Пам’ятник українським заробітчанам

Надрукувати
Категорія: Новини , Україна
Створено: 23 березня 2010 Дата публікації Перегляди: 6078

У Зарваниці стоятиме символ заробітчан-українців.
Багато часу пройшло від того 1891 року, коли перші заробітчани з Галичини виїхали до Канади. Двоє селян Василь Ілиняк та Іван Пилипів з с. Небилова (нині Рожнятівського району Івано-Франківської області) перші наважились покинути рідні домівки у пошуках кращого життя.

Сьогодні, уже в третьому тисячолітті, наша держава однак переживає такі самі проблеми необлаштованого і далеко незабезпеченого життя для більшості: її і далі переслідує чи не найбільше зло – масові виїзди українців за кордон у пошуках високооплачуваної роботи стали уже хронічною „хворобою” суспільства, яка загрожує руйнації української родини, підриває її корені, позбавляє перспектив у рідній державі і не створює сприятливого ґрунту для розквіту нації.

Проблема заробітчанства нині стоїть дуже гостро. І, на жаль, нею особливо не переймається влада. Навіть після „помаранчевої” революції надії більшості громадян не справдилися: українці продовжують виїжджати за кордон у держави Європи: в Канаду, Америку, Росію і, навіть, в далекі Аргентину та Австралію шукати доброго життя. Повертаються тільки одиниці. Втікають від злиднів уже не тільки галичани.

На жаль, точної кількості, скільки за кордоном сьогодні трудиться українців-емігрантів ніхто назвати не може. Варто, наприклад, тільки проїхатися західними регіонами України – Львівщиною, Івано-Франківщиною, Волинню, Закарпаттям, Хмельниччиною, Буковиною, то в кожному селі знайдеться добрий десяток родин, з яких хтось (батько, мати, чоловік або дружина) працює за кордоном.

Тернопільщина сьогодні – чи не один з основних донорів дешевої робочої сили. Ще в 2000 році з багатьох населених пунктів Тернопілля проклали дорогу до Іспанії та Італії перші десятки сміливців, які не знайшли для себе порятунку від злиднів удома. Отож, навіть непосвяченим у цю гірку проблематику стає зрозумілим, що вона не буде розв’язаною, допоки цим важливим соціальним питанням впритул не почне займатися уряд, держава загалом.

Можливо, чи не одним із головних обов’язків – загострити увагу громадкості та влади на цій проблемі – вважали ініціатори задуму зведення пам’ятника заробітчанам-українцям емігранти з Франківщини Оксана Пронюк, Ігор Лазоришин, о. Василь Поточняк. Більше двох років тому заробітчани Болоньї зі своїм парохом о. Василем зійшлися на тому, що гірка правда новітнього рабства з глибокими коренями має своє продовження і загрожує перерости у соціальну катастрофу для держави. Отже, на їх думку, на цьому питанні вже слід сконцентровувати зусилля спільноти, бити на сполох і, як кажуть, всім миром рятувати українську родину від безперспективності.

Логічне продовження їхнього задуму – насамперед створити пам’ятник як скульптурну композицію, яка б символізувала не руйнацію, а єдність української родини, одностайно підтримали в 2008 році учасники пішої прощі з Самбора до Зарваниці – українські емігранти-заробітчани. А минулого року тема спорудження такого пам’ятника заробітчанам-українцям усіх хвиль еміграції почала активно обговорюватися вже більш широким загалом під час багатьох зустрічей колишніх заробітчан та їх родин у Гошеві, Івано-Франківську, Самборі під час чергової найбільш масової прощі від Самбора до Зарваниці, яка організовувалася пасторально-місійним відділом УГКЦ на чолі з о. Василем Поточняком.

Остаточно визріло й рішення, що монумент, який би унаочнював трагедію української родини і був би пересторогою до її руйнації, закликав громадськість бути не байдужою і привертав би особливу увагу всіх, хто мріє про кращу долю України, доречно встановити у духовному центрі „Зарваниця” української греко-католицької церкви, який розташований на території Тернопільсько-Зборівської єпархії. Робочою групою затверджено робочий проект пам’ятника , авторами якого обрано випускника Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва ім. В. Касіяна, майстра-художника з металу Андрія Пилипіва та колишнього заробітчанина, художника Богдана Пилипіва. За їх задумом, у монументальній композиції заробітчанам-українцям має бути зображена молода українська сім’я в момент повернення до рідного дому, на порозі якого до них птахом лине дитя, що зачекалося рідних батьків із заробітків. Усе це, як сподіваються організатори, вже в цьому році має бути втілене в металі у техніці художньої ковки.

Споруджуватись пам’ятник буде виключно на пожертви заробітчан-емігрантів, а також всіх бажаючих, хто хотів би докластися до реалізації проекту.

 

 
www.navihator.net