” українців. Пам’ятаєте гасла Помаранчевої революції, як-от “схід і захід разом”, “свободу не спинити” тощо?..

Я вже зазначав, що необхідно зараз утворити коаліцію громадських об’єднань. Це дасть нам великий вплив і таким чином збільшить вагу нашого слова проти волі антиукраїнської влади. Головне тут знайти не розбіжності в наших ідеологіях, а схожість. Усі ми українці, всі ми любимо свободу й бажаємо жити краще – цього більш ніж достатньо для об’єднання.

Чинити опір протидержавним посяганням політиків складно, але можливо. Не біймося ж відповідальності за свої вчинки, не сидімо без діла деінде подалі від громадського життя, а діймо в ім’я майбутнього України, її людей та їхнього благополуччя!

Богдан Ковальчук
УІС